Рішення

від 31.10.2019 по справі 640/16855/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

31 жовтня 2019 року № 640/16855/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної

виконавчої служби Міністерства юстиції України

про визнання протиправними та скасування постанов

представники позивача: Ярош М.В.; Мазур Г.І.;

сторін: відповідача - Назаровець А.Т. ,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) (далі - позивачка або ОСОБА_1 ) подано на розгляд Окружному адміністративному суду м. Києва позов до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (адреса місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 73, ідентифікаційний код - 00015622) (надалі - відповідач або ВДВС), у якому ОСОБА_1 просить суд:

- поновити строки подання позовної заяви;

- визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Назаровця Андрія Тарасовича № 5604351 від 13.05.2019 про стягнення виконавчого збору у розмірі 89 040,00 грн.;

- визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Назаровця Андрія Тарасовича № 56296227 від 13.05.2019 про стягнення виконавчого збору у розмірі 311 640,00 грн.;

- визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Назаровця Андрія Тарасовича № 56499870 від 13.05.2019 про стягнення виконавчого збору у розмірі 658 140,00 грн.;

- визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Назаровця Андрія Тарасовича № 56630312 від 15.05.2019 про стягнення виконавчого збору у розмірі 265 650,00 грн.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.09.2019 (суддя Пащенко К.С.) відкрито провадження у даній адміністративній справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами, передбаченими ст. 287 Кодексу адміністративного судочинства України (в подальшому - КАС України), у судовому засіданні на 20.09.2019; витребувано у ОСОБА_1 документи, що свідчать про ознайомлення її представника з матеріалами виконавчих проваджень №№: ВП 56043519, ВП 56296227, ВП № 56499870, ВП 56630312, з відповідною відміткою про таке ознайомлення 20.08.2019; витребувано у ВДВС належним чином засвідчені копії матеріалів виконавчих проваджень №№: ВП 56043519, ВП 56296227, ВП 56499870, ВП 56630312.

20.09.2019 розгляд справи відкладено на 08.10.2019.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.10.2019 відмовлено у задоволенні клопотання № 640/16855/19/20.3-03 від 17.10.2019 Про залишення позову без розгляду представника Міністерства юстиції України Васіної І.О.

Поряд із цим, суд зазначає, що в судових засіданнях 08.10.2019 та 24.10.2019 судом оголошувалась перерва, розгляд справи призначено на 31.10.2019.

Вказаної дати у судовому засіданні представники позивача підтримали позовні вимоги та просили задовольнити позов.

Мотивуючи позовні вимоги позивач вказує, що спірні постанови прийняті з порушенням приписів Закону України "Про виконавче провадження".

Представник відповідача проти задоволення позову заперечив, зокрема, з підстав його необґрунтованості.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

29.03.2018 головним державним виконавцем ДВС Назаровцем А.Т., на підставі заяв ПАТ Уксоцбанк , прийнято постанови про відкриття виконавчих проваджень №№: ВП 56043519, ВП 56630312, ВП 56499870, ВП 56296227, з примусового виконання виконавчих написів №№: 583, 584, 585, 586 відповідно.

13.05.2019 вказаним державним виконавцем у виконавчих провадженнях №№: ВП 56043519, ВП 56499870, ВП 56296227, а 15.05.2019 у виконавчому провадженні № ВП 56630312 винесені постанови про стягнення виконавчого збору (за текстом - Постанови або Спірні постанови або Оскаржувані постанови).

Надалі, головним державним виконавцем ДВС Назаровцем А.Т. прийнято постанови про відкриття виконавчих проваджень №№: ВП 59115688, ВП 59140694, ВП 59115641, ВП 59115601 з примусового виконання зазначених постанов про стягнення виконавчого збору.

Як відмічає позивач, зауважених постанов ДВС він не отримував.

При цьому, ОСОБА_1 акцентує, що по всім чотирьом виконавчим провадженням № 56043519, № 56296227, № 56499870, № 56630312 вона є майновим поручителем і відповідає по всім зобов`язанням лише майном, яким поручалась, що підтверджується самими виконавчими написами, а тому, з огляду на приписи Закону України Про іпотеку , позивач має нести відповідальність лише в межах вартості предмету іпотеки.

ОСОБА_1 відмічає, що чинне законодавство зобов`язує державного виконавця виносити постанову про стягнення виконавчого збору одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження, у зв`язку з чим у нього виникає обов`язок щодо визначення суми виконавчого збору ще на початку примусового виконання рішення та не пов`язує таку обставину з фактичним виконанням рішення суду боржником. Втім, відповідач виніс постанови про стягнення виконавчого збору значно пізніше ніж встановлено законом.

Позивач звертає увагу, що відповідачем не було стягнуто з боржника на користь стягувача присуджених сум за виконавчими написами. Для стягнення виконавчого збору державний виконавець повинен вчинити виконавчі дії, а не тільки винести постанову про відкриття виконавчого провадження, тобто не здійснено жодних заходів щодо виконання виконавчих написів, що позбавляє відповідача можливості стягувати з позивача виконавчий збір.

Підсумовуючи викладені у позові обставини позивач наголошує, що відповідач, приймаючи Оскаржувані постанови, діяв поза межами повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, необґрунтовано, упереджено, недобросовісно, не розсудливо, без дотримання принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації.

З викладеними позивачем твердженнями відповідач не погоджується та у своєму відзиві зазначив, що виконавчий збір стягнуто з ОСОБА_1 згідно ст. 40 Закону України "Про виконавче провадження". Окрім цього, відповідач підкреслив факт добровільної сплати позивачем стягнутого з нього виконавчого збору.

На думку ДВС, Постанови прийнято останнім на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вирішуючи спір по суті, суд зауважує на таке.

Спірні правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України Про виконавче провадження (в подальшому - Закон або Закон № 1404-VIII), Інструкцією з організації примусового виконання рішень , затв. Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 29.09.2016 № 2832/5) (нижче - Інструкція), та іншими нормативно-правовими актами (тут і по тексту відповідні нормативно-правові акти наведено в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, в період виникнення спірних правовідносин врегульовані Законом України Про виконавче провадження .

Згідно зі ст. 1 Закону, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За ч. 1 ст. 3 Закону № 1404-VIII, відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: 1) виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України; 2) ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом; 3) виконавчих написів нотаріусів; 4) посвідчень комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій; 5) постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди; 6) постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; 7) рішень інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами; 8) рішень Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", а також рішень інших міжнародних юрисдикційних органів у випадках, передбачених міжнародним договором України; 9) рішень (постанов) суб`єктів державного фінансового моніторингу (їх уповноважених посадових осіб), якщо їх виконання за законом покладено на органи та осіб, які здійснюють примусове виконання рішень.

Сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення (ст. 15 Закон України Про виконавче провадження ).

Державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (ч. 1 ст. 18 Закону № 1404-VIII).

В силу ч. 5 ст. 26 Закону України Про виконавче провадження , у постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

У відповідності до ч. 2 ст. 27 Закону (редакція від 07.03.2018), виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

Положеннями абз. 1, 2 пункту 8 розділу ІІІ Інструкції, в редакції від 27.03.2018, стягнення виконавчого збору здійснюється у порядку, визначеному статтею 27 Закону. Про стягнення з боржника виконавчого збору та його розмір державний виконавець зазначає у постанові про відкриття виконавчого провадження.

Таким чином, з положень ст.ст. 26, 27 Закону та розд. ІІІ Інструкції випливає необхідність зазначення державним виконавцем у постанові про відкриття виконавчого провадження про стягнення з боржника виконавчого збору у відповідному розмірі.

Поряд із цим, за п. 15 ч. 1 ст. 39 Закону (відзначеної редакції), виконавче провадження підлягає закінченню у разі якщо коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна (за виконавчим документом про звернення стягнення на заставлене майно), недостатньо для задоволення вимог стягувача - заставодержателя, а також якщо майно, яке є предметом іпотеки, передано іпотекодержателю або придбано ним відповідно до вимог Закону України "Про іпотеку" за виконавчим документом про звернення стягнення на майно, яке є предметом іпотеки.

Частиною третьою статті 40 Закону передбачено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Означена норма Закону знаходить своє відображення в абз. 4 пункту 8 розд. ІІІ Інструкції (в підкресленій вище редакції), за яким у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 Закону), 11, 14, 15 частини першої статті 39 Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яка підлягає виконанню в порядку, встановленому Законом.

Зважаючи на наведені приписи Закону України Про виконавче провадження та Інструкції, передбаченим є закінчення виконавчого провадження з підстав передання майна, що є предметом іпотеки, іпотекодержателю або придбання останнім такого майна відповідно до вимог Закону України "Про іпотеку" за виконавчим документом про звернення стягнення на майно. Окрім того, у цьому випадку та якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня закінчення виконавчого провадження виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому Законом.

За таких обставин, нормами законодавства врегульовано питання як зазначення виконавцем у постанові про відкриття виконавчого провадження про стягнення з боржника виконавчого збору у відповідному розмірі, так і стягнення виконавчого збору після закінчення виконавчого провадження.

Водночас, суд акцентує, що в пункт 8 розділу III наказом Міністерства юстиції України № 2522/5 від 02.08.2018 внесено зміни та передбачено, що постанову про стягнення виконавчого збору державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) та не пізніше наступного робочого дня після її винесення надсилає сторонам виконавчого провадження.

Наказ Міністерства юстиції України № 2522/5 від 02.08.2018 набрав чинності 28.08.2018.

Відповідні нормативні положення відображені в ч. 4 ст. 27 Закону, в редакції закону від 03.07.2018 (дата набрання чинності 28.08.2018), за якою державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

При цьому, згідно ч. 3 ст. 40 Закону України Про виконавче провадження наведеної редакції, у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Відтак, не виключеним, починаючи з 28.08.2018, є винесення державним виконавцем постанови про стягнення виконавчого збору одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження, що, в той же час, не виключає вчинення державним виконавцем дій по стягненню виконавчого збору після закінчення виконавчого провадження.

Наразі, в аспекті вчинення органами державної виконавчої служби примусового виконання рішень, суд акцентує, що частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, для встановлення обставин протиправності спірних постанов, необхідним є перевірка судом окреслених рішень на відповідність критеріям, що встановлені в ч. 2 ст. 2 КАС України.

Під час розгляду справи судом встановлено, що постанови про відкриття виконавчих проваджень №№: ВП 56043519, ВП 56630312, ВП 56499870, ВП 56296227, з примусового виконання виконавчих написів №№: 583, 584, 585, 586, прийняті ДВС 29.03.2018, 19.06.2018, 01.06.2018 та 03.05.2018 відповідно. Стягувачем у цих провадженнях є ПАТ Уксоцбанк , як особа, на користь та в інтересах якої видано виконавчий документ, а боржником - ОСОБА_1 , тобто особа на яку покладається обов`язок щодо виконання рішення.

Зі змісту пунктів 3 цих постанов видно про визначення головним державним виконавцем ДВС Назаровцем А.Т. позицій про стягнення ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 10 відсотків суми, що буде фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом та стягнення виконавчого збору у порядку статті 27 Закону.

Приймаючи до уваги наведене, слід примітити про зазначення в постановах про відкриття виконавчих проваджень №№: ВП 56043519, ВП 56630312, ВП 56499870, ВП 56296227 про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 Закону, що узгоджується з ст.ст. 26, 27 Закону, посилання на які і має місце.

Надалі, виконавчі провадження №№: ВП 56043519, ВП 56630312, ВП 56499870, ВП 56296227 з підстав, передбачених п. 15. ч. 1 ст. 39 Закону, закінчено, про що 13.05.2019 щодо виконавчих провадженнях №№: ВП 56043519, ВП 56499870, ВП 56296227, а 15.05.2019 у виконавчому провадженні № ВП 56630312 винесені постанови про закінчення виконавчого провадження.

З даних постанов вбачається про закінчення виконавчих проваджень з підстав: заліку забезпечених вимог згідно ч. 1 ст. 49 Закону України Про іпотеку , за якою протягом десяти днів з дня оголошення прилюдних торгів такими, що не відбулися, іпотекодержателі та інші кредитори боржника відповідно до пріоритету їх зареєстрованих вимог мають право залишити за собою предмет іпотеки за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог в рахунок ціни майна. У цьому випадку залишення за собою предмета іпотеки іпотекодержателем оформлюється протоколом і актом про реалізацію предмета іпотеки у порядку, встановленому статтею 47 цього Закону, а нотаріус на підставі такого акта видає свідоцтво про залишення за собою майна з прилюдних торгів, якщо прилюдні торги не відбулися; реалізації майна на електронних торгах.

Матеріали справи свідчать, що 13.05.2019 та 15.05.2019, після закінчення виконавчих проваджень, головним державним виконавцем ДВС Назаровцем А.Т. прийнято Спірні постанови.

Зі змісту Постанов убачається про визначення ДВС, за обставин закінчення 13.05.2019 та 15.05.2019 виконавчих проваджень, розміру виконавчого збору, встановленого ст. 27 Закону, зокрема 10 відсотків від сум переданого стягувачу в рахунок погашення боргу майна, а саме: 89 040,00 грн. з вартості 890 400,00 грн., 2 656 500 грн. з розрахунку 265 650,00 грн., 658 140,00 грн. з суми 6 581 400,00 грн. та 311 640,00 грн. з ціни 3 116 400,00 грн.

Таким чином, в межах порядку, передбаченого ст. 27, ч. 3 ст. 40 Закону, ДВС винесено Постанови.

Окремо, в рамках виконання ДВС постанов про стягнення виконавчого збору, суд зауважує, що за ч. 3 ст. 40 Закону у разі закінчення виконавчого провадження з підстави передбаченої пунктом 15 частини першої статті 39 Закону державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня закінчення виконавчого провадження виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Як встановлено судом, головним державним виконавцем ДВС Назаровцем А.Т. прийнято постанови про відкриття виконавчих проваджень №№: ВП 59115688, ВП 59140694, ВП 59115641, ВП 59115601 з примусового виконання Постанов про стягнення 89 040,00 грн., 265 650,00 грн., 658 140,00 грн. та 311 640,00 грн.

Вказані суми виконавчого збору у вересні 2019 року сплачені ОСОБА_1 , як боржником у відзначених виконавчих провадженнях, в добровільному порядку, що підтверджується платіжними дорученнями №№: 2973415, 2973481, 2973540 і 2973512.

За обставин сплати виконавчого збору стягувачем, 12.09.2019 ДВС винесені постанови про закінчення виконавчих проваджень №№: ВП 59115688, ВП 59140694, ВП 59115641, ВП 59115601.

З огляду на наведене, за обставин фактичного виконання ОСОБА_1 в повному обсязі рішення згідно з виконавчими документами, ДВС вчинені відповідні дії із виконання окреслених вище виконавчих документів в порядку, встановленому Законом.

В межах викладеного, суд акцентує, що відповідно до статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

З вказаної норми слідує, що адміністративний суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача.

Виходячи зі змісту наведених норм, судовому захисту підлягає лише порушене право особи. До адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. В контексті наведених приписів КАС має значення не лише суб`єктивне рішення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту, але обов`язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.

Отже, рішення суб`єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо такі рішення прийняті суб`єктом владних повноважень поза межами визначеної законом компетенції, або ж оспорюванні рішення є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб`єктивні права та обов`язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов`язку.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини Щокін проти України (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про закон , стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі Шпачек s.r.о. проти Чеської Республіки (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі Бейелер проти Італії (Beyeler v. Italy № 33202/96).

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 20.05.2019 (справа № 417/3668/17).

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, з огляду на те, що Законом, у відповідних його редакціях, врегульовано питання зазначення виконавцем у постанові про відкриття виконавчого провадження про стягнення з боржника виконавчого збору у відповідному розмірі, а також передбачено стягнення виконавчого збору після закінчення виконавчого провадження, зважаючи на приписи ст. 27, ч. 3 ст. 40 Закону, згідно яких державний виконавець не позбавлений права з дня закінчення виконавчого провадження винести постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, яку виконує в порядку, встановленому Законом, враховуючи, що Оскаржувані постанови прийняті за факту закінчення виконавчих проваджень №№: ВП 56043519, ВП 56630312, ВП 56499870, ВП 56296227, і такі постанови, між іншим, є чинними та не є предметом оскарження згідно заявленого позову, невмотивованими, за висновками суду, є доводи позивача про порушення відповідачем норм ст. 27 Закону, що, відповідно, свідчить прийняття ДВС Спірних постанов у відповідності до приписів ч. 2 ст. 2 КАС України, а тому суд вважає, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, відповідно до положень статті 139 КАС України, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для їх розподілу, у зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 1, 2, 72-78, 241-246, 268-271, 287 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову б/н від 30.08.2019 ОСОБА_1 - відмовити повністю.

Судові рішення за наслідками розгляду судами першої інстанції справ, визначених статтею 287 КАС України, набирають законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 6 ст. 287 КАС України, апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення.

У відповідності до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу .

Суддя К.С. Пащенко