Постанова

від 21.10.2019 по справі 903/523/17

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2019 року Справа № 903/523/17

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Гудак А.В.

секретар судового засідання Ткач Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" на рішення Господарського суду Рівненської області від 03.07.2019 р. у справі № 903/523/17 (головуючий суддя Романюк Ю.Г., суддя Горплюк А.М., суддя Політика Н.А.)

за позовом приватного акціонерного товариства "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" (м. Луцьк)

до державного кадастрового реєстратора Головного управління Держгеокадастру у Волинській області Данильчука Анатолія Вікторовича (м. Луцьк); Головного управління Держгеокадастру у Волинській області (м. Луцьк)

за участю третіх осіб , які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - фізичної особи-підприємця Геруна Ю. Є . (с. Зміїнець, Луцького району Волинської області); Луцької міської ради (м. Луцьк)

про визнання недійсною державної реєстрації земельних ділянок; скасування записів про державну реєстрацію земельних ділянок; поновлення записів про земельну ділянку

за участю представників сторін:

позивача Гітун Н.І.;

третьої особи 1 Герун Ю.Є. адвокат Кучма В.Ю.;

третьої особи 2 Луцька міська рада Бондарчук Р.І.;

відповідача 2 Семенюта І.М.,

відповідача 1 не з`явився;

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся з позовною заявою до суду, в якій просить визнати недійсною державну реєстрацію в Державному земельному кадастрі земельної ділянки площею 0,0472 га, категорія земель: землі житлової та громадської забудови, цільове використання: обслуговування приміщень, кадастровий номер 0710100000:22:065:0060 та земельної ділянки площею 2,5753 га, категорія земель: землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, цільове використання: обслуговування автостанції, кадастровий номер 0710100000:22:065:0059, що знаходяться по вул. Конякіна, 39 в м. Луцьку, проведеної 26.05.2013р. державним кадастровим реєстратором Управління Держземагенства у Луцькому районі Волинської області Данильчуком А. В. на підставі технічної документації від 16.05.2013р. розробленої ТзОВ Технічне бюро кадастру на замовлення підприємця Геруна Ю.Є. з поділу земельної ділянки з кадастровим номером 0710100000:22:065:0030 площею 26225 кв.м., категорія земель: землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, цільове використання: обслуговування автостанцій, що знаходиться по вул. Конякіна, 39 в м. Луцьку; скасувати записи в Державному земельному кадастрі про земельну ділянку площею 0,0472 га, категорія земель: землі житлової та громадської забудови, цільове використання: обслуговування приміщень, кадастровий номер 0710100000:22:065:0060 та земельної ділянки площею 2,5753 га, категорія земель: землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, цільове використання: обслуговування автостанції, кадастровий номер 0710100000:22:065:0059, що знаходяться по вул. Конякіна, 39 в м. Луцьку, проведеної 26.05.2013р. державним кадастровим реєстратором Управління Держземагенства у Луцькому районі Волинської області Данильчуком А. В. на підставі технічної документації від 16.05.2013р. розробленої ТзОВ Технічне бюро кадастру на замовлення підприємця Геруна Ю.Є . з поділу земельної ділянки з кадастровим номером 0710100000:22:065:0030 площею 26225 кв.м., категорія земель: землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, цільове використання: обслуговування автостанцій, що знаходиться по вул . Конякіна, 39 в м. Луцьку.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що під час проведення державної реєстрації земельних ділянок, не було дотримано вимог земельного законодавства, здійснено незаконну зміну цільового призначення відповідної земельної ділянки, а тому таку реєстрацію слід визнати недійсною.

31.08.2017 р. на адресу Господарського суду Волинської області надійшла заява позивача про визнання недійсним пов`язаного із предметом спору договору від 15.02.2005 р. №289, який суперечить законодавству, оскільки він не був зареєстрований Волинською регіональною філією ДП "Центр ДЗК".

Рішенням Господарського суду Волинської області від 14.12.2017 р. провадження у справі в частині позову до державного кадастрового реєстратора Головного управління Держгеокадастру у Волинській області Данильчука А.В. припинено. У задоволенні позову ПрАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" до Головного управління Держгеокадастру у Волинській області про визнання недійсною державної реєстрації земельних ділянок; скасування записів про державну реєстрацію земельних ділянок; поновлення записів про земельну ділянку, відмовлено.

Суд першої інстанції, в частині припинення провадження у справі відносно відповідача-1, свій висновок мотивував тим, що відповідач-1 не відповідає суб`єктному складу сторін у господарському спорі, відтак провадження у справі в цій частині підлягає припиненню. В частині позовних вимог до відповідача-2, суд першої інстанції послався на те, що позивач не довів порушення своїх прав та охоронюваних законом інтересів. Щодо заяви позивача про визнання недійсним договору у порядку п.1. ч.1 ст. 83 ГПК України, у редакції чинній до 15.12.2017 р., суд вказав на те, що позивач не позбавлений можливості звернутися до суду з окремим позовом в загальному порядку.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 12.02.2018 р., вказане рішення суду першої інстанції в частині відмови в позові до відповідача-2 скасовано та в цій частині прийнято нове, яким позов задоволено.

Скасовуючи вказане рішення суду в частині відмови у позові до відповідача-2 та приймаючи в цій частині нове, про задоволення позову, апеляційний суд виходив з того, що діями відповідача-2 були порушені права та інтереси позивача, які випливають з договору, а технічна документація на підставі якої було здійснено поділ земельної ділянки не відповідає вимогам земельного законодавства та змісту договору, у зв`язку з чим було незаконно змінено цільове призначення земельної ділянки.

Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.12.2018 р. касаційні скарги Головного управління Держгеокадастру у Волинській області та Луцької міської ради задоволено частково. Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 12.02.2018 р. та рішення Господарського суду Волинської області від 14.12.2017 р. у справі №903/523/17, в частині позовних вимог до відповідача-2 скасовано. Справу у цій частині передано на новий розгляд до суду першої інстанції. В іншій частині постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 12.02.2018 р. залишено без змін.

Суд касаційної інстанції вказав на те, що суди попередніх інстанцій не встановили та не дослідили, чи звертався позивач до Луцької міської ради з приводу поновлення договору оренди землі від 10.02.2005 р. № 289 у порядку, визначеному статтею 33 Закону України "Про оренду землі" та чи укладалася додаткова угода до даного договору; чи висловлював орган місцевого самоврядування заперечення з приводу поновлення договору оренди землі від 10.02.2005 № 289, оскільки від встановлення даних обставин залежить правильне вирішення спору. Крім того, суди залишили поза увагою судові рішення у справі № 903/522/17 Господарського суду Волинської області, предметом позову якої було визнання недійсним договору оренди землі від 10.02.2015 р. № 289.

Таким чином, за наявності допущених судами порушень вимог процесуального законодавства судові рішення в частині вирішення спору стосовно відповідача-2 скасовані судом, а справу у цій частині передано на новий розгляд до суду першої інстанції. В іншій частині, а саме щодо вирішення спору відносно позовних вимог до відповідача-1, суд касаційної інстанції вказав про відсутність підстав для скасування судових рішень.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №903/523/17 розподілено на розгляд судді Войціховському В.А.

03.01.2019 р. суддя Господарського суду Волинської області Войціховський В.А. звернувся до керівника апарату господарського суду Волинської області із службовою запискою згідно котрої, з огляду на ту обставину, що справа №903/523/17, рішення від 14.12.2017 р. у котрій було скасовано постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.12.2018 року, розглядалась в колегіальному складі суду, просив здійснити автоматичний розподіл судової справи для визначення складу колегії суддів.

Розпорядженням Господарського суду Волинської області від 04.01.2019 р. № 01-144/1 у зв`язку із неможливістю утворити новий (колегіальним) склад суду, здійснено передачу справи № 903/523/17 до найбільш територіально наближеного суду - Господарського суду Рівненської області.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 03.07.2019 р. у справі №903/523/17 в задоволені позову приватного акціонерного товариства "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" до відповідача Головного управління Держгеокадастру у Волинській області про визнання недійсною державної реєстрації земельних ділянок; скасування записів про державну реєстрацію земельних ділянок; поновлення записів про земельну ділянку - відмовлено.

Суд першої інстанції, приймаючи рішення зазначив, що позивач не довів свого порушеного права або охоронюваного законом інтересу в контексті заявлених ним позовних вимог.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, приватне акціонерне товариство "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове рішення, яким позов задоволити.

Мотивуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, що судом першої інстанції не було враховано докази, що прямо вказують на правонаступництво служби автобусних станцій, як частини Волинського територіально-виробничого об`єднання, на базі якого було в подальшому створене Волинське обласне підприємство автобусних станцій 10799, перетворене на ВАТ "Волинське обласне підприємств автобусних станцій 10799", правонаступником якого є приватне акціонерне товариство "Волинське обласне підприємство автобусних станцій.

З огляду на рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 за № 5- рп/2005, яким визнано неконституційним положення п. 6 розділу X Перехідні положення Земельного кодексу України щодо зобов`язання переоформлення права постійного користування земельною ділянкою, суд першої інстанції не врахував та не застосував норми права, що підлягають застосуванню, зокрема, п. 10 Розділу VII Закону України "Про Державний земельний кадастр". Також судом не взято до уваги норму ст. 141 ЗК України, якою передбачене виключний випадок припинення права користування земельною ділянкою на праві постійного користування - добровільна відмова. Також, господарським судом не взято до уваги доводи позивача, що стосуються незаконності дій відповідача.

Фізична особа-підприємець Герун Юрій Євгенійович надіслав до суду відзив на апеляційну скаргу (вх. №30997/19 від 05.09.2019 р.), в якому просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, вважає рішення законним, обґрунтованим та таким, яке постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права і відповідно жодних правових підстав для його скасування не вбачається ні з тексту апеляційної скарги, ні з фактичних та юридичних обставин справи.

Позивачем не надано під час судового розгляду справи жодного документу, який би підтверджував його право користування чи право власності на земельну ділянку, оскільки таких документів не існує взагалі. Договір оренди землі за 2005 рік припинив свою дію і предметом даного договору була земельна ділянка - площею 2,6225 га, а неіснуючий державний акт на право постійного користування виданий Службі автостанцій на площу землі - 2,34 га взагалі не може підтверджувати жодне право позивача, оскільки правового зв`язку між Службою автостанцій та позивачем не доведено жодним документом і земельна ділянка з площею 2,34 га просто таки юридично і фактично не існує, оскільки така ніколи не була сформована, не має кадастрового номера і жодних правових дій, реєстраційних функцій щодо даної ділянки не проводилося ніколи жодним з суб`єктів цивільно-правових відносин.

Невірним та без належного обґрунтування є посилання скаржника на рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 р. № 5- рп/2005 та відповідні судові акти судової практики в частині застосування переходу прав постійного користування, оскільки у позивача ситуація відрізняється від наведених прикладів судової практики і за результатами розгляду цілого ряду справ вже судами встановлено, що позивач однозначно не є правонаступником неіснуючої Служби автостанцій, яка навіть статусу юридичної особи не мала.

Також безпідставними та необґрунтованими є посилання апелянта на п. 109 ч. 3 Порядку ведення Державного земельного кадастру, ст. ст. 25, 56 ЗУ "Про землеустрій", оскільки дані норми законодавства не були порушеними і не стосуються примусового поділу земельної ділянки та її ідентифікації, формування і реєстрації, що було здійснено на підставі постанови Рівненського апеляційного господарського суду.

Луцька міська рада надіслала до суду відзив на апеляційну скаргу (вх. №31330/19 від 10.09.2019 р.), в якому просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Міська рада вважає, що доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, фактично зводяться до суб`єктивного бачення позивача наявності в нього права постійного користування на спірні земельні ділянки, що в повному обсязі спростовується обставинами справи.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що державний акт на право постійного користування землею від 06.12.1995р. не можна вважати належним доказом, який підтверджує право постійного користування земельною ділянкою ПрАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій", оскільки він виданий Службі автостанцій територіально-виробничого об`єднання автомобільного транспорту. Доказів на підтвердження переходу прав та обов`язків від Служби автостанцій територіально-виробничого об`єднання автомобільного транспорту до ПрАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" позивачем не подано. Державний акт на право постійного користування землею від 06.12.1995р. виданий на земельну ділянку площею 3,12 га, а позивач стверджує про належність йому права на земельну ділянку площею 2,6225 га.

Також суд першої інстанції вірно зазначає, що рішення виконкому Луцької міської ради №503 від 29.12.2004р. "Про затвердження проектів відведення земельних ділянок фізичним та юридичним особам", згідно з яким затверджено проект відведення земельної ділянки та технічну документацію зі складання Державного акта ВАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій 10799" за адресою земельної ділянки: м . Луцьк , вул. Конякіна, 39 , площею 2,6225 га, для обслуговування автостанції, не є правовстановлюючим документом в розумінні Земельного кодексу України.

Посилання позивача в апеляційній скарзі на ту обставину, що діючий на той момент Земельний кодекс України позбавив позивача можливості реєстрації права постійного користування на спірну земельну ділянку лише підтверджує висновки суду першої інстанції щодо відсутності в позивача як права постійного користування спірними земельними ділянками так і доказів, визначених законом, які б підтверджували таке право.

Крім того, зі змісту тієї ж апеляційної скарги, позивач визнає, що саме відсутність права постійного користування спірними земельними ділянками стала підставою до укладання договору оренди землі №289 від 15.02.2005 р. між Луцькою міською радою та ПрАТ "ВОПАС".

Не заслуговують на увагу доводи позивача, щодо порушення норм Порядку ведення Державного земельного кадастру та Закону України "Про землеустрій" під час поділу спірної земельної ділянки, оскільки даний поділ було проведено на підставі постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 28.11.2012 у справі №5004/639/12, даний поділ, в свою чергу, не порушує права позивача.

Головне управління Держгеокадастру у Волинській області надіслала до суду відзив на апеляційну скаргу (вх. №31341/19 від 10.09.2019 р.), в якому просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.Зазначає, що позивач не наводить будь-яких правових підстав, які могли б свідчити про те, що він являється належним землекористувачем земельної ділянки та не надає доказів, які свідчили б про наявність правовстановлюючого документа, що посвідчує право власності чи право користування земельною ділянкою.

Вважає надуманими доводи позивача про перехід права користування земельною ділянкою від Служби автостанцій територіально-виробничого об`єднання автомобільного транспорту до ПрАТ "ВОПАС", оскільки позивачем не надано документів, які б підтверджували факт переходу права користування земельною ділянкою від Служби автостанцій територіально-виробничого об`єднання автомобільного транспорту до ПрАТ "ВОПАС". В свою чергу, державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серії ІІ-ВЛ в„–001237 від 06.12.1995 р. не є належним доказом наявності правовстановлюючого документа на земельну ділянку, оскільки видавався іншій юридичній особі та на іншу площу земельної ділянки.

Також звертає увагу суду на те, що позивач своїми діям, які полягали в укладанні договору оренди землі від 10.02.2005 р. № 289 з Луцькою міською радою, підтвердив факт відсутності правовстановлюючих документів на землю, державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серії ІІ-ВЛ в„–001237 від 06.12.1995 р. не є документом, що засвідчує факт належного землекористування. Зауважує, що вищевказаний договір припинив свою дію внаслідок його виконання та закінчення строку дії договору. Визнання договору оренди землі від 10.02.2005 р. недійсним є неможливим, оскільки договір оренди може бути визнано недійсним лише на майбутнє, а договір припинив свою дію 10.02.2015 р., що й передбачено ст. 31 Закону України "Про оренду землі".

Також наголошує, що поділ земельної ділянки площею 2,6225 га відбувався на виконання рішення суду, а саме постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 28.11.2012 року по справі № 5004/639/12.

Приватне акціонерне товариство "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" надіслало до суду відповідь на відзиви на апеляційну скаргу (вх. № 32507/19 від 24.09.2019 р.), в якому просить задоволити вимоги апеляційної скарги. Зазначає, що матеріалами справи підтверджується правонаступництво ПрАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" Служби автобусних станцій територіально-виробничим об`єднанням автомобільного транспорту.

Позивач вказує, що для з`ясування тієї обставини чи були порушені при зверненні у суд з даним позовом його права, як землекористувача, належить дослідити чи був позивач, на момент звернення у суд із даним позовом, належним землекористувачем у відповідності до наведених норм чинного законодавства, не вказує на відсутність порушень прав та інтересів позивача, а вказує саме на необхідності встановлення щодо належності землекористування.

В судових засіданнях представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги, просить її задоволити, а рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти нове рішення, яким задоволити позов.

Представник відповідача Головного управління Держгеокадастру у Волинській області в судових засіданнях заперечив доводи апеляційної скарги, просить відмовити в її задоволенні, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представник третьої особи - ФОП Геруна Ю.Є. заперечив доводи апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві.

Представник Луцької міської ради також заперечив доводи апеляційної скарги, просить відмовити в її задоволенні, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до ч.1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

Як встановлено апеляційним судом, постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 28.11.2012 р. у справі №5004/639/12 за позовом підприємця Геруна Ю .Є. визнано припиненим договір оренди земельної ділянки, укладений між Луцькою міською радою та ВАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій 10799", зареєстрований в Книзі записів державної реєстрації договорів оренди 15.02.2005р. за №289, в частині земельної ділянки площею 0,0472 га, на якій розташований магазин №4 з літнім кафе, приміщення магазину № 7 по вул. Конякіна, 39 в м. Луцьк . Зазначеною постановою зобов`язано управління Держкомзему у м. Луцьку внести відповідні записи в Поземельну книгу та Книгу записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі (т. 1, а.с. 107-113).

Господарським судом Волинської області 25.12.2012 р. видано судовий наказ №5004/639/12-2 про примусове виконання рішення суду (т.1, а.с. 114).

До 01.01.2013 р. в Державному реєстрі земель не були зареєстровані зміни до договору оренди на підставі постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 28.11.2012р. у справі №5004/639/12, відомості про земельну ділянку за кадастровим номером 0710100000:22:065:0030 перенесено до Державного земельного кадастру.

З 01.01.2013 р. набрав чинності Закон України "Про державний земельний кадастр". Згідно із зазначеним Законом внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюється державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Відомості про розподіл земель між власниками та користувачами вносяться до Державного земельного кадастру відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

08.02.2013 р. державним виконавцем Приходько А.П. було відкрито виконавче провадження (реєстраційний номер 36438762) (т.1, а.с. 119).

Ухвалою Господарського суду Волинської області від 06.03.2013 р. у справі 5004/639/12 у виконавчому провадженні ВП №36438762 було замінено боржника на Головне управління Держземагенства у Волинській області (т. 1, а.с. 120).

На підставі рішення суду по справі № 5004/639/12 на замовлення ОСОБА_4 ТОВ "Технічне бюро кадастру" розроблено технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки комунальної власності в м. Луцьку по вул. Конякіна, 39 на земельні ділянки площами відповідно 0,0472 га та 2,5753 га.

Судом першої інстанції встановлено, що на виконання постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 28.11.2012 р. у справі № 5004/639/12 та на підставі наведеної технічної документації відповідачем-1 до Державного земельного кадастру були внесені відомості про земельні ділянки за кадастровими номерами 0710100000:22:065:0059 та 0710100000:22:065:0060 площею відповідно 2,5753 та 0,0472 га відповідно (т.1, а.с.126-135).

Державну реєстрацію земельних ділянок площами 0,0472 га та 2,5753 га було здійснено на підставі ч. 3 п. 109 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012р. №1051, на підставі заяв Луцької міської ради від 26.05.2013 р.

Крім того встановлено, що рішенням Господарського суду Волинської області від 07.06.2017 р. у справі № 903/178/17, яке набрало законної сили, відмовлено ПАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" у позові про визнання договору поновленим, а додаткової угоди укладеною.

Предметом даного позову є вимога позивача про визнання недійсною державної реєстрації земельних ділянок, скасування записів про державну реєстрацію земельних ділянок та поновлення записів про земельну ділянку.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що під час проведення державної реєстрації земельних ділянок, не було дотримано вимог земельного законодавства, здійснено незаконну зміну цільового призначення відповідної земельної ділянки, а тому таку реєстрацію слід визнати недійсною.

Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.12.2018 р. касаційні скарги Головного управління Держгеокадастру у Волинській області та Луцької міської ради задоволено частково. Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 12.02.2018 р. та рішення Господарського суду Волинської області від 14.12.2017 р. у справі №903/523/17, в частині позовних вимог до відповідача-2 скасовано. Справу у цій частині передано на новий розгляд до суду першої інстанції. В іншій частині постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 12.02.2018 р. у справі Господарського суду Волинської області №903/523/17 залишено без змін.

Суд касаційної інстанції вказав на те, що суди попередніх інстанцій не встановили та не дослідили, чи звертався позивач до Луцької міської ради з приводу поновлення договору оренди землі від 10.02.2005 р. № 289 у порядку визначеному статтею 33 Закону України "Про оренду землі" та чи укладалася додаткова угода до даного договору; чи висловлював орган місцевого самоврядування заперечення з приводу поновлення договору оренди землі від 10.02.2005 № 289, оскільки від встановлення даних обставин залежить правильне вирішення спору. Крім того, суди залишили поза увагою судові рішення у справі № 903/522/17 Господарського суду Волинської області, предметом позову якої було визнання недійсним договору оренди землі від 10.02.2015 р. № 289.

Таким чином, за наявності допущених судами порушень вимог процесуального законодавства судові рішення в частині вирішення спору стосовно відповідача-2 скасовані судом, а справу у цій частині передано на новий розгляд до суду першої інстанції. В іншій частині, а саме щодо вирішення спору відносно позовних вимог до відповідача-1, суд касаційної інстанції вказав про відсутність підстав для скасування судових рішень.

Досліджуючи дані обставини та надаючи в процесі апеляційного перегляду їм оцінку в сукупності, колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 202 ЗК України державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у Державному земельному кадастрі в порядку, встановленому Законом.

Згідно ст. 1 Закону України "Про державний земельний кадастр" державна реєстрація земельної ділянки - це внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.

До Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки: кадастровий номер; місце розташування; опис меж; площа; міри ліній по периметру; координати поворотних точок меж та інші.

Частиною 6 ст. 16 Закону визначено, що кадастровий номер скасовується лише у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Пунктом 4 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 р. № 1051, ведення Державного земельного кадастру здійснює Держгеокадастр та його територіальні органи.

До повноважень Державного кадастрового реєстратора територіальних органів Держгеокадастру в Автономній Республіці Крим, областях належить, зокрема, здійснення державної реєстрації земельних ділянок, обмежень у їх використанні, скасування такої реєстрації (підпункт 9 пункту 7 вказаного Порядку).

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що державну реєстрацію земельних ділянок площами 0,0472 га та 2,5753 га було здійснено на підставі ч. 3 п. 109 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 р. №1051, на підставі заяв Луцької міської ради від 26.05.2013 р.

Так, згідно ч. 3 п. 109 Порядку ведення Державного земельного кадастру державна реєстрація земельної ділянки здійснюється за заявою: 1) особи, якій за рішенням органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для формування земельної ділянки у разі її передачі у власність чи користування із земель державної чи комунальної власності, або уповноваженої нею особи; 2) власника земельної ділянки, користувача земельної ділянки державної чи комунальної власності (у разі поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок) або уповноваженої ними особи; 3) органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування (у разі формування земельних ділянок відповідно державної чи комунальної власності).

Статтею 25 Закону України "Про землеустрій" встановлені види документації із землеустрою, до яких, зокрема, пунктом "й" віднесено технічну документацію із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Згідно ст. 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Як встановлено апеляційним судом, поділ земельної ділянки площею 2,6225 га відбувся на підставі постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 28.11.2012 р. у справі № 5004/639/12, якою зобов`язано управління Держкомзему у м. Луцьку внести відповідні записи в Поземельну книгу та Книгу записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі.

В свою чергу, під час розгляду справи № 5004/639/12 судом встановлено, що з метою врегулювання питання щодо користування земельною ділянкою фізична особа-підприємець Герун Ю.Є. і фізична особа-підприємець Яловенко В.В . листом від 26.09.2011 р. зверталися до ПрАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" з проханням відмовитись від користування земельною ділянкою, на якій розташоване придбане ними нерухоме майно. Проте, листом від 17.10.2011р. №187/2 на ім`я фізичної особи-підприємця Яловенко В.В. ПрАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" повідомило, що не має наміру відмовлятись від частини орендованої земельної ділянки. Луцька міська рада у відповідь на звернення фізичної особи-підприємця Геруна Ю.Є. листом № 2-2134-020 від 28.05.2012р. повідомила, що для розгляду питання про виділення в користування земельної ділянки для обслуговування належних йому об`єктів нерухомого майна необхідно надати ряд документів, не навівши норм законодавства, якими такі документи передбачені.

У зв`язку з тим, що питання виділення в користування земельної ділянки для обслуговування належних об`єктів нерухомого майна не було вирішено добровільно, 30.05.2012р. фізична особа-підприємець Герун Ю.Є. звернувся до Господарського суду Волинської області з позовом до Луцької міської ради, ПрАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" про визнання договору оренди земельної ділянки №289 від 15.02.2005р. припиненим та його розірвання.

Оскільки сторони договору оренди №289 від 15.02.2005 р., незважаючи на набуття фізичною особою-підприємцем Геруном Ю.Є. права власності на нерухоме майно, не визнавали договір оренди припиненим в частині, на якій знаходиться будівля, порушене право фізичної особи - підприємця Геруна Ю.Є. було захищено шляхом постановлення рішення про припинення договору оренди в частині земельної ділянки площею 0,0472 га, на якій розташований магазин №4 з літнім кафе, приміщення магазину №7 та зобов`язання внести відповідні записи.

Колегія суддів апеляційного суду враховує, що поділ земельної ділянки площею 2,6225 га відбувався в примусовому порядку на підставі постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 28.11.2012 р. у справі № 5004/639/12, яка не скасована та набрала законної сили, а факти встановлені у цій справі, відповідно до ст. 35 ГПК України , не потребують повторного доказування.(ст.75 ГПК України у нині діючій редакції)

При цьому, враховуючи вищевказані норми права, колегія суддів апеляційного суду не встановила, а позивач не довів суду недотримання відповідачем норм законодавства при державній реєстрації земельних ділянок площею 2,5753 та 0,0472 га., відтак доводи позивача в цій частині суд визнає необгрунтованими, оскільки порядок надання земельної ділянки, на який посилається позивач, мав би бути дотриманий в тому випадку, якби особа набувала право на земельну ділянку в загальному порядку.

В свою чергу, земельна ділянка площею 0,0472 га у встановленому законом порядку не передана в користування фізичній особі-підприємцю Геруну Ю. Є. , тому твердження про нібито зміну цільового призначення є невірними, а посилання у витязі державного кадастрового реєстратора на цільове призначення - В.03.07. для будівництва та обслуговування приміщень, землі житлової та громадської забудови випливає із змісту постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 28.11.2012 р., оскільки саме у зв`язку з наявністю у фізичної особи-підприємця Геруна Ю. Є. права власності на нерухоме майно виникла необхідність в оформленні права на земельну ділянку площею 0,0472 га.

Окрім того, суд апеляційної інстанції приймає до уваги те, що порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання відповідно до статті 21 ЗК України недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови у державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною.

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що задовольняючи позовні вимоги фізичної особи - підприємця Геруна Ю.Є. , Рівненський апеляційний господарський суд на підставі ст. 377 ЦК України, ч. 1 ст. 31 Закону України "Про оренду землі", ст. ст. 120, 141 ЗК України, дійшов висновку, що набуття фізичною особою-підприємцем Геруном Ю.Є. права власності на нерухоме майно - приміщення магазину №4 з літнім кафе та приміщення магазину №7, що знаходяться в м. Луцьку по вул. Конякіна, 39 , тягне собою перехід права на земельну ділянку, на якій знаходиться відповідне нерухоме майно. Наведений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 17.04.2017р. у справі №922/207/15.

Як зазначено судом касаційної інстанції у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.12.2018 р. у даній справі, для з`ясування тієї обставини чи були порушені при зверненні у суд з даним позовом права позивача як землекористувача, належить дослідити чи був позивач на момент звернення у суд із даним позовом належним землекористувачем у відповідності до наведених норм чинного законодавства.

Також Верховний суд зазначив,що суди попередніх інстанцій не встановили та не дослідили такі обставини, чи звертався позивач до Луцької міської ради з приводу поновлення договору оренди землі від 10.02.2005 № 289 у порядку визначеному статтею 33 Закону України "Про оренду землі" та чи укладалася додаткова угода до даного договору; чи висловлював орган місцевого самоврядування заперечення з приводу поновлення договору оренди землі від 10.02.2005 № 289, оскільки від встановлення даних обставин залежить правильне вирішення спору.

Досліджуючи дані обставини, суд апеляційної інстанції вказує наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 93 ЗК України, право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Згідно ст. 1, ч. 1 ст. 13 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно ч. 6 ст. 33 ЗУ "Про оренду землі" договір вважається поновленим лише у разі укладення додаткової угоди, про яку безпосередньо зазначено у ч. 8 ст. 33 ЗУ "Про оренду землі". При цьому відмову або зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що в постанові Верховного Суду від 10.09.2018 р. у справі № 920/739/17, прийнятій у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду, зроблений такий правовий висновок: у контексті поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених ч. 6 ст. 33 ЗУ "Про оренду землі", необхідно зауважити, що такий договір може бути поновлено виключно на тих самих умовах і на той самий строк. Тобто орендар не може вимагати поновлення договору оренди землі на інших умовах. Щодо прав та обов`язків орендодавця слід акцентувати, що він має право заперечити стосовно поновлення згідно із ч. 6 цієї статті, і таке заперечення має бути заявлене саме протягом 1 місяця після закінчення дії договору оренди землі. У подальшому договір оренди вважатиметься поновленим лише у разі укладення додаткової угоди, про що безпосередньо зазначено у ч. 8 ст. 33 ЗУ "Про оренду землі". При цьому відмову або зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді.

Також, у постанові Верховного Суду від 06.12.2018 р. у справі № 905/484/17, з врахуванням вищевказаної правової позиції, зроблений висновок про неможливість суду визнати договір поновленим на той самий строк на тих самих умовах поза межами спору, який розглядається за позовною вимогою саме про визнання укладеною угоди про поновлення договору на тих самих умовах і на той самий строк з вказаних підстав, або за відсутності добровільно укладеної сторонами такої додаткової угоди.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що 12.01.2015р. на адресу Луцької міської ради надійшов лист повідомлення про поновлення договору оренди земельної ділянки.

21.01.2015 р. орендодавцем направлені заперечення про поновлення договору оренди шляхом укладення додаткової угоди, яка була надана за договором оренди, який зареєстрований 15.02.2005 р., у зв`язку із наявністю судового рішення, яким від 28.11.2012 р. частково припинено договір оренди.

02.02.2015 р. від ПрАТ "Волинське обласного підприємства автобусних станцій" надійшов лист відповідь на вищевказаний лист зі змісту якого вбачається, що підприємство є орендарем земельної ділянки площею, яка визначена договором оренди, зареєстрованого 15.02.2005 р. за № 289 та містить відмову надати необхідні документи, зокрема розроблену нову технічну документацію.

25.02.2015 р. направлено лист орендодавця про необхідність надання повного переліку документів, та відмову на укладення додаткової угоди запропонованої орендарем.

11.03.2015 р. направлено заперечення орендодавця у поновленні договору оренди від 10.02.2005 року за № 289, відповідно до ч. 6 ст. 33 ЗУ "Про оренду землі".

03.06.2015 р. направлено лист-вимога міської ради повернути земельну ділянку за актом приймання-передачі.

19.06.2015 р. отримано лист орендаря про відмову повернути земельну ділянку.

24.07.2015 р. направлена лист-пропозиція оформити право оренди на земельну ділянку площею 2, 5753 га, за виключенням земельної ділянки площею 0,0472 га, що перейшла у користування до Геруна Ю.Є. для обслуговування нерухомості за рішенням суду та інформування про надіслані заперечення у поновленні договору.

Так, колегія суддів вказує, що згідно ст. 31 ЗУ "Про оренду землі" договір оренди землі припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено, що кореспондується п. 36 договору оренди від 10.02.2005 р. № 289.

Отже, враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що договір оренди землі від 10.02.2005 № 289 не поновив свою дію на той самий строк та на тих самих умовах, у відповідності до ч. 6 ст. 33 ЗУ "Про оренду землі", оскільки предмет договору (земельна ділянка), як об`єкт цивільних прав припинила своє існування, оскільки в її межах шляхом поділу утворені інші земельні ділянки, в примусовому порядку на підставі постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 28.11.2012 р. у справі № 5004/639/12.

Також, колегія суддів зазначає, що рішенням Господарського суду Волинської області від 07.06.2017р. у справі №903/178/17 в позові ПрАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" про визнання договору оренди від 10.02.2015 р. поновленим, додаткової угоди укладеною, відмовлено. Рішення набрало законної сили.

Окрім того, рішенням Господарського суду Волинської області від 04.12.2017р. у справі №903/522/17, яке постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 05.03.2018р. залишено в силі, в задоволенні позову приватного акціонерного товариства "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" до відповідачів: 1) Луцької міської ради; 2) Головного управління Держгеокадастру у Волинській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - фізична особа-підприємець Герун Юрій Євгенійович про визнання недійсним договору оренди землі від 10.02.2005р. та скасування запису №289 в книзі записів державної реєстрації договорів відмовлено, оскільки договір оренди може бути визнано недійсним лише на майбутнє, а договір припинено 10.02.2015р. і його не існувало на момент пред`явлення позову до суду.

В подальшому ухвалою Господарського суду Волинської області від 21.02.2019 року у справі № 903/522/17 в задоволенні заяви ПрАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду Волинської області від 04.12.2017 року у справі № 903/522/17 відмовлено. Рішення Господарського суду Волинської області від 04.12.2017 року у справі № 903/522/17 залишено в силі.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 13 травня 2019 р. апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" залишено без задоволення, ухвалу господарського суду Волинської області від 21 лютого 2019 року у справі №903/522/17 залишено без змін.

Отже, беручи до уваги встановлені судом апеляційної інстанції обставини, можна дійти висновку, що позивач, на момент звернення до суду з даним позовом, вже не був належним землекористувачем земельної ділянки площею 2,6225 га., у відповідності до норм чинного законодавства.

Враховуючи встановлені обставини, суд зазначає, що за приписами статті 1 ГПК України (в редакції чинній до 15.12.2017 р. на момент звернення у суд із даним позовом), правом на звернення до суду за захистом наділена кожна особа в разі порушення, невизнання або оспорювання її прав чи інтересів.

Відповідно до ст. 4 ГПК України (в редакції чинній з 15.12.2017 р.), право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно частини 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а частиною першою статті 16 цього кодексу визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Таким чином право на позов виникає у разі порушення або оспорювання особистих прав чи охоронюваних законом інтересів.

Реалізуючи передбачене ст. 4 ГПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи законний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. При цьому, обов`язком позивача, відповідно до ст. 74 ГПК України є доведення (підтвердження) в установленому законом порядку наявності факту порушення, невизнання або оспорювання його прав та інтересів.

Отже, враховуючи те, що на момент звернення до суду з даним позовом, позивач не був належним землекористувачем земельної ділянки площею 2,6225 га, що вказує на те, що права або охоронюванні законом інтересу позивача, в контексті заявлених ним позовних вимог не можуть бути порушенні, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в задоволенні позову про визнання недійсною державної реєстрації земельних ділянок, скасування записів про державну реєстрацію земельних ділянок та поновлення записів про земельну ділянку слід відмовити.

Окрім того, суд апеляційної інстанції вказує, що державний акт на право постійного користування землею серії ВЛ №001237 від 06.12.1995р. не можна вважати належним доказом, яким підтверджується право постійного користування земельною ділянкою позивача, оскільки він був виданий на земельну ділянку площею 3,12 га, а позивач стверджує про належність йому права на земельну ділянку площею 2,6225 га.

Також, судова колегія зазначає, що рішення виконкому Луцької міської ради №503 від 29.12.2004р. "Про затвердження проектів відведення земельних ділянок фізичним та юридичним особам", згідно з яким затверджено проект відведення земельної ділянки та технічну документацію зі складання державного акта ВАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій 10799" за адресою земельної ділянки: м.Луцьк, вул. Конякіна, 39, площею 2,6225 га, для обслуговування автостанції, не є правовстановлюючим документом в розумінні Земельного кодексу України.

Відтак, з огляду на встановлені судом фактичні обставини справи, приймаючи до уваги постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 28.11.2012 р. у справі №5004/639/12, право позивача поділом земельної ділянки площею 2,6225 га та державною реєстрацією земельних ділянок площею 0,0472 га та 2,5753 га в результаті цього поділу не було порушено. Для обслуговування автостанції зареєстровано земельну ділянку площею 2,5753 га, категорія земель: землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, кадастровий номер 0710100000:22:065:0030, що знаходиться по вул. Конякіна, 39 в м. Луцьку.

При цьому, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги доводи скаржника, як підставу для скасування рішення у справі, про те, що судом першої інстанції не було враховано докази, що,на думку скаржника, вказують на правонаступництво служби автобусних станцій, як частини Волинського територіально-виробничого об`єднання, на базі якого було в подальшому створене Волинське обласне підприємство автобусних станцій 10799, перетворене на ВАТ "Волинське обласне підприємств автобусних станцій 10799", правонаступником якого є приватне акціонерне товариство "Волинське обласне підприємство автобусних станцій, оскільки наявність чи відсутність правонаступництва не свідчить про незаконність державної реєстрації земельних ділянок площею 0,0472 га та 2,5753 га ,враховуючи сукупність інших доказів у справі та відсутність порушення внаслідок такої державної реєєстраціїї прав та інтересів позивача .

Крім того,своїми діями,які полягали в укладенні договору оренди землі від 10.02.1995 р № 289 з Луцькою міською радою,позивач підтвердив факт відсутності правовстановлюючих документів на земельну ділянку(зокрема, права постійного користування). Державний акт на право постійного користування землею серії ВЛ №001237 від 06.12.1995р. не є документом, що засвідчує факт належного землекористування позивачем , оскільки видавався іншій юридичній особі та на іншу площу земельної ділянки.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає посилання скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції.

При цьому, судом звертається увага на те, що у рішенні Європейського суду з прав людини (справа Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 р.) зазначено, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 276 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, Північно-західний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення Господарського суду Рівненської області від 03.07.2019 р. у справі №903/523/17 необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" - без задоволення.

Витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта згідно ст.129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 ГПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" на рішення Господарського суду Рівненської області від 03.07.2019 р. у справі № 903/523/17 - залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення до Верховного Суду, відповідно до ст. ст. 287-291 ГПК України.

3. Справу повернути до Господарського суду Рівненської області.

Повний текст постанови складений 31 жовтня 2019 р.

Головуючий суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Гудак А.В.