Рішення

від 31.10.2019 по справі 640/99/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

31 жовтня 2019 року № 640/99/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Шейко Т.І.,

розглянувши у порядку спрощеного провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю Свєтобор до Заступника начальника Київського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки ОСОБА_6 Київського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки проскасування постанови

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю Свєтобор звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Заступника начальника Київського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки ОСОБА_6 та Київського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки, у якому просило суд:

- визнати протиправною та скасувати постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу від 19 листопада 2018 року №076316.

Позовні вимоги вмотивовано тим, що з водієм, який на момент складання акту від 08 жовтня 2018 року №076490 керував транспортним засобом, трудових відношень не має. Більше того, позивачем наголошено, що на початку літа 2018 року автомобіль з державним номер НОМЕР_1 передано у користування ОСОБА_1 , який на момент подання позову його не повернув у власність позивача, а тому позивач не є ані перевізником, ані надавачем послуг з перевезення вантажів у даній ситуації.

Більше того, в оскаржуваній постанові не зазначено свідоцтва про державну реєстрацію транспортного засобу та не вірно зазначено державний номер транспортного засобу НОМЕР_3 .

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 січня 2019 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Відповідачі не скористались своїм правом на подачу відзиву на позов.

Розглянувши наявні матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Службовими особами Київського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки ОСОБА_5, ОСОБА_2 за результатами проведення перевірки дотримання автоперевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт перевірено автомобіль марки RENAULT моделі 385, державний номер НОМЕР_1 , що належить позивачу, за напівпричепом, що належить ОСОБА_3 (реєстраційний номер НОМЕР_2 ).

За результатами перевірки складено акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 08 жовтня 2018 року №076490.

Як вбачається з вищевказаного акту, встановлено ряд порушень, одним з яких є не оформлення індивідуально-контрольної книжки водія транспортного засобу.

Водієм транспортного засобу зазначено ОСОБА_4 , який надав пояснення, що товарно-транспортну накладну забув на фірмі.

В свою чергу, 19 листопада 2018 року відповідачем винесено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №076316, якою на позивача накладено адміністративно-господарський штраф у розмірі 1700,00 грн. на підставі абзацу 3 частини першої статті 60 Закону України Про автомобільний транспорт .

Не погоджуючись із такою постановою позивач з підстав, наведених у позові, звернувся до суду.

При вирішенні спору суд виходить із такого.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини між автомобільними перевізниками, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб`єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень регулюються Законом України Про автомобільний транспорт .

За змістом частини сьомої статті 6 названого Закону центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює, поміж іншого, державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм та стандартів на автомобільному транспорті.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №103 (далі - Положення №103), Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпеки) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).

Згідно з пунктом 4 Положення №103 основним завданням Укртрансбезпеки, зокрема, є реалізація, державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування (далі - автомобільний транспорт), міському електричному, залізничному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті.

Абзацом 1 пункту 8 Положення №103 визначено, що Укртрансбезпеки здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Так, пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 26.06.2015 №592 Деякі питання забезпечення діяльності Державної служби з безпеки на транспорті утворені територіальні органи Укртрансбезпеки як структурні підрозділи апарату Служби за переліком згідно з додатком №3, в тому числі Київське міжрегіональне управління Укртрансбезпеки.

Відповідно до статті 5 Закону України Про автомобільний транспорт основним завданням державного регулювання та контролю у сфері автомобільного транспорту є створення умов безпечного, якісного й ефективного перевезення пасажирів та вантажів, надання додаткових транспортних послуг.

В обгрунтування своїх позовних вимог та на заперечення дій Київського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки при винесенні постанови від 19 листопада 2018 року №076316, позивач звертав увагу на не зазначення у цій постанові конкретного часу та місця вчинення порушення, суть порушення та яке законодавство України порушено перевізником при виконанні вантажних перевезень без оформлення індивідуально-контрольної книжки водія та на те, що даний транспортний засіб позивачем було надано у користування на декілька днів знайомому ОСОБА_1 , однак той не повернув автомобіль, в зв`язку з чим позивач звертався до правоохоронних органів із заявою про злочин та зі скаргою на бездіяльність останніх. Також позивач звертав увагу суду на ту обставину, що в постанові про накладення штрафу зазначено держномер НОМЕР_3, в той час як держномер автомобіля, належного позивачу НОМЕР_1 .

Всі ці обставини, на думку позивача, підтверджують протиправність дій відповідачів щодо притягнення позивача до відповідальності.

Частиною першою статті 48 Закону України Про автомобільний транспорт визначено обов`язок автомобільних перевізників, водіїв мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Згідно з частиною другою статті 49 Закону України Про автомобільний транспорт водій транспортного засобу зобов`язаний:

- мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам документи, передбачені законодавством, для здійснення зазначених перевезень;

- перевіряти надійність пломбування, закріплення, накриття та ув`язування вантажу для його безпечного перевезення;

- забезпечити збереження вантажу, прийнятого до перевезення, та своєчасно його доставити вантажовласнику (уповноваженій ним особі);

- дотримуватися визначеного режиму праці та відпочинку.

Відповідно до Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року №153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті, статті 18 Закону України Про автомобільний транспорт та з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв колісних транспортних засобів наказом Міністерства транспорту і зв`язку України від 07.06.2010 №340 затверджено Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів (далі - Положення №340).

Відповідно до пункту 1.3 Положення №340 його вимоги поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами.

За змістом пункту 6.1 Положення №340, зокрема, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.

Згідно з пунктом 1.2 Інструкції з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті (далі - Інструкція №385), затвердженої наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 24.06.2010 №385, ця Інструкція визначає порядок установлення, технічного обслуговування та використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільних транспортних засобах (крім таксі), які використовуються для надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів.

Таким чином, положення Інструкції №385 поширюються на суб`єктів господарювання, які проводять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільними транспортними засобами не залежно від того здійснюють вони міжнародні чи/або внутрішньодержавні перевезення.

З огляду на висновок суду, що у спірних правовідносинах позивач є автомобільним перевізником та надавав послугу з перевезення вантажу, належний йому транспортний засіб, що здійснював перевезення, повинен бути обладнаний тахометром.

Згідно з пунктом 1.4 Інструкції:

- контрольний пристрій (тахограф) - обладнання, яке є засобом вимірювальної техніки, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їхніх водіїв;

- тахокарта - бланк, призначений для внесення й зберігання зареєстрованих даних, який вводять в аналоговий контрольний пристрій (тахограф) та на якому маркувальні пристрої останнього здійснюють безперервну реєстрацію інформації, що підлягає фіксуванню відповідно до положень ЄУТР.

Згідно з пунктом 3.3 цієї Інструкції водій транспортного засобу, обладнаного тахографом:

- забезпечує правильну експлуатацію тахографа та управління режимами його роботи відповідно до інструкції виробника тахографа;

- своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання;

- використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом;

- має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом;

- у разі несправності або пошкодження аналогового тахографа своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці тахокарти, де нанесена сітка з відповідними графічними позначками, інформує про це відповідну посадову особу перевізника, з яким водій перебуває у трудових відносинах (для найманих водіїв);

- у разі несправності або пошкодження цифрового тахографа або картки до нього своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці аркуша, призначеного для роздруківки даних, що використовують у даному тахографі, та забезпечує належне зберігання таких записів.

20 грудня 2010 року набула чинності Поправка № 6 до Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів (ЄУТР), підписаної в Женеві 01 липня 1970 року, в частині надання до контролю реєстраційних листків (тахограм) за поточний день та попередні 28 календарних днів, а в разі відсутності тахокарт надання бланку підтвердження діяльності, який заповнюється транспортним підприємством та водієм перед рейсом.

Ці документи фактично підпадають під перелік документів, які відповідно до статті 48 Закону України Про автомобільний транспорт повинен мати водій для здійснення внутрішніх перевезень, і пред`являти їх особам, уповноваженим здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху.

При цьому, ані позивач, ані відповідачі не надали до суду будь-яких доказів на підтвердження наявності чи відсутності у водія автомобіля д.н. НОМЕР_1 на момент перевірки згаданих вище тахокарт у необхідній кількості або бланку підтвердження діяльності.

Відповідачами, як суб`єктами владних повноважень, на яких покладено Кодексом адміністративного судочинства України обов`язок доводити правомірність своїх дій та рішень, не надали жодних документів на спростування доводів позивача, викладених у позовній заяві.

Відповідно до абзацу третього частини першої статті 60 Закону України Про автомобільний транспорт за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за: надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону, - штраф у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Однак, як вбачається зі змісту оспорюваної постанови від 19 листопада 2018 року №076316, підставою для накладення на позивача штрафу згідно з вищевказаною правовою нормою є не відсутність тахокарт або бланку підтвердження діяльності, а саме не оформлення індивідуальної контрольної книжки водія.

Зі змісту постанови вбачається відсутність у водія автомобіля д.н. НОМЕР_1 індивідуальної контрольної книжки водія, а зважаючи на обґрунтування позову, позивач такої обставини не заперечує.

Проте, обов`язок вести індивідуальну контрольну книжку водія, згідно з пунктом 6.3 Положення №340, наявний у водія, що керує транспортним засобом, який не обладнаний тахографом. Втім жодного зауваження з боку відповідачів щодо відсутності тахографа у водія автомобіля д.н. НОМЕР_1 - матеріали справи не містять і з оскаржуваної постанови не вбачається.

За наведених обставин суд дійшов висновку, що накладення на позивача штрафу за порушення, яке полягає у не оформленні індивідуальної контрольної книжки водія, є необґрунтованим, тому оспорювана постанова про накладення такого штрафу є протиправною та підлягає скасуванню судом.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

З урахуванням всього вищевикладеного суд дійшов висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 2, 77, 139, 242-246, 251 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю Свєтобор задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу від 19 листопада 2018 року №076316.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Свєтобор (03680, м. Київ, вул. Качалова, буд. 5-А, код ЄДРПОУ 32669258) за рахунок бюджетних асигнувань Київського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки (03083, м. Київ, пр-т Науки, 57, код ЄДРПОУ 39816845) понесені судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 1762,00 грн.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, встановлені статтями 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Т.І. Шейко