Постанова

від 17.10.2019 по справі 910/3179/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" жовтня 2019 р. Справа№ 910/3179/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Ткаченка Б.О.

Майданевича А.Г.

при секретарі судового засідання : Романовій Ю.М.

за участю представників сторін:

від позивача: Крутоус М.В. ордер серія КС №486109 від 16.10.2019 року;

від відповідача: не прибув,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРКОМГРУП"

на рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2019 року (дата підписання повного тексту 19.06.2019 року)

у справі № 910/3179/19 (суддя: Курдельчук І.Д.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРІБО ТРЕЙД"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРКОМГРУП"

про стягнення 205 101,88 грн,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТРІБО ТРЕЙД" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРКОМГРУП" (далі - відповідач) про стягнення з відповідача на користь відповідача 205 101,88 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки від 21.04.2017 року, а саме відповідач лише частково оплатив товар за вищевказаним договором поставки.

Господарський суд міста Києва задовольнив позов в повному обсязі своїм рішенням від 05.06.2019 року (повний текст рішення складено - 19.06.2019 року).

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРКОМГРУП" звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення в даній справі та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, зокрема ст. 236 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, скаржник вказав, що спірний договір від 21.04.2017 року № 15 був укладений директором Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРКОМГРУП" із перевищенням повноважень, оскільки відповідно до п. 7.3.1 договору директор самостійно вирішує усі питання діяльності товариства за винятком тих, що входять до компетенції загальних зборів учасників, зокрема прийняття рішення про укладення, зміну, припинення та затвердження угод, сума яких перевищує 1000000,00 грн.

Проте, за твердженням скаржника, як видно із договору, сторонами підписано специфікації та позивачем передано товару на загальну суму 1923056,39 грн, що значно перевищує суму угод, які має право директор укладати самостійно, без рішення загальних зборів учасників.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.07.2019 року справу № 910/3179/19 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сулім В.В., судді: Рудєнко М.А., Пономаренко Є.Ю.

Північний апеляційний господарський суд апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРКОМГРУП" на рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2019 року у справі № 910/3179/19 залишив без руху своєю ухвалою від 22.07.2019 року.

Апелянтом протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху було усунено недоліки та подано до суду апеляційної інстанції докази, що підтверджують сплату судового збору.

Відтак, скаржником було усунено недоліки поданої апеляційної скарги.

Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.08.2019 року, у зв`язку з перебуванням суддів Пономаренко Є.Ю., Руденко М.А., у відпустці, було сформовано для розгляду апеляційної скарги у справі № 910/3179/19 нову колегію суддів у складі: головуючого судді: Суліма В.В., суддів: Ткаченко Б.О., Майданевич А.Г.

Північний апеляційний господарський суд прийняв апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРКОМГРУП" на рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2019 року у справі № 910/3179/19 до провадження у складі нової колегії суддів: головуючий суддя - Сулім В.В., судді: Ткаченко Б.О., Майданевич А.Г. та відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРКОМГРУП" на рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2019 року у справі № 910/3179/19 своєю ухвалою від 30.08.2019 року.

У судовому засіданні 17.10.2019 року скаржник підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення місцевого господарського суду скасувати.

Представник позивача в судовому засіданні Північного апеляційного господарського суду 17.10.2019 року заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду без змін.

Крім того, представник позивача у відзиві на апеляційну скаргу, зокрема, зазначив, що відповідач в обґрунтування положень п. 3 ст. 92 Цивільного кодексу України, не надав суду жодних доказів про те, що позивач чи його повноважені представники знали чи могли не знати про те, що у директора відповідача є обмеження в укладанні договорів.

Представник відповідача у судове засідання 17.10.2019 року не з`явився. Про час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлявся належним чином, зокрема, надсиланням ухвали суду від 30.08.2019 року.

Враховуючи те, що явка представників сторін судом апеляційної інстанції обов`язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, зважаючи на обмежений ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України строк для перегляду рішення місцевого господарського суду, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про необхідність здійснення перевірки рішення Господарського суду міста Києва в апеляційному порядку за відсутності представника відповідача, який був належним чином повідомлений про час та місце судового засідання.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Північний апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2019 року підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРКОМГРУП" - без задоволення, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, 21.04.2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТРІБО ТРЕЙД" (постачальник) і Товариством з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРКОМГРУП" (покупець) було укладено договір поставки (далі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов`язується продати, а покупець прийняти та оплатити товар, за цінами та терміном, в кількості та асортименті, вказаному в специфікації.

Згідно п. 2.1 договору, загальна сума договору визначається на підставі всіх сум специфікацій, які є невід`ємною частиною договору.

Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 договору, якість товару підтверджується наявністю сертифікату якості виробника і повинна йому відповідати. Гарантія на товар не розповсюджується на пошкодження, які спричинені недодержанням вантажоодержувачем інструкцій по зберіганню або використанню товару.

Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін, скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2018 року (пункт 9.3 договору).

Договір підписано уповноваженими особами та скріплено печатками; у встановленому порядку не оспорений, не розірваний та не визнаний недійсним.

При цьому, колегія суддів не приймає як належне твердження скаржника, що спірний договір від 21.04.2017 року № 15 був укладений директором Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРКОМГРУП" із перевищенням повноважень, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 241 Цивільного кодексу України, правочин вчинений представником з перевищенням повноважень, створює змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема у разі якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину.

Так, за твердженням позивача, що не заперечується відповідачем, останній з моменту підписання договору сплатив по договору 1735057,68 грн, а отримав товару на 1923056,39 грн.

Таким чином, проведення оплати по договору понад 1000000,00 грн та фактичний прийом товару свідчать про схвалення даного договору.

Водночас, відповідно до п. 3 ст. 92 Цивільного кодексу України, у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла знати про такі обмеження. Проте, як правильно зазначив позивач у відзиві на апеляційну скаргу, відповідач в обґрунтування положень п. 3 ст. 92 Цивільного кодексу України, не надав суду жодних доказів про те, що позивач чи його повноважені представники знали чи могли не знати про те, що у директора відповідача є обмеження в укладанні договорів.

Таким чином, як правильно встановлено судом першої інстанції, договір є дійсним, укладеним належним чином та є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає з характеру відносин сторін.

Отже, за своєю правовою природою укладений сторонами договір є договором поставки.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, позивач на виконання умов договору за специфікаціями №№ 37, 38, 39, 40, 41 поставив відповідачу товар на загальну суму 254882,70 грн, що підтверджується видатковими накладними від 02.04.2018 року № 88 на суму 77 887,20 грн; від 05.04.2018 року № 97 на суму 38 224,80 грн; від 12.04.2018 року № 105 на суму 51802,50 грн; від 17.04.2018 року № 113 на суму 57 571,68 грн; від 17.04.2018 року № 114 на суму 29396,52 грн (наявні в матеріалах справи).

Відповідач в свою чергу частково оплатив товар за вищевказаними специфікаціями на суму 66 883,99 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 16.04.2018 року №1219.

При цьому, колегія суддів приймає до уваги, що сторонами було оформлено акт звірки розрахунків станом на період 01.01.2017 року - 23.10.2018 року, відповідно до якого розмір заборгованості за договором складає 187998,71 грн.

23.10.2018 року позивач звернувся до відповідача з претензією № 1 про порушення останнім умов договору та пропонував відповідачу перерахувати суму основного боргу та пені.

Відповідач відповіді на вказану претензію не надіслав, заборгованість не оплатив.

Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором (ч. 2 ст. 193 Цивільного кодексу України).

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача суми боргу за накладними у розмірі 187998,71 грн.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача 17103,17 грн пені, колегія суддів відзначає наступне.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України і ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 7.2 договору, за порушення терміну проведення розрахунків покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Таким чином, вирішуючи спір про стягнення пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, суд визначає розмір такої пені за ставкою, що не перевищує подвійної облікової ставки НБУ.

Північний апеляційний господарський суд перевіривши розрахунок пені позивача погоджується щодо стягнення з відповідача на користь позивача на підставі п. 7.2 договору 17103,17 грн пені.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Так, скаржник не надав суду мотивів та доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції викладені в оскаржуваному рішенні.

При цьому, колегія суддів зазначає, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України по. 4241/03 від 28.10.2010 року).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 року Європейського суду з прав людини у справі Руїс Торіха проти Іспанії ).

Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86 Господарського процесуального кодексу України. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Судові витрати, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти на апелянта

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРКОМГРУП" на рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2019 року залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2019 року у справі №910/3179/19 залишити без змін.

3. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на апелянта.

4. Матеріали справи №910/3179/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя В.В. Сулім

Судді Б.О. Ткаченко

А.Г. Майданевич

Дата складення повного тексту 04.11.2019 року у зв`язку з перебуванням судді Ткаченко Б.О. на лікарняному.