Рішення

від 18.10.2019 по справі 2а-5112/09/0870

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

18 жовтня 2019 року Справа № 2а-5112/09/0870 СН/280/30/19 м.Запоріжжя Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Конишевої О.В., розглянувши за правилами загального провадження адміністративну справу

за позовом Підприємства з іноземними інвестиціями АТ Автоінвестстрой-Запоріжжя

до Головного управління ДФС у Запорізькій області

третя особа: Державна податкова інспекція в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 22.02.2012 позовну заяву Підприємства з іноземними інвестиціями АТ Автоінвестстрой-Запоріжжя задоволено частково. Скасовано податкові повідомлення-рішення №№ 0000122301/0 від 29.01.2009, 0000122301/1 від 07.04.2009, 0000122301/2 від 19.06.2009, 0000122301/3 від 04.09.2009, винесені ДПІ у Шевченківському районі м. Запоріжжя, в частині визначення підприємству з іноземними інвестиціями АТ Автоінвестстрой-Запоріжжя суми податкового зобов`язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок на прибуток підприємств, створених за участю іноземних інвесторів, у розмірі 56250 (п`ятдесяти шести тисяч двохсот п`ятдесяти) гривень, в тому числі 37500 гривень за основним платежем, 18750 гривень за штрафними (фінансовими) санкціями. В іншій частині позовної заяви відмовлено.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 04.12.2013 залишив постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 22.02.2012 без змін.

Постановою Верховного Суду від 02.04.2019 касаційні скарги Підприємства з іноземними інвестиціями «АТ Автоінвестстрой-Запоріжжя» та Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області задоволено частково.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 22.02.2012 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04.12.2013 скасовано повністю і передано справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

23.05.2019 на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 2а-5112/09/0870 передано на розгляд судді Конишевій О.В.

Ухвалою суду від 28.05.2019 позовну заяву прийнято до провадження та призначено підготовче засідання на 25.06.2019.

У зв`язку із тим, що суддя Конишева О.В. в період часу з 25.06.2019 по 26.06.2019 перебувала у відрядженні, підготовче засідання відкладалося на 16.07.2019.

Ухвалою суду від 16.07.2019 продовжено строк проведення підготовчого провадження строком на 30 днів, підготовче засідання відкладено на 29.07.2019.

Ухвалою суду від 29.07.2019 замінено неналежного відповідача в адміністративній справі № 2а-5112/09/0870 - Державну податкову інспекцію у Шевченківському районі м. Запоріжжя на належного - Головне управління ДФС у Запорізькій області, відкладено підготовче засідання на 10.09.2019.

Протокольною ухвалою суду від 10.09.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 25.09.2019.

Позивач в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином, про причини неявки суду не повідомив. На адресу суду повернулись повістка про виклик, яка направлялася відповідачу за місцем реєстрації, але була повернута на адресу суду з відміткою поштового відділення за закінченням терміну зберігання .

В обґрунтуванні позовних вимог позивач зазначав, що доводи відповідача про заниження підприємством зобов`язань з податку на прибуток та ПДВ у період, охоплений перевіркою, - з 01.07.2007 по 30.09.2008, є безпідставними, оскільки такі доводи не обґрунтовані посиланням на первинні документи. Тоді як послуги оренди нежитлових приміщень та майданчиків у Корпорації »АИС» були придбані підприємством у межах господарської діяльності та для власних господарських потреб і не підлягали відшкодуванню у межах договору комісії, що був укладений із ТОВ «Автосервіс-Т» . А винагороду, що сплачувалося підприємством за використання товарного знаку за ліцензійним договором із ТОВ «Автосервіс-Т» , відповідач помилково ототожнює з роялті. За таких обставин податковий орган неправомірно визначив зобов`язання за основним платежем та застосував фінансові санкції згідно з податковими повідомленнями-рішеннями, з приводу правомірності яких виник спір.

Відповідач позов не визнав, 18.06.2019 надав до суду відзив на позовну заяву, в яких зазначає, що перевіркою встановлено, що протягом перевіряємого періоду позивач здійснює реалізацію автомобілів як за договорами купівлі-продажу з переходом права власності, так і за договором комісії № АТ/К 009-22 від 28.04.2007 з додатком до угоди від 28.04.2008, який укладено з ТОВ «Автосервіс-Т» . Позивачем не включено до складу податкових зобов`язань суми витрат по зберіганню автомобілів, отриманих згідно з договором комісії, що є порушенням пп.3.1.1 п.3.1 ст.3, п.4.1 ст.4., пп.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону № 168/97-ВР. У ході перевірки перевіряючим було надано договір комісії № АТ/К 009-22 від 28.04.2007, а Додаткова угода від 30.04.2007 до договору комісії № АТ/К 009-22 від 28.04.2007 підприємством під час перевірки не надавалася. Отже, посилання позивача на додаткову угоду від 30.04.2007 як на доказ відсутності в переліку витрат комісіонера витрат на зберігання товару є безпідставними.

Крім того, відповідач зазначає, що надання на платній основі права користування власними знаками для товарів та послуг іншим особам є роялті, а тому позивач не мав права формувати податковий кредит за цими операціями. З урахуванням викладеного, вважає, що спірні рішення є правомірними та просить у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Представник відповідача під час розгляду справи підтримав позицію викладену у відзиві на позовну заяву та просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

Представник Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності, дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ДПІ в Шевченківському районі м. Запоріжжя було проведено виїзну планову перевірку ПІІ АТ Автоінвестстрой-Запоріжжя з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2007 по 30.09.2008, за результатами якої складено акт № 152/23-5/30599776 від 21.01.2009.

Відповідно до висновків, викладених у акті перевірки зазначено про порушення позивачем:

п.4.1 ст.4 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств № 334/94-ВР від 28.12.1994 (далі - Закон № 334/94-ВР), в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 29 352 гривень;

п.4.1 ст.4, п.5.1 ст. 5 вищевказаного закону, в результаті чого завищено від`ємне значення об`єкта оподаткування податком на прибуток в період, що перевірявся, на загальну суму 888325 гривень;

пп.3.1.1 п.3.1, абз. 2 пп.3.2.7 п.3.2 ст.3, п.4.1 ст.4, пп.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України Про податок на додану вартість № 168/97-ВР від 03.04.1997 (далі - Закон № 168/97-ВР), в результаті чого занижено податок на додану вартість в період, що перевірявся, на загальну суму 236848 гривень.

На підставі вказаного акту заступником начальника ДПІ у Шевченківському районі м. Запоріжжя 29.01.2009 були винесені податкові повідомлення-рішення № 0000122301/0 - з податку на прибуток у розмірі 44028 гривень, № 0000132301/0 - з ПДВ у розмірі 355272 гривень.

Позивач оскаржив вищевказані податкові повідомлення-рішення, за результатами оскарження скарги були залишені без задоволення, а відповідачем були винесені податкові повідомлення-рішення №№ 0000132301/1, 0000122301/1 від 07.04.2009, №№ 0000132301/2, 22301/2 від 19.06.2009, №№ 0000132301/3, 0000122301/3 від 04.09.2009.

Не погоджуючись із зазначеними рішеннями позивач звернувся до суду.

Так як Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 22.02.2012 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04.12.2013 скасовано, справу направлено до суду першої інстанції на новий розгляд. Тому суд розглядає справу з урахуванням висновків Верховного суду.

Суд касаційної інстанції зазначив, що суди попередніх інстанцій не дослідили умови ліцензійного договору, скасувавши при цьому частково податкові повідомлення - рішення, якими позивачу було визначено податкове зобов`язання з податку на прибуток.

Крім того, зазначив, що відмовляючи в частині позовних вимог суди виходили виключно з того, що умовами договору комісії від 28.04.2007 № АТ/К 009-22 передбачено відшкодування комітентом (ТОВ «Автосервіс-Т» ), зокрема, витрати на зберігання автотранспорту. Однак, предметом спору щодо обов`язку підприємства формувати зобов`язання щодо компенсації понесених витрат на зберігання обумовлював необхідність установлення факту наявності чи відсутності, а також можливості здійснення в розумінні вищенаведених норм законодавства, господарської операції щодо зберігання комісійного автотранспорту, відшкодування понесених витрат за зберігання саме комісійного автотранспорту та наявність документального підтвердження здійснення таких операцій.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи суд виходить із наступного.

Перевіркою встановлено, порушення позивачем (стр.5 Акту перевірки) вимог п. 4.1 ст. 4 ЗУ Про оподаткування прибутку підприємств , а саме позивачем не включено до складу валових доходів суми по зберіганню комісійних автомобілів, в результаті чого занижено валові доходи на суму 996 737,00 грн.

Так, на думку перевіряючих, підприємством порушено п. 4.1 ст. 4 ЗУ Про оподаткування прибутку -підприємств , оскільки ним не включено до валових доходів плату за оренду площадок, магазину, офісних приміщень і приміщень станції технічного обслуговування автомобілів, а також витрати на комунальні послуги. Перевіряючи вважають, що відповідно до умов договору комісії № АТ/К009-22 від 28.04.2007 укладеному з TOB Автосервіс-Т , зазначена вище орендна плата є витратою на зберігання автомобілів, прийнятих на комісію за цим договором, а тому, за їх думкою, ця орендна плата мала відшкодовуватися комітентом - TOB Автосервіс-Т та включатися до валового доходу підприємства.

Суд не погоджується із такими висновками відповідача з огляду на наступне.

З матеріалів справи, судом встановлено, що позивач протягом перевіряємого періоду здійснював реалізацію автомобілів як по договорам купівлі-продажу з переходом права власності, так і по договору комісії № АТ/К 009-22 від 28.04.2007 (додаток до угоди від 28.04.2007 та від 30.04.2007 до вказаного договору комісії), укладеному з ТОВ Автосервіс-Т (Том№2 а.с.20-30)

За вказаною угодою позивач виступає комісіонером, а ТОВ Автосервіс-Т - комітентом.

Згідно умов договору комісії № АТ/К 009-22 від 28.04.2007 (пп.2.1 п.2) до витрат комісіонера, що підлягають відшкодуванню, відносяться витрати зі зберігання товару.

Однак, додатковою угодою від 30.04.2007 (Том №2 стр.23 матеріалів справи) до договору комісії № АТ/К 009-22 від 28.04.2007 змінено п.2.1 договору комісії, а саме виключено зі списку витрат Комісіонера, що підлягають компенсації, витрати по зберіганню автомобілів.

Для здійсненні господарської діяльності ПП АТ Автоінвестстрой-Запоріжжя орендує майданчики, згідно із договорами: № К/А 003-282 від 15.12.2004; № К/А 003-281 від 30.12.2004; № К/А 003-192/1 від 30.12.2008; № К/А 003-42 від 25.02.2007; № К/А 28 від 01.07.2008; № К/А 003-230 від 14.12.2007; № К/А 003-13/4 від 20.02.2008; № К/А 003-02/1 від 03.01.2008.

На зазначених площадках позивач зберігав як автомобілі, придбані за договором купівлі-продажу, так і отримані за договором комісії.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що посилання відповідача на те, що віднесення плати за оренду площадок до валових доходів залежить від умов договору комісії щодо відшкодування витрат на зберігання комісійних автомобілів, є необґрунтованим й тому, що на орендованих площадках зберігаються не лише комісійні автомобілі, а й такі, що придбаваються за іншими цивільно-правовими договорами, зокрема договорами купівлі-продажу.

З матеріалів справи встановлено, що за перевіряємий період позивачем одержано всього автомобілів на суму 172 558 593 гривень, з них по договору комісії на суму 162 150 406 гривень, по договорам купівлі-продажу - на суму 10 408187 гривень. Однак податковим органом відокремлення витрат на зберігання автомобілів по договору комісії від загальних витрат на оренду площадок не здійснюється.

Окремо суд вважає за необхідне зазначити, що з суми, вказаної в акті перевірки як сума заниження валового доходу, витрати на оренду майданчиків, на яких знаходилися автомобілі (як комісійні, так і придбані за іншими господарськими договорами), складають лише 164989,65 грн. (в т.ч. ПДВ): за договором з Корпорацією АИС К/А003-192/1 в 2007 році в сумі 74894,40 грн., в 2008році - 90095,25 грн.

Інші витрати - це орендна плата за магазини, офісні приміщення і приміщення станції технічного обслуговування автомобілів, витрати на комунальні послуги.

В акті перевірки не вказано жодної з причин, на підставі якої суми, що дорівнюють сумам витрат на орендну плату за магазини, офісні приміщення, оренду приміщення станції технічного обслуговування автомобілів, витрат на комунальні послуги включаються до складу валових доходів. Суд зазначає, що для такого збільшення сум валових доходів немає жодних підстав, оскільки в договорі комісії №АТ/К009-22 від 28.04.2007 в переліку витрат, які підлягають відшкодуванню, відсутні витрати на орендну плату за магазини, офісні приміщення, оренду приміщення станції технічного обслуговування автомобілів, витрати на комунальні послуги. Такі витрати не включались в звіт комісіонера та не оплачувались.

Згідно з пп. 11.3 статті 11 ЗУ Про оподаткування прибутку підприємств датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається з подій, що сталася раніше:

- або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку - дата її оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

- або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.

Судом встановлено, що доказів зарахування коштів саме за зберігання автомобілів за договором від 28.04.2007 , відповідачем суду надано не було

Суд зазначає, що послуги з оренди магазинів, офісних приміщень, оренди приміщення станції технічного обслуговування автомобілів, комунальні послуги оплачувалися підприємством для власних господарських потреб, в тому числі взагалі не пов`язаних із виконанням договору комісії №АТ/К009-22 від 28.04.2007. Результатом таких послуг користувалося ПІІ AT Автоінвестстрой - Запоріжжя . Немає підстав стверджувати, що результат таких послуг передано TOB Автосервіс-Т , а отже, немає підстав для нарахування валових доходів.

Згідно п.5.1 ст.5 ЗУ Про оподаткування прибутку підприємств валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Основним видом господарської діяльності ПІІ AT Автоінвестстрой - Запоріжжя є продаж автотранспортних засобів, а також проведення технічного обслуговування цих засобів. У зв`язку з цим витрати на оренду мають відноситись до складу валових витрат, оскільки така оренда використовується в господарській діяльності платника податків.

Враховуючи наведене, встановлення в акті перевірки факту заниження податку на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 29 352,00 грн. та завищення від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток в період, що перевірявся, на загальну суму 888 325,00 грн. є безпідставним та неправомірним.

На підставі того ж твердження про заниження валових доходів на суму 996 737 грн. (сума витрат на оренду) перевіряючими зроблений висновок про те, що позивачем занижена база оподаткування з ПДВ. Суд не погоджується із такими висновками відповідача з огляду на наступне.

Відповідно до пп.3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону №168/97-ВР, об`єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України .

Згідно із п. 4.1 ст. 4 вищевказаного Закону, база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов`язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов`язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв`язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв`язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

Відповідно до пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення податкових зобов`язань з продажу товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, а у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Однак, жодна з подій в діяльності підприємства не відбувалася, відповідно, дата виникнення податкових зобов`язань з ПДВ відсутня. Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що в цій частині позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Стосовно неправомірності віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість при використанні товарного знаку, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, та підтверджено матеріалами справи, що АТ Автоінвестстрой-Запоріжжя уклало договір з ТОВ Автосервіс Т № АТ/Р 015-27 від 23.04.2007, згідно якого ПІІ АТ Автоінвестстрой-Запоріжжя має право платно використовувати товарний знак ТОВ Автосервіс Т .

Згідно умов договору, позивач має право використовувати товарний знак, предметом вказаного договору є платна передача ліцензії на право використання товарного знаку.

Загальні положення права інтелектуальної власності наведені в главі 35 Цивільного кодексу України (ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 418 ЦК України право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об`єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом

До об`єктів права інтелектуальної власності, визначених статтею 420 ЦК України, зокрема, належать торговельні марки (знаки для товарів і послуг).

До майнових прав інтелектуальної власності належить виключне право дозволяти використання об`єкта права інтелектуальної власності (пункт 2 частини 1 статті 424 ЦК України).

Види договорів щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності наведені в статті 1107 ЦК України, одним з яких є ліцензійний договір.

Частиною 4 статті 1108 ЦК України передбачено, що за згодою ліцензіара, наданою у письмовій формі, ліцензіат може видати письмове повноваження на використання об`єкта права інтелектуальної власності іншій особі (субліцензію).

Разом з тим, в силу частини першої, шостої статті 1109 ЦК України, предметом ліцензійного договору є виключно право на використання об`єкта права інтелектуальної власності, права на використання об`єкта права інтелектуальної власності та способи його використання, які не визначені у ліцензійному договорі, вважаються такими, що не надані ліцензіату.

При цьому у статті 419 ЦК України визначено, що право інтелектуальної власності та право власності на річ не залежать одне від одного, перехід права на об`єкт права інтелектуальної власності не означає переходу права власності на річ.

Абзацом другим підпункту 3.2.7 пункту 3.2 статті 3 Закону № 168/97-ВР, який діяв на момент виникнення спірних правовідносин, встановлено, що операції з виплат, зокрема роялті у грошовій формі або у вигляді цінних паперів, які здійснюються емітентом, не є об`єктом оподаткування.

За змістом цієї норми на суми роялті податок не нараховується. Оскільки роялті фактично є платою за надану послугу з користування чи права на користування авторським правом, патентом, торговим знаком, то у особи, яка надає таку послугу, не виникає обов`язку нараховувати, утримувати та перераховувати до бюджету суму податку із суми роялті.

Згідно з пунктом 1.17 статті 1 Закону № 168/97-ВР роялті розуміється у значенні, визначеному Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Відповідно до пункту 1.30 статті 1 Закону № 334/94-ВР роялті - платежі будь-якого виду, одержані як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп`ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо чи телевізійного мовлення; за придбання будь-якого патенту, зареєстрованого знака на товари і послуги чи торгової марки, дизайну, секретного креслення, моделі, формули, процесу, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).

Не вважаються роялті платежі за отримання об`єктів власності, визначених у частині першій цього пункту, у володіння або розпорядження чи власність особи або якщо умови користування такими об`єктами власності надають право користувачу продати або відчужити іншим способом такий об`єкт власності або оприлюднити (розголосити) секретні креслення, моделі, формули, процеси, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау), за винятком випадків, коли таке оприлюднення (розголошування) є обов`язковим згідно із законодавством України.

Системний правовий аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що у тому випадку, якщо підприємство володіє правом інтелектуальної власності на об`єкт інтелектуальної власності, яке засвідчується відповідним чином, та реалізує своє майнове право інтелектуальної власності на такий об`єкт інтелектуальної власності шляхом надання ліцензіату права на використання цього об`єкта та при цьому ліцензійним договором не передбачено умови, які б надавали право користувачу об`єкта інтелектуальної власності продавати, передавати або будь-яким іншим чином відчужувати зазначений об`єкт, тобто ліцензіат набуває право інтелектуальної власності на об`єкт без набуття права власності на нього, то винагорода (платежі) за таким ліцензійним договором повністю відповідають поняттю «роялті« , визначеному пунктом 1.30 статті 1 Закону № 334/94-ВР, і відповідно до підпункту 3.2.7 пункту 3.2 статті 3 Закону № 168/97-ВР не є об`єктом оподаткування ПДВ та відповідно не тягнуть за собою обов`язки у продавця щодо нарахування та сплати ПДВ, а у покупця, який придбаває право на використання об`єкта інтелектуальної власності без одержання права власності на нього, - права на податковий кредит.

Отже, позивачем не правомірно віднесено до складу податкового кредиту суми ПДВ при використанні товарного знаку на загальну суму 37 500 гривень, тому в цій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, чого не було зроблено відповідачем.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Згідно наданого відповідачем розрахунку основний платіж та штрафна санкція по роялті увішйли у податкове повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Запоріжжя №0000122301/0 від 29.01.2019, так як суд прийшов до висновку про не правомірність віднесення позивачем до складу податкового кредиту суми ПДВ при використанні товарного знаку на загальну суму 37 500 гривень, відповідно в цій частині зазначене рішення є правомірним, щодо інших правопорушень суд вважає їх не обґрунтованими, тому зазначене податкове повідомлення рішення в частині та податкове повідомлення - рішення №0000122301/0 є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина 1 статті 143 КАС України).

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд враховує, що, відповідно до частини першої статті 139 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

З огляду на наведені норми законодавства, суд робить висновок про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 6,80 грн. судового збору, сплаченого за звернення до суду із позовом, оскільки за результатом розгляду справи суд частково задовольнив позовні вимоги позивача.

Керуючись ст.ст. 241-246, 250,255 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Підприємства з іноземними інвестиціями АТ Автоінвестстрой-Запоріжжя (69120, м. Запоріжжя, вул.Авраменка, 2, код ЄДРПОУ 30599776) до Головного управління ДФС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 166, код ЄДРПОУ 39396146), третя особа: Державна податкова інспекція в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя (69001, м. Запоріжжя, вул. Перемоги, 14, код ЄДРПОУ 38732183) - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Запоріжжя №0000122301/0 від 29.01.2019.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Запоріжжя №0000132301/0 від 29.01.2019, в частині визначення підприємству з іноземними інвестиціями АТ Автоінвестстрой-Запоріжжя суми податкового зобов`язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) у розмірі 299022,00 грн., в тому числі 199348,00 грн. за основним платежем, 99674,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Запорізькій області (69107, м.Запоріжжя, пр.Соборний, буд.166, код ЄДРПОУ 39396146) на користь Підприємства з іноземними інвестиціями АТ Автоінвестстрой-Запоріжжя (69120, м. Запоріжжя, вул.Авраменка, 2, код ЄДРПОУ 30599776) судовий збір у розмірі 6,80 грн. (шість гривень 80 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відповідно до п.п. 15.5 п. 15 ч. 1 Перехідних положень КАС України рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення виготовлено в повному обсязі 18.10.2019.

Суддя О.В. Конишева