Рішення

від 01.11.2019 по справі 200/21827/17

БАБУШКІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 200/21827/17

Провадження № 2/200/939/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

01 листопада 2019 року Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

в складі: головуючого судді: Женеску Е.В.

за участю секретаря: Яковенко А.С.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Авіс Авто про захист прав споживача шляхом визнання договору недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

13 грудня 2017 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська із зазначеним позовом.

В обгрунтування позовних вимог зазначив, що 14.06.2017 року між ним та ТОВ Авіс Авто було укладено Договір Доручення № Д 0290, предметом якого є транспортний засіб Ravon R2. Вказує, що в мережі інтернет він знайшов оголошення про продаж автомобіля Cherry Tiggo 2016 року випуску, розміщене працівниками відповідача, які йому роз`яснили, що дійсно такий транспортний засіб є в наявності за ціною, вказаною в оголошенні. Позивач приїхав до офісу компанії і менеджер компанії пояснила, що він повинен спочатку сплатити передплату (аванс) за транспортний засіб 20 000 грн. шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок відповідача, після чого буде укладено договір купівлі-продажу. В той же день ним було сплачено рахунок на 20000 грн. Після ретельного аналізу документів позивач зрозумів, що представником не було роз`яснено призначення платежу в сумі 18900 грн., який виявився Винагородою Повіреного, тобто винагородою за організаційні заходи, пов`язані з підготовкою, перевіркою, розглядом та укладенням договору. Позивач вважав, що це часткова оплата вартості транспортного засобу зі слів представника компанії. Таким чином, під час попередніх переговорів представником компанії введено позивача в оману щодо умов виконання договірних зобов`язань. Після підписання і вивчення змісту договору стало зрозуміло, що сплачені кошти не повернуть, та можливості розірвати договір немає, оскільки договір не передбачає можливості розірвання з ініціативи довірителя без втрати грошових коштів, що є порушенням прав позивача як споживача.

На підставі викладеного, позивач просив суд:

-визнати договір доручення № Д 0290 від 14.06.2017 року недійсним;

- стягнути з ТОВ Авіс Авто на користь позивача сплачені кошти в розмірі 20000 грн. Покласти на відповідача судові витрати.

Ухвалою судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська Женеску Е.В. від 14 грудня 2017 року відкрито провадження у цивільній справі, та призначено до розгляду по суті в судовому засіданні.

Позивач подав заяву про розгляд справи в його відсутність.

Відповідач в судові засідання, призначені на 29.05.2018 року, 10.09.2018 року, 27.11.2018 року не з`явився, про дату та час розгляду справи повідомлявся належним чином, причину неявки суду не повідомив.

Ухвалою суду від 27 листопада 2018 року визначено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження. Встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.

У встановлений судом строк відповідач, який належним чином повідомлений про відкриття судом провадження у зазначеній справі, не подав відзив на позовну заяву.

Відповідно до ч.1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 01 листопада 2019 року постановлено розглядати справу заочно на підставі наявних доказів.

Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Правилами ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено наступне.

14 червня 2017 року між ОСОБА_1 (довіритель) та ТОВ Авіс Авто (повірений) було укладено Договір доручення № Д 0290, предметом якого є транспортний засіб - Ravon R2.

За змістом п. 1.1. Договору, Повірений зобов`язується за дорученням Довірителя від його імені, в його інтересах та за його кошти здійснити юридичні дії та надати послуги щодо пошуку транспортного засобу, визначеного цим Договором, здійснення інформування, консультування, надання пропозицій, супроводження послуг та проведення робіт, пов`язаних із сприянням Довірителю в укладенні ним або від його імені, договору поставки/купівлі-продажу або будь-якого іншого договору за яким Довіритель в подальшому отримує у власність транспортний засіб, на умовах найбільш вигідних для нього.

За змістом п.п.1.6,1.7 Договору вартість транспортного засобу, на придбання якого здійснюються дії, визначені пунктами 1.2, 1.3 цього Договору, визначається довірителем на рівні 189000 грн., але може бути більшою, але не більше ніж на 20% від вартості транспортного засобу, яка вказана у договорі.

Відповідно до п.2.1 Договору Повірений зобов`язаний добросовісно вчиняти дії відповідно до змісту даного йому доручення згідно п.1.1-1.3 даного Договору у строк, що не перевищує 90 робочих днів з моменту укладення даного Договору, зокрема: надавати Довірителю інформацію про потенційних продавців/ постачальників транспортних засобів, та/або умови придбання, набуття права власності на транспортний засіб; перевіряти правомочність продавця, постачальника, фінансової установи на укладення договорів; діяти від імені та за рахунок Довірителя, та його інтересах, укладати договори поставки або будь-який інший договір, за яким Довіритель в подальшому отримує у власність транспортний засіб, в тому числі кредитні договори та договори страхування; повідомити Довірителя на його вимогу про хід виконання договору; передати Довірителю визначений транспортний засіб.

Відповідно до підпунктів 2.2.1, 2.2.3, 2.2.3 п.2.2 Договору Довіритель зобов`язаний, зокрема: видати Повіреному довіреність на вчинення юридичних дій, визначених у п.1.3 цього Договору; забезпечити Повіреного іншими засобами, необхідними для виконання доручення Довірителя за цим Договором; перерахувати на рахунок Повіреного кошти в розмірі визначеної п.1.7 даного Договору вартості транспортного засобу протягом строку, що становить не більше 60 робочих днів з дати укладення даного Договору; прийняти транспортний засіб, який придбаний за договором поставки, купівлі-продажу або будь-яким іншим договором.

Відповідно до п.2.3 Договору після виконання даного договору сторони зобов`язані підписати відповідний акт щодо повного виконання сторонами Договору.

Пунктом 3.1 договору встановлено, що за надання послуг згідно з договором, Довіритель зобов`язаний сплатити на рахунок Повіреного винагороду в розмірі, що становить 10% від вартості транспортного засобу, що зазначено в п.1.6 даного Договору та становить 18900 грн.

Прикінцевими положеннями Договору визначено, що сторони підтверджують, що цей Договір містить усі істотні умови, передбачені для договорів цього виду, жодна зі сторін не посилатиметься в майбутньому на недосягнення згоди за істотними умовами договору як на підставу вважати його неукладеним або недійсним (п.11.1); сторони підтверджують, що в разі, якщо будь-яка умова цього договору стане або буде визнана недійсною в зв`язку з невідповідністю закону, то така умова не братиметься до уваги або ж сторонами будуть вжиті заходи щодо зміни Даного договору тією мірою, щоб зробити Договір і зберегти в повному обсязі наміри сторін (п.11.2); підписанням цього Договору є свідченням факту ознайомлення, розуміння сторонами та згоди сторін з усіма визначеннями, умовами та змістом Договору (п.11.7); підписанням даного Договору Довіритель заявляє, що отримав усі коректно викладені пояснення в представника повіреного, що стосуються змісту договору, поінформований про всі можливі витрати у зв`язку з укладенням договору, уважно прочитав та зрозумів Договір. Представником Повіреного надано Довірителю повну, необхідну, доступну, достовірну інформацію про положення Договору (п.11.8); Довіритель своїм підписом засвідчує факт ознайомлення та згоду з умовами Договору, підтверджує свої права та обов`язки за Договором, підтверджує здатність набувати прав та обов`язки за Договором, умови договору йому зрозумілі та він вважає їх справедливими по відношенню до себе (п.11.9).

Позивачем довіреність на вчинення юридичних дій повіреному не видана.

Згідно квитанції банку № 122F9E19A9 від 14.06.2017 ОСОБА_1 на рахунок ТОВ АВІС АВТО сплатив грошові кошти в сумі 20000 грн., як сплата винагороди повіреного за Договором Дорученням № Д 0290 від 14.06.2017 року.

Відповідно до вимог ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

У відповідності до ч.1 ст. 1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов`язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки довірителя.

Згідно ч.1 ст. 1002 ЦК України повірений має право на плату за виконання свого обов`язку за договором доручення, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом ч.1 ст. 1003 ЦК України у договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними.

Пунктом 1 ч.1 ст. 1008 ЦК України визначено, що договір доручення припиняється на загальних підставах припинення договору, а також у разі: відмови довірителя або повіреного від договору.

За змістом ч.2 ст.1008 ЦК України довіритель або повірений мають право відмовитися від договору доручення у будь-який час. Відмова від права на відмову від договору доручення є нікчемною.

Відповідно до ч.1 ст. 1009 ЦК України, яка передбачає наслідки припинення договору доручення, якщо договір доручення припинений до того, як доручення було повністю виконане повіреним, довіритель повинен відшкодувати повіреному витрати, пов`язані з виконанням доручення, а якщо повіреному належить плата - також виплатити йому плату пропорційно виконаній ним роботі. Це положення не застосовується до виконання повіреним доручення після того, як він довідався або міг довідатися про припинення договору доручення.

Так, відповідно до п.5.1 даний договір може бути припинений шляхом односторонньої відмови Повіреного у випадку відсутності можливості у Повіреного укласти правочин щодо поставки, купівлі-продажу транспортного засобу за вартістю, яка вказана у даному договорі з урахуванням п.1.7 даного договору або у разі не виконання умов договору Довірителем щодо строків та розмірів проведення оплат по договору.

Водночас підпунктом 5.1.1. визначено, що у випадку порушення Довірителем умов, визначених п.2.2.3 Договору (щодо перерахування вартості транспортного засобу протягом 60 днів з дати укладення Договору), Повірений має право заявити про односторонню відмову від Договору. При цьому, якщо Повіреним добросовісно надавались послуги/вчинялись юридичні дії, обумовлені цим Договором, винагорода, визначена п.2.1 Договору поверненню не підлягає.

За змістом підпункту 5.1.2 Договору визначено, що у разі односторонньої відмови від договору Повіреного поверненню підлягає 50% від сплаченої винагороди Повіреного, визначеної п.3.1. Договору.

Водночас, Повірений, відповідач у справі, за змістом укладеного Договору не несе відповідальності за порушення умов договору, окрім обов`язку повернути сплачену винагороду у випадку порушення ним своїх зобов`язань за договором, якщо не доведе, що таке порушення сталось не з його вини (п.6.3 Договору), та сплати неустойки у розмірі відсотку від розміру невиконаного зобов`язання, у випадку несвоєчасного перерахування коштів Довірителю (п.6.7 Договору).

Таким чином, відповідач в договорі надав собі можливість не повертати кошти, сплачені споживачем його послуг у разі розірвання договору як за ініціативою споживача послуг, так і за ініціативою відповідача, а також звільнив себе від будь-яких негативних наслідків від порушення прав позивача як споживача послуг у разі розірвання договору, в тому числі і не з вини позивача, що на думку суду приводить до дисбалансу договірних відносин.

Отже, аналізуючи зміст укладеного договору, суд прийшов до висновку, що умови укладеного сторонами Договору доручення, передбачені підпунктом 5.2.1 п.5.2 Договору є несправедливими, оскільки в порушення вимог розумності, добросовісності та справедливості позбавляють позивача, як споживача послуг, можливості відмовитись від договору без втрати сплачених ним коштів в рахунок винагороди Повіреному, не зважаючи на те, чи виконувались повіреним будь-які роботи на виконання доручення, що суперечить вищенаведеним вимогам ст. ст. 1008, 1009 ЦК України.

Стаття 18 Закону України Про захист прав споживачів передбачає підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

У відповідності з ч. ч. 1, 2, п. п. 2 - 4, 7, 10 - 13 ч. 3, ч. ч. 4 - 8 ст. 18 Закону України Про захист прав споживачів , продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов`язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов`язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв`язку з розірванням або невиконанням ним договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права не повертати кошти на оплату ненаданої продукції у разі розірвання договору з ініціативи продавця (виконавця, виробника); установлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати характеристики продукції, що є предметом договору; визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору.

Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача: 1) такі положення також підлягають зміні; або 2) договір може бути визнаним недійсним у цілому.

Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення.

Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За змістом ч.2 вказаної статті недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Відповідно до ч.3 цієї статті, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ст. 21 Закону України Про захист прав споживачів права позивача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач.

Судом встановлено, що в укладеному сторонами договорі наслідки розірвання договору, в тому числі і за ініціативою Повіреного, передбачають утримання на користь останнього від 50% до 100% суми сплаченої винагороди, водночас будь-яка відповідальність, компенсація, відповідача, за порушення умов договору окрім повернення сплачених коштів, відсутня.

Так, суд звертає увагу на вищезазначені умови п.5.1 Договору, яке дає право Повіреному в односторонньому порядку відмовитися від договору у випадку відсутності можливості у Повіреного укласти правочин щодо поставки, купівлі-продажу транспортного засобу за вартістю, яка вказана у даному договорі з урахуванням п.1.7 даного договору або у разі не виконання умов договору Довірителем щодо строків та розмірів проведення оплат по договору.

І така відмова, в свою чергу, дає за умовами договору право відповідачу не повертати 50% отриманої ним винагороди в сумі 20000 грн. (п.5.1.2)

Крім того, аналіз змісту вищенаведених пунктів 2.1, 2.2 Договору, які передбачають обов`язки Повіреного і Довірителя, дає підстави стверджувати, що він містить встановлені жорсткі обов`язки споживача, тоді як надання послуги обумовлене здебільшого власним розсудом виконавця.

З огляду на зазначене, суд вважає, що такі положення договору призводять до істотного дисбалансу прав та обов`язків його сторін, порушують принцип добросовісності, а також завдають шкоди споживачеві, а тому в силу положень частин 1, 2, п. п. 2 - 4, 11-13 ч. 3 ст. 18 Закону України Про захист прав споживачів такі умови є несправедливими для позивача та відповідно до ч. 5 ст. цього Закону підлягають визнанню недійсними.

Оскільки визнання недійсними вказаних умов договору щодо розміру та порядку повернення адміністративного платежу, зумовить і зміну інших, взаємопов`язаних з ними положень договору, відповідно до положень ч. 6 ст. 18 Закону України Про захист прав споживачів , ч.1, 3 ст. 203, ч. 3 ст. 215 ЦК України, оспорюваний договір має бути визнаний недійсним в цілому.

Як зазначено в ч.1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Аналізуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку про обґрунтованість заявлених позивачем вимог щодо визнання оспорюваного ним договору доручення недійсним та повернення сплачених позивачем на виконання укладеного договору коштів в сумі 20000 грн.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 12, 81, 133, 141, 258, 259, 263-268 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Авіс Авто про захист прав споживача шляхом визнання договору недійсним - задовольнити.

Визнати договір доручення № Д 0290 від 14.06.2017 року недійсним, недійсним.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Авіс Авто (ЄДРПОУ 41216210) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачені кошти в розмірі 20000 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Авіс Авто в доход держави судовий збір у розмірі 1280 грн.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Пунктом 15.5 Перехідних положень ЦПК України передбачено, що апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя: Е.В. Женеску