Постанова

від 30.10.2019 по справі 1.380.2019.000668

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2019 рокуЛьвів№ 857/9053/19

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Затолочного В.С.,

суддів: Кузьмича С.М., Шавеля Р.М.,

з участю секретаря судового засідання Мельничук Б.Б.,

представника позивача Мандзюк М.Б.,

представника відповідача Войтків З.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Львівській області (правонаступником якого є Головне управління ДПС у Львівській області) на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 травня 2019 року у справі № 1.380.2019.000668 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Аутстафінгова компанія Трудові ресурси до Головного управління ДФС у Львівській області (правонаступником якого є Головне управління ДПС у Львівській області) про скасування податкового повідомлення - рішення (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Гуликом А.Г., в м. Львів Львівської області 15.05.2019 року, дата складення повного тексту судового рішення 24.05.2019 року), -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Аутстафінгова компанія Трудові ресурси (надалі також - ТзОВ АК Трудові ресурси , позивач) звернулось з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Львівській області (надалі також - ГУ ДФС у Львівській області, відповідач), в якому просило суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 19.10.2018 № 0017201412 та № 0017191412.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 15 травня 2019 року адміністративний позов задоволено повністю.

Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржило ГУ ДФС у Львівській області, яке покликаючись на неврахування судом фактичних обставин справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 травня 2019 року скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування апеляційних вимог, наводячи норми матеріального права та окремі обставини справи, вказує, що в процесі перевірки позивача неможливо підтвердити факт реального здійснення його контрагентом господарської діяльності у зв`язку з ненаданням до перевірки необхідних первинних документів, відсутністю підтвердження придбання контрагентом позивача матеріальних ресурсів, які в подальшому придбавав у даного контрагента позивач; первинні документи, надані представником позивача, суперечать законодавству і не підтверджують здійснення операції. Також зазначає, що ОСОБА_1 , який є засновником і директором ТзОВ Центрбудпостач , Перемишлянським районним судом Львівської області 15.04.2019 року визнано винним у підробленні документів, які подаються для проведення державної реєстрації юридичної особи та фізичних осіб-підприємців.

Представник позивача подав відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначає, що в контролюючого органу відсутні правові підстави для встановлення завищення позивачем сум податкового кредиту згідно з зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних, виписаних на TзOB АК Трудові ресурси - ТзОВ Центрбудпостач за період грудень 2017 року, оскільки єдиною підставою для віднесення сум до податкового кредиту є реєстрація податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних органом ДФС після проведення перевірки на відповідність критеріям ризику.

За клопотанням апелянта в судовому засіданні апеляційного розгляду справи проведено заміну відповідача Головного управління ДФС у Львівській області на його правонаступника Головне управління ДПС у Львівській області.

В судовому засіданні представник апелянта наполягала на задоволенні апеляційної скарги, представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечувала.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції вірно встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ТзОВ АК Трудові ресурси зареєстроване як юридична особа, код ЄДРПОУ 38992487, місцезнаходження: 82100, Львівська область, м. Дрогобич, вул. Бориславська, 8.

На підставі направлення від 06.09.2018 № 8146, виданого ГУ ДФС у Львівській області, відповідно до п.п. 16.1.5, 16.1.7 п. 16.1 п. 16, п.п. 20.1.2 п. 20.1 ст. 20, п. 73.3 ст. 73, п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України, наказу ГУ ДФС у Львівській області від 06.09.2018 № 5078 відповідач провів позапланову виїзну документальну перевірку ТзОВ АК Трудові ресурси з питань дотримання податкового законодавства по взаєморозрахунках із ТзОВ Центрбудпостач (код ЄДРПОУ 36848366) за період грудень 2017 року.

Під час перевірки відповідач надав оцінку взаємовідносинам позивача з його контрагентом ТзОВ Центрбудпостач , використавши при цьому дані Аналітичної системи ІС Податковий блок , де згідно проведеного аналізу податкової звітності, поданої ТзОВ Центрбудпостач , встановлено відсутність будь-якої інформації про наявні земельні ресурси, наявність автомобільного чи іншого транспорту, достатню кількість працівників, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності ТзОВ.

Перевіркою встановлено порушення позивачем:

- п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого завищено податкове зобов`язання з податку на додану вартість за грудень 2017 року на суму 1317973 грн;

- п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198 ПК України, в результаті чого завищено податковий кредит з податку на додану вартість за грудень 2017 року на суму 1317973 грн;

- п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198 ПК України в результаті чого занижено податок на додану вартість за грудень 2017 року на суму 974189,12 грн.

За результатами проведеної перевірки складено акт від 19.09.2018 № 2320/13-01-14-12/38992487 (далі - акт перевірки).

На підставі акта перевірки відповідач прийняв податкові повідомлення-рішення:

- від 19.10.2018 № 0017201412, яким збільшено суму грошового зобов`язання позивача з податку на додану вартість на суму 1217736,40 грн, в тому числі 974189,12 грн за основним зобов`язанням та 243547,28 грн за штрафними санкціями;

- від 19.10.2018 № 0017191412, яким зменшено суму податкового зобов`язання для цілей розділу V ПК України на суму 1317973,17 грн та зменшено суму податкового кредиту з податку на додану вартість на суму 1317973,17 грн.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що господарські операції позивача із контрагентом підтверджені всіма необхідними та достатніми первинними документами, які стверджують їх реальність та товарність.

Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції і надаючи правову оцінку обставинам справи та доводам апелянта, зазначає наступне.

Стаття 67 Конституції України передбачає, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Пунктом 44.1 статті 44 ПК України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий вищевказаної правової норми).

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

За пунктом 187.1 статті 187 ПК України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно з пунктом 188.1 статті 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

Пунктом 200.1 статті 200 ПК України визначено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

За правилами вищеназваної статті ПК України сума бюджетного відшкодування залежить від показників податкового зобов`язання та податкового кредиту.

Згідно абзацу а пункту 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту відповідно до пункту 198.2 статті 198 ПК України вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, для отримувача товарів/послуг є податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних.

Статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення.

За змістом наведених правових норм витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника.

Судом першої інстанції вірно встановлено те, що між позивачем та ТзОВ Центрбудпостач 03.11.2017 укладено договір купівлі-продажу № 03/11/17 відповідно до умов якого продавець (ТзОВ Центрбудпостач ) зобов`язується передати належний йому товар (будівельні матеріали) у власність покупцеві (ТзОВ АК Трудові ресурси ) на складі покупця або на об`єктах вказаних покупцем, а покупець зобов`язаний прийняти товар та сплатити за нього на умовах договору. Місце поставки товару покупець обумовлює в момент його відвантаження.

На виконання договору ТзОВ Центрбудпостач передало, а ТзОВ АК Трудові ресурси прийняло товар згідно з видатковими накладними. На зазначену продукцію ТзОВ Центрбудпостач виписало позивачу податкові накладні.

Станом на 01.12.2017 за даними обліку ТзОВ АК Трудові ресурси відсутня заборгованість перед ТзОВ Центрбудпостач . Оплата за отримані ТзОВ АК Трудові ресурси за період з 01.12.2017 по 31.12.2017 не проводилась.

Станом на 31.12 2017 за даними обліку ТзОВ АК Трудові ресурси (дані по рах. 631) рахується кредиторська заборгованість перед ТзОВ Центрбудпостач в сумі 13643875,86 грн.

Також суд встановив, що між ТзОВ АК Трудові ресурси (поклажодавець) та ТзОВ Центрбудпостач (зберігач) 01.12.2017 укладено договір відповідального зберігання, відповідно до якого поклажодавець передає, а зберігач приймає на тимчасове відповідальне зберігання майно, відповідно до переліку, викладеному в акті приймання-передачі об`єкту на зберігання, без права їх використання у господарському обороті зберігача протягом строку зберігання, з подальшим поверненням об`єкту зберігання поклажодавцю без зміни його якісних або кількісних характеристик.

На виконання умов договору відповідального зберігання від 01.12.2017 до матеріалів справи долучено акти передачі-приймання цінностей на відповідальне зберігання від 01.12.2017, 05.12.2017, 06.12.2017, 07.12.2017, 08.12.2017, 12.12.2017, 13.12.2017, 14.12.2017, 15.12.2017, 29.12.2017 та накладні на відповідальне зберігання від 01.12.2017 № 1, від 05.12.2017 № 2, від 06.12.2017 № 3, від 07.12.2017 № 4, від 08.12.2017 № 5, від 12.12.2017 № 6, від 13.12.2017 № 7, від 14.12.2017 № 8, від 15.12.2017 №9, від 29.12.2017 № 10.

Вказані документи були об`єктивно розцінені судом першої інстанції, як належне документальне підтвердження реального характеру спірної операції між позивачем та його контрагентом. Від купівлі-продажу вказаного товару ТзОВ АК Трудові ресурси отримало дохід, відобразило його в податковому обліку із визначенням податкових зобов`язань з ПДВ. Фактичний рух активів, зміна у власному капіталі та зобов`язаннях позивача, як платника податків відбувся у зв`язку з його господарською діяльністю.

Крім того, твердження скаржника про відсутність у контрагента ТзОВ АК Трудові ресурси факту реального одержання, купівлі відповідної кількості товару, який в подальшому придбавав у нього позивач не свідчить про безтоварність угоди купівлі-продажу з позивачем, оскільки недоліки в бухгалтерському обліку контрагента не впливають на законність господарської операції, вчиненої позивачем, яка належним чином була підтверджена у судовому засіданні.

Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. ТзОВ Центрбудпостач в період здійснення господарських операцій з ТзОВ АК Трудові ресурси було належним чином зареєстрованою юридичною особою та платником ПДВ.

До того ж, формування суб`єктом господарювання податкового кредиту та витрат не може ставитися у пряму залежність від додержання податкової дисципліни іншими суб`єктами господарювання.

Таким чином, в матеріалах справи наявні первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, які підтверджують фактичне здійснення господарської операції між ТзОВ АК Трудові ресурси та його контрагентом. Зазначені документи, як вірно встановлено судом першої інстанції, складені за результатами проведеної операцій та з дотриманням вимог діючого на момент виникнення правовідносин законодавства і містять у собі відомості щодо змісту та обсягу проведеної операції.

Апеляційний суд погоджується з позицією позивача про безпідставність доводів апелянта щодо непідтвердження в процесі перевірки позивачем спірної господарської операції актами приймання-передачі матеріальних цінностей на відповідальне зберігання, а також накладних на відповідальне зберігання.

Так, описова частина Акту перевірки містить опис первинних документів, що надавались при перевірці.

На сторінці 23 Акту перевірки зазначено, що на виконання умов Договору зберігання ТзОВ АТ Трудові ресурси відповідно до актів передачі-приймання матеріальних цінностей на відповідальне зберігання передає, а ТзОВ Центрбудпостач приймає на відповідальне зберігання матеріальні цінності відповідно до накладної.

В Акті перевірки відсутні посилання на ненадання до перевірки підтверджуючих документів щодо передачі ТМЦ на зберігання

Акт наданих послуг ТзОВ Центрбудпостач по зберіганню ТМЦ та підтвердження оплати за отримані послуги зберігання у грудні 2017 року не могли бути надані до перевірки, але були надані суду першої інстанції, оскільки оплата послуг із зберігання відповідно до умов договору була здійснена вже після проведеної перевірки.

Суд апеляційної інстанції не бере до уваги покликання відповідача, що документи, якими платник обґрунтовує своє право на податковий кредит, оформлені з порушенням вимог чинного законодавства та підписані не уповноваженою особою, оскільки наявність або відсутність окремих документів, як і деякі помилки чи неточності у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних випливає, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце (відбулися).

Як зазначає відповідач в апеляційній скарзі у видаткових накладних відсутні деякі реквізити, зокрема дані про особу, яка їх підписала з боку покупця (отримувача товарів) тобто з боку позивача, проте, в цілому зазначені документи відображають зміст і характер спірних господарських операцій, а наведені в них дані відповідають відомостям, що містяться в інших первинних документах, складених за результатами господарських операцій позивача з ТзОВ Центрбудпостач . При цьому, недоліки в оформленні первинних документів носять оціночний характер і недоліки лише окремих первинних документів за умови підтвердження реальності господарських операцій та розрахунків між їх сторонами, не є достатньою та необхідною правовою підставою для визнання таких операцій безтоварними.

Така позиція суду узгоджується з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 25 вересня 2019 року у справі № 826/4361/15 (касаційне провадження № К/9901/9481/18).

Колегія суддів не приймає також до уваги доводи апелянта який обґрунтовує свої висновки покликаннями на вирок Перемишлянського районного суду Львівської області від 15.04.2019 року у відношенні директора ТзОВ Центробудпостач ОСОБА_1 з мотивів того, що наявність вироку, суду який не стосується даної справи, не є достатніми та допустимими доказами відсутності реального здійснення господарських операцій. Такі докази не спростовують факту зміни майнового стану позивача, як добросовісного платника податків внаслідок здійснення господарських операцій із контрагентом-постачальником.

До того ж, даний вирок підтверджує лише протиправні дії посадової особи контрагента позивача щодо зазначення в реєстраційних документах ТзОВ Центрбудпостач місця фактичної та юридичної діяльності підприємства.

Однак вироком не спростовано того, що дане підприємство у перевірений посадовими особами відповідача період здійснювало фактичну господарську діяльність.

Невідповідність місця такої діяльності тому, що відображений в реєстраційних документах контрагента позивача, не впливає жодним чином на реальність здійснених ним господарських операцій.

Суд зазначає, що сам факт наявності вироку, ухваленого у кримінальному провадженні, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого є нагальна необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій, з врахуванням обставин, встановлених вироком, який набрав законної сили, періоду часу, за який такі обставини встановлені, а також конкретної особи та наслідки її дій.

Крім того, суб`єктом владних повноважень під час розгляду справи будь-якої інформації щодо наявності кримінальних проваджень стосовно контрагента позивача до суду першої інстанції контролюючим органом не надавалось. Посилання на такі обставини відсутні і в акті, складеному за наслідками проведеної перевірки позивача.

Апеляційний суд також відкидає посилання представника апелянта в судовому засіданні на вирок Перемишлянського районного суду Львівської області від 29.05.2019 року у справі № 449/485/19, яким підтверджено фіктивність діяльності ТзОВ Центрбудпостач в період з 04.04.2018 року по 30.06.2018 року, тому що даний період не співпадає з періодом, за який здійснювалася перевірка позивача. До того ж посилань на даний вирок не було ні в ході розгляду справи судом першої інстанції, ні в апеляційній скарзі.

Згідно частини першої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права.

Відповідно до частин першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Принцип верховенства права у рішеннях ЄСПЛ щодо України стосується вимог якості закону та юридичної визначеності. Так, принцип верховенства права вимагає дотримання вимог якості закону, яким передбачається втручання у права особи та в основоположні свободи. Так, у рішенні від 10 грудня 2009 року у справі Михайлюк та Петров проти України (заява № 11932/02) зазначено: Суд нагадує, що вираз згідно із законом насамперед вимагає, щоб оскаржуване втручання мало певну підставу в національному законодавстві; він також стосується якості відповідного законодавства і вимагає, щоб воно було доступне відповідній особі, яка, крім того, повинна передбачати його наслідки для себе, а також це законодавство повинно відповідати принципу верховенства права (див., серед багатьох інших, рішення у справі Полторацький проти України (від 29 квітня 2003 року, заява № 38812/97, п. 155).

У п. 58 Рішення ЄСПЛ у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Також Суд в пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

З огляду на вищезазначене, вказаним вимогам оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає.

Відповідно до частин першої та другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Підсумовуючи, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Наведені висновки суду є вичерпні, а доводи апелянта - безпідставні.

Апеляційний суд переглянув оскаржуване судове рішення і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове.

Відповідно до пункту 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 241, 242, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 370 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Львівській області (правонаступником якого є Головне управління ДПС у Львівській області) залишити без задоволення, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 травня 2019 року у справі № 1.380.2019.000668 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя В. С. Затолочний судді С. М. Кузьмич Р. М. Шавель Повне судове рішення складено 31.10.2019