Рішення

від 23.10.2019 по справі 910/6994/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.10.2019Справа № 910/6994/19

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Нечая О.В., за участі секретаря судового засідання Грузького Ю.О., розглянувши у загальному позовному провадженні справу № 910/6994/19

за позовом Служби зовнішньої розвідки України

(04107, м. Київ, вул. Нагірна, 24/1; ідентифікаційний код: 33240845)

до Товариства з обмеженою відповідальністю Київський центр інженерних технологій Атомбудпроект

(03148, м. Київ, вул. Гната Юри, 9, оф. 345; ідентифікаційний код: 33227452)

про стягнення штрафних санкцій в розмірі 536 556,00 грн та зобов`язання повернення грошових коштів в розмірі 190 000,00 грн,

Представники сторін:

від позивача: Кім М.О., довіреність № 5/942/Б від 19.08.19;

від відповідача: Цюра П.С., довіреність № ордер МК № 117535 від 24.07.19.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Служба зовнішньої розвідки України звернулась до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київський центр інженерних технологій "Атомбудпроект" про стягнення штрафних санкцій в розмірі 536 556,00 грн та зобов`язання повернення грошових коштів в розмірі 190 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за Договором №16/1/12-1 від 21.12.2017.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.06.2019 позовну заяву Служби зовнішньої розвідки України було залишено судом без руху, оскільки позов було подано без додержання вимог статті 162 Господарського процесуального кодексу України, та встановлено позивачу строк для усунення недоліків - протягом 5 днів з дня вручення даної ухвали.

13.06.2019 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Служби зовнішньої розвідки України із виправленими недоліками.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.07.2019 відкрито провадження у справі № 910/6994/19, вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 31.07.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2019 в порядку, визначеному статтями 120 - 121 ГПК України, сторін повідомлено про те, що підготовче засідання, призначене на 31.07.2019 не відбудеться, у зв`язку з перебуванням судді Нечая О.В. у відпустці, підготовче засідання призначено на 14.08.2019.

14.08.2019 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

У підготовче засідання 14.08.2019 з`явились представники сторін.

У підготовчому засіданні 14.08.2019 судом повідомлено присутнім представникам сторін про те, що поданий відповідачем відзив не відповідає вимогам, встановленим ст. 165 ГПК України, та поданий з порушенням строку, встановленого ухвалою про відкриття провадження у справі від 02.07.2019.

Крім того, у підготовчому засіданні 14.08.2019 судом було продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, у відповідності до приписів ч. 3 ст. 177 Господарського процесуального кодексу України, та оголошено перерву у підготовчому засіданні до 11.09.2019.

У підготовче засідання 11.09.2019 з`явився представник позивача, представник відповідача не з`явився, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.09.2019 відповідача в порядку, визначеному статтями 120 - 121 ГПК України, викликано в підготовче засідання, призначене на 25.09.2019.

25.09.2019 до суду від позивача надійшли пояснення.

У підготовче засідання 25.09.2019 з`явився представник позивача, представник відповідача не з`явився, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

У підготовчому засіданні 25.09.2019 судом долучено подані позивачем пояснення до матеріалів справи.

У підготовчому судовому засіданні 25.09.2019 присутнім представником позивача надано усні пояснення щодо можливості закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті.

Відповідно до ч. 2 ст. 177 Господарського процесуального кодексу України підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі і закінчується закриттям підготовчого засідання.

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Враховуючи, що судом здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 03.10.2019.

У судове засідання 03.10.2019 з`явились представники сторін.

Судом розглянуто клопотання відповідача про оголошення перерви у судовому засіданні, яке було подано ним 03.10.2019 через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва. Вказане клопотання судом задоволено.

У судовому засіданні 03.10.2019 суд на місці ухвалив оголосити перерву в судовому засіданні до 23.10.2019.

У судове засідання 23.10.2019 з`явився представник позивача, надав свої пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання 23.10.2019 з`явився, надав свої пояснення по суті спору, проти задоволення позову заперечував.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

21.12.2017 між Службою зовнішньої розвідки України (далі - замовник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю Київський центр інженерних технологій Атомбудпроект (далі - проектувальник, відповідач) було укладено Договір № 16/1/12-1 (далі - Договір), відповідно до умов якого проектувальник зобов`язується своїми силами і засобами за завданням замовника здійснити відповідно до умов цього Договору проектування, а саме: розроблення проектної документації (стадія робочий проект ) на капітальний ремонт будівлі спеціального призначення № 7, розташованої у м. Києві, 19 км Житомирського шосе, 3 (далі - об`єкт будівництва), і здати результат роботи замовнику з оформлення актів приймання виконаних робіт, а замовник зобов`язується прийняти результат роботи та оплатити його на умовах дійсного Договору (п. 1.1 Договору).

Пунктом 2.1 Договору передбачено, що проектувальник при розробленні проектної документації несе відповідальність та зобов`язаний забезпечити при здійсненні робіт за цим Договором :

- відповідність вимогам чинних нормативних документів;

- експлуатаційну надійність;

- оптимізацію кошторисної вартості;

- відповідність проектних рішень вихідним даним.

Вартість договірних робіт визначається на підставі кошторисної вартості проектних робіт. Договірна ціна проектних робіт, які виконує проектувальник за цим Договором, є динамічною, становить 439 800,00 грн, у тому числі ПДВ 20%, що становить 73 300,00 грн. Ціна робіт, виконання яких передбачено у 2017 році складає 190 010,14 грн, у тому числі ПДВ 20%, складає 31 668,36 грн (п. п. 3.1, 3.2 Договору).

Пунктом 4.1 Договору встановлено, що розрахунки за виконані роботи у 2017 році здійснюються замовником у розмірі 190 010,14 грн, від загальної вартості договірних робіт протягом 10-ти робочих днів з дня підписання сторонами акта приймання виконаних робіт (етапів робіт).

Кінцеві розрахунки здійснюються у 2018 році з урахуванням експертного звіту щодо розгляду проектної документації та наданим проектувальником актом приймання виконаних проектних робіт, в якому зазначається інформація по експертному звіту.

Пунктом 5.1 Договору визначено, що роботи за цим Договором (п. 1.1 Договору) виконуються у строк до 1 липня 2018 з дати підписання сторонами даного Договору. Проектні роботи, передбачені до виконання у 2017 році, виконуються у строк до 25 грудня 2017 року.

Позивач зазначає суду про те, що ним, як замовником, у грудні 2017 року було прийнято та оплачено проектувальнику розроблені ним ескізні матеріали Робочого проекту на капітальний ремонт будівлі спеціального призначення в 6 томах, про що свідчить підписаний сторонами 27.12.2017 Акт виконаних робіт з проектування на загальну суму 190 000,00 грн та платіжне доручення № 8314 від 27.12.2017 про оплату замовником зазначених робіт. Виконання решти робіт проектувальником щодо розроблення проектної документації на капітальний ремонт будівлі та їх фінансування у сумі 249 789,86 грн сторони домовились здійснити у 2018 році, що було передбачено у Додатковій угоді № 1 до Договору від 16.03.2018.

Разом з тим, після спливу терміну виконання робіт проектувальником за укладеним Договором, відповідач не виконав взяті на себе за Договором зобов`язання, а запропоновані ним до виконання роботи не відповідають меті Договору та завданню замовника на розроблення проектної документації з капітального ремонту, в тому числі перевищують кошторисну вартість робіт, визначену Договором.

У зв`язку із невиконанням відповідачем своїх зобов`язань за Договором в частині порушення строків їх виконання та у зв`язку із невідповідністю виконаних відповідачем робіт завданню замовника, позивачем було надіслано на адресу відповідача лист-повідомлення вих. № 5/3/405/ПБ від 13.03.2019 про розірвання Договору в односторонньому порядку відповідно до абзацу третього пункту 7.2 Договору з вимогою повернути позивачу сплачені ним кошти в сумі 190 000,00 грн. Вказана вимога позивача відповідачем виконана не була.

Відтак, позивач завернувся до суду із позовом про стягнення з відповідача 190 000,00 грн та штрафних санкцій, передбачених умовами Договору, що в загальному розмірі складає 536 556,00 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Щодо стягнення з відповідача 190 000,00 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочин.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору (ч. ч. 1, 3 ст. 626 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові (ч .ч. 1, 2 ст. 837 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 887 Цивільного кодексу України за договором підряду на проведення проектних та пошукових робіт підрядник зобов`язується розробити за завданням замовника проектну або іншу технічну документацію та (або) виконати пошукові роботи, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити їх.

За договором підряду на проведення проектних та пошукових робіт замовник зобов`язаний передати підрядникові завдання на проектування, а також інші вихідні дані, необхідні для складання проектно-кошторисної документації. Завдання на проектування може бути підготовлене за дорученням замовника підрядником. У цьому разі завдання стає обов`язковим для сторін з моменту його затвердження замовником (ч. 1 ст. 888 Цивільного кодексу України).

Як вже зазначалось судом вище, вартість договірних робіт визначається на підставі кошторисної вартості проектних робіт. Договірна ціна проектних робіт, які виконує проектувальник за цим Договором, є динамічною, становить 439 800,00 грн, у тому числі ПДВ 20%, що становить 73 300,00 грн. Ціна робіт, виконання яких передбачено у 2017 році складає 190 010,14 грн, у тому числі ПДВ 20%, складає 31 668,36 грн (п. п. 3.1, 3.2 Договору). Пунктом 4.1 Договору встановлено, що розрахунки за виконані роботи у 2017 році, здійснюються замовником у розмірі 190 010,14 грн, від загальної вартості договірних робіт протягом 10-ти робочих днів з дня підписання сторонами акта приймання виконаних робіт (етапів робіт).

Відповідно до ч. 4 ст. 882 Цивільного кодексу України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами . У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною.

Судом встановлено, що 27.12.2017 сторонами було підписано Акт № 1 здачі-приймання виконаних проектних робіт за Договором за грудень 2017, яким підтверджується, що відповідачем, як проектувальником, було розроблено відповідно до умов Договору та завдання на проектування етап проектної документації (стадія робочий проект ): Капітальний ремонт будівлі спеціального призначення № 7, розташованої у місті Києві, 19 км. Житомирського шосе, 3 та оформлено належним чином.

Вартість виконаного етапу проектних робіт склав 190 010,14 грн, у т.ч. ПДВ, що становить 1 668,36 грн, який було оплачено позивачем, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією платіжного доручення № 8314 від 27.12.2017 на суму 190 010,14 грн.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України).

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Наявність у матеріалах справи копії Акту № 1 здачі-приймання виконаних проектних робіт за Договором за грудень 2017 та копії платіжного доручення № 8314 від 27.12.2017 на суму 190 010,14 грн свідчить про те, що відповідачем було належним чином виконано зобов`язання за Договором в частині розроблення відповідно до умов Договору та завдання на проектування етапу проектної документації (стадія робочий проект ): Капітальний ремонт будівлі спеціального призначення № 7, розташованої у місті Києві, 19 км. Житомирського шосе, 3 , а позивачем вказані роботи, в свою чергу, були прийняті без зауважень та оплачені відповідно до умов Договору.

Відтак, суд зазначає про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача коштів в розмірі 190 000,00 грн, оскільки відповідачем було виконано роботи, передбачені Договором, що свідчить про належне виконання ним своїх зобов`язань, які були прийняті та оплачені позивачем.

Щодо зазначення позивачем про розірвання Договору в односторонньому порядку та стягнення штрафних санкцій в розмірі 536 556,00 грн, суд відзначає наступне.

За умовами пункту 3 Додаткової угоди від 16.03.2018 до Договору роботи за ним виконуються у строк до 1 жовтня 2018 року.

З письмових пояснень позивача, наявних у матеріалах справи, та з усних пояснень сторін, наданих у судовому засіданні, вбачається, що в ході виконання відповідачем своїх зобов`язань за Договором між сторонами велось листування щодо виникнення обставин, які унеможливлюють виконання робіт в строк, визначений вищезазначеною Додатковою угодою.

Копії відповідних листів містяться у матеріалах справи.

Частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, верховенство права та рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі Печенізький та інші проти України від 08 листопада 2018 року Європейський суд вказав, що принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять її у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Крім цього, кожній стороні має бути забезпечена можливість ознайомитись із зауваженнями або доказами, наданими іншою стороною, у тому числі із апеляційною скаргою іншої сторони, та надати власні зауваження з цього приводу.

Принцип змагальності (ст. 13 Господарського процесуального кодексу України) та принцип рівності сторін (ст. 7 Господарського процесуального кодексу України), які тісно пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції. Вони вимагають "справедливого балансу" між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 4 квітня 2019 у справі № 914/2668/17.

З листів, отримання яких не заперечується позивачем, вбачається, що відповідачем в період з січня 2018 по жовтень 2018 року зазначалось позивачу, зокрема: про погіршення технічного стану будівлі, зокрема, про необхідність до початку реалізації проекту провести ремонт несучих елементів системи: фундамент-цоколь-стіни-металеві конструкції-плити перекриття, про те, що ані дах, ані стеля не можуть сприймати додаткові навантаження без відповідного детального обстеження, розрахункового аналізу та застосування заходів із посилення несучих конструкцій, про відсутність системи димовидалення, про відсутність у проекті розділу Проект організації будівництва без якого неможливо провести жодні будівельно-монтажні роботи, про необхідність врахування у проекті додаткових робіт з демонтажу систем пожежної безпеки, зв`язку, охорони та їх проектування на основі нормативних вимог завдання від замовника, про необхідність перегляду проектувальником рішень проекту реконструкції з точки зору робіт з ремонту та утеплення фасаду, а також пожежної безпеки, про необхідність укладення додаткової угоди, в якій мають бути передбачені додаткові необхідні роботи із заміни трубопроводів гарячого та холодного водопостачання, заміни сантехнічного обладнання, прокладання нової системи опалення тощо, про необхідність уточнення раніше виконаних інженерних вишукувань та інструментального обстеження об`єктів, про констатацію фактично аварійного стану конструкції ферми № 1 і небезпеки її руйнування тощо.

Відповідно до ч. 1 ст. 850 Цивільного кодексу України замовник зобов`язаний сприяти підрядникові у виконанні роботи у випадках, в обсязі та в порядку, встановлених договором підряду.

При цьому, умовами Договору, а саме, пунктом 5.2, передбачено, що при виникненні обставин, що не залежать від проектувальника і перешкоджають виконанню робіт у передбачений цим Договором строк, він може ставити перед замовником питання про його перегляд.

Суд звертає увагу, що безпекою є відсутність неприпустимого ризику, пов`язаного з можливістю завдання будь-якої шкоди для життя, здоров`я та майна громадян, а також для навколишнього природного середовища (Розділ 2 Правил обстежень, оцінки технічного стану та паспортизації виробничих будівель і споруд, затверджених наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України та Держнаглядохоронпраці України 27.11.97 N 32/288).

Як вбачається з листів відповідача, направлених позивачу, очевидним є той факт, що ним здійснювались усі необхідні дії задля належного виконання завдання, передбаченого Договором з точки зору нормативно-правових актів, які регулюють дані специфічні правовідносини, враховуючи те, що за умовами Договору, а саме, пункту 2.1, відповідач, як підрядник, несе особисту відповідальність за результат виконаної ним роботи.

За умовами пункту третього частини першої статті 847 Цивільного кодексу України підрядник зобов`язаний своєчасно попередити замовника, зокрема, про наявність інших обставин, що не залежать від підрядника, які загрожують якості або придатності результату роботи.

З огляду на вищенаведене, суд не вбачає вини відповідача у тому, що роботи за Договором не були виконані вчасно, оскільки всі пропозиції відповідача, скеровані позивачу, були направлені на належне виконання робіт, з урахуванням необхідності дотримання їх безпекової складової, що не може вважатись односторонньою зміною завдання замовника .

За частиною другою статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених законом або договором. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Стаття 611 ЦК України передбачає різні правові наслідки порушення зобов`язання, до яких належать, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору, зміна умов зобов`язання, сплата неустойки, відшкодування збитків і моральної шкоди.

Відповідно до п. 7.2 Договору замовник має право, зокрема, у разі невиконання (відмови від виконання) зобов`язань проектувальником в односторонньому порядку розірвати даний Договір шляхом письмового повідомлення проектувальника.

Судом встановлено, що позивач листом № 0118 від 14.11.2018 повідомив відповідача про розірвання Договору у зв`язку із тим, що відповідачем в цілому не виконані умови Договору.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, N 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року N 15-рп/2004).

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

У схожій правовій ситуації Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 05 червня 2018 року у справі N 338/180/17 по своїй суті застосовано доктрину venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Аналогічна правова позиція також викладена у Постанові Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17.

Очевидно, що дії відповідача направлені на належне виконання умов Договору в частині якісного виконання завдання позивача з метою подальшої безпечної експлуатації будівлі спеціального призначення № 7, розташованої у м. Києві, 19 км Житомирського шосе, 3, що прямо спростовує доводи позивача про безпідставне порушення відповідачем строків виконання робіт, а відповідно і ставить під сумнів наявність об`єктивних причин для розірвання позивачем Договору в односторонньому порядку.

Крім того, Цивільний кодекс України у статтях 3, 6, 203, 626, 627 визначає загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та формулює загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 208 ЦК України правочин між фізичною і юридичною особами належить вчиняти у письмовій формі, за винятком випадків, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (частина перша статті 638 ЦК України). Інші випадки визнання договору укладеним зазначені у статтях 642, 643 ЦК України.

Частина перша статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Розкриваючи зміст засади свободи договору, у статтях 6, 627 ЦК України визначає, що свобода договору полягає в праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів та погодженні умов договору.

Закріпивши принцип свободи договору, ЦК України разом з тим визначив, що свобода договору не є безмежною , оскільки відповідно до абзацу другого частини третьої статті 6 та статті 627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.

Відтак, передбачивши у пункті 7.2 Договору право замовника розірвати Договір у разі невиконання (відмови від виконання) зобов`язань проектувальником, слід враховувати об`єктивність обставин, за яких відповідачем не було вчасно виконано роботи, та його дії, які були направлені на належне виконання робіт.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

В силу положень ч. 1 ст. 129 Конституції України, ч. 1 ст. 2, ч. 1 ст. 6, ч. 2 ст. 48 чинного Закону України "Про судоустрій і статус суддів", п. 1 ч. 3 ст. 2, ч. 1 ст. 11 ч. 1 ст. 236 чинного Господарського процесуального кодексу України, суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Конституційний Суд України у п. п. 4.1. п. 4 Рішення у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м`якого покарання) по справі N 1-33/2004 від 2 листопада 2004 року, відмітив наступне:

"Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.

У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності злочину і покарання, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх досягнення.

Правову позицію щодо дотримання справедливості Конституційний Суд України висловив у Рішенні від 30 січня 2003 року N 3-рп/2003 у справі про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора: "Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах".

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави."

Принцип верховенства права та справедливості є універсальним, як для кримінального, так і для господарського, адміністративного та цивільного судочинства.

На дане власне рішення Конституційний Суд України посилається і в рішеннях по справах N1-10/2004 від 1 грудня 2004 року та N1-9/2005 від 24 березня 2005 року.

Відповідно до п. п. 41, 52 Доповіді, схваленої Венеційською Комісією на 86-му пленарному засіданні (Венеція, 25- 26 березня 2011 року), "Верховенство права" одним з обов`язкових елементів поняття "верховенство права" є "заборона свавілля", який означає, що хоча дискреційні повноваження є необхідними для здійснення всього діапазону владних функцій у сучасних складних суспільствах, ці повноваження не мають здійснюватись у свавільний спосіб. Їх здійснення у такий спосіб уможливлює ухвалення суттєво несправедливих, необґрунтованих, нерозумних чи деспотичних рішень, що є несумісним із поняттям верховенства права.

Аналогічна правова позиція також викладена у Постанові Верховного Суду від 09.02.2018 у справі № 912/555/17.

За таких обставин, враховуючи те, що відповідачем було здійснено всі необхідні дії для належного виконання завдання, поставленого перед ним, як перед проектувальником, умовами Договору та замовником, суд критично ставиться до того, що у позивача були об`єктивні підстави для розірвання Договору в односторонньому порядку.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача штраф в розмірі 219 000,00 грн у зв`язку із одностороннім розірванням Договору.

Відповідно до п. 8.5 Договору у разі одностороннього розірвання Договору з підстав невиконання (відмови від виконання) проектувальником взятих на себе зобов`язань за Договором, останній зобов`язується сплатити на користь замовника штраф у розмірі п`ятдесяти відсотків від ціни даного Договору протягом 5 робочих днів з моменту розірвання Договору.

Однак, враховуючи ту обставину, що суд критично ставиться до факту розірвання позивачем Договору, зокрема, щодо наявності об`єктивних підстав для його розірвання, та те, що всі дії відповідача були спрямовані на належне виконання умов Договору, суд не вбачає підстав для стягнення з відповідача штрафу в розмірі 219 000,00 грн.

Також позивач, посилаючись на пункт 8.2 Договору, зазначає про необхідність стягнення з відповідача пені та штрафу в загальному розмірі 316 656,00 грн.

Пунктом 1 ст. 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися зокрема неустойкою.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Так, пунктом 8.2 Договору передбачено, що у разі порушення строку виконання робіт за цим Договором з вини проектувальника, з проектувальника стягується пеня у розмірі 1% від ціни Договору за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості.

Відтак, для застосування такої санкції, як стягнення пені та штрафу, обов`язковою умовою є наявність реального факту порушення зобов`язання, а умовами Договору додатково передбачено, що таке порушення має відбутись з вини проектувальника. Проте, в ході розгляду спору, як вже зазналось судом вище, порушення строків виконання відповідачем зобов`язань за Договором відбулось не з його вини, що унеможливлює стягнення з нього пені та штрафу в загальному розмірі 316 656,00 грн.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із статтями 78, 79 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Одночасно, надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що згідно з ч. 4 ст. 11 Господарського процесуального України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Положення означеної статті повністю узгоджуються з приписами ст. 17 ЗУ "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Згідно з ст. 6 Конвенції з прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Враховуючи наведене, з`ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено обставини, покладені в основу позову, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Судовий збір за розгляд справи, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на позивача, оскільки позов не підлягає задоволенню.

Керуючись cтаттями 129, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити.

2. Судовий збір покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 04.11.2019.

Суддя О.В. Нечай