Ухвала

від 04.11.2019 по справі 915/2183/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

УХВАЛА

04 листопада 2019 року Справа № 915/2183/19

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Ржепецького В.О.,

розглянувши матеріали

позовної заяви Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Незалежність (вул. Незалежності, 13, м. Южноукраїнськ, 55002, ЄДРПОУ 40474117)

до відповідача: фізичної особи-підприємця Курдасова Олександра Олександровича ( АДРЕСА_1 )

про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

28.10.2019 позивач звернувся до господарського суду з позовної заявою (вх. №16536/19 від 28.10.2019) до відповідача, якою просить суд:

- стягнути з відповідача заборгованість зі сплати внесків на утримання будинку та прибудинкової території у розмірі 12636,37грн., пеню - 464,09грн., 3% річних - 497,78грн., інфляційні нарахування - 2367,20грн.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.10.2019, справі присвоєно єдиний унікальний номер 915/2183/19 та визначено головуючим у справі суддю Ржепецького В.О.

Як визначено ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності і диспозитивності. Це означає, зокрема, що обов`язок доказування тих чи інших обставин лежить на стороні, а суд, крім випадків, встановлених цим Кодексом, не зобов`язаний збирати докази. (ч. 3 ст. 2, ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 14 ГПК України).

Сприяння своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи, подання всіх наявних доказів в порядку та строки, встановлені законом, віднесено статтею 42 ГПК України до обов`язку учасників справи.

В той же час, згідно ч. 2 ст. 14 ГПК України, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, і відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України, несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням тих чи інших процесуальних дій.

Згідно приписів ч. 3 ст. 162 ГПК України, позовна заява повинна містити:

1) найменування суду першої інстанції, до якого подається заява;

2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб); поштовий індекс; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості відомі позивачу), вказівку на статус фізичної особи - підприємця (для фізичних осіб - підприємців); відомі номери засобів зв`язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти;

3) зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються;

4) зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них;

5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову;

6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору - у випадку, якщо законом встановлений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору;

7) відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися;

8) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви;

9) попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи;

10) підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 164 ГПК України, до позовної заяви додаються документи, які підтверджують:

1) відправлення іншим учасникам справи копії позовної заяви і доданих до неї документів;

2) сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 172 ГПК України, позивач, особа, яка звертається з позовом в інтересах іншої особи, зобов`язані до подання позовної заяви надіслати учасникам справи її копії та копії доданих до неї документів листом з описом вкладення.

Відповідно до п. 8 ч. 3 ст. 162 ГПК України, позовна заява повинна містити зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою.

Відповідно до ч. 3 ст. 164 ГПК України, у разі необхідності до позовної заяви додається клопотання про призначення експертизи, витребування доказів тощо.

Як витікає з системного аналізу наведених норм, у разі неможливості подати ті чи інші докази, позивач зобов`язаний зазначити про це в позові та заявити клопотання про їх витребування.

В своїй позовній заяві позивач не зазначає правових підстав позову в частині виникнення заборгованості відповідача з господарсько-правових відносин.

Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття суд, встановлений законом містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Відповідно до положень частини другої цієї ж статті право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.

За статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (як приклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті).

Наведене свідчить про те, що з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб`єктного складу сторін.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі №910/8729/18 висловлено наступну правову позицію: ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

З огляду на положення частини першої статті 20 ГПК України а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб`єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності.

Відповідно до статті 3 ГК України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями.

Згідно із частиною першою статті 128 ГК України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

За частиною першою статті 173 ГК України зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку, є господарським зобов`язанням.

За положеннями статті 51 ЦК України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Позивач, звертаючись з даним позовом мав навести правові підстави та подати докази (або заявити клопотання про їх витребування у разі відсутності у позивача) існування наведених вище обставин, з якими Закон пов`язує можливість розгляду даного спору господарським судом.

Дослідивши матеріали позовної заяви, судом встановлено, що позовна заява не відповідає вимогам п. 2 ч. 3 ст. 162, п.2 ч. 1, ч. 2 ст. 164 ГПК України, зокрема:

- у вступній частині до позовної заяві не вірно зазначено найменування юридичної особи позивача, зазначено Незалежність замість Незалежність 13 ;

- відсутні докази на підтвердження сплати судового збору у встановленому розмірі.

За приписами ч. 1 ст. 3 Закону України "Про судовий збір" за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством, справляється судовий збір.

Статтею 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" установлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб з 1 січня 2019 року - 1921 гривня.

За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача заборгованість у сумі 15,965,44 грн, 1,5 % від якої становить 239,48 грн (15,965,44 х1,5%/100=239,48 грн).

Отже, за подання даної позовної заяви до господарського суду Миколаївської області позивачем має бути сплачений судовий збір у розмірі 1921,00 грн, оскільки 1,5 % від заявленою позивачем до стягнення суми заборгованості становить суми менше розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

На підтвердження сплати судового збору за подання даної позовної заяви позивачем додано до позовної заяви копії платіжних доручено №490 від 25.10.2019 на суму 1728,90 грн, які зараховано на казначейський рахунок 25.10.2019.

Проте на підтвердження сплати решти суми судового збору у розмірі 192,10 грн. позивачем додано до позовної заяви платіжне доручення №429 від 13.06.2019, з якого вбачається, що зазначену суму судового збору позивачем сплачено за подання заяви про видачу судового наказу на рахунок Южноукраїнського міського суду Миколаївської області 31219206014010, в той час як за подання заяви до господарського суду Миколаївської області судовий збір має бути сплачений на рахунок UA848999980000034313206083007, отримувач коштів УК у м. Миколаїв/м. Миколаїв/22030101, код отримувача 37992781, банк отримувача: казначейство України, код банку 899998, код класифікації доходів бюджету 22030101, призначення платежу: судовий збір за позовом _____ (ПІБ чи назва установи, організації позивача), Господарський суд Миколаївської області (назва суду, де розглядається справа)

Відповідно до ч. 10 ст. 174 ГПК України, заяви, скарги, клопотання, визначені цим Кодексом, за подання яких передбачено сплату судового збору, залишаються судом без руху також у випадку, якщо на момент відкриття провадження за відповідною заявою, скаргою, клопотанням суд виявить, що відповідна сума судового збору не зарахована до спеціального фонду державного бюджету.

Отже, позивачем не додано до позовної заяви належних доказів на підтвердження сплати судового збору у сумі 192,10 грн, чим не дотримано вимог п.2 ч. 1 ст. 164 ГПК України.

Відповідно до приписів ст. 174 ГПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, вона вважається поданою у день первинного її подання до господарського суду та приймається до розгляду, про що суд постановляє ухвалу в порядку, встановленому статтею 176 цього Кодексу. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із позовною заявою.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позивачем не виконано вимоги ст. ст. 162, 164 Господарського процесуального кодексу України, що відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України є підставою для залишення позовної заяви без руху з наданням строку для усунення вказаних недоліків.

Крім того, відділом документального забезпечення Господарського суду Миколаївської області складено акт б/н від 28.10.2019, яким встановлено невідповідність змісту переліку додатків до позовної заяви фактично доданим до позовної заяви документам, а саме: в п.10 переліку додатків зазначено: "від 7 грудня 2016 року", а фактично документ датовано 7 грудня 2017 року; п.18 переліку додатків зазначено: "копія виписки", а фактично надано копію витягу.

Зазначені вище недоліки позовної заяви слід усунути шляхом подання до суду заяви про усунення недоліків позовної заяви, які зазначені у мотивувальній частині цієї ухвали.

Керуючись ст. ст. 162, 164, 174, 176, 234 ГПК України, господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позовну заяву фізичної особи-підприємця Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Незалежність (вх. №16536/19 від 28.10.2019) - залишити без руху.

2. Встановити позивачу 10-денний строк з дня отримання даної ухвали для усунення недоліків позовної заяви, зазначених у мотивувальній частині ухвали.

3. Надіслати позивачу акт відділу документального забезпечення Господарського суду Миколаївської області від 28.10.2019.

4. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не підлягає оскарженню.

Суддя В.О.Ржепецький