Рішення

від 04.11.2019 по справі 910/11478/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

04.11.2019Справа № 910/11478/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Гулевець О.В. розглянувши матеріали господарської справи у спрощеному позовному провадженні без проведення судового засідання

за позовом Приватного акціонерного товариства "СОЛДІ І КО"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "КЕРАМІКА ПОДІЛЛЯ"

про стягнення 21342,45 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство "СОЛДІ І КО" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "КЕРАМІКА ПОДІЛЛЯ" про стягнення 21342,45 грн, з яких: основний борг у розмірі 10517,20 грн., пеня у розмірі 7413,26 грн., штраф у сумі 509,56 грн., інфляційні втрати у сумі 2208,18 грн. та 3% річних у сумі 694,25 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором поставки №377104/61-17 від 12.05.2017 в частині своєчасної оплати за поставлений товар.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 28.08.2019 прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі №910/11478/19, постановив розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

13.09.2019 через канцелярію суду від позивача надійшла довідка про стан заборгованості та докази часткових оплат заборгованості.

27.09.2019 через канцелярію суду від позивача надійшло клопотання про долучення доказів фактичної суми понесених судових витрат.

У відповідності до ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Частинною третьою статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

У відповідності до ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, тобто не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим статтею 178 Господарського процесуального кодексу України.

Про розгляд справи відповідач був повідомлений ухвалою суду від 28.08.2019, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення №0103051470803.

Враховуючи вище наведене, суд прийшов до висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини другої статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

12.05.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "КЕРАМІКА ПОДІЛЛЯ" (покупець, відповідач) та Приватним підприємством "СОЛДІ І КО" (постачальник, позивач) укладений договір поставки №377104/61-17 (надалі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні - покупцеві товар, а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Предметом поставки є засоби кріплення, інструменти, комплектуючі, витратні матеріали, будівельна хімія, інші будівельні матеріали (п. 1.2. договору).

Товар, що є предметом даного договору, передається партіями. Кількість та ціна товару кожної партії, а також його часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються видатковими накладними (специфікаціями) постачальника, які є невід`ємними частинами договору (п.2.1. договору).

Відповідно до п.4.3. договору оплата за цим договором здійснюється шляхом перерахування покупцем грошових коштів на рахунок постачальника у розмірі 100 (сто) відсотків від вартості товару отриманого за видатковою накладною протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з моменту одержання товару покупцем.

Відповідно до п.4.5. договору постачальник веде один зведений рахунок по всіх оплатах та поставках згідно договору. При наявності передоплати по одному рахунку-фактурі та заборгованості за іншими поставленими партіями товару, покупець погоджується на першочергове зарахування платежу у рахунок погашення заборгованості, незалежно від тесту платежу в платіжному дорученні. Всі видаткові накладні підписані сторонами починаючи з дати укладення даного договору і до закінчення строку його дії є його невід`ємними частинами, навіть якщо у них не міститься посилання на цей договір.

Згідно з п. 10.2. договору за порушення строку оплати, покупець зобов`язаний сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 3 дні додатково сплачує штраф у розмірі 10% від вартості неоплаченого вчасно товару.

Відповідно до п. 10.3. договору сплата стороною визначених цим договором та/або чинним в Україні законодавством штрафних санкцій (неустойки, штрафу, пені) не звільняє її від обов`язку відшкодувати за вимогою іншої сторони збитки, завдані порушенням договору в повному обсязі.

Пунктом 14.4. договору передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання припиняється через три роки від дня, коли зобов`язання мало бути виконане. До вимог про стягнення неустойки застосовується позовна давність тривалістю у три роки.

В обґрунтування заявленого позову позивач посилається на те, що поставив відповідачу товар на загальну суму 15157,20 грн, на підтвердження чого надав видаткові накладні №032899 від 17.05.2017, №035181 від 24.05.2017, №035950 від 25.05.2017.

Позивач стверджує, що відповідач всупереч взятим на себе зобов`язанням за договором, оплату за поставлений позивачем товар здійснив частково на суму 4640,00 грн, у зв`язку із чим, у позивача виникла заборгованість у сумі 10517,20 грн (15157,20 - 4640,00).

У зв`язку із простроченням відповідачем грошового зобов`язання позивачем нараховані: пеня у розмірі 7413,26 грн., штраф у сумі 509,56 грн., інфляційні втрати у сумі 2208,18 грн. та 3% річних у сумі 694,25 грн.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно із ст. 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як підтверджено наявними в матеріалах справи видатковими накладними №032899 від 17.05.2017, №035181 від 24.05.2017, №035950 від 25.05.2017 позивач поставив відповідачу товару на суму 15157,20 грн.

У відповідності до ч. 1, ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

В пункті 4.3. договору сторони погодили, що відповідач здійснює оплату за поставлений товару протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з моменту одержання товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

З огляду на встановлені договором строки оплати, відповідач зобов`язаний здійснити оплату за поставлений товар в наступні строки:

за видатковою накладною №032899 від 17.05.2017 - до 31.05.2017, №035181 від 24.05.2017 - до 07.06.2017, №035950 від 25.05.2017 - до 08.06.2017.

Отже, погоджений сторонами порядок оплати строк оплати за поставлений товар є таким, що настав.

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Матеріалами справи підтверджується невиконане зобов`язання за договором у сумі 10517,20 грн, доказів оплати вказаної суми заборгованості відповідачем не надано, у зв`язку із чим задовольняє позовні вимоги про стягнення заборгованості у розмірі 10517,20 грн.

У зв`язку із простроченням відповідачем грошового зобов`язання позивачем нараховані: пеня у розмірі 7413,26 грн., штраф у сумі 509,56 грн., інфляційні втрати у сумі 2208,18 грн. та 3% річних у сумі 694,25 грн.

В пункті 1.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" визначено, що з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Оскільки, матеріалами справи підтверджено факт наявності прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання, то позивачем правомірно здійснено нарахування пені, 3% річних, штрафу та інфляційних втрат.

За змістом з ч. 2 ст. 217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).

За приписами ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно із ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідальність у вигляді пені за порушення строків оплати за поставлений товар передбачена у п. 10.2 договору, відповідно до якого сторони погодили, що за порушення строку оплати відповідач сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожний день прострочення платежу.

При цьому, пунктом 14.4. договору передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання припиняється через три роки від дня, коли зобов`язання мало бути виконане.

Тобто, сторони установлення інший, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строк, за який нараховує пеня.

Розрахунок пені за періоди з 01.06.2017 по 16.08.2019, з 08.06.2017 по 16.08.2019, з 09.06.2017 по 16.08.2019 у сумі 7413,26 грн є арифметично правильним, здійснений відповідно до вимог чинного законодавства та умов договору у зв`язку із чим суд задовольняє вимоги у цій частині.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно із п. 10.2. договору, за прострочення понад 3 дні відповідач додатково сплачує штраф у розмірі 10% від вартості неоплаченого вчасно товару.

Враховуючи наявність прострочення з оплати товару понад 3 дні, оскільки розрахунок штрафу є правильним, суд прийшов до висновку про обґрунтованість вимоги про стягнення з відповідача штрафу у сумі 509,56 грн, у зв`язку із чим суд задовольняє вимоги у цій частині.

Частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України передбачено, що за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов`язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Наведені висновки узгоджуються із висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18.

З розрахунку позивача вбачається, що позивач здійснює нарахування інфляційних втрат за місяці, в які мала бути здійснена оплата за поставлений товар, в той час як зазначено судом вище, нарахування інфляційних втрат має здійснюватися з місяця, наступного за місяцем у якому мав бути здійснений платіж.

Отже, нарахування інфляційних втрат на заборгованість за видатковими накладними №035181 від 24.05.2017, №035950 від 25.05.2017 має здійснюватися з липня 2019 року.

Здійснивши перерахунок інфляційних втрат судом встановлено, що сума інфляційних втрат становить 2085,51 грн, а тому вимоги у цій частині суд задовольняє частково.

Розрахунок 3% річних за періоди з 01.06.2017 по 16.08.2019, з 08.06.2017 по 16.08.2019, з 09.06.2017 по 16.08.2019 у сумі 7413,26 грн є арифметично правильним, у зв`язку із чим суд задовольняє вимоги у цій частині.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищевикладене, повно і всебічно з`ясувавши обставини справи, суд задовольняє позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "СОЛДІ І КО" частково.

Щодо судових витрат на правову допомогу у сумі 4500,00 грн, то суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, окрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (ч. 2 ст. 126 ГПК України).

На підтвердження заявленого розміру витрат на правову допомогу позивачем надані: договір №23162981 про надання правової допомоги від 11.01.2019, акт надання правової допомоги від 07.09.2019 та додатковий договір №538631 до договору №23162981 про надання правової допомоги від 11.01.2019, ордер серії КС №538631.

За змістом частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно із ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У відповідності до частини 3 статті ст. 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Аналіз приписів пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 ГПК України дозволяє дійти висновку про те, що витрати на оплату професійної правничої допомоги адвоката можуть бути встановлені та розподілені судом при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості як за наявності, так і за відсутності доказів їх фактичної оплати.

З огляду на викладене вище, дослідивши надані позивачем докази витрат на правничу допомогу по справі №910/11478/19, суд прийшов до висновку, що позивачем належними та достатніми доказами доведено обсяг наданих послуг адвоката, їх вартість та пов`язаність цих витрат з розглядом справи №910/11478/19.

Відповідачем клопотання щодо зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу не надано.

З урахуванням наведеного, понесені позивачем витрати на правову допомогу відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 242 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КЕРАМІКА ПОДІЛЛЯ" (01042, м. Київ, ВУЛИЦЯ АКАДЕМІКА ФІЛАТОВА, БУДИНОК 10-А, ОФІС 2/31, ідентифікаційний код 40758923) на користь Приватного акціонерного товариства "СОЛДІ І КО" (04073, м. Київ, ВУЛИЦЯ СИРЕЦЬКА, БУДИНОК 28/2, ідентифікаційний код 23162981) основний борг у розмірі 10517,20 грн., пеню у розмірі 7413,26 грн., штраф у сумі 509,56 грн., інфляційні втрати у сумі 2085,51 грн. та 3% річних у сумі 694,25 грн., судовий збір у розмірі 1909,95 грн та витрати на правову допомогу у сумі 4474,13 грн.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Дата складення повного тексту рішення: 04.11.2019.

Суддя О.В. Гулевець