Постанова

від 17.10.2019 по справі 702/112/19

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 22-ц/821/438/19Головуючий по 1 інстанції Категорія: 304030000 Діденко Т. І. Доповідач в апеляційній інстанції Нерушак Л. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2019 року Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: :

Головуючого Нерушак Л.В. ( суддя - доповідач )

Суддів Бородійчука В.Г., Єльцова В.О.

за участю секретаря Торопенко Н.М.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач - СФГ Нова Україна ;

третя особа - Державний реєстратор Монастирищенської районної державної адміністрації Черкаської області;

особа, яка подає апеляційну скаргу - відповідач керівник СФГ Нова Україна - С.О. Сивун

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Черкаси у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Селянського (фермерського) господарства Нова Україна на рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 30 липня 2019 року, ухвалене під головуванням судді Діденко Т.І. у Монастирищенському районному суді Черкаської області 30.07. 2019 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Селянського (фермерського) господарства Нова Україна , третя особа без самостійних вимог на предмет спору: Державний реєстратор Монастирищенської районної державної адміністрації Черкаської області про визнання додаткової угоди до договору оренди землі недійсною, -

в с т а н о в и в :

06.02.2019 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Селянського (фермерського) господарства Нова Україна , третя особа без самостійних вимог на предмет спору: Державний реєстратор Монастирищенської районної державної адміністрації Черкаської області про визнання додаткової угоди до договору оренди землі недійсною.

Позивач в обґрунтування позовних вимог вказує, що згідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 № 972046, виданого 25 лютого 2008 року ОСОБА_1 , є власником земельної ділянки площею 1,4472 га, розташованої на території Теолинської сільської ради, Монастирищенського району, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

20.09.2013 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстровано право оренди земельної ділянки строком на 5 років, що виникло на підставі договору оренди землі, з додатками, серія та номер: б/н від 13.01.2013 року, орендар СФГ «Нова Україна» , орендодавець ОСОБА_1 , номер запису про інше речове право 2585118. Оригінал договору у позивача відсутній.

13.11.2017 року позивач ОСОБА_1 звернувся до відповідача СФГ Нова Україна із заявою про те, що не бажає продовжувати строк оренди та укладати новий договір оренди не буде.

11.06.2018 року позивач ОСОБА_1 вдруге звернувся до відповідача із заявою про те, що не бажає продовжувати строк договору оренди та укладати новий договір оренди не буде.

16.10.2018 року з інформації із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_1 дізнався про те, що до запису № 2585118 внесено зміни, якими право оренди земельної ділянки продовжено до 20.09.2033 року, а підставою внесення цих змін вказано договір оренди землі, з додатками, серія та номер: б/н, виданий 13.01.2013 року, видавник сторони договору; Додаткова угода, серія та номер: б/н, виданий 11.05.2018 року, видавник сторони договору, орендар СФГ «Нова Україна» , орендодавець ОСОБА_1 .

Позивач стверджує, що Додаткових угод до договору оренди землі від 13.01.2013 року він не підписував.

17.10.2018 року позивач ОСОБА_1 звернувся до відповідача СФГ Нова Україна із заявою про те, щоб відповідач надав йому оригінал Додаткової угоди від 11.05.2018 року.

Проте, на день подання позову в суд відповідач примірник Додаткової угоди від 11.05.2018 року йому не надав.

17.10.2018 року адвокат Домачук В.А. в інтересах позивача звернувся до Монастирищенської РДА із запитом про надання копії реєстраційної справи щодо реєстрації речових прав на земельну ділянку позивача ОСОБА_1

Монастирищенська районна державна адміністрація Черкаської області у відповідь на адвокатський запит листом від 26.11.2018 року повідомила про те, що витребування реєстраційних справ та документів із них здійснюється виключно за рішенням суду.

За таких обставин, посилаючись на ст.ст. 203, 215 ЦК України, позивач ОСОБА_1 просив суд визнати недійсною Додаткову угоду від 11.05.2018 року без номера до договору оренди землі від 13.01.2013 року, який укладений між Селянським (фермерським) господарством Нова Україна , ідентифікаційний код 32033545, с. Теолин Монастирищенського району Черкаської області 19141, та ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , щодо земельної ділянки площею 1,4472 га, кадастровий номер 7123486800:02:001:0460, розміщеної за адресою Черкаська область, Монастирищенський район, Теолинська сільська рада, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, зареєстровану державним реєстратором Брітом В.А. Монастирищенського районного управління юстиції Черкаської області.

Рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 30 липня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено в повному обсязі.

Визнано недійсною Додаткову угоду від 11.05.2018 року до Договору оренди землі № б/н від 13.01.2013 року, яка укладена між Селянським (фермерським) господарством Нова Україна , ідентифікаційний код 32033545, село Теолин Монастирищенського району Черкаської області, 19141, та ОСОБА_1 до Договору оренди землі, серія та номер:б/н, від 13.01.2013 року, щодо земельної ділянки площею 1,4472 га, кадастровий номер 7123486800:02:001:0460, яка розташована за адресою: Черкаська область, Монастирищенський район, Теолинська сільська рада, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Стягнуто з відповідача Селянського (фермерського) господарства Нова Україна на користь позивача ОСОБА_1 судові витрати в загальному розмірі 8541,64 грн. (вісім тисяч п`ятсот сорок одна гривня 64 коп.), з них: 2250,24 грн. - витрати за проведення експертизи; 768,40 грн. - витрати по оплаті судового збору; 23 грн. - витрати на отримання витягу з Державного реєстру речових прав; 5500 грн. - витрати за надання правової допомоги.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач СФГ Нова Україна - в особі ОСОБА_2 С.О. Сивун оскаржив рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, подавши 28.08. 2019 року апеляційну скаргу. В обґрунтування апеляційної скарги, скаржник зазначає, що відповідальність за власноручне підписання договору зі сторони орендодавця несе орендодавець, тобто позивач. Підприємство не несе відповідальності за правильність (неправильність) підпису орендодавців та не може цього контролювати. Зі сторони орендаря все було виконано добросовісно. В апеляційній скарзі зазначається, що основним доказом у даній справі є судово-почеркознавча експертиза. Скаржник ставить під сумнів результати даної експертизи з огляду на наступне. Він вказує, що згідно Інструкції Про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень , затвердженої Наказом Міністерства юстиції України № 53/5 від 08. 10.1999 року, п. 1.3 для проведення досліджень орган (особа), який (яка) признав(ла) експертизу (залучив(ла) експерта, повинен надати експерту вільні, умовно-вільні та експериментальні зразки почерку (цифрових записів, підпису) особи, яка підлягає ідентифікації. Пункт 1.8 даного наказу передбачає, що як вільні , так і експериментальні зразки буквеного або цифрового письма бажано надати не менше, ніж на 15 аркушах. Чим коротший досліджуваний текст (запис), тим більша потреба у вільних зразках. Вільні зразки підпису надаються по змозі не менше, ніж на 15 документах, експериментальні - у кількості не менше 5-8 аркушів. Відповідач звертався до суду першої інстанції з клопотанням про повторне призначення експертизи, але йому було відмовлено судом першої інстанції. Скаржник вважає, що судове рішення було винесено з порушенням норм матеріального права, суд неповно з`ясував обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції не відповідають обставинам справи. Також скаржник не погоджується із стягненням з нього на користь позивача судових витрат, так як вважає, що дані вимоги позивача не підлягають задоволенню, тому рішення в цій частині також необхідно скасувати, бо вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат є похідними від першої вимоги, яка не підлягає задоволенню, вважає скаржник.

Керівник СФГ Нова Україна - С.О.Сивун просить скасувати рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 30 липня 2019 року у справі № 702/112/19.

Відзив на адресу Черкаського апеляційного суду на апеляційну скаргу не надходив.

Згідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Учасники справи повідомлені про дату та час розгляду справи судом апеляційної інстанції належним чином, що підтверджується даними рекомендованим судових повісток про вручення судових повісток, що містяться в матеріалах справи.

В суд апеляційної інстанції заявився представник позивача - адвокат Домачук В.А., інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, але повідомлені про дату, час розгляду справи. Неявка інших учасників справи не перешкоджає розгляду справи судом апеляційної інстанції за відсутності їх заяв та клопотань про відкладення розгляду справи.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника позивача, який з`явився в судове засідання, вивчивши та обговоривши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам, оскільки ґрунтується на повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в сукупності.

Вирішуючи спір та ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог про визнання додаткової угоди до договору оренди землі недійсною, суд першої інстанції виходив з доведеності та обґрунтованості позовних вимог, пославшись, що підпис виконаний не позивачем в додатковій угоді, що підтверджується висновком експерта № 1/637 від 10.06.2019 року, згідно якого вбачається, що підпис у додатковій угоді від 11.05.2018 року до договору оренди землі б/н від 13.01.2013 року, укладеної між Селянським (фермерським) господарством Нова Україна та ОСОБА_1 , в графі Орендодавець - виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою з наслідуваням будь-якого дійсного підпису (підписів) ОСОБА_1 . Суд дійшов висновку, що є підстави для задоволення вимог позивача про визнання недійсною додаткової угоди, оскільки відсутнє волевиявлення учасника правочину - орендодавця.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх такими, що відповідають обставинам справи та вимогам закону, оскільки судом першої інстанції встановлено дійсні обставини справи, дано належну оцінку зібраним доказам, правильно застосовано норми матеріального права, не допущено порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи, та ухвалено у справі законне і обґрунтоване рішення, підстав для скасування якого, апеляційний суд не вбачає, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено обов`язок сторін доводити ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Однією з основних засад судочинства, визначених п.8 ч.3 ст. 129 Конституції України є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом згідно даних Державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 № 972046, виданого 25 лютого 2008 року, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 1,4472 га, розташованої на території Теолинської сільської ради, Монастирищенського району, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер: 7123486800:02:001:0460 (а. с.7).

Звертаючись в суд з даним позовом ОСОБА_1 посилався, що 20.09.2013 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстровано право оренди земельної ділянки строком на 5 років, яке виникло на підставі договору оренди землі, з додатками, серія та номер: б/н від 13.01.2013 року, орендар СФГ «Нова Україна» , орендодавець ОСОБА_1 , номер запису про інше речове право 2585118.

Із даних Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна вбачається, що було укладено додаткову угоду між ОСОБА_1 та СФГ Нова Україна в особі Сивуна С.О. від 11.05.2018 року до договору № б/н від 13.01.2013 року строком на 20 років по 20.09.2033 року, що не визнається та заперечується позивачем ОСОБА_1 (а.с.12).

Позивач ОСОБА_1 наполягає, що ним не підписувалась додаткова угода від 11.05.2018 року до договору оренди земельної ділянки від 13.01.2013 року, якою строк дії договору продовжено до 20.09.2033 року. Крім того, позивач посилається, що нікого не уповноважував на підписання даної додаткової угоди, тому вбачає в існуванні додаткової угоди порушення його права, оскільки він такої угоди не укладав.

Частиною 4 ст. 124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Відповідно до ст. 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Згідно вимог ч. 2 ст. 792 ЦК України, відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема ЗК України, Законом України Про оренду землі .

За змістом ст. ст. 13, 14 Закону України Про оренду землі , договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Договір оренди землі укладається у письмовій формі, за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно зі ст. 30 Закону України Про оренду землі , зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін.

Статтею 654 ЦК України встановлено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 236 ЦК України передбачено, що правочин визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

У пунктах 1, 8 постанови Пленуму ВСУ Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними вказано, що при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи. Угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому в кожній справі про визнання угоди недійсною, суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків; відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недотримання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину.

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Як вбачається із матеріалів справи в суді першої інстанції під час розгляду справи, позивачем ОСОБА_1 було подано клопотання про призначення судово почеркознавчої експертизи, яке задоволено судом. Ухвалою Монастирищенського районного суду Черкаської області від 04 квітня 2019 року призначено судову почеркознавчу експертизу у даній справі, на вирішення якої суд поставив наступне питання: Чи виконаний підпис у додатковій угоді від 11.05.2018 року до договору оренди землі № б/н від 13.01.2013 року, укладеної між Селянським (фермерським) господарством Нова Україна , ідентифікаційний код 32033545, село Теолин Монастирищенського району Черкаської області, 19141, та ОСОБА_1 , в графі Орендодавець - ОСОБА_1 , чи іншою особою ?

Із наданого висновку експертизи № 1/637 від 10.06.2019 року вбачається, що підпис у додатковій угоді від 11.05.2018 року до договору оренди землі № б/н від 13.01.2013 року, яка укладена між Селянським (фермерським) господарством Нова Україна та ОСОБА_1 , в графі Орендодавець - виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою з наслідуваням будь-якого дійсного підпису (підписів) ОСОБА_1 (а. с. 92-96).

Суд першої інстанції, оцінюючи надані докази в сукупності, дійшов висновку, що наданий експертами висновок експертизи Черкаського Науково-Дослідного Експертно - Криміналістичного Центру за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи від 10.06.2019 року № 1/637 є належним доказом у справі, який не викликає сумніву, оскільки отриманий у передбачений законом спосіб, не суперечить іншим матеріалам справи, виконаний у відповідності до вимог діючого законодавства, повноважними на це особами.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, виходячи з аналізу наведених норм права, з урахуванням правової позиції Верховного Суду України, а також висновку експертизи, що додаткова угода від 11.05.2018 року до договору оренди землі від 13.01.2013 року має бути визнана недійсною, оскільки вона не була підписана позивачем ОСОБА_1 , що свідчить про відсутність волевиявлення власника земельної ділянки на укладення такої угоди, тому позовні вимоги позивача підлягають задоволенню

Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції, враховуючи обставини справи, наявні в матеріалах справи докази, оскільки вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог позивача.

Отже, не укладаючи, та не підписуючи додаткову угоду від 11.05.2018 року до договору оренди земельної ділянки від 13.01.2013року з СФГ "Нова Україна", позивач ОСОБА_1 не висловлював та підтверджував у будь-який спосіб своє волевиявлення на зміну строку дії договору, не вчиняв жодних дій, спрямованих на погодження та/або схвалення умов, викладених у додатковій угоді, а тому волевиявлення на зміну умов договору, зокрема, і в частині встановлення терміну дії договору до 20.09.2033 року було взагалі відсутнє, а визначення наведеного строку дії договору у додатковій угоді не відповідає внутрішньому волевиявленню позивача. Наявність оспорюваного правочину порушує законні права позивача на володіння, користування та розпорядження спірною земельною ділянкою, як приватною власністю, а тому його порушені права підлягають судовому захисту.

Доводи апеляційної скарги, що висновок експертизи не є належним доказом у справі, оскільки експертиза була проведена з порушенням Інструкції, так як вказує відповідач, що на проведення даної експертизи зі сторони позивача вільні зразки підпису в належній кількості надано не було, у зв`язку з чим експерт міг дійти помилкового висновку при проведенні експертизи, є необґрунтованими, не спростовують висновків суду, тому не приймаються до уваги апеляційним судом, виходячи з наступного.

Статтею 1 Закону України Про судову експертизу передбачено, що судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об`єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів дізнання, досудового та судового слідства. Судово-експертна діяльність здійснюється на принципах законності, незалежності, об`єктивності і повноти дослідження (ст. 3 Закону України Про судову експертизу ).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Дульський проти України (заява № 61679/00) зазначається, що експертиза, призначена судом, є одним із засобів встановлення або оцінки фактичних обставин справи, і тому складає невід`ємну частину судової процедури; більше того, суд вирішує питання щодо отримання додаткових доказів та встановлює строк для їх отримання.

Відповідно до п. 1.1. Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5, призначення судових експертиз та експертних досліджень (далі експертизи та дослідження) судовим експертам державних спеціалізованих науково-дослідних установ судових експертиз Міністерства юстиції України та атестованим судовим експертам, які не є працівниками державних спеціалізованих установ, їх обов`язки, права та відповідальність, організація проведення експертиз та оформлення їх результатів здійснюються у порядку, визначеному Кримінальним процесуальним, Цивільним процесуальним, Господарським процесуальним кодексами України, Кодексом України про адміністративні правопорушення, Кодексом адміністративного судочинства України, Митним кодексом України, Законами України Про судову експертизу , Про виконавче провадження , іншими нормативно-правовими актами з питань судово-експертної діяльності та цією Інструкцією.

Частиною 2 ст. 113 ЦПК України встановлено, якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи, або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).

Згідно п.п. 2 п. 2.1 розділу ІІ. Права, обов`язки та відповідальність експерта, Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5, експерт має право відповідно до процесуального законодавства заявляти клопотання про надання додаткових матеріалів і зразків та вчинення інших дій, пов`язаних із проведенням експертизи.

Відповідно до п. 4.4 розділу IV. Організація проведення експертиз (досліджень) та оформлення їх результатів, якщо отримані матеріали оформлені з порушеннями, які виключають можливість організації проведення експертизи, керівник експертної установи терміново у письмовій формі повідомляє про це орган (особу), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта).

Якщо орган (особа), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта), не вживає належних заходів для усунення цих перешкод, керівник експертної установи по закінченні тридцяти календарних днів з дня направлення повідомлення повертає йому (їй) матеріали.

Із матеріалів справи вбачається, що судовий експерт не звертався до суду із клопотанням про надання додаткових матеріалів та зразків, також матеріали не повертались через порушення, натомість, експертом було проведено експертизу та надано висновок, що свідчить про достатність матеріалів та зразків для проведення експертизи.

Конкретну кількість зразків підпису, що необхідно відібрати для проведення почеркознавчої експертизи, визначає експерт в кожному окремому випадку.

Відповідачем не надано вмотивованих доказів помилковості чи необгрунтованості висновку експертизи, або доказів, що висновок експертизи суперечить іншим матеріалам справи чи викликає сумніви в його правильності, а тому доводи апеляційної скарги щодо не врахування висновку експертизи судом не підлягають задоволенню.

Колегія суддів, приймаючи до уваги, що позивачем не підписувалась спірна додаткова угода до договору оренди землі, що встановлено висновком судової експертизи, погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність волевиявлення сторони правочину на його укладення, так як за встановлених у справі обставин, орендодавець свою волю підписанням правочину не висловлював.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права, чи неправильне застосування норм матеріального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, суд першої інстанції правильно визначився з правовідносинами, що виникли між сторонами, застосував закон, що їх регулює. За наслідком апеляційного перегляду порушень матеріального чи процесуального закону судом першої інстанції не встановлено.

Також безпідставними та необґрунтованими є доводи апеляційної скарги щодо стягнення судових витрат із відповідача на користь позивача, які не підлягають задоволенню, оскільки судом правильно вирішено питання щодо судових витрат у зв`язку із задоволенням позовних вимог позивача, які відповідають вимогам чинного законодавства.

З огляду на викладене, апеляційний суд вважає, що ухвалене у справі рішення є законним та обгрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами не вбачається, оскільки доводи апеляційної скарги не є суттєвими, носять суб`єктивний характер, не відповідають обставинам справи, зводяться до невірного трактування норм матеріального права і правильності висновків суду не спростовують, тому рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення .

В судовому засіданні під час розгляду апеляційної скарги, представник ОСОБА_1 - адвокат Доманчук В.А. подав суду заяву, у якій просить у разі залишення апеляційної скарги без задоволення, покласти на відповідача Селянське (фермерське) господарство Нова Україна судові витрати на правову допомогу в сумі 2000 грн., пов`язані із розглядом справи судом апеляційної інстанції.

Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення , складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

За правилами частини 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 частини 3 статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрать пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин 1- 6 статті 137 ЦК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

3. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі Двойних проти України (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі East/West Alliance Limited проти України , від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Враховуючи складність справи та виконані роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, апеляційний суд дійшов висновку про відповідність розміру судових витрат на правничу допомогу, а тому судові витрати підлягають стягненню з Селянського (фермерського) господарства Нова Україна на користь ОСОБА_1 у розмірі 2 000 грн. за надання професійної правничої допомоги адвокатом.

Керуючись ст.ст. 133, 141, 367, 368, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Селянського (фермерського) господарства Нова Україна - залишити без задоволення.

Рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 30 липня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Селянського (фермерського) господарства Нова Україна , третя особа без самостійних вимог на предмет спору: Державний реєстратор Монастирищенської районної державної адміністрації Черкаської області про визнання додаткової угоди до договору оренди землі недійсною - залишити без змін.

Стягнути судові витрати за надання правничої допомоги на користь ОСОБА_1 із Селянського (фермерського) господарства Нова Україна у розмірі 2000 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів, з дня складення повного тексту постанови, в порядку та за умов, визначених цивільно - процесуальним законодавством.

Головуючий Л.В. Нерушак

Судді В.Г. Бородійчук

В.О. Єльцов