Рішення

від 04.11.2019 по справі 904/4560/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.11.2019м. ДніпроСправа № 904/4560/19

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,

за участю секретаря судового засідання Ільєнко Д.Ю.

та представників:

від позивача: Новак К.А.;

від відповідача: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Державного підприємства "Виробниче об`єднання Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова" (м. Дніпро)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод "Конвент" (м. Дніпро)

про стягнення заборгованості за договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 2-591 від 01.02.2012 у загальному розмірі 25 904 грн. 51 коп.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство "Виробниче об`єднання Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод "Конвент" (далі - відповідач) заборгованість за договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 2-591 від 01.02.2012 у загальному розмірі 25 904 грн. 51 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 22 421 грн. 29 коп. - основний борг;

- 2 102 грн. 91 коп. - пеня;

- 961 грн. 30 коп. - інфляційні втрати;

- 419 грн. 01 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 2-591 від 01.02.2012 в частині повного та своєчасного внесення відповідачем орендної плати за загальний період з липня 2018 року по червень 2019 року та, відповідно, наявністю боргу у сумі 22 421 грн. 29 коп. За прострочення виконання зобов`язання на підставі пункту 3.8. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 16.08.2018 по 09.08.2019 в сумі 2 102 грн. 91 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з серпня 2018 року по травень 2019 року у сумі 961 грн. 30 коп., а також 3% річних за загальний період прострочення з 16.08.2018 по 30.09.2019 в сумі 419 грн. 01 коп.

Ухвалою суду від 09.10.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено її розгляд по суті за правилами спрощеного позовного провадження на 04.11.2019 .

У судове засідання 04.11.2019 з`явився представник позивача.

Представник відповідача у судове засідання 04.11.2019 не з`явився, причин неявки суду не повідомив, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується наступним.

Ухвала суду надсилалась судом на адресу, яка міститься у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 09.10.2019, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: АДРЕСА_1 , м. АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 Фучика, будинок АДРЕСА_4 11 (а.с.45-48).

Як вбачається з поштового повідомлення № 4930010025135 (4902715082908) поштове відправлення з ухвалою суду про відкриття провадження у справі було отримане відповідачем 17.10.2019 (а.с.58).

Слід також зазначити, що ухвалою суду від 09.10.2019, з урахуванням вимог частини 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, судом було запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Враховуючи дату отримання вказаної ухвали суду відповідачем - 17.10.2019 (а.с.58), відповідач мав подати відзив на позовну заяву в строк по 01.11.2019 включно.

Судом також враховані Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.2013, на випадок направлення відповідачем відзиву на позовну заяву до суду поштовим зв`язком.

Однак, станом на 04.11.2019 строк на подання відзиву на позовну заяву, з урахуванням додаткового строку на поштовий перебіг, закінчився. Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.

Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).

Так, відповідно до частин 1, 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

В даному випадку причини неявки у судове засідання відповідачем суду не повідомлені.

Крім того, підстави для відкладення розгляду справи чи оголошення перерви у судовому засіданні, визначені статтями 202, 216 та 252 Господарського процесуального кодексу України, відсутні.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

При цьому, такий розумний строк визначений у статті 248 Господарського процесуального кодексу України, яка унормовує, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Суд також наголошує на тому, що права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Більше того, у частині 2 статті 129 Конституції України визначено одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів, що є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами за відсутності представника відповідача у відповідності до пункту 2 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача у судовому засіданні 04.11.2019 виклав зміст позовних вимог, навів доводи в їх обґрунтування; зауважив, що ним повідомлені суду всі обставини справи, що йому відомі, та надані всі докази, необхідні для прийняття законного, обґрунтованого рішення.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

У судовому засіданні 04.11.2019 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача,

ВСТАНОВИВ:

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Так, 01.02.2012 між Державним підприємством "Виробниче об`єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова" (далі - орендодавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Завод "Конвент" (далі - орендар, відповідач) укладено договір оренди нерухомого майна , що належить до державної власності № 2-591 (далі - договір, а.с.16-19), відповідно до пунктів 1.1., 1.2. якого, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме нерухоме майно - нежитлові вбудовані приміщення, (далі - майно) площею 60,0 кв.м., розміщене за адресою: м.Дніпропетровськ, АДРЕСА_5 , 1, АДРЕСА_6 на 2 поверсі(ах) 3 (будинку, приміщення, будівлі), що перебуває на балансі Державного підприємства "Виробниче об`єднання "Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова", вартість якого визначена згідно зі звітом про оцінку на 09.09.2011 і становить за незалежною оцінкою 188 040 грн. 00 коп. Майно передається в оренду з метою розміщення офісу. Використання орендованого державного майна не за призначенням забороняється.

В подальшому сторонами були внесені зміни до пункту 1.1. договору, шляхом укладення додаткової угоди про внесення змін до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 23.02.2018 (далі - додаткова угода від 23.02.2018), в якій сторони дійшли згоди викласти пункт 1.1. договору в наступній редакції: "... вартість орендованого майна визначена згідно зі звітом про оцінку на 07.11.2017 становить за незалежною оцінкою 212 480 грн. 00 коп..." (а.с.40-41).

У пункті 10.1. договору сторони визначили, що договір укладено строком на 2 роки 11 місяців, що діє з 01.02.2012 по 30.12.2014 включно. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору, повній оплаті за договором і при наданні інформації щодо виконання умов договору, а саме: наявності договору страхування, дозволу або декларації, наданої органами державного пожежного нагляду. Договір, за заявою орендаря, щодо продовження терміну дії, наданою відповідно до пункту 5.19., може бути продовжений на тих самих умовах, які передбачені у договорі.

В подальшому сторонами були внесені зміни до пункту 10.1. договору, шляхом укладення додаткової угоди від 23.02.2018, в якій сторони дійшли згоди викласти його в такій редакції: "Цей договір є пролонгованим з 31.12.2017 по 30.11.2020 включно. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору, повній оплаті за договором і при наданні інформації щодо виконання умов договору, а саме наявності договору страхування, страхового полісу, договору страхування цивільної відповідальності та копії платіжних доручень з відміткою банку про сплату страхових платежів, договір за заявою орендаря, щодо продовження терміну дії, наданою відповідно до пункті 5.19., може бути продовжений на тих самих умовах, які передбачені у договорі. Зазначені дії оформляються додатковим договором, який є невід`ємною частиною договору при обов`язковій наявності дозволу органу, уповноваженого управляти об`єктом оренди." (а.с.40-41).

Доказів визнання недійсним або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.

Як вказує позивач, з липня 2018 року відповідачем стали порушуватися умови договору оренди в частині повного та своєчасного внесення орендної плати, внаслідок чого за загальний період з липня 2018 по червень 2019 року утворилась заборгованість в сумі 22 421 грн. 29 коп. Вказане і є причиною спору.

Предметом позову у даній справі є стягнення з відповідача грошових коштів, які становлять розмір орендної плати, яка підлягала сплаті за загальний період з липня 2018 року по червень 2019 року за договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 2-591 від 01.02.2012, які відповідач відмовився сплатити у добровільному порядку.

Судом встановлено, що між сторонами, внаслідок укладання договору № 2-591 від 01.02.2012, виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України, Глави 30 Господарського кодексу України та Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Вказаний договір оренди є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно зі статтями 173, 174, 175 Господарського кодексу України, статтями 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, а відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За приписами частини 1 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Аналогічні положення містяться в статті 759 Цивільного кодексу України та статті 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ) (частина 1 статті 760 Цивільного кодексу України).

Судом враховано, що відповідно до статті 795 Цивільного кодексу України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором.

Повернення наймачем предмета договору найма оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Відповідно до пункту 2.1. договору орендар вступає у строкове платне користування державним майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами договору (у разі оренди нерухомого майна на строк не менше ніж три роки - не раніше дати державної реєстрації договору) та акта приймання-передачі майна.

В подальшому сторонами були внесені зміни до пункту 2.1. договору, шляхом укладення додаткової угоди від 23.02.2018, в якій сторони дійшли згоди викласти його в такій редакції: "Орендар вступає у строкове платне користування державним майном у термін, вказаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами договору та акта приймання-передачі майна." (а.с.40-41).

На виконання умов договору, 01.02.2012 орендодавцем передано, а орендарем прийнято об`єкт оренди - нежитлове вбудоване приміщення, площею 60,0 кв. м., вартість якого, згідно з незалежною оцінкою станом на 09.09.2011 становила 188 040 грн. 00 коп., що підтверджується актом приймання-передачі в оренду державного майна, що знаходиться на балансі Державного підприємства "Виробниче об`єднання "Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова" (а.с.20).

Враховуючи положення укладеного договору та приймаючи до уваги підписання сторонами акту від 01.02.2012, суд дійшов висновку щодо належного виконання позивачем (орендодавцем) обов`язку щодо надання відповідачу в оренду відповідного нежитлового приміщення.

Доказів повернення об`єкту оренди за договором оренди від 01.02.2012 до матеріалів справи не долучено. Як зазначає позивач, такого повернення не відбулось, відповідний акт за спірним договором сторонами не складався.

Згідно зі статтею 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до частини 1, частини 4 статті 286 Господарського кодексу України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Статтею 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" встановлено, що орендна плата з урахуванням її індексації є істотною умовою договору оренди.

За змістом частини 3 статті 285 Господарського кодексу України орендар зобов`язаний своєчасно і в повному обсязі вплачувати орендну плату. Аналогічні положення містяться в пункті 3 статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Частинами 1 та 3 статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" також передбачено, що орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Так, у пунктах 3.1., 3.2. договору сторони визначили, що орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786 (зі змінами) (далі - Методика розрахунку), або за результатами конкурсу на право оренди державного майна і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку (останній місяць, за який є інформація про індекс інфляції) - вересень 2011 року 2 823 грн. 42 коп. Орендна плата за перший місяць оренди - лютий 2012 року визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекси інфляції за жовтень, листопад, грудень, січень, лютий. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному законодавством.

В подальшому сторонами були внесені зміни до пункту 3.1. договору, шляхом укладення додаткової угоди від 23.02.2018, в якій сторони дійшли згоди викласти його в такій редакції: "Орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786 (зі змінами), і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку - грудень 2017 року - 3 248 грн. 04 коп." (а.с.40-41).

Згідно з умовами пункту 3.6. договору орендна плата перераховується до державного бюджету та орендодавцю у співвідношенні:

- 30% до державного бюджету по місцю реєстрації орендаря у податковій інспекції на рахунки відкриті відділенням казначейства у розмірі 847 грн. 03 коп.;

- 70% орендодавцю у розмірі 1 976 грн. 39 коп. щомісяця не пізніше 15 числа місяця наступного за звітним відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.

Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць (пункт 3.3. договору).

В подальшому сторонами були внесені зміни до пункту 3.6. договору, шляхом укладення додаткової угоди від 23.02.2018, в якій сторони дійшли згоди викласти його в такій редакції: "...30% до державного бюджету по місцю реєстрації орендаря у податковій інспекції на рахунки відкриті відділенням казначейства у розмірі 974 грн. 41 коп.; 70 % орендодавцю у розмірі 2 273 грн. 63 коп." (а.с.40-41).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач щомісячно в загальний період з липня 2018 року по червень 2019 року здійснював розрахунки орендної плати та направляв відповідачу платіжні вимоги, а саме:

- платіжну вимогу-доручення № 823164 від 31.07.2018 на суму 3 029 грн. 57 коп. (а.с. 29);

- платіжну вимогу-доручення № 823188 від 31.08.2018 на суму 3 029 грн. 57 коп. (а.с. 30);

- платіжну вимогу-доручення № 823219 від 30.09.2018 на суму 3 087 грн. 14 коп. (а.с. 31);

- платіжну вимогу-доручення № 923193 від 31.03.2019 на суму 3 286 грн. 66 коп. (а.с. 32);

- платіжну вимогу-доручення № 923214 від 30.04.2019 на суму 3 319 грн. 52 коп. (а.с. 33);

- платіжну вимогу-доручення № 923245 від 31.05.2019 на суму 3 342 грн. 77 коп. (а.с. 34);

- платіжну вимогу-доручення № 923268 від 30.06.2019 на суму 3 326 грн. 06 коп. (а.с. 35).

Так, позивачем направлено на адресу відповідача претензію № 157/п-8 від 08.04.2019, в якій він просив сплатити суму основного боргу у розмірі 9 146 грн. 28 коп. (орендна плата за період липень-вересень 2018 року) та пеню у розмірі 1 606 грн. 44 коп. до міського бюджету (а.с.21). До вказаної претензії позивачем були долучені платіжні вимоги-доручення №823164 від 31.07.2018, № 823188 від 31.08.2018, № 823219 від 30.09.2018. Про направлення вказаної претензії з додатком на адресу відповідача свідчить копія поштового опису вкладення від 09.04.2019, копія фіскального чеку та накладної від 09.04.2019 (а.с.22-23).

Також, на адресу відповідача направлено претензію № 157/п-11 від 09.07.2019, в якій позивач просив сплатити суму основного боргу у розмірі 9 948 грн. 95 коп. (орендна плата за період березень-травень 2019 року) та пеню у розмірі 418 грн. 74 коп. (а.с.24). До вказаної претензії позивачем були долучені платіжні вимоги-доручення № 923193 від 31.03.2019, №923214 від 30.04.2019, № 923245 від 31.05.2019. Про направлення вказаної претензії з додатком на адресу відповідача свідчить копія поштового опису вкладення від 10.07.2019, копія фіскального чеку та накладної від 10.07.2019 (а.с.25-26).

Крім того, позивачем на адресу відповідача було направлено претензію № 157/п-14 від 15.08.2019, в якій він просив сплатити суму основного боргу у розмірі 3 326 грн. 06 коп. (орендна плата за червень 2019 року) та пеню у розмірі 77 грн. 73 коп. (а.с.27). До вказаної претензії позивачем була долучена платіжна вимога-доручення № 923268 від 30.06.2019. Про направлення вказаної претензії з додатком на адресу відповідача свідчить копія поштового опису вкладення та копія фіскального чеку від 15.08.2019 (а.с.28).

Матеріали справи не містять доказів в підтвердження виконання вказаних вимог або надання відповідачем відповіді на пред`явлені позивачем претензії.

У позовній заяві, у відповідності до умов договору (з урахуванням внесених змін), позивачем здійснено розрахунок орендної плати за загальний період користування об`єктом оренди з липня 2018 року по червень 2019 року, а фактично за такі місяці:

- липень 2018 року в сумі 3 029 грн. 57 коп.;

- серпень 2018 року в сумі 3 029 грн. 57 коп.;

- вересень 2018 року в сумі 3 087 грн. 14 коп.;

- березень 2019 року в сумі 3 286 грн. 66 коп.;

- квітень 2019 року в сумі 3 319 грн. 52 коп.;

- травень 2019 року в сумі 3 342 грн. 77 коп.;

- червень 2019 року в сумі 3 326 грн. 06 коп.

Отже, за результатами розрахунку сума орендної плати за загальний період користування об`єктом оренди з липня 2018 року по червень 2019 року складає 22 421 грн. 29 коп.

При цьому, у пункті 5.2. договору орендар зобов`язався, зокрема, своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату у співвідношенні, визначеному у пункті 3.6. договору.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також з наступного.

В силу положень статей 525 та 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

При цьому, враховуючи порядок сплати орендної плати, визначений у пункті 3.6. договору (щомісяця не пізніше 15 числа місяця наступного за звітним відповідно до пропорцій розподілу), строк внесення орендної плати за загальний період користування об`єктом оренди з липня 2018 року по червень 2019 року в сумі 22 421 грн. 29 коп. є таким, що настав.

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з нормами статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Матеріалами справи підтверджується, що всупереч умовам договору оренди, а також порушуючи норми діючого законодавства, відповідач свої зобов`язання не виконав, орендну плату за загальний період з вересня 2018 року по червень 2019 року у встановлений договором строк не сплатив, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 22 421 грн. 29 коп.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів на підтвердження погашення заборгованості з орендної плати за загальний період з вересня 2018 року по червень 2019 року в сумі 22 421 грн. 29 коп. відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу, шляхом надання належних доказів, не спростував.

Таким чином, приймаючи до уваги виконання позивачем своїх обов`язків щодо надання відповідачу в оренду спірного майна, неповернення його відповідачем, а також відсутність з боку відповідача платежів по орендній платі за загальний період з вересня 2018 року по червень 2019 року, суд дійшов висновку, що відповідачем були порушені умови договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 2-591 від 01.02.2012, положення статей 525, 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, а тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 22 421 грн. 29 коп. визнаються судом обґрунтованими, доведеними належними доказами та такими, що підлягають задоволенню , оскільки зобов`язання повинні виконуватись належним чином та в установлені строки.

При цьому, з метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні різноманітних правочинів та договорів законодавство передбачає ряд способів, які сприяють виконанню зобов`язань - способи або види забезпечення виконання зобов`язань.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, у пункті 3.8. договору визначено, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та орендодавцю у визначеному пунктом 3.6. співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, уключаючи день оплати.

Отже, за прострочення виконання зобов`язання, на підставі пункту 3.8. договору, позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 16.08.2018 по 09.08.2019 в сумі 2 102 грн. 91 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку пені, зробленого позивачем у позовній заяві, та встановлено, що під час його проведення позивачем були вірно визначені суми заборгованості, але під час визначення періодів прострочення не були враховані норми частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, відповідно до якої якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день, а саме: щодо орендної плати за серпень 2018 року та травень 2019 року.

Отже, розрахунок пені, наведений позивачем у позовній заяві (а.с.7-8), визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства, умовам договору та фактичним обставинам справи.

У постанові Верховного Суду від 27.05.2019 по справі № 910/20107/17 викладений наступний правовий висновок:

"З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).".

Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 21.05.2019 по справі № 916/2889/13, від 16.04.2019 по справам № 922/744/18 та № 905/1315/18, від 05.03.2019 по справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 по справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 по справі № 905/305/18, від 21.05.2018 по справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 по справі № 927/467/17.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок пені, судом встановлено слідуюче:

- орендна плата за липень 2018 року складає 3 029 грн. 57 коп., граничний строк її сплати - 15.08.2018; відповідачем вказаний платіж не здійснений, отже правомірним є нарахування пені за період з 16.08.2018 по 14.02.2019 на суму 3 029 грн. 57 коп., яка за розрахунком суду складає 544 грн. 99 коп. ;

- орендна плата за серпень 2018 року складає 3 029 грн. 57 коп., граничний строк її сплати, з урахуванням частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, - 17.09.2018; відповідачем вказаний платіж не здійснений, отже правомірним є нарахування пені за період з 18.09.2018 по 16.03.2019 на суму 3 029 грн. 57 коп., яка за розрахунком суду складає 537 грн. 85 коп. ;

- орендна плата за вересень 2018 року складає 3 087 грн. 14 коп., граничний строк її сплати - 15.10.2018; відповідачем вказаний платіж не здійснений, отже правомірним є нарахування пені за період з 16.10.2018 по 03.04.2019 на суму 3 087 грн. 14 коп., яка за розрахунком суду складає 517 грн. 62 коп. ;

- орендна плата за березень 2019 року складає 3 286 грн. 66 коп., граничний строк її сплати - 15.04.2019; відповідачем вказаний платіж не здійснений, отже правомірним є нарахування пені за період з 16.04.2019 по 05.07.2019 на суму 3 286 грн. 66 коп., яка за розрахунком суду складає 256 грн. 18 коп. ;

- орендна плата за квітень 2019 року складає 3 319 грн. 52 коп., граничний строк її сплати - 15.05.2019; відповідачем вказаний платіж не здійснений, отже правомірним є нарахування пені за період з 16.05.2019 по 05.07.2019 на суму 3 319 грн. 52 коп., яка за розрахунком суду складає 130 грн. 51 коп. ;

- орендна плата за травень 2019 року складає 3 342 грн. 77 коп., граничний строк її сплати, з урахуванням частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, - 18.06.2019; відповідачем вказаний платіж не здійснений, отже правомірним є нарахування пені за період з 19.06.2019 по 05.07.2019 на суму 3 342 грн. 77 коп., яка за розрахунком суду складає 54 грн. 49 коп. Враховуючи, що позивачем у вказаному періоді заявлена до стягнення пеня в сумі 32 грн. 05 коп. , не виходячи за межі позовних вимог, суд вважає, що саме такий розмір підлягає стягненню з відповідача;

- орендна плата за червень 2019 року складає 3 326 грн. 06 коп., граничний строк її сплати - 15.07.2019; відповідачем вказаний платіж не здійснений, отже правомірним є нарахування пені за період з 16.07.2019 по 09.08.2019 на суму 3 326 грн. 06 коп., яка за розрахунком суду складає 77 грн. 73 коп. , а всього 2 096 грн. 93 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню в сумі 2 096 грн. 93 коп.

Крім цього, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене, та у зв`язку з простроченням відповідачем виконання зобов`язання щодо внесення орендної плати у строки, визначені умовами договору, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за загальний період з серпня 2018 року по травень 2019 року у сумі 961 грн. 30 коп.

З приводу вказаних вимог суд зазначає таке.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Згідно з положеннями статті 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Відповідно до статті 3 цього Закону індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Отже, зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен місяць щодо якого обчислюється відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальність передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18, від 22.01.2019 у справі № 905/305/18, від 30.01.2019 у справі № 922/175/18.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем у позовній заяві (а.с.10-11), та встановлено, що під час його проведення позивачем не були враховані наведені вимоги та включено в період нарахування інфляційних втрат місяці, в яких мав бути здійснений платіж (неповні місяці).

Враховуючи вказане, розрахунок інфляційних втрат, наведений позивачем у позовній заяві (а.с.10-11), визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, враховуючи правові позиції вищевказаних постанов Верховного Суду, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат за вказаними періодами, судом було встановлено, що інфляційні втрати підлягають нарахуванню наступним чином:

- орендна плата за липень 2018 року складає 3 029 грн. 57 коп., граничний строк її сплати - 15.08.2018; відповідачем вказаний платіж не здійснений, отже правомірним є нарахування інфляційних втрат на суму 3 029 грн. 57 коп. в період з вересня 2018 року по травень 2019 року, які за розрахунком суду складають 313 грн. 18 коп. Враховуючи, що позивачем у вказаному періоді заявлені до стягнення інфляційні втрати в сумі 313 грн. 17 коп. , не виходячи за межі позовних вимог, суд вважає, що саме такий розмір підлягає стягненню з відповідача;

- орендна плата за серпень 2018 року складає 3 029 грн. 57 коп., граничний строк її сплати, з урахуванням частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, - 17.09.2018; відповідачем вказаний платіж не здійснений, отже правомірним є нарахування інфляційних втрат на суму 3 029 грн. 57 коп., в період з жовтня 2018 року по травень 2019 року, які за розрахунком суду складають 250 грн. 85 коп. ;

- орендна плата за вересень 2018 року складає 3 087 грн. 14 коп., граничний строк її сплати - 15.10.2018; відповідачем вказаний платіж не здійснений, отже правомірним є нарахування інфляційних втрат на суму 3 087 грн. 14 коп., в період з листопада 2018 року по травень 2019 року, які за розрахунком суду складають 199 грн. 74 коп. ;

- орендна плата за березень 2019 року складає 3 286 грн. 66 коп., граничний строк її сплати - 15.04.2019; відповідачем вказаний платіж не здійснений, отже правомірним є нарахування інфляційних втрат на суму 3 286 грн. 66 коп. у травні 2019 року, які за розрахунком суду складають 23 грн. 01 коп. ;

- орендна плата за квітень 2019 року складає 3 319 грн. 52 коп., граничний строк її сплати - 15.05.2019; відповідачем вказаний платіж не здійснений; у заявленому позивачем періоді інфляційні втрати не нараховуються;

- орендна плата за травень 2019 року складає 3 342 грн. 77 коп., граничний строк її сплати, з урахуванням частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, - 18.06.2019; відповідачем вказаний платіж не здійснений; у заявленому позивачем періоді інфляційні втрати не нараховуються;

- орендна плата за червень 2019 року складає 3 326 грн. 06 коп., граничний строк її сплати - 15.07.2019; відповідачем вказаний платіж не здійснений; у заявленому позивачем періоді інфляційні втрати не нараховуються.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню в сумі 786 грн. 77 коп.

На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач також нарахував та просив суд стягнути з відповідача 3% річних за період прострочення з 16.08.2018 по 30.09.2019 в сумі 419 грн. 01 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем було вірно визначено суми заборгованості, але під час визначення періодів прострочення не були враховані норми частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, відповідно до якої якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день, а саме: щодо орендної плати за серпень 2018 року та травень 2019 року.

Отже, розрахунок 3% річних, здійснений позивачем у позовній заяві (а.с.8-9), визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок 3% річних, судом встановлено таке:

- орендна плата за липень 2018 року складає 3 029 грн. 57 коп., граничний строк її сплати - 15.08.2018; відповідачем вказаний платіж не здійснений, отже правомірним є нарахування 3% річних за період з 16.08.2018 по 30.09.2019 на суму 3 029 грн. 57 коп., які за розрахунком суду складають 102 грн. 34 коп. Враховуючи, що позивачем у вказаному періоді заявлені до стягнення 3% річних в сумі 102 грн. 10 коп. , не виходячи за межі позовних вимог, суд вважає, що саме такий розмір підлягає стягненню з відповідача;

- орендна плата за серпень 2018 року складає 3 029 грн. 57 коп., граничний строк її сплати, з урахуванням частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, - 17.09.2018; відповідачем вказаний платіж не здійснений, отже правомірним є нарахування 3% річних за період з 18.09.2018 по 30.09.2019 на суму 3 029 грн. 57 коп., які за розрахунком суду складають 94 грн. 12 коп. ;

- орендна плата за вересень 2018 року складає 3 087 грн. 14 коп., граничний строк її сплати - 15.10.2018; відповідачем вказаний платіж не здійснений, отже правомірним є нарахування 3% річних за період з 16.10.2018 по 30.09.2019 на суму 3 087 грн. 14 коп., які за розрахунком суду складають 88 грн. 81 коп. Враховуючи, що позивачем у вказаному періоді заявлені до стягнення 3% річних в сумі 88 грн. 80 коп. , не виходячи за межі позовних вимог, суд вважає, що саме такий розмір підлягає стягненню з відповідача;

- орендна плата за березень 2019 року складає 3 286 грн. 66 коп., граничний строк її сплати - 15.04.2019; відповідачем вказаний платіж не здійснений, отже правомірним є нарахування 3% річних за період з 16.04.2019 по 30.09.2019 на суму 3 286 грн. 66 коп., які за розрахунком суду складають 45 грн. 38 коп. ;

- орендна плата за квітень 2019 року складає 3 319 грн. 52 коп., граничний строк її сплати - 15.05.2019; відповідачем вказаний платіж не здійснений, отже правомірним є нарахування 3% річних за період з 16.05.2019 по 30.09.2019 на суму 3 319 грн. 52 коп., які за розрахунком суду складають 37 грн. 65 коп. ;

- орендна плата за травень 2019 року складає 3 342 грн. 77 коп., граничний строк її сплати - 18.06.2019; відповідачем вказаний платіж не здійснений, отже правомірним є нарахування 3% річних за період з 19.06.2019 по 30.09.2019 на суму 3 342 грн. 77 коп., які за розрахунком суду складають 28 грн. 57 коп. ;

- орендна плата за червень 2019 року складає 3 326 грн. 06 коп., граничний строк її сплати - 15.07.2019; відповідачем вказаний платіж не здійснений, отже правомірним є нарахування 3% річних за період з 16.07.2019 по 30.09.2019 на суму 3 326 грн. 06 коп., які за розрахунком суду складають 21 грн. 05 коп. , а всього 417 грн. 67 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню в сумі 417 грн. 67 коп.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по справі покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог; стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 1 907 грн. 51 коп. - частина витрат по сплаті судового збору.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Державного підприємства "Виробниче об`єднання Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод "Конвент" про стягнення заборгованості за договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 2-591 від 01.02.2012 у загальному розмірі 25 904 грн. 51 коп. - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод "Конвент" (49027, м.Дніпро, вулиця Фучика, будинок 1, квартира 11; ідентифікаційний код 33769753) на користь Державного підприємства "Виробниче об`єднання Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова" (49008, м. Дніпро, вулиця Криворізька, будинок 1; ідентифікаційний код 14308368) 22 421 грн. 29 коп. - основного боргу, 2 096 грн. 93 коп. - пені, 786 грн. 77 коп. - інфляційних втрат, 417 грн. 67 коп. - 3% річних та 1 907 грн. 51 коп. - частину витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 04.11.2019.

Суддя Ю.В. Фещенко