Постанова

від 30.10.2019 по справі 352/1699/18

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2019 рокуЛьвів№ 857/9590/19

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Затолочного В.С.,

суддів: Бруновської Н.В., Матковської З.М.,

за участі секретаря судового засідання Мельничук Б.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області на рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 14 серпня 2019 року у справі № 352/1699/18 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до старшого державного інспектора у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель, заступника начальника управління - начальника відділу здійснення державного контролю за додержанням земельного законодавства та оперативного реагування Управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області Семчука Руслана Миколайовича, Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та скасування постанови (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Хоминець М.М. в м. Івано-Франківськ Івано-Франківської області 14.08.2019 року, повний текст судового рішення виготовлено 23.08.2019 року), -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі також - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до старшого державного інспектора у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель, заступника начальника управління - начальника відділу здійснення державного контролю за додержанням земельного законодавства та оперативного реагування Управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області Семчука Руслана Миколайовича (надалі також - державний інспектор Семчук Р.М.), в якому просив суд визнати неправомірними дії державного інспектора в частині складення протоколу про адміністративне правопорушення від 13.07.2018 та розгляду адміністративного провадження за даним протоколом, скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення від 27.07.2018 № 377/0/92-18-ДК/0186По/08/01/-18, прийняти рішення про закриття справи про адміністративне правопорушення за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Ухвалою Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 09 жовтня 2018 року до участі в справі в якості співвідповідача залучено Головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області.

Рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 14 серпня 2019 року позов задоволено частково: скасовано постанову від 27.07.2018 № 377/0/92-18-ДК/0186По/08/01/-18 та провадження у справі про адміністративне правопорушення закрито, у решті адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись із вказаним рішенням, Головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області подало апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 14 серпня 2019 року та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що, розглядаючи справу про адміністративне правопорушення, при винесенні оскаржуваної постанови, інспектором повно досліджено всі необхідні для правильного прийняття рішення, обставини справи. Вказує, що Прикарпатська державна сільськогосподарська дослідна станція Інституту сільського господарства Карпатського регіону Національної академії аграрних наук України не є належним користувачем земельної ділянки, постанова про притягнення позивача до відповідальності самовільне зайняття якої є предметом оскаржуваної постанови, оскільки речове право не зареєстроване, а тому договір підряду не міг бути укладений на таку земельну ділянку. Зазначає, що такий договір є нікчемним в силу закону та внаслідок виконання такого завдано шкоду державі, оскільки самовільно зайнято земельну ділянку саме державної власності.

Сторони по справі були належним чином, у спосіб, передбачений частиною першою статті 268 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, однак в судове засідання не з`явилися.

Відповідно до частини третьої статті 268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанції.

У зв`язку з неявкою у судове засідання всіх учасників справи, відповідно до положень частини четвертої статті 229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Головним управлінням Держгеокадастру в Івано-Франківській області проведено перевірку з питань дотримання вимог земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів при використанні земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, зокрема, площею 2,5953 га (кадастровий номер 2625884300:02:011:0001), яка розташована на території Підпечерівської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області, за результатами якої складено акт перевірки від 30 травня 2018 року № 377/0/92-18-ДК/549/АП/09/01/-18.

Вказаний акт містить висновок про використання (здійснення сільськогосподарського обробітку) вказаної земельної ділянки Фермерським господарством Персей Агро , в особі керівника ОСОБА_1 , шляхом самовільного зайняття, що є порушенням вимог статей 125, 126 Земельного кодексу України.

13 липня 2018 року державним інспектором Семчуком Р. М. складено протокол про адміністративне правопорушення, в якому зазначено, що ОСОБА_1 використовує земельну ділянку площею 2,5953 га (кадастровий номер 2625884300:02:011:0001), яка самовільно зайнята шляхом здійснення сільськогосподарського обробітку, що є порушенням вимог статей 125, 126 Земельного кодексу України.

На підставі вказаного протоколу 27 липня 2018 року державним інспектором Семчуком Р. М. винесено постанову № 377/0/92-18-ДК/0186По/08/01/-18, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 53-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення і накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції керувався тим, що відповідачем безпідставно притягнуто позивача до адміністративної відповідальності, без встановлення всіх обставин вчинення адміністративного правопорушення та за відсутності доказів самовільного використання позивачем відповідної земельної ділянки.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно з статтею 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до статті 126 Земельного кодексу України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України від 01.07.2004 № 1952-IV Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (надалі також - Закон № 1952-IV).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 2 Закону № 1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Частиною другою статті 3 Закону № 1952-IV передбачено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Таким чином, обов`язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, зареєстрованих у порядку, встановленому Законом № 1952-IV.

Згідно з пунктом б частини першої статті 211 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства за самовільне зайняття земельних ділянок.

Статтею 53-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) встановлено, що самовільне зайняття земельної ділянки - тягне за собою накладення штрафу на громадян від десяти до п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від двадцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Об`єктивна сторона вказаного правопорушення виражається у самовільному зайнятті земельної ділянки, суб`єктивна сторона характеризується прямим умислом. Винна особа усвідомлює відсутність у неї права на конкретну земельну ділянку, однак бажає її захопити.

Поняття самовільного зайняття земельної ділянки міститься у статті 1 Закону України від 19.06.2003 № 963-IV Про державний контроль за використанням та охороною земель та визначається як будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними .

Таким чином, самовільному зайняттю земельних ділянок притаманні такі юридичні ознаки, як: - з об`єктивної сторони - це будь-які дії особи, які свідчать про фактичне заволодіння чи використання земельної ділянки; - відсутність при цьому відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її відчуження або надання у користування; - відсутність вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки; - такі дії є неправомірними, тобто їх правомірність не закріплена жодним нормативно-правовим актом України; - з суб`єктивної сторони - такі дії є винними.

Як зазначено у постанові про накладення адміністративного стягнення від 27.07.2018 № 377/0/92-18-ДК/0186По/08/01/-18, сільськогосподарські роботи на спірній земельній ділянці Фермерським господарством Персей Агро (надалі також - ФГ Персей Агро ) здійснюються на підставі договору контрактації сільськогосподарської продукції № 19/16/3 від 19.12.2016, укладеного з Прикарпатською державною сільськогосподарською дослідною станцією Інституту сільського господарства Карпатського регіону Національної академії аграрних наук України земельних ділянок.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31.10.2018 у справі № 0940/1557/18 за позовом ФГ Персей Агро до старшого державного інспектора у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області Семчука Р.М., Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування припису від 31.07.2018 встановлено, що роботи, які здійснювались Фермерським господарством Персей Агро на земельній ділянці площею 2,5953 га (кадастровий номер 2625884300:02:011:0001), яка розташована на території Підпечерівської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області, проводились на підставі Договору підряду від 19.12.2016 року № 19/16/4 та додаткових угод до договору, зокрема Додаткової угоди від 14.03.2017 № 1/1 до договору підряду від 19.12.2016 року № 19/16/4, за яким позивач (Підрядник) зобов`язується надати Прикарпатській державній сільськогосподарській дослідній станції Інституту сільського господарства Карпатського регіону Національної академії аграрних наук України (Замовник) комплекс послуг та робіт в процесі виробництва сільськогосподарської продукції Замовником на сільгоспугіддях Замовника, а Замовник зобов`язується прийняти виконані роботи і оплатити вартість послуг Підрядника.

При цьому, судом у вказаній справі встановлено, що Прикарпатська державна сільськогосподарська дослідна станція Інституту сільського господарства Карпатського регіону Національної академії аграрних наук України протягом тривалого часу користувалась земельною ділянкою площею 2,5953 га (кадастровий номер 2625884300:02:011:0001), яка розташована на території Підпечерівської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області, що підтверджується Державним актом на право постійного користування землею серії І-ІФ № 000256, відомостями з державної статистичної звітності з кількісного обліку земель станом на 01.01.2016, виданими відділом у Тисменицькому районі Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області, довідкою згідно державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями станом на 01.07.2015. Водночас, державну реєстрацію права власності на вказану земельну ділянку за державою в особі Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області здійснено 31.10.2017, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 06.11.2017за індексним номером 102698954, тобто вже після укладення і виконання договору підряду від 19.12.2016 № 19/16/4.

Відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, ФГ Персей Агро , надаючи сільськогосподарські послуги з обробітку спірної земельної ділянки, діяло як Підрядник за замовленням Прикарпатської державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту сільського господарства Карпатського регіону Національної академії аграрних наук України та не є фактичним користувачем такої земельної ділянки.

Дотримуючись умов вказаного договору підряду, позивач, як керівник ФГ Персей Агро , жодним чином не міг допустити порушення земельного законодавства, відображені в акті перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом земельної ділянки від 30.05.2018 № 377/0/92-18-ДК/549/АП/09/01/-18, так як всі дії вчиняв на виконання вищевказаного договору, який є чинним і виконання такого не заперечується сторонами.

З матеріалів справи не встановлено, а скаржником під час судового розгляду справи не надано належних та допустимих доказів недійсності вищевказаних договору підряду та додаткових угод до такого.

На підставі системного аналізу законодавчих положень, враховуючи, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень тягар доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача - суб`єкта владних повноважень, який повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, що можуть бути використані як докази у справі, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що скаржником не надано належних та допустимих доказів в підтвердження факту вчинення позивачем, як керівником ФГ Персей Агро , правопорушення, передбаченого статтею 53-1 КУпАП, не доведено дотримання вимог статей 245 та 280 КУпАП щодо всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин, вирішення її в точній відповідності з законом, що призвело до порушення прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, закріплених у статті 268 КУпАП, а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо відсутності у діях позивача, як керівника ФГ Персей Агро , події і складу адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 53-1 КУпАП, і необхідність скасування оскаржуваної постанови про накладення адміністративного стягнення та закриття справи про адміністративне правопорушення.

Таким чином, доводи апеляційної скарги є безпідставними.

Згідно частини першої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права.

Відповідно до частин першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Принцип верховенства права у рішеннях ЄСПЛ щодо України стосується вимог якості закону та юридичної визначеності. Так, принцип верховенства права вимагає дотримання вимог якості закону, яким передбачається втручання у права особи та в основоположні свободи. Так, у рішенні від 10 грудня 2009 року у справі Михайлюк та Петров проти України (заява № 11932/02) зазначено: Суд нагадує, що вираз згідно із законом насамперед вимагає, щоб оскаржуване втручання мало певну підставу в національному законодавстві; він також стосується якості відповідного законодавства і вимагає, щоб воно було доступне відповідній особі, яка, крім того, повинна передбачати його наслідки для себе, а також це законодавство повинно відповідати принципу верховенства права (див., серед багатьох інших, рішення у справі Полторацький проти України (від 29 квітня 2003 року, заява № 38812/97, п. 155).

У п. 58 Рішення ЄСПЛ у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

З огляду на вищезазначене, вказаним вимогам оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає.

Відповідно до частин першої та другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Підсумовуючи, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Наведені висновки суду є вичерпні, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.

Апеляційний суд переглянув оскаржуване судове рішення і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове.

Відповідно до пункту 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 272, 286, 308, 310, 316, 321, 325 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області залишити без задоволення.

Рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 14 серпня 2019 року у справі № 352/1699/18 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. С. Затолочний судді Н. В. Бруновська З. М. Матковська Повне судове рішення складено 31.10.2019