Рішення

від 04.11.2019 по справі 922/2902/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" листопада 2019 р.м. ХарківСправа № 922/2902/19

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Добрелі Н.С.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Метінвест-СМЦ", м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-промислова компанія "Нова", м. Харків про стягнення 157328,31 грн.

без повідомлення (виклику) учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Метінвест-СМЦ" звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-промислова компанія "Нова" про стягнення заборгованості за договором поставки № П-738923/03/18 від 23.03.2018 року в розмірі 157328,31 грн., з яких 96000,04 грн. сума основного боргу, 35786,10 грн. сума пені, 13009,50 грн. штрафу, 4163,06 грн. 3% річних та 8369,61 грн. інфляційних втрат. Судовий збір позивач просить суд покласти на відповідача.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 10.09.2019 року позовну заяву ТОВ "Метінвест-СМЦ" залишено без руху та надано заявнику час на усунення недоліків позовної заяви - дев`ять днів з дня вручення даної ухвали заявнику.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 19.09.2019 року представник позивача надав заяву про усунення недоліків позовної заяви (вх. № 22428).

Ухвалою господарського суду Харківської області від 24.09.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд справи було вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами, наданими сторонами.

Відповідно до частини першої пункту 3 статті 12 ГПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Для цілей цього Кодексу визначено поняття малозначних справ, а саме - це справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також справи незначної складності, визнані судом малозначними.

Частиною 1 статті 247 ГПК України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини 1 статті 250 ГПК України, питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини 5 статті 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідачу було встановлено строк для подачі відзиву на позову та строк для подання заперечень на відповідь на відзив.

Позивачу було встановлено строк для подачі відповіді на відзив відповідача.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Так, з метою повідомлення сторін про розгляд даної справи, судом було направлено на юридичні адреси позивача та відповідача копії ухвали про відкриття провадження у справі.

Позивачем ухвалу суду про відкриття провадження у справі було отримано 27.09.2019 року, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Від відповідача повернулась ухвала про відкриття провадження у справі з відміткою пошти "адресат відсутній".

Відповідно до ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Інформації ж про іншу адресу відповідача у суду немає.

У разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто, повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Сам лише факт неотримання кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу (постанова Верховного Суду від 25 червня 2018 року у справі № 904/9904/17).

Таким чином, суд дійшов висновку, що сторони були належним чином повідомлені про розгляд даної справи.

Заява з запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження від Відповідача не надійшла. Відзиву на позов відповідачем до суду надано не було.

Згідно ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини 1 статті 252 ГПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Згідно частини 2 статті 252 ГПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Згідно статті 114 ГПК України, суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, яка ратифікована Україною 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті.

Перевіривши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані позивачем докази, суд встановив наступне.

23.03.2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Метінвест-СМЦ (позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю Торгово-промислова компанія Нова (відповідач) було укладено договір поставки № П-738923/03/18, у відповідності до умов якого позивач зобов`язався передати, а відповідач прийняти та оплатити металопродукцію у кількості, сортименті і номенклатурі та за ціною вказаною в Рахунках або в інших додатках до Договору поставки та/або видаткових/залізничних накладних.

Відповідно до п. 2.5 договору поставки, датою поставки товару вважається при самовивозі товару відповідачем зі складу позивача або при поставці автомобільним транспортом позивача - дата видаткової накладної позивача.

Відповідно до п. 4.1 договору поставки товар вважається поставленим позивачем і прийнятим відповідачем з моменту видачі видаткової накладної.

Додатковою угодою № 01 від 23.03.2018 року до договору поставки, сторони змінили пункт 3.4 договору та виклали його в наступній редакції:

п. 3.4 Оплата Товару здійснюється Покупцем шляхом передплати 100% вартості Товару в терміни, які вказані у Рахунках-фактурах Постачальника. З моменту зарахування на поточний рахунок Постачальника 100% оплати за поставлений Товар, або за Товар, що має бути поставлений, ціна на Товар не підлягає зміні.

Постачальник має право поставити Товар Покупцю без попередньої оплати. В цьому випадку Покупець оплачує поставлений Товар у розмірі 100% від вартості поставленого Товару протягом 7 (семи) календарних днів з дати поставки .

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було поставлено відповідачу продукцію на загальну суму 547330,09 грн. що підтверджується:

- видатковою накладною № 91929682 від 23.03.2018 року на суму 146510,03 грн.;

- видатковою накладною № 91944282 від 02.04.2018 року на суму 153370,02 грн.;

- видатковою накладною № 91949574 від 06.04.2018 року на суму 117355,02 грн.;

- видатковою накладною № 91953759 від 17.04.2018 року на суму 130095,02 грн.

Відповідач отримав продукцію на підставі довіреностей № 74 від 23.03.2018 року, № 76 від 02.04.2018 року № 84 від 17.04.2018 року.

Крім того поставка позивачем продукції підтверджується товарно-транспортними накладними № 83952010 від 23.03.2018 року, № 85002295 від 02.04.2018 року, № 85007919 від 06.04.2018 року, № 85046413 від 17.04.2018 року.

Також позивачем було виставлено відповідачу рахунки на оплату № 10560646 від 23.03.2018 року, № 10563466 від 02.04.2018 року, № 91949574 від 06.04.2018 року, № 10566241 від 10.04.2018 року.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було оплачено поставлену позивачем продукцію за видатковими накладними № 91929682 від 23.03.2018 року, № 91944282 від 02.04.2018 року, № 91949574 від 06.04.2018 року, що підтверджується платіжними дорученнями, які наявні в матеріалах справи (а.с. 45-54).

Проте продукція поставлена за видатковою накладною № 91953759 від 17.04.2018 року на суму 130095,02 грн. була оплачена відповідачем частково, що підтверджується платіжним дорученням № 826 від 17.04.2018 року на суму 50500,00 грн. (зараховано в оплату за видатковою накладною № 91953759 від 17.04.2018 року залишок в розмірі 5144,98 грн.), платіжним дорученням № 21 від 04.07.2018 року на суму 4950,00 грн., платіжним дорученням № 94 від 23.08.2018 року на суму 2000,00 грн., платіжним дорученням № 106 від 31.08.2018 року на суму 2000,00 грн., платіжним дорученням № 126 від 24.09.2018 року на суму 10000,00 грн., платіжним дорученням № 1101 від 04.12.2018 року на суму 10000,00 грн.

Таким чином, як вказує позивач, у відповідача наявна заборгованість за поставлену позивачем продукцію за видатковою накладною № 91949574 від 06.04.2018 року у розмірі 96000,04 грн., що й стало підставою для звернення до суду з відповідним позовом.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить із наступного.

Відповідно до ч.2 ст. 4 ГПК України передбачено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

За вимогами ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю - продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За вимогами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов`язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов`язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За приписами ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідач відзиву на позов та доказів сплати заборгованості не надав.

В матеріалах справи відсутні докази погашення заборгованості відповідачем.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи, що у відповідності до ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов`язання повинні виконуватись сторонами у встановлених договором або законом порядку і строках, приймаючи до уваги викладені обставини; доведеність з боку позивача факту порушення відповідачем умов договору та діючого законодавства, - суд визнає вимоги позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості за договором поставки № П-738923/03/18 від 23.03.2018 року у розмірі 96000,04 грн. обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню.

Щодо стягнення з відповідача 3% річних в сумі 4163,06 грн. та інфляційних втрат у сумі 8369,61 грн., суд зазначає наступне.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не

Приймаючи до уваги встановлений факт прострочення відповідачем виконання основного грошового зобов`язання, вимога про стягнення 3% річних в сумі 4163,06 грн. та інфляційних втрат в сумі 8369,61 грн. заявлені позивачем обґрунтовано, доведені матеріалами справи, вірно нараховані та підлягають задоволенню.

Щодо стягнення з відповідача пені у розмірі 35786,10 грн. та штрафу у розмірі 13009,50 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 5.2 договору, за прострочення строків оплати товару, встановлених в договорі та додатках до нього, відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі 0,5% від суми простроченого платежу за кожен день прострочки за весь період прострочення. Крім сплати пені за той самий період відповідач сплачує позивачу штраф у розмірі 10% від суми неоплаченого товару в зазначені в договорі та додатках до нього строки.

Відповідно до ст. 611 ЦК одним з наслідків порушення зобов`язань є сплата неустойки, розмір якої встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було нараховано до стягнення з відповідача пеню та штраф за порушення строків оплати за договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку потрібно сплатити у разі порушення правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов`язання.

Таким чином одночасне стягнення зі сторони, яка порушила господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції, оскільки вони є формами неустойки та видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція була викладена в постанові Верховного суду по справі № 917/194/18 від 02.04.2019 року.

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Згідно ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Як вбачається із розрахунку пені, позивачем здійснено нарахування за період з 16.08.2018 року по 16.08.2019 року з урахуванням оплат відповідача.

Як вже було зазначено п. 5.2 договору сторони передбачили, що нарахування пені здійснюється за кожен день прострочки за весь період прострочення.

Крім того, п. 5.4 договору, сторони передбачили, що у визначенні розміру неустойки (пені) сторони керуються положеннями ч. 2 ст. 551 УК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Тобто на підставі вищенаведеної статті сторонами було визначено період для нарахування пені за весь період прострочення.

Проте, позивачем включено до розрахунку пені дні оплат відповідача, що не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.06.2018 у справі № 922/1008/16.

Таким чином, здійснивши перерахунок суми пені з урахуванням вимог чинного законодавства та умов договору, судом встановлено, що період та сума пені за порушення відповідачем строку оплати становлять:

- За період з 16.08.2018 року по 22.08.2018 року на суму боргу 120000,00 грн. розмір пені становить 805,48 грн.;

- За період з 24.08.2018 року по 30.08.2018 року на суму боргу 118000,04 грн. розмір пені становить 792,06 грн.;

- За період з 01.09.2018 року по 24.09.2018 року на суму боргу 116000,04 грн. розмір пені становить 2726,80 грн.;

- За період з 29.09.2018 року по 03.12.2018 року на суму боргу 106000,04 грн. розмір пені становить 6900,17 грн.;

- За період з 05.12.2018 року по 16.08.2019 року на суму боргу 96000,04 грн. розмір пені становить 23771,19 грн.

Враховуючи вищенаведене за порушення відповідачем строків оплати товару за договором поставки з відповідача підлягає до стягнення 34995,70 грн. пені.

В частині стягнення пені в розмірі 790,40 грн. суд відмовляє в задоволенні позову, у зв`язку з безпідставністю її нарахування.

Перевіривши розрахунок штрафу, здійснений позивачем, суд дійшов висновку, що він не відповідає умовам договору та вимогам чинного законодавства, з огляду на наступне.

Так позивачем нараховано 10% штрафу на загальну суму в розмірі 130095,02 грн.

Проте, як вже було зазначено вище, в оплату за видатковою накладною № 91953759 від 17.04.2018 року на суму 130095,02 грн., позивачем було зараховано залишок оплати відповідача в сумі 5144,98 грн., які були сплачені згідно платіжного доручення № 826 від 17.04.2018 року на суму 50500,00 грн.

Враховуючи те, що п. 3.4 договору сторони погодили строк оплати протягом 7 календарних днів з дати поставки, кінцевим терміном оплати є 24.04.2018 року.

Враховуючи те, що часткову оплату в сумі 5144,98 грн. за видатковою накладною від 17.04.2018 року було зараховано 17.04.2018 року, тобто в межах строків оплати, розмір штрафу має розраховуватись виходячи із основної суми боргу 124950,04 грн.

Крім того, як вже було зазначено п.5.2 передбачено нарахування штрафу у розмірі 10 % від суми саме неоплаченого товару.

Таким чином, приймаючи до уваги те, що відповідач прострочив оплату за поставлений позивачем товар на суму 124950,04 грн. (заборгованість станом на перший день прострочення оплати), 10% штрафу, які підлягають до стягнення з відповідача становлять 12495,00 грн.

В частині стягнення 514,50 грн. штрафу суд відмовляє в задоволенні позову, у зв`язку з безпідставністю його нарахування.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судовий збір у даній справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, у зв`язку з чим з відповідача підлягає до стягнення 2340,36 грн.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України; ст.ст. 11, 526, 549, 611, 612, 623-629, 712 Цивільного кодексу України; ч. 1 ст. 174, ст. 193 Господарського кодексу України; ст.ст. 73, 74, 86, 129, 183, 236-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-промислова компанія "Нова", м. Харків (61093, м. Харків, вул. Полтавський Шлях, буд. 88/90, код ЄДРПОУ 35701461, р/р НОМЕР_1 в філії Харківське головне РУ ПАТ КБ ПРИВАТБАНК, код банку 351533 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Метінвест-СМЦ", м. Київ (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, 15А, код ЄДРПОУ 32036829 р/р НОМЕР_2 у АТ "ПУМБ", м. Київ код банку 334851) основну заборгованість в розмірі 96000,04 грн., 3% річних в сумі 4163,06 грн., інфляційні втрати в сумі 8369,61 грн., 34995,70 грн. пені, 12495,00 грн. штрафу та 2340,36 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Метінвест-СМЦ", м. Київ (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, 15А, код ЄДРПОУ 32036829);

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгово-промислова компанія "Нова", м. Харків (61093, м. Харків, вул. Полтавський Шлях, буд. 88/90, код ЄДРПОУ 35701461);

Інформація по справі може бути одержана зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.

Повне рішення складено "04" листопада 2019 р.

Суддя Н.С. Добреля

922/2902/19