Рішення

від 30.10.2019 по справі 914/1728/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.10.2019 справа № 914/1728/19

м. Львів

Господарський суд Львівської області у складі судді Матвіїва Р.І. за участю секретаря судового засідання Зубкович Д.С., розглянув матеріали

за позовом: Фермерського господарства «ЛІМ» , с. Товмач, Кам`янка-Бузький район, Львівська область,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Галфрукт» , м. Львів,

предмет позову: стягнення 174 484,96 грн.,

підстава позову: порушення умов договору поставки №30/06 від 30.12.2016 року,

за участю представників:

позивача: Лесишак Юлія Михайлівна - представник на підставі довіреності № 16/02 від 27.02.2019 року,

відповідача: не з`явився.

ПРОЦЕС

23.08.2019 року до Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Фермерського господарства «ЛІМ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Галфрукт» про стягнення 174 484,96 грн.

Ухвалою суду від 27.08.2019 року позовну заяву залишено без руху. Ухвалою суду від 09.09.2019 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, розгляд справи по суті призначено на 02.10.2019 року.

Ухвала суду про відкриття провадження у даній справі отримана сторонами 12.09.2019 року, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Хід розгляду справи відображено в ухвалах суду та протоколах судових засідань.

Відводів складу суду сторонами не заявлено.

10.10.2019 року від позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог, яку повернуто заявнику згідно з ухвалою суду від 16.10.2019 року.

У судове засідання 30.10.2019 року з`явився представник позивача. Відповідач явки представника повторно не забезпечив, причин неявки в судове засідання не повідомив, хоча про дату і час судового сідання повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення.

Представник позивача підтримав позовні вимоги, подав для долучення до матеріалів справи копію банківської виписки по рахунку про сплату відповідачем боргу та заявив усне клопотання про поновлення йому пропущеного строку на подання доказу, яке судом задоволено, про що постановлено відповідну ухвалу. Інших заяв, клопотань від сторін не надходило.

Відповідно до ч.1, ч.3 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Враховуючи наведене, беручи до уваги належне повідомлення відповідача про дату та час судового засідання, обізнаність сторони про відкриття провадження в даній справі та систематичну неявку представника в судові засідання, зважаючи на відсутність повідомлень про причини неявки представника відповідача, суд не вважає неявку представника у дане судове засідання перешкодою для вирішення справи по суті в даному судовому засіданні.

У судовому засіданні 30.10.2019 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

СУТЬ СПОРУ ТА ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ СТОРІН

Спір між сторонами виник внаслідок прострочення відповідачем виконання зобов`язання по своєчасній оплаті отриманого товару. Так, позивач стверджує, що ним здійснено поставку овочевої продукції у період з 10.12.2018р. по 17.12.2018р. на загальний суму 174 620,00 грн., що підтверджується видатковими накладними. Проте, покупцем не виконано взятих на себе згідно з договором зобов`язань по оплаті товару належним чином. Станом на 1.08.2019 року покупцем не оплачено за переданий товар згідно з договором 134 620,00 гривень. 16.08.2019 року відповідачем здійснено ще один платіж на суму 5 000,00 грн., у зв`язку з чим залишок несплачених коштів разом з інфляційними втратами, пенею та 3 % річних становить, за розрахунками позивача, 169 484, 96 грн.

Відповідач, повідомлений належним чином про судове провадження за позовом Фермерського господарства «ЛІМ» , відзиву на позовну заяву не подав.

ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

30.12.2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю Галфрукт (надалі по тексту рішення - відповідач, згідно з договором - покупець) та Фермерське господарство «ЛІМ» (надалі по тексту рішення - позивач, згідно з договором - постачальник) уклали договір поставки № 30/06 (надалі - договір), згідно з умовами якого постачальник зобов`язався передати у власність покупця товар, а покупець зобов`язався проводити оплату та приймати його на умовах даного договору. Купівля-продаж товару здійснюється на підставі видаткової накладної згідно з замовленням покупця.

Згідно з п. 3.1 договору розрахунок за товар, що постачається, здійснюється не пізніше, ніж через 14 банківських днів з моменту оформлення і передачі видаткової накладної на відпуск товару та усіх необхідних супроводжуючих документів.

Згідно з видатковою накладною №517 від 10.12.2018 року Фермерське господарство «ЛІМ» поставило Товариству з обмеженою відповідальністю Галфрукт товар - буряк столовий, вартістю 35 100,00 грн., та цибулю, вартістю 57 960,00 грн. згідно з видатковою накладною № 519 від 10.12.2018 року.

Згідно з видатковою накладною №522 від 12.12.2018 року Фермерське господарство «ЛІМ» поставило Товариству з обмеженою відповідальністю Галфрукт товар - картоплю, вартістю 23 320,00 грн.

Згідно з видатковою накладною №528 від 17.12.2018 року Фермерське господарство «ЛІМ» поставило Товариству з обмеженою відповідальністю Галфрукт товар - цибулю, вартістю 58 240,00 грн.

Видаткові накладні підписані представниками обох сторін (зокрема, від покупця товар отримано ОСОБА_1 ), підписи скріплені печатками товариств.

На підтвердження здійснення відповідачем часткової оплати товару позивачем надано виписки з рахунку від 11.01.2019 року, від 23.05.2019 року, від 01.08.2019 року, від 06.08.2019 року, в яких відображені платежі контрагента ТОВ Галфрукт в розмірі 20 000,00 грн., 10 000,00 грн., 5 000,00 грн., 5 000,00 грн., з призначенням платежу за овочі згідно з договором №122901 від 29.12.16р. .

Гарантійним листом від 23.05.2018 року вих. №23/05-1 директор ТОВ Галфрукт висловив зобов`язання повністю погасити заборгованість до кінця липня 2019 року.

14.05.2019 року позивачем надіслано відповідачу претензію про повернення боргу в сумі 154 620,00 грн.

Згідно з випискою по рахунку, поданою представником позивача в судовому засіданні 30.10.2019 року, 16.10.2019 року відповідачем здійснено платіж в сумі 5 000,00 грн.

Докази виконання відповідачем решти вимог претензії в досудовому порядку відсутні.

Дані факти матеріалами справи підтверджуються, документально не спростовувались.

ВИСНОВКИ СУДУ

Дослідивши представлені суду докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд вважає позовні вимоги підставними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково з огляду на наступне.

Пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як встановлено судом вище, підставою виникнення правовідносин між сторонами є договір поставки.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.ч.1,2 ст. 712 ЦК України).

Як встановлено вище, підтверджується матеріалами справи (описаними вище видатковими накладними) та не спростовано відповідачем, постачальником поставлено товар на загальну суму 174 620,00 грн.

Відповідно до ч.1 ст.692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст.256 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Як встановлено вище, договором сторони погодили, що розрахунок за товар, що постачається, здійснюється не пізніше, ніж через 14 банківських днів з моменту оформлення і передачі видаткової накладної на відпуск товару та усіх необхідних супроводжуючих документів. Враховуючи, що товар поставлявся партіями: 10.12.2018 року на загальну суму 93 060,00 грн., 12.12.2018 року - 23 320,00 грн., 17.12.2018 року - 58 240,00 грн., то відповідно обов`язок оплати наставав кожного наступного дня з дня поставки товару і тривав 14 банківських днів, а саме до 21.12.2018 року, 24.12.2018 року та 29.12.2018 року відповідно.

Як вбачається з наданих виписок по рахунку, відповідачем здійснено оплати (які позивачем зараховано у вартість поставки товару по договору № 30/06) 11.01.2019 року, 23.05.2019 року, 01.08.2019 року та 06.08.2019 року, тобто поза межами погодженого сторонами у договорі строку. До того ж, такі оплати не у повному розмірі відповідають вартості отриманого товару. У процесі розгляду справи позивачем подано копію виписки по рахунку, з якої вбачається здійснення відповідачем платежу на суму 5 000,00 грн. 16.08.2019 року. Суд звертає увагу, що у зазначених виписках по рахунку вказано однакові призначення платежу за овочі згідно з договором №122901 від 29.12.16р. , тоді як відносини поставки виникли між сторонами на підставі договору № 30/06 від 30.12.2016 року. У судовому засіданні 30.10.2019 року представник позивача ствердив, що інших договорів, крім договору № 30/06 від 30.12.2016 року, між сторонами не існувало, і поставка товару, як і оплата, здійснювались сторонами на виконання договору № 30/06 від 30.12.2016 року. Враховуючи наведене, а також ту обставину, що суд не вправі виходити за межі сум, заявлених до стягнення позивачем, у суду немає підстав не враховувати зазначені позивачем платежі в рахунок часткового погашення відповідачем заборгованості, що виникла внаслідок поставки товару позивачем.

Суд також звертає увагу, що останній платіж на суму 5 000,00 грн. здійснено відповідачем ще до подання позовної заяви до суду (20.08.2019 року згідно з поштовою накладною) та до відкриття провадження у справі (09.09.2019 року згідно з ухвалою суду), у зв`язку з чим основна сума боргу в частині 5 000,00 грн. не є такою, що усунена після відкриття провадження у справі, а вважається такою, що безпідставно заявлена до стягнення.

Відтак, суд доходить висновку, що на час постановлення рішення судом у відповідача існує заборгованість по договору № 30/06 від 30.12.2016 року (основний борг) в розмірі 129 620,00 грн., так як у задоволенні позовної вимоги частині стягнення основного боргу в сумі 5 000,00 грн. є підстави відмовити.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно з частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п.3 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України).

Позивачем за період прострочення 31.12.2018-30.06.2019 року нараховано пеню в розмірі 27 101,79 грн.

Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Договором сторони передбачили, що у випадку порушення п.3.1 договору зобов`язується сплатити постачальнику штраф у розмірі облікової ставки НБУ від неоплаченої суми за кожен день прострочення (п. 4.3).

Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції (п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань ).

Суд зазначає, що із зазначеного в п. 3.1 договору порядку нарахування штрафу вбачається, що насправді сторони погодили вид штрафної санкції - пеню, а не штраф. Іншого періоду нарахування пені, ніж шість місяців, сторони в договорі не визначили. Тому, враховуючи наведені вище роз`яснення, пеня може нараховуватись з моменту виникнення прострочення (який був різним для кожної поставки) протягом шести місяців на суму заборгованості, що існувала у відповідний період. Тобто, позивач мав право нараховувати пеню на суму заборгованості 93 060,00 грн. у період 21.12.2018 - 21.06.2019 років, на суму заборгованості 23 320,00 грн. у період 25.12.2018 - 25.06.2019 років, на суму заборгованості 58 240,00 грн. у період 30.12.2018 - 30.06.2019 років. Суд також зазначає, що позивачем всупереч умовам договору про застосування розміру облікової ставки НБУ в розрахунку вказано розмір подвійної облікової ставки та здійснено нарахування поза межами шестимісячного строку з моменту кожної поставки. Перевіряючи розрахунок пені з урахуванням наведеного та не виходячи за межі розміру заборгованості і періодів, визначених позивачем, а також враховуючи здійснення відповідачем оплат 11.01.2019 року та 23.05.2019 року на 20 000,00 грн. і 10 000,00 грн., суд зазначає, що обґрунтованим є розмір пені в сумі 13 331,39 грн., отриманий з наступного розрахунку:

1. по накладній від 10.12.2018р.: 31.12.18-10.01.19 на суму 93 060,00 грн. (504,82 грн.), 11.01.19-22.05.19 на суму 73 060,00 грн. (4 728,89 грн.), 23.05.19-21.06.19р. на суму 63 060,00 грн. (907,03 грн.),

2. по накладній від 12.12.2018р.: 31.12.2018 - 25.06.2019р. на суму 23 320,00 грн. (2 016,06 грн.),

3. по накладній від 17.12.2018р.: 31.12.2018 - 30.06.2019р. на суму 58 240,00 грн. (5 174,59 грн.).

Враховуючи наведене, позовна вимога в частині стягнення пені в розмірі 13 770,40 грн. задоволенню не підлягає.

Щодо нарахованих 3% річних та інфляційних втрат, суд зазначає таке.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч.2 ст.625 ЦК України).

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань ).

Суд зазначає, що обмежень щодо строку нарахування 3% річних та інфляційних втрат законодавством не встановлено, тому спосіб обчислення 3% річних, застосований позивачем, є допустимим для нарахування 3% річних. Здійснюючи перевірку такого розрахунку, суд зазначає, що 3 % річних пораховані правильно, тому позовна вимога в частині стягнення 2 817,41 грн. 3% річних за період 31.12.2018-15.08.2019 рр. підлягає задоволенню.

Сума інфляційних втрат за період грудень 2018 року - липень 2019 року, перерахованих за формулою, обраною позивачем, що відповідає рекомендаціям Верховного Суду України, викладеним у листі від 03.04.1997 № 62-97р., згідно з якими щомісячні індекси перемножуються між собою, застосування яких допускається Пленумом Вищого господарського суду України, наведеним у постанові від 17 грудня 2013 року №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань , за розрахунками суду становить 6 023,79 грн., а не 9 945,76 грн.

Суд зазначає, що позивачем у періоді грудень-квітень обрано індекси інфляції 100,8%, 101,0%, 100,5%, 100,9%, 101,0%, що відповідає індексам інфляції, встановленим Державною службою статистики України та опублікованим в газеті Урядовий кур`єр , однак, один показник 101% є зайвим, що вплинуло на визначення сукупного показника, який має становити 104,27 %, а не 105,31 %, як вказав позивач. Щодо показників у період травень-липень 2019 року, то індекси інфляції згідно з офіційними даними становили 100,7%, 99,5%, 99,4%, а не 100,7%, 100,5% та 99,4%, як вказав позивач, що також вплинуло на сукупний показник індексу інфляції, який має становити 99,6%, а не 101,20%. Здійснивши перерахунок інфляційних втрат з урахуванням правильних показників, за період грудень 2018 - травень 2019 рр. інфляційні втрати становлять 6 602,27 грн., а за період травень - липень 2019 року - -578,48 грн., що разом становить 6 023,79 грн. Відтак, позовна вимога в частині стягнення 3 921,97 грн. інфляційних втрат є безпідставною та задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно ст.78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно ст.79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 237, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Галфрукт» (79035, Львівська обл., місто Львів, вулиця Січинського, будинок 1, код ЄДР 40502059) на користь Фермерського господарства «ЛІМ» (код ЄДР 30542536, 80406, Львівська обл., Кам`янка-Бузький район, село Товмач, вул. Шашкевича, будинок 1 А) 129 620,00 грн. основного боргу, 13 331,39 грн. пені, 2 817,41 грн. 3% річних, 6 023,79 грн. інфляційних втрат та 2 274,41 грн. в рахунок відшкодування сплаченого судового збору.

3. У задоволенні вимоги про стягнення 5 000,00 грн. основного боргу, 13 770,40 грн. пені та 3 921,97 грн. інфляційних втрат відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 31.10.2019 року.

Суддя Матвіїв Р.І.