Постанова

від 17.07.2012 по справі 2а-2592/12/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

17 липня 2012 року № 2а-2592/12/2670

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі: головуючого судді Патратій О.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Відкритого акціонерного товариства Завод сантехнічних заготовок до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва про протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0002392350 та № 0002402350 від 19.09.2011 року, - ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Відкрите акціонерне товариство Завод сантехнічних заготовок`з позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0002392350 та № 0002402350 від 19.09.2011 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач безпідставно прийшов до висновку про нікчемність правочину, укладеного між позивачем та ТОВ Аммо`з огляду на фіктивний характер діяльності останнього. Доводи відповідача, викладені в Акті перевірки, позивач вважає безпідставними, оскільки рішення суду про визнання нікчемним цього правочину не приймалось, а податковий орган не має повноважень визнавати угоди недійсними.

Крім того, позивач зазначав, що товарно-матеріальні цінності, придбані на підставі укладених договорів з зазначеними контрагентами (плити для стелі, світильними, лампи, доводчики для дверей, замки та ручки для дверей, змішувачі та ін.), були використані для забезпечення поточної господарської діяльності позивача, тому витрати з їх придбання правомірно віднесені до складу валових витрат на підставі отриманих та належним чином оформлених первинних документів. Податковий кредит за наслідками вказаних операцій віднесено до складу податкового кредиту на підставі належним чином оформлених податкових накладних, виданих контрагентом, який був зареєстрований платником ПДВ.

З огляду на наведене відповідач, на переконання позивача, дійшов хибного висновку про порушення позивачем Закону України Про оподаткування прибутку підприємств`та Закону України Про податок на додану вартість .

В судових засіданнях представник позивача позовні вимоги підтримав повністю та просив позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача у судові засідання не з`явився, відповідач був належним чином повідомлений судом про дату, час та місце судового розгляду, причини неприбуття суду не повідомив, у зв`язку з чим розгляд справи відповідно до ч. 4 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України здійснюється на підставі наявних у ній доказів.

На підставі ч. 6 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України суд прийняв рішення про розгляд справи у письмовому провадженні.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи, суд

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією у Святошинському районі міста Києва проведено позапланову виїзну перевірку ВАТ Завод сантехнічних заготовок`з питань правомірності та правильності формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ Аммо (код 37044991) за період з 30.03.10 по 31.01.11.

За результатами перевірки Державною податковою інспекцією у Святошинському районі міста Києва складено акт перевірки від 31.08.2011 №250/23-50/5503272, яким встановлено порушення позивачем пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України від 28.12.1994 №334/94 Про оприбуткування прибутку підприємств`зі змінами і доповненнями та пп.7.2.1, пп.7.2.3, пп.7.2.6 п.7.2 ст.7, пп.7.4.1, пп.7.4.4, пп.7.4.5 п.7.4, пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України від 03.04.1997 року №168/97-ВР Про податок на додану вартість (зі змінами і доповненнями), що привело до заниження податку на прибуток у сумі 31 969,00 грн. за 4 квартал 2010 року, а також до заниження податку на додану вартість на суму 25 578,00 грн. за грудень 2010 року.

Під час перевірки було встановлено, що позивачем задекларовано валові витрати у розмірі 127 889,00 грн. та податковий кредит у розмірі 29 402,00 грн. за наслідками операцій з контрагентом - ТОВ Аммо , яке має ознаки фіктивності.

Як зазначено у Акті перевірки, у відповідності до даних перевірки, проведеної ДПІ у Печерському районі міста Києва стосовно ТОВ Аммо`встановлено відсутність у товариства основних засобів, трудових ресурсів, виробничого обладнання, транспортного та торгівельного обладнання, сировини, матеріалів тощо, необхідних для здійснення основного виду діяльності. За юридичною та фактичною адресою підприємство не знаходиться, про що складено акт від 17.03.2011 №1529/23-7/37044991, фактичне місцезнаходження підприємства встановити немає можливості. Крім того, згідно з поясненнями директора товариства з обмеженою відповідальністю Аммо`ОСОБА_1, наданих 24.01.2011 року ГВ ПМ ДПІ у Печерському районі міста Києва, ОСОБА_1 ніякого відношення до реєстрації та ведення фінансово-господарської діяльності товариства з обмеженою відповідальністю Аммо`не має, жодних реєстраційних, звітних, бухгалтерських документів та документів фінансово-господарської діяльності ТОВ Аммо`він не підписував та нікого не уповноважував.

В ході перевірки не встановлено факту передачі товарів від продавця (ТОВ Аммо ) до покупця (ВАТ Завод сантехнічних заготовок ), у зв`язку із відсутністю (ненадання до перевірки) актів приймання-передачі товару, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів.

За таких обставин податковий орган дійшов висновку, що фінансово-господарські взаємовідносини позивача з ТОВ Аммо`носять характер нікчемних правочинів, оскільки дані правочини не відповідають обов`язковим умовам чинності правочину, а саме: частинам 1, 3 та 5 ст. 203 ЦК України, так як суперечать моральним засадам суспільства (ч. 1 ст. 203 ЦК України), волевиявлення учасників не відповідало їх внутрішній волі (ч. 3 ст. 203 ЦК України) та правочини не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, обумовлених ними (ч. 5 ст. 203 ЦК України).

Враховуючи викладене, відповідач зробив висновок про неправомірне формування позивачем валових витрат та податкового кредиту за результатами вказаних операцій.

19 вересня 2011 року , на підставі вказаного акту перевірки, Державною податковою інспекцією у Святошинському районі м. Києва було прийнято податкові повідомлення-рішення:

- № 0002392350 , яким позивачу за порушення пп.7.2.1, пп.7.2.3, пп.7.2.6 п.7.2 ст.7, пп.7.4.1, пп.7.4.4, пп.7.4.5 п.7.4, пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України Про податок на додану вартість`від 03.04.1997 року №168/97-ВР було збільшено податкове зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 25 578,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 6 394,50 грн.;

- № 0002402350 , яким позивачеві за порушення пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України Про оприбуткування прибутку підприємств`від 28.12.1994 №334/94 було збільшено податкові зобов`язання з податку на прибуток у розмірі 31 969,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 7 992,25 грн.

За результатами оскарження вказаних рішень в адміністративному порядку скарги позивача були залишені без задоволення, а податкові повідомлення-рішення -залишені без змін.

Окружний адміністративний суд міста Києва погоджується з висновком податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства, вважає доводи податкового органу доведеними, а податкові повідомлення-рішення - правомірними, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 28.12.2010р. між ВАТ Завод сантехнічних заготовок (Покупець) та ТОВ Аммо (Продавець) укладено договір №804, відповідно до Продавець зобов`язується передати у власність Покупця трубу оцинковану (лист Б-ПН), а Покупець зобов`язався прийняти продукцію від Продавця і оплатити її на умовах, визначених договором.

На підтвердження виконання умов вказаного договору позивачем надано суду видаткову накладні РН-0000594 від 10.01.2011р. на суму 153 467,02 грн., рахунок-фактуру № СФ-0000345 від 28.12.2010р. та податкову накладну від 28.12.2010р. №1018 на суму 153 467,02 грн. (в т.ч. ПДВ - 25 577,84 грн.).

Як встановлено перевіркою, ВАТ Завод сантехнічних заготовок`здійснило перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок ТОВ Аммо`у розмірі 153 467,02 грн. згідно платіжного доручення від 28.12.2010р. № 2638.

Суми витрати за наслідками вказаних операцій була включена позивачем до складу валових витрат підприємства за 4 квартал 2010 року на загальну суму 127 889,00 грн., суми податку на додану вартість на підставі отриманої від ВАТ Завод сантехнічних заготовок`податкової накладної включено позивачем до складу податкового кредиту суму ПДВ у розмірі 25 577,84 грн.

Враховуючи надання до перевірки вищевказаних первинних документів, позивач вважає, що ним були дотримані всі умови, передбачені Законами України Про податок на додану вартість`та Про оподаткування прибутку підприємств , необхідні для формування податкового кредиту і валових витрат, в зв`язку з чим ВАТ Завод сантехнічних заготовок`має право на відображення у податковому обліку господарських операцій, здійснених з ТОВ Аммо .

Проте, надаючи правову оцінку обставинам справи, суд не може погодитись з доводами позивача та критично ставиться до наданих позивачем первинних документів бухгалтерського обліку, підтверджуючих здійснення господарських операцій з ТОВ Аммо , з огляду на нижченаведене.

Статтею 67 Конституції України передбачено обов`язок сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Порядок та підстави формування платником податку податкового кредиту регламентується приписами п. 7.4, п. 7.5 ст. 7 Закону України Про податок на додану вартість`від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (чинного на момент здійснення розглядуваних господарських операцій та формування позивачем спірних сум податкового кредиту), яких платник податків зобов`язаний дотримуватися, і за умови порушення яких, формування податкового кредиту може бути визнано неправомірним.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України Про податок на додану вартість , чинного на час виникнення спірних правовідносин, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв`язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Так, відповідно до підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України Про податок на додану вартість`податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов`язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

У свою чергу, згідно з підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України Про податок на додану вартість`датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається:

дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

В силу ж п.п. 7.2.6. п.7.2. ст.7 Закону, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати податковий кредит у зв`язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) та на підставі відповідних розрахункових, платіжних та інших документів, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до Закону України Про податок на додану вартість`необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема, виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для визначення податкового кредиту з податку на додану вартість, якщо відомості, які містяться в таких документах, не відповідають дійсності, зокрема, у випадку не здійснення самих операцій.

Аналогічні висновки з питань визначення правомірності формування валових витрат, можна зробити також з положень п. 5.1., 5.2.1., 5.3.9. Закону України Про оподаткування прибутку підприємств (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), відповідно до яких правові наслідки у вигляді виникнення у платника податків права на формування валових витрат виникають лише у разі реального вчинення операцій.

Так, пунктом 5.1 статті 5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств`визначено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.п.5.3.9. п.5.3. ст.5 цього ж Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Також обов`язковою передумовою для формування валових витрат з наведених норм, за виключенням обмежень, установлених пунктами 5.3.-5.7. ст.5 Закону Про оподаткування прибутку підприємств , є фактичне подальше використання таких витрат у власній господарській діяльності позивача та документальне підтвердження належності таких витрат складу валових витрат.

Відповідно до п.п. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств`датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Виходячи із системного аналізу норм Закону України Про податок на додану вартість`та Закону України Про оподаткування прибутку підприємств , для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні`первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні`підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Зазначена позиція суду узгоджується із позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною у листі останнього від 02.06.2011 №742/11/13-11.

При цьому, підтвердженням фактичного здійснення господарської операції є, окрім іншого, фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

В даному випадку, як вбачається з матеріалів справи та встановлено ДПІ у Святошинському районі м. Києва під час проведення перевірки, надані позивачем первинні документи бухгалтерського обліку є формально складеними та не підтверджують фактичне здійснення господарської операції між ВАТ Завод сантехнічних заготовок`та ТОВ Аммо , оскільки останнє, як продавець, не мало трудових ресурсів (технічного персоналу), основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, виробничих активів, складських приміщень для зберігання товарів та фактично було створене без мети здійснення підприємницької діяльності.

Як вбачається з матеріалів справи, у період здійснення спірних господарських операцій директором ТОВ Аммо`значився ОСОБА_1

Вказана особа підписала укладений з позивачем договір поставки № 804 від 28.12.2010 року, видаткову та податкову накладні, що стали підставою для формування спірних сум валових витрат та податкового кредиту.

В той же час, з пояснень ОСОБА_1 , наданих ним 24.01.2011 року ГВ ПМ ДПІ у Печерському районі міста Києва, вбачається, що він ніякого відношення до реєстрації та ведення фінансово-господарської діяльності товариства з обмеженою відповідальністю Аммо`не має, жодних реєстраційних, звітних, бухгалтерських документів та документів фінансово-господарської діяльності ТОВ Аммо`не підписував та нікого не уповноважував.

Як вбачається з інформації, наданої на запит суду ДПІ у Печерському районі м. Києва У ТОВ Аммо`відсутні трудові ресурси (форма 1-ДФ не подається).

У відповідності до даних перевірки, проведеної ДПІ у Печерському районі міста Києва стосовно ТОВ Аммо , встановлено відсутність у товариства основних засобів, трудових ресурсів, виробничого обладнання, транспортного та торгівельного обладнання, сировини, матеріалів тощо, необхідних для здійснення основного виду діяльності.

За юридичною та фактичною адресою підприємство не знаходиться, про що складено акт від 17.03.2011 №1529/23-7/37044991, фактичне місцезнаходження підприємства встановити немає можливості.

В ході перевірки не встановлено факту передачі товарів від продавця (ТОВ Аммо ) до покупця (ВАТ Завод сантехнічних заготовок ), у зв`язку із відсутністю (ненадання до перевірки) актів приймання-передачі товару, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів.

Представником ВАТ Завод сантехнічних заготовок`висновків, викладених в акті перевірки від 31.08.2011 №250/23-50/5503272, в ході судового розгляду спростовано не було.

Крім того, на вимогу суду, в зв`язку з чим розгляд по справі неодноразово відкладався, документація на підтвердження фактичного переміщення товару по взаємовідносинам між позивачем та його контрагентом, представником позивача суду не надана. Зокрема, суду не надано товарно-транспортні накладні, подорожні листи або ж інші документи, які б підтверджували шлях прямування вантажу від пункту його відправлення постачальником -ТОВ Аммо`до пункту його призначення, конкретизацію видів товару, який перевозився, відстань перевезення товару, кількість кілометрів, обсяг використаного пального тощо.

Пунктом 2.7 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р., встановлено, що первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Міністерством статистики України, а також на бланках спеціальних форм, затверджених міністерствами та відомствами України.

Типові форми єдиної первинної транспортної документації, зокрема товарно-транспортної накладної та подорожнього листа, затверджені спільним наказом Мінтрансу України, Мінстату України Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля`від 29.12.1995р. №488/346 і введені в дію з 01.01.1996р.

Відповідно до Наказу № 488/346 встановлено, що застосування затверджених даним наказом форм первинних документів є обов`язковим для всіх суб`єктів господарської діяльності, незалежно від форм власності, а саме:

- "Подорожній лист вантажного автомобіля", ф. № 2;

- "Подорожній лист вантажного автомобіля у міжнародному сполученні", ф. № 1 (міжнародна);

- "Товарно - транспортна накладна", ф. № 1-ТН;

- "Талон замовника", ф. № 1-ТЗ.

Відповідно п.11.1 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.02.1998р., основними документами на перевезення вантажів є товарно - транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

Згідно розділу 1 вказаних Правил, товарно - транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського: оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Пунктом 11.4 Правил встановлено, що оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля . Товарно - транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів . Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно - транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом).

У відповідності до п.11.7 Правил перший екземпляр товарно - транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передаються Перевізнику.

Таким чином, товарно-транспортна накладна належить до первинної транспортної документації, застосування якої для всіх суб`єктів господарської діяльності незалежно від форм власності є обов`язковим. При цьому, незалежно від того, хто виступав замовником послуг по перевезенню вантажів -покупець чи постачальник -у покупця, як вантажоодержувача повинен зберігатись один екземпляр товарно-транспортної накладної.

У випадку здійснення перевезення вантажів власним транспортом підприємством повинні виписуватись подорожні листи вантажного автомобіля за формою № 2.

В той же час, жодного з вищевказаних документів: товарно-транспортних накладних, подорожніх листів вантажного автомобіля за формою № 2 позивачем ні під час перевірки, ні в ході судового розгляду надано не було.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 р. № 1112/11/13-10 Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби , в якому узагальнено висновки, що містяться у проаналізованих постановах Верховного Суду України, вказано, що відсутність товарно-транспортних накладних може бути свідченням відсутності факту перевезення товару, що, у свою чергу, може вказувати на фіктивність відповідної господарської операції.

З огляду на вищевказане, враховуючи відсутність документів, які б могли достовірно свідчити про фактичне отримання позивачем вищевказаних товарів: належним чином оформлених товарно-транспортних накладних із всіма необхідними реквізитами, які б засвідчували фактичну передачу товару та фактичне перевезення товарно-матеріальних цінностей, місця поставки або інші документи щодо реальності та товарності проведених операцій, з яких би можливо було встановити місця відвантаження товару, осіб, які здійснювали приймання та відвантаження цього товару, суд дійшов висновку про непідтвердження реальності проведення господарських операцій позивача з ТОВ Аммо , тобто, про відсутність операцій, які можуть бути об`єктом оподаткування ПДВ та бути підставою для формування валових витрат.

Одночасно з викладеним, суд зазначає, що за вимогами п/п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України Про податок на додану вартість , податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом, а відповідно до п. 18 наказу ДПА України від 30.05.97р. № 165, зареєстрованого в Мін`юсті України 23.06.97р. за №233/2037 (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), яким затверджено Порядок заповнення податкової накладної, всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податків здійснювати поставку товарів (послуг) , та скріплюються печаткою такого платника податку -продавця.

За змістом пункту 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року № 165 (зареєстровано у Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року за № 233/2037), чинного на час виникнення спірних відносин, податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника ПДВ.

Пунктом 5 цього Порядку визначено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 Порядку.

За правилами заповнення податкової накладної, встановленими у пункті 18 Порядку, усі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

Відповідно до ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні`первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції , одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 цього ж Закону).

Таким чином, податкова звітність формується на підставі первинних бухгалтерських документів, одним з обов`язкових реквізитів яких є особистий підпис уповноваженої особи, яка підписала цей документ на підтвердження здійснення господарської операції.

Обов`язковими реквізитами у праві визнаються обов`язкові дані, які мають бути в будь-якому документі для визнання його дійсним , таким, що має юридичну силу.

Враховуючи те, що в ході розгляду справи судом встановлено, що ТОВ Аммо , податкова та видаткова накладні якого стали підставою для формування ВАТ Завод сантехнічних заготовок`податкового кредиту та валових витрат, зареєстроване в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України і Реєстрі платників податку на додану вартість за зверненням невстановлених осіб від імені особи, яка заперечує свою участь у створенні та діяльності цього товариства, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, отже, виписані від його імені податкові та видаткові накладні не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважною особою звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту та формування валових витрат на підставі таких документів є безпідставним.

Вказане відповідає правові позиції, викладеній у постанові Верховного суду України від 05 березня 2012 року (номер у ЄДРСР 23740257).

Підсумовуючи усе викладене, враховуючи, що для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, зважаючи на те, що визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків, з огляду на те, що ВАТ Завод сантехнічних заготовок`не доведено реальності господарських операцій по взаємовідносинам з ТОВ Аммо , зважаючи на доведеність з боку податкового органу фіктивного характеру господарської операції з вказаним контрагентом з огляду на їх безтоварність з урахуванням відсутності волевиявлення посадових осіб контрагента на здійснення господарської діяльності, відсутності виробничих та інших потужностей на виконання взятих на себе господарських зобов`язань тощо, суд дійшов висновку про обґрунтованість висновків акту перевірки 31.08.2011 №250/23-50/5503272 про неправомірне формування позивачем валових витрат у розмірі 127 889,00 грн. та податкового кредиту у розмірі 29 402,00 грн. за наслідками операцій з вказаним контрагентом.

Стосовно тверджень позивача про неправомірне нарахування податкових зобов`язань та застосування штрафних санкцій у період дії мораторію суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом`мораторій на задоволення вимог кредиторів -це зупинення виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Положення статті 12 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом , яка встановлює, зокрема, заборону нараховувати протягом дії мораторію неустойку (штраф, пеню), інші фінансові (економічні санкції) за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) стосується вимог, зобов`язань, які підпадають під поняття мораторію. Таким чином, ці положення слід застосовувати у контексті зі статтею 1 Закону, де наведене визначення мораторію.

При цьому, мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов`язань, які виникли після введення мораторію. З порушенням провадження у справі про банкрутство не пов`язується завершення підприємницької діяльності боржника, він має право укладати договори та вчиняти інші правочини, у зв`язку з чим у нього виникають права та обов`язки, виконання яких забезпечується на загальних засадах.

Системний аналіз змісту вищезазначених норм права свідчить про те, що мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), які виникли після дня введення мораторію, а отже, і не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення.

Таким чином, зобов`язання, які виникли після введення мораторію боржник повинен виконувати повністю без будь-яких обмежень.

Невиконання таких зобов`язань є правопорушенням. Отже, нарахування санкцій, застосування заходів забезпечення за невиконання згаданих зобов`язань та примусове стягнення на підставі виконавчих документів коштів на виконання таких грошових зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), а також штрафних санкцій, ґрунтується на законі.

Нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості за зобов`язаннями, строк виконання яких настав після порушення справи про банкрутство та введення мораторію, припиняється, згідно з частиною першою статті 23 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом , лише з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом України у постанові від 4 липня 2011 року (справа за позовом відкритого акціонерного товариства Тернопільське об`єднання Текстерно`до управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі про визнання недійсними рішень).

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Господарського суду міста Києва від 22 липня 2010 року № 44/458-б порушено провадження у справі про банкрутство Відкритого акціонерного товариства Завод сантехнічних заготовок , введено процедуру розпорядження майном боржника -Відкритого акціонерного товариства Завод сантехнічних заготовок , з моменту порушення провадження у справі введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника, відповідно до ст. 11 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом , зупинено виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів, строк виконання яких настав до введення мораторію); зупинено заходи, спрямовані на забезпечення виконання цих зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

В той же час, як встановлено судом під час розгляду справи, податкові зобов`язання з податку на додану вартість та податку на прибуток згідно оскаржуваних податкових повідомлень-рішень були нараховані позивачу за грудень 2010 року , тобто за період, що мав місце після порушення у справі про банкрутство та введення мораторію.

Відтак, дія мораторію на виконання цих податкових зобов`язань не поширюється.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, враховуючи наведене, суд приходить до висновку про те, що дії відповідача щодо прийняття оскаржуваних рішень є правомірними, а позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства Завод сантехнічних заготовок`є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 69, 70, 71 та 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Патратій О.В.