Рішення

від 24.10.2019 по справі 201/10387/19

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 201/10387/19

Провадження № 2/201/3229/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

/заочне/

24 жовтня 2019 року м. Дніпро

Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Демидової С.О.

з секретарем судового засідання Поддубцевою С.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду за правилами спрощеного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю Гарантстройгрупп про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини заробітку у зв`язку з порушенням термінів його виплати, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 09 вересня 2019 року звернулася до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська із позовом до ТОВ Гарантстройгрупп про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини заробітку у зв`язку з порушенням термінів його виплати.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач у позовній заяві зазначає, що він перебував у трудових відносинах з ТОВ Гарантстройгрупп , де працював головним інженером. Відповідно до наказу № 14-к від 15 березня 2019 року позивача було звільнено із займаної посади на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України за угодою сторін. Станом на день звільнення ОСОБА_1 у відповідача була заборгованість перед позивачем із виплати заробітної плати за період з січня 2019 року по березень 2019 року, які не були виплачені позивачу при звільненні. Розрахунок з позивачем відповідач здійснив 24 квітня 2019 року. Тому ОСОБА_1 просив суд стягнути з відповідача на його користь 4837,84 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, 104,93 грн. компенсації втрати частини заробітної плати.

Згідно із протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09 вересня 2019 року указана позовна заява передана для розгляду судді Демидовій С.О. (а.с.22).

Ухвалою судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 вересня 2019 року було відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ Гарантстройгрупп про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини заробітку у зв`язку з порушенням термінів його виплати (а.с.26-27).

Позивач позовні вимоги підтримав, просив суд їх задовольнити, справу розглянути без його участі, проти заочного порядку розгляду справ не заперечував, надавши до суду відповідну заяву.

Представник відповідача клопотань і відзиву на позовну заяву суду не надав, про дату та час розгляду справи повідомлений належним чином.

Зважаючи на ці обставини, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, є обов`язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики Суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; право на суд не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервали часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19 червня 2001 року у справі Креуз проти Польщі (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03 квітня 2008 року у справі Пономарьов проти України (п.п. 40, 41, 42 та ін.). У рішенні Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі Пономарьова проти України зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.

Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі Фрідлендер проти Франції ).

Таким чином, суд вважає за можливе на підставі ст. 280, 281, 282 ЦПК України ухвалити у справі заочне рішення суду в судовому засіданні за відсутності сторін та без фіксування процесу технічними засобами відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК.

Згідно з приписами ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, дійшов до таких висновків.

Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що з 18 вересня 2018 року по 15 березня 2019 року ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ТОВ Гарантстройгрупп , працюючи на посаді головного інженера. Наказом № 14-к від 15 березня 2019 року ОСОБА_1 був звільнений із займаної посади на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України за угодою сторін (а.с. 6-13).

З виписки АТ КБ Приватбанк про стан рахунку ОСОБА_1 вбачається, що 23 квітня 2019 року від ТОВ Гарантстройгрупп позивачу надійшли грошові кошти в розмірі 3326,55 грн., 3542 грн., а 24 квітня 2019 року - 3542 грн. з зазначенням деталей операції Зарплата, ГАРАНТСТРОЙГРУПП ТОВ. Коментар до платежу: Zarabotnaya plata (а.с. 20).

Згідно ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу , в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до змісту ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Приписами ст. 43 Конституції України та ст. 2 КЗпП України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає; на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом, право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі ст. 21 Закону України Про оплату праці працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Також, частиною 1 статті 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Положеннями ст. 115 КЗпП України встановлено обов`язок працедавця виплачувати заробітну плату працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідачем вказаних вимог закону дотримано не було, заборгованість із заробітної плати за січень, лютий, березень 2019 року ОСОБА_1 була виплачена 24 квітня 2019 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

За порушення термінів виплати заробітної плати згідно із ст. 2 та 3 Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку порушенням строків їх виплати від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Зазначені положення також викладені у Постанові Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати .

З аналізу вищезазначених законів вбачається, що основною умовою для виплати громадянину, передбаченої статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу не відповідає ознакам платежу, що має разовий характер, оскільки зумовлена порушенням строків сплати відповідачем заробітної плати, що носило триваючий характер. У зв`язку з цим виплата компенсації проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Аналогічні норми закріплені у ст. 34 Закону України Про оплату праці , якими передбачено, що компенсація працівникам втрати частини заробітної плати, у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Приймаючи до уваги вказані положення Закону та факт несвоєчасної виплати заробітної плати, відповідач має також обов`язок здійснити компенсацію, передбачену Законом.

Статтею 3 Закону № 2050-ІІІ передбачено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Згідно із п. 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.

Згідно із розрахунком наданим позивачем та перевіреним у судовому засіданні позивач має право на індексацію своєї заробітної плати, що складає 104,93 грн.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України вразі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами законодавства про оплату праці № 13 від 24 грудня 1999 року, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановления рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Отже, для задоволення вимог про виплату середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні слід встановити, що невиплата заробітної плати відбулася з вини роботодавця.

За своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні є компенсаційною виплатою за порушення права на оплату праці, яка нараховується в розмірі середнього заробітку.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості сум належних при звільненні роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Крім того, слід зазначити, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку, що узгоджується з правовою позицією викладеною в рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року у справі № 1-5/2012.

Невиконання роботодавцем вимог ст. 116 КЗпП України є триваючим правопорушенням, тому звільнений працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог за ст. 117 зазначеного Кодексу й моментом припинення правопорушення, яким є день фактичного розрахунку, у тому числі й за рішенням суду (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 22 січня 2014 року у справі № 6-159цс13).

Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у строки, визначені ст. 116 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 зазначеного Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від такої відповідальності (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 29 січня 2014 року у справі № 6-144цс13).

Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок власника або уповноваженого ним органу щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні, факт проведення остаточного розрахунку, вина підприємства.

При цьому, після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум (Постанова Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 331/4222/16-ц).

В цьому контексті необхідно звернути увагу на те, що у своїй практиці Верховний Суд України неодноразово зазначав, що аналіз змісту ст. 116,117 КЗпП дає підстави для висновку про те, що відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини за невиплату належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України (постанова № 6-2163цс16 від 31 травня 2017 року, № 6-259цс17 від 13 березня 2017 року).

З огляду на вище зазначене, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за весь час затримки з 01 березня 2019 по день фактичного розрахунку 24 квітня 2019 року середній заробіток складає 4837,84 грн., а також 104,93 грн. компенсації втрати частини заробітної плати (розрахунок наданий позивачем та перевірений судом).

Доходячи до такого висновку, суд звертає увагу на практику Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, з урахуванням задоволення позовних вимог позивача, на підставі ст. 141 ЦПК України суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь держави судовий збір в розмірі 768,40 грн.

Враховуючи викладене та керуючись ст. 12 , 13 , 76, 77, 81 , 82, 89 , 141, 259, 263 , 264 , 265 ЦПК України , суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю Гарантстройгрупп про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини заробітку у зв`язку з порушенням термінів його виплати задовольнити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Гарантстройгрупп (код 41477276, адреса: м. Дніпро, вул. Барнаульська, буд. 2-а, кімната 206) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ):

- компенсацію втрати частини заробітної плати в розмірі 104 грн. (сто чотири) грн. 93 коп.;

- середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 4837 (чотири тисячі вісімсот тридцять сім) грн. 84 коп.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Гарантстройгрупп (код 41477276) на користь держави судовий збір у розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Відповідач має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення суду може бути оскаржене позивачем протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська.

Суддя С.О. Демидова