Рішення

від 15.10.2019 по справі 921/509/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

15 жовтня 2019 року м. ТернопільСправа № 921/509/19

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Боровця Я.Я.

за участю секретаря судового засідання Сиротюк К.В.

Розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження

за позовом Повного товариства "Максима", вул. Живова, 32, м. Тернопіль

до відповідача Об"єднання співвласників багатоквартирного будинку "Київська - 16 " , вул. Київська,16/90, м.Тернопіль

про стягнення заборгованості

За участю учасників справи:

від позивача: Мацьків С.Б. - адвокат ( довіреність б/н від 05.08.2019);

від відповідача: Собків І.П. - голова ОСББ "Київська - 16" (Витяг з ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 13.08.2019).

Судові процедури.

У судовому засіданні представникам сторін роз`яснено форму і стадії судового провадження, що здійснюється у межах даної справи згідно до вимог ГПК України.

Сторони, за правилами статей 120, 121 Господарського процесуального кодексу України повідомлені про дату, час та місце розгляду справи належним чином у встановленому законом порядку.

В порядку статей 8, 222 Господарського процесуального кодексу України, здійснювалося фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів (звукозапис), а саме: програмно-апаратного комплексу "Акорд".

Заяв про відвід (самовідвід) судді та секретаря судового засідання з підстав, визначених статтями 35-37 Господарського процесуального кодексу України не надходило.

Суть справи.

09 серпня 2019 року Повне товариство "Максима" звернулося до Господарського суду Тернопільської області з позовом до відповідача Об"єднання співвласників багатоквартирного будинку "Київська - 16" про стягнення 59 375,50 грн основного боргу, 11 229,75 грн інфляційних втрат, 3235,00 грн - 3% річних та 3776,72 грн пені.

Відкриття провадження у справі.

Ухвалою суду від 13.08.2019 відкрито провадження у справі №921/509/19 за правилами спрощеного позовного провадження та судове засідання призначено на 05.09.2019.

Розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження.

Розгляд справи по суті.

У судовому засіданні - 05.09.2019 розпочато розгляд справи по суті.

Протокольними ухвалами від 05.09.2019 та від 03.10.2019 відкладалися судові засідання відповідно на 03.10.2019 та на 10.10.2019, про що повідомлено учасників справи, відповідно до вимог статей 120, 121 ГПК України.

У судовому засіданні - 10.10.2019 оголошено перерву до 15.10.2019, про що зазначено у протоколі судового засідання від 10.10.2019.

При розгляді справи по суті, суд з`ясував обставини справи, дослідив докази у справі.

У судовому засіданні 15.10.2019, після з`ясування обставин справи та дослідження доказів у справі, суд, після виходу із нарадчої кімнати, оголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Аргументи сторін.

Правова позиція позивача.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем порушено зобов`язання за договорами на надання послуг з технічного обслуговування ліфтів за №66 від 01.09.2016 та на технічне обслуговування і ремонт ліфтів за №66 від 01.01.2018.

У судовому засіданні представником позивача підтримано позовні вимоги в повному обсязі, просить суд задоволити позов.

Заперечення відповідача.

Представник відповідача у судовому засіданні 10.10.2019 визнав позовні вимоги, про що зафіксовано у протоколі судового засідання.

Також, відповідачем подано відзиві на позовну заяву, в якому просить суд зменшити розмір пені до 1% та заявив клопотання про розстрочку виконання судового рішення терміном на один рік (вх. №18483 від 10.10.2019).

Фактичні обставини, встановлені судом.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши у сукупності усі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

01 вересня 2016 року між Об"єднанням співвласників багатоквартирного будинку "Київська - 16" (Замовник/відповідач), з однієї сторони та Повним товариством "Максима" (Виконавець/позивач), з іншої сторони укладено договір №66 на надання послуг з технічного обслуговування ліфтів, відповідно до умов якого, Замовник доручає, а Виконавець приймає на себе обов"язки, починаючи з 01 вересня 2016 року щодо надання послуг з технічного обслуговування ліфтів, за формою повного технічного обслуговування, що знаходяться за адресою: м. Тернопіль, вул. Київська, 16 ( п.1.1 Договору).

Згідно п. 2.1 Договору сторони домовились, що щомісячна ціна послуги за договором у відповідності з Додатком №1 "Перелік об"єктів та вартість повного технічного обслуговування ліфтів" становить 3505,00 грн, Є.П. (5%) - 195 грн, а всього 3700,00 грн.

Вартість послуг з технічного обслуговування ліфтів визначається відповідно до "Порядку встановлення вартості технічного обслуговування ліфтів і систем диспетчеризації", затвердженого наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства від 09.11.2006 №369, на основі тарифу на технічне обслуговування ліфтів (п.2.2 Договору).

Як визначено п.2.3, п.2.4 Договору оформлення акту виконаних робіт здійснюється сторонами до 25 числа поточного місяця, а всі зупинки ліфтів з вини Виконавця за період з 26 числа до кінця місяця враховуються зменшенням обсягів в актах виконаних робіт наступного місяця. В актах виконаних робіт Замовник зобов"язаний вказати на другому примірнику, дату його надходження, прізвище і ініціали уповноваженої особи, її підпис завірити печаткою та протягом 3 (трьох) робочих днів з моменту його отримання повернути відповідний примірник Виконавцю.

Оплата за виконані роботи з технічного обслуговування ліфтів проводиться Замовником щомісячно до 10-го числа наступного за звітним місяця у розмірі відповідно до умов пункту 2.1 Договору з урахуванням умов розділу 4 (п. 2.6. Договору).

Даний договір набуває чинності з 01.09.2016 і діє до 31.12.2020 ( п. 8.1 Договору).

Також, між сторонами підписано Додаток до Договору №66 від 01.09.2016, №1 "Перелік об"єктів та вартість технічного обслуговування ліфтів".

31.12.2017 між сторонами підписано Додаткову угоду №1 Договору №66 від 01.09.2016, якою сторони погодили припинити дію Договору №66 від 01.09.2016 з 24:00 год. 31.12.2017 (п.1). На момент розірвання Договору №66 від 01.09.2016, тобто 31.12.2017 сторони зафіксували наявність боргу Замовника перед Виконавцем в сумі 44 200,00 грн.

Крім того, 01 січня 2018 року між Об"єднанням співвласників багатоквартирного будинку "Київська - 16" (Замовник/відповідач), з однієї сторони та Повним товариством "Максима" (Виконавець/позивач), з іншої сторони укладено договір №66 на технічне обслуговування і ремонт ліфтів, відповідно до умов якого, Замовник доручає, а Виконавець приймає на себе організацію та виконання робіт по технічному обслуговуванню і ремонту ліфтів на об"єктах Замовника згідно з Додатком до даного Договору, що є невід"ємною його частиною ( п.1.1 Договору).

Пунктом 2.1 Договору визначено, що вартість щомісячних робіт визначається згідно з Додатком до даного Договору "Відомістю обсягу і вартості робіт на щомісячне технічне обслуговування та ремонт ліфтів".

Умовами договору, сторони погодили, що в кінці поточного місяця Підрядник дає Замовнику Акти прийому - передачі виконаних робіт з зазначенням їх вартості. Замовник підписує акт, засвідчує підпис печаткою і у триденний термін повертає один примірник Акту Підряднику (п.4.1, п.4.2 Договору).

Як визначено п.4.4 Договору, на підставі підписаних актів Замовник самостійно оплачує виконані роботи не пізніше десятого числа наступного місяця, шляхом перерахунку суми на розрахунковий рахунок Підрядника.

Даний Договір діє з 01.01.2018 по 31.12.2020 ( п.8.1 Договору).

Також, між сторонами підписано Додаток до Договору №66 від 01.01.2018, №1 "Перелік об"єктів та вартість технічного обслуговування ліфтів".

Вказані Договори, Додаткова угода та додатки до Договорів підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками юридичних осіб.

На виконання умов Договору №66 від 01.09.2016 позивачем надано, а відповідачем отримано послуги на загальну суму 59 200,00 грн, про що свідчать Акти №66.09 від 30.09.2016, №66.10 від 31.10.2016, №66.11 від 30.11.2016, №66.12 від 31.12.2016, №66.01 від 31.01.2017, №66.02 від 28.02.2017, №66.03 від 31.03.2017, №66.04 від 30.04.2017, №66.05 від 31.05.2017, №66.06 від 30.06.2017, №66.07 від 31.07.2017, №66.08 від 31.08.2017, №66.09 від 30.09.2017, №66.10 від 31.10.2017, №66.11 від 30.11.2017, №66.12 від 31.12.2017.

Як стверджує позивач, відповідач свої договірні зобов"язання щодо оплати за отримані послуги за Договором №66 вд 01.09.2016 виконав лише частково у розмірі 45 000,00 грн, про що свідчить довідка Регіонального відділення АТ "КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК" у м.Тернопіль за №56803-405 від 09.08.2019.

Також, на виконання умов Договору №66 від 01.01.2018 позивачем надано, а відповідачем отримано послуги на загальну суму 45 175,50 грн, про що свідчать Акти №66.01 від 31.01.2018, №66.02 від 28.02.2018, №66.03 від 31.03.2018, №66.04 від 30.04.2018, №66.05 від 31.05.2018, №66.06 від 30.06.2018, №66.07 від 31.07.2018, №66.08 від 31.08.2018, №66.09 від 30.09.2018, №66.10 від 31.10.2018, №66.11 від 30.11.2018, №66.12 від 31.12.2018, №66.01 від 31.01.2019, №66.02 від 28.02.2019, №66.03 від 31.03.2019, №66.04 від 30.04.2019, №66.05 від 31.05.2019, №66.06 від 30.06.2019.

Однак, відповідач договірних зобов"язань щодо оплати не виконав, вартість отриманих послуг за Договором №66 від 01.01.2018 не оплатив.

27.05.2019 позивач звертався до відповідача з претензією №1 щодо оплати вартості наданих послуг.

Однак, зазначена претензія залишена відповідачем без відповіді та без задоволення.

Отже, як стверджує позивач та зазначене не спростовано відповідачем, останнім на момент звернення з позовом до суду не оплачено заборгованість у розмірі 14 200,00 грн за Договором №66 від 01.09.2016 та заборгованість у розмірі 45 175,50 грн за Договором №66 від 01.01.2018, що разом становить 59 375,50 грн, про що свідчать Акти звірки взаєморозрахунків за періоди з 01.09.2016 по 31.12.2017 та з 01.01.2018 по 01.05.2019, підписані повноважними представниками сторін та скріплені печатками юридичних осіб.

Позивачем, відповідно до умов Договору, №66 від 01.01.2018, нараховано відповідачу пеню у розмірі 3776,72 грн.

Також, відповідно до вимог статті 625 ЦК України, за прострочення виконання грошового зобов`язання за Договором №66 від 01.09.2016, позивачем нараховано відповідачу 8769,05 грн інфляційних втрат, 2263, 72 грн 3 % річних та за Договором №66 від 01.01.2018 - 2460,70 грн інфляційних втрат, 971,28 грн 3 % річних.

Дані обставини стали підставою для звернення позивача з даним позовом до суду за захистом свого порушеного права.

Зміст спірних правовідносин, які склались між сторонами.

Розглянувши матеріали справи, пояснення представників сторін, подані ними докази, судом встановлено наступне.

Оцінивши подані позивачем обґрунтування позовних вимог, пояснення та докази, суд дійшов висновку, що спірні правовідносини між сторонами виникли у зв`язку з укладенням договору №66 від 01.09.2016 та договору №66 від 01.01.2018, які за правовою природою є договорами про надання послуг.

Норми права, які застосував суд.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (стаття 509 Цивільного кодексу України).

Відповідно до стаття 11 Цивільного кодексу України, однією з підстав виникнення зобов`язань, є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно статті 174 Господарського кодексу України господарське зобов`язання може виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод не передбачені законом, але таких, які йому не суперечать.

Із змісту частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України випливає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд та за погодженням сторін, та умов, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов"язковим для виконання сторонами.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом (стаття 632 Цивільного кодексу України).

Статтею 901 Цивільного кодексу України встановлено що, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України визначається, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку (частина 1 статті 173 Господарського кодексу України).

Статтею 193 Господарського кодексу України зазначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до статті 229 Господарського кодексу України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов`язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання.

Положеннями статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов"язанні встановлений строк (термін) його, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 статті 598 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як визначено статтями 610, 612 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (частина 1 стаття 550 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання згідно з частини 2 статті 217 та частини 1 статті 230 Господарського кодексу України застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до частини 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Пунктом 2.5. постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2013 за №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" (на даний час чинна) роз"яснено, що щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Суб`єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності.

Згідно статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань" платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Аналогічна правова позиція викладена у п. 2.9. Постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" .

Згідно статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, повинен на вимогу кредитора сплатити борг з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та три проценти річних від простроченої суми.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (П.п. 3.1., 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" (чинна на даний час)).

Відповідно до п.п. 4.1, 4.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" (чинна на даний час) сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

За приписами статті 4 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", одним із принципів бухгалтерського обліку є превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

В силу приписів статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.

Порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами передбачено Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88.

Згідно пунктів 2.1, 2.4, 2.5 Положення визначено відповідно, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення .

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

За змістом частини 1 статті 239 ГПК України суд, який ухвалив рішення, може надати відстрочення або розстрочити його виконання.

Відповідно до частин 1, 3, 4, 5 статті 331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення (ч.1). Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (ч.3). Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо (ч.4). Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови (ч. 5).

Мотивована оцінка судом аргументів наведених учасниками справи.

Всебічно та повно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши у сукупності усі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Правовідносини сторін у даній справі виникли на підставі Договорів:

- на надання послуг з технічного обслуговування ліфтів за №66 від 01.09.2016, за умовами якого Замовник доручив, а Виконавець прийняв на себе обов"язки, починаючи з 01 вересня 2016 року щодо надання послуг з технічного обслуговування ліфтів, за формою повного технічного обслуговування, що знаходяться за адресою: м. Тернопіль, вул. Київська, 16 ( п.1.1 Договору),

- на технічне обслуговування і ремонт ліфтів за №66 від 01.01.2018, відповідно до умов якого, Замовник доручив, а Виконавець прийняв на себе організацію та виконання робіт по технічному обслуговуванню і ремонту ліфтів на об"єктах Замовника згідно з Додатком до даного Договору, що є невід"ємною його частиною ( п.1.1 Договору).

Як вбачається з укладених між сторонами договорів, а саме:

- №66 від 01.09.2016, зокрема п. 2.1 Договору, сторонами погоджено та визначено, що щомісячна ціна послуги за договором у відповідності з Додатком №1 "Перелік об"єктів та вартість повного технічного обслуговування ліфтів" становить - 3700,00 грн,

- №66 від 01.01.2018, зокрема п. 2.1 Договору та Додатком №1 "Перелік об"єктів та вартість повного технічного обслуговування ліфтів", сторонами погоджено та визначено, що вартість щомісячних робіт становить - 2500,00 грн.

Встановлені обставини у даній справі, свідчать, що між сторонами виникли договірні правовідносини на підставі укладеного договору про надання послуг, особливості укладення та виконання якого повинні відповідати положенням глави 63 Цивільного кодексу України.

Згідно статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Вищенаведена правова норма передбачає як безпосереднє встановлення у зобов`язанні строку (терміну) його виконання, так і визначення цього строку вказівкою на певну подію, яка неминуче має настати. В іншому ж випадку, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

Належним виконанням зобов`язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються взаємні права та обов`язки сторін зобов`язання.

Згідно умов договорів, надання послуг здійснюється за Актом приймання передачі виконаних робіт, в якому зазначається вартість виконаних робіт, який передається відповідачу (Замовнику), представник якого підписує акт, засвідчує підпис печаткою та до трьох робочих днів повертає один примірник Акту позивачу (Виконавцю).

Документальним підтвердженням виконання сторонами умов договору є належним чином оформлені первинні документи.

Вказані документи, в силу вимог законодавства, повинні містити інформацію про вартість наданих послуг, зданих замовнику.

Таким чином, надання послуг оформлюється сторонами шляхом підписання документів, які підтверджують факт їх надання , прийняття та котрі слугують в подальшому підставою для проведення оплати.

Тобто, визначальними обставинами для настання обов`язку у Замовника оплатити надані Виконавцем послуги в даному випадку є надання Виконавцем Акту здачі - приймання для прийняття Замовником, відсутність будь-яких зауважень зі сторони останнього та, відповідно, прийняття наданих послуг шляхом підписання Акту з боку Замовника.

В силу приписів статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.

Як слідує із матеріалів справи, фактом надання позивачем послуг за Договорами №66 від 01.09.2016 та №66 від 01.01.2018 та отримання відповідачем, підтверджується Актами №66.09 від 30.09.2016, №66.10 від 31.10.2016, №66.11 від 30.11.2016, №66.12 від 31.12.2016, №66.01 від 31.01.2017, №66.02 від 28.02.2017, №66.03 від 31.03.2017, №66.04 від 30.04.2017, №66.05 від 31.05.2017, №66.06 від 30.06.2017, №66.07 від 31.07.2017, №66.08 від 31.08.2017, №66.09 від 30.09.2017, №66.10 від 31.10.2017, №66.11 від 30.11.2017, №66.12 від 31.12.2017, №66.01 від 31.01.2018, №66.02 від 28.02.2018, №66.03 від 31.03.2018, №66.04 від 30.04.2018, №66.05 від 31.05.2018, №66.06 від 30.06.2018, №66.07 від 31.07.2018, №66.08 від 31.08.2018, №66.09 від 30.09.2018, №66.10 від 31.10.2018, №66.11 від 30.11.2018, №66.12 від 31.12.2018, №66.01 від 31.01.2019, №66.02 від 28.02.2019, №66.03 від 31.03.2019, №66.04 від 30.04.2019, №66.05 від 31.05.2019, №66.06 від 30.06.2019.

Вказані акти відповідають вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підписані повноважними представниками сторін та скріплені печатками юридичних осіб.

Відповідачем не подано, матеріали справи не містять доказів надання відповідачем (Замовником) будь-яких заперечень до вищевказаних Актів.

Отже, послуги, визначені у Актах, відповідно до умов договорів №66 від 01.09.2016 та №66 від 01.01.2018 вважаються безумовно прийнятими відповідачем у повному обсязі зі строком оплати - не пізніше 10 -го числа наступного місяця.

За таких обставин, у відповідача виник обов"язок з проведення розрахунку за надані послуги.

Як визначено статтею 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України визначається, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Так, умовами договорів визначено, що оплата за виконані роботи з технічного обслуговування ліфтів здійснюється Замовником щомісячно не пізніше 10-го числа наступного за звітним місяця у розмірі відповідно до умов Договорів.

Встановлені обставини справи щодо вчинення Виконавцем дій, обумовлених договорами щодо оформлення Актів приймання передачі та їх передачі Замовнику, відсутність претензій, зауважень щодо об`єму, обсягу, якості та строкам наданих послуг дають підстави констатувати, що після їх підписання у Замовника (відповідача) виник обов`язок оплатити послуги за Договорами.

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Також, 27.05.2019 позивач звертався до відповідача з претензією №1 щодо оплати вартості наданих послуг.

Однак, зазначена претензія залишена відповідачем без відповіді та без задоволення.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України і статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Майново-господарські зобов`язання між суб`єктами господарювання виникають на підставі договорів (стаття 179 Цивільного кодексу України) і сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору (стаття 627 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Отже, відповідачем, всупереч умов укладених договорів та чинного законодавства, не виконано своїх договірних зобов`язань щодо своєчасної та повної оплати наданих позивачем послуг за договорами №66 від 01.09.2016 та №66 від 01.01.2018, а тому основний борг на момент подання позову становить 59375,50 грн, що підтверджується також і Актами звірки взаєморозрахунків за періоди з 01.09.2016 по 31.12.2017 та з 01.01.2018 по 01.05.2019, підписані повноважними представниками сторін та скріплені печатками юридичних осіб.

Суд зазначає, що відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного суду від 05.03.2019 у справі №910/1389/18.

Враховуючи викладене та приймаючи до уваги, що згідно статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами, а тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу у розмірі 59 375,50 грн, а саме за договором №66 від 01.09.2016 у розмірі 14 200,00 грн та за договором №66 від 01.01.2018 у розмірі 45 175,50 грн, неоплачений станом на день розгляду спору, підлягають до задоволення як обґрунтовано заявлені, підтверджені матеріалами справи та визнані відповідачем (відзив на позовну заяву (вх. №18482 від 10.10.2019).

Щодо заявлених позовних вимог в частині стягнення 3% річних за період з 11.10.2016 по 08.08.2019 у розмірі 2263,72 грн та інфляційних втрат за період з жовтня 2016 року по червень 2019 року в розмірі 8769,05 грн за договором №66 від 01.09.2016 та 3% річних за період з 11.02.2018 по 08.08.2019 (без врахування нарахувань за місяць квітень 2018 року) у розмірі 971,28 грн та інфляційних втрат з лютого 2018 року по червень 2019 року (без врахування нарахувань за місяць квітень 2018 року) в розмірі 2460,70 грн за договором №66 від 01.01.2018, то суд зазначає наступне:

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (П.п. 3.1., 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Відповідно до п.п. 4.1, 4.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Судом, перевірено розрахунок, за допомогою програми ЛІГА: ЗАКОН ЕЛІТ, 3% річних та вважає вірно обрахованим, а тому позовні вимоги щодо стягнення 3% річних у розмірі 2263,72 грн за договором №66 від 01.09.2016 та 3% річних у розмірі 971,28 грн за договором №66 від 01.01.2018, такими, що підлягають до задоволення, як правомірно заявлені та визнані відповідачем (відзив на позовну заяву (вх. №18482 від 10.10.2019)).

Судом, також, перевірено розрахунок за допомогою програми ЛІГА: ЗАКОН ЕЛІТ інфляційних втрат та вважає вірно обрахованим, а тому позовні вимоги щодо стягнення інфляційних втрат у розмірі 8769,05 грн за договором №66 від 01.09.2016 та інфляційних втрат в розмірі 2460,70 грн за договором №66 від 01.01.2018, такими, що підлягають до задоволення, як правомірно заявлені та визнані відповідачем (відзив на позовну заяву (вх. №18482 від 10.10.2019)).

Щодо заявлених позовних вимог в частині стягнення пені у розмірі 3776,72 грн за період з 11.09.2018 по 08.08.2019 за договором на технічне обслуговування і ремонт ліфтів №66 від 01.01.2018, то такі задоволенню не підлягають, з огляду на наступне:

Як встановлено пунктом 5.2 Договору на технічне обслуговування і ремонт ліфтів №66 від 01.01.2018, у разі порушення строку оплати за виконані роботи, вказаного в пункті 4.4. Договору, Замовник сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення.

У зв`язку з чим, зокрема порушення відповідачем термінів оплати наданих послуг, позивачем нараховано пеню у розмірі 3776,72 грн за період з 11.09.2018 по 08.08.2019.

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (частина 1 стаття 550 Цивільного кодексу України).

Зазначені норми Цивільного кодексу України кореспондуються з приписами, встановленими Господарським кодексом України.

Приписами статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити уразі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань" платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Так, як визначено п.4.4 Договору №66 від 01.01.2018, на підставі підписаних актів Замовник самостійно оплачує виконані роботи не пізніше десятого числа наступного місяця, шляхом перерахунку суми на розрахунковий рахунок Підрядника.

На виконання умов Договору №66 від 01.01.2018, протягом січня 2018 року - травня 2019 року позивачем надано послуги відповідачу, що підтверджується актами здачі- приймання робіт (послуг).

Враховуючи, що за Договором №66 від 01.01.2018 не здійснено жодної оплати, а тому перше прострочення грошового зобов"язання виникло в лютому місяці, а саме - 11.02.218 ( за місяць січень 2018 року на підставі Акту №66.01 від 31.01.2018).

Отже, щодо періоду за який нарахована пеня, а саме з 11.09.2018 по 08.08.2019, суд зазначає, що позивачем не вірно застосовано положення ч.6 ст.232 ГК України, оскільки нараховані штрафні санкції з 11.09.2018 в той час, як потрібно нараховувати штрафні санкції від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, тобто - з 11.02.2018 .

Аналогічна правова позиція визначена в пункті 2.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань", відповідно до якого роз`яснено - даним приписом (частиною 6 статті 232 ГК України) передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

За таких обставин, в задоволенні пені у розмірі 3776,72 грн, слід відмовити.

Крім того, відповідач у відзиві на позов (вх. №18483 від 10.10.2019), просив суд зменшити розмір пені до 1% , на підставі ст.ст. 551 ЦК України, 233 ГК України.

Однак, враховуючи, те що позовні вимоги в частині стягнення пені не підлягають до задоволення, а тому клопотання відповідача щодо зменшення розміру пені до 1% не приймається судом та залишається без задоволення.

Розглянувши клопотання відповідача про розстрочку виконання даного судового рішення терміном на один рік , викладене у відзиві на позовну заяву ( вх. № 18483 від 10.10.2019), суд зазначає наступне:

Суд зазначає, що відповідно до вимог ч.2 ст. 6, ч. 2 ст. 19, п. 1 ч.3 ст. 129 Конституції України суд управнений здійснювати повноваження виключно на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.

За змістом частини 1 статті 239 ГПК України суд, який ухвалив рішення, може надати відстрочення або розстрочити його виконання.

Відповідно до частин 1, 3, 4, 5 статті 331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення (ч.1). Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (ч.3). Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо (ч.4). Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови (ч. 5).

Розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом. При цьому слід мати на увазі, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо).

Системний аналіз чинного законодавства свідчить, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

За змістом наведених норм, відстрочення або розстрочення є правом, а не обов`язком суду, яке, до того ж, реалізується у будь-який час від набрання рішенням законної сили та до його фактичного повного виконання, але виключно у виняткових випадках та за наявністю підстав, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини, несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно якої "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру..", а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале невиконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи. До того ж, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв`язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого невиконання.

Питання щодо надання розстрочки виконання рішення суду повинно вирішуватися господарськими судами із дотриманням балансу інтересів сторін, які приймають участь у справі. Таким чином, необхідною умовою задоволення заяви про надання розстрочки виконання рішення суду є з`ясування факту дотримання балансу інтересів сторін, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати не тільки доводи боржника, а і заперечення кредитора, зокрема, щодо і його фінансового стану. При цьому, суд повинен врахувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але, перш за все, повинен врахувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення.

Згідно рішення Конституційного Суду України № 5-пр/2013 від 26.06.2013, розстрочка виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.

З огляду на викладені обставини, враховуючи матеріальні інтереси обох сторін, фінансовий і майновий стан та ступінь вини відповідача у виникненні спору, беручи до уваги відсутність заперечень проти розстрочки виконання судового рішення зі сторони позивача, суд дійшов висновку про часткове задоволення заяви відповідача та розстрочити виконання рішення у даній справі на шість місяців.

Висновок суду.

Як визначено статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).

Приписами статті 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Пунктами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог. В частині позовних вимог щодо стягнення пені, слід відмовити

Судові витрати.

Щодо судового збору у розмірі 1921,00 грн.

Частиною 9 статті 129 ГПК України визначено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

При цьому, суд вважає за необхідне, скористатись своїм правом визначеним частиною 9 статті 129 ГПК України та покласти судовий збір повністю на відповідача так як вважає, що спір у справі виник внаслідок невиконання ним зобов`язань.

А тому, відповідно до вимог частини 9 статті 129 ГПК України, судовий збір в розмірі 1921,00 грн суд покладає на відповідача та підлягає стягненню в користь позивача.

Керуючись статтями 7, 13, 86, 129, 210, 232, 236-241, 331 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково .

2. Судові витрати у складі судового збору у розмірі 1921,00 грн покласти на відповідача.

3. Стягнути з Об"єднання співвласників багатоквартирного будинку "Київська - 16", вул. Київська, 16/90, м.Тернопіль, код ЄДРПОУ 37372757 на користь Повного товариства "Максима", вул. Живова, 32, м. Тернопіль, код ЄДРПОУ 31490730 - 14 200,00 грн боргу, 8769,05 грн інфляційних втрат, 2263,72 грн 3% річних - за договором на надання послуг з технічного обслуговування ліфтів №66 від 01.09.2016.

4. Стягнути з Об"єднання співвласників багатоквартирного будинку "Київська - 16", вул. Київська, 16/90, м.Тернопіль, код ЄДРПОУ 37372757 на користь Повного товариства "Максима", вул. Живова, 32, м. Тернопіль, код ЄДРПОУ 31490730 - 45 175,50 грн боргу, 2460,70 грн інфляційних втрат, 971,28 грн 3% річних - за договором на технічне обслуговування і ремонт ліфтів №66 від 01.01.2018.

5. В частині позовних вимог щодо стягнення пені, відмовити.

6. Клопотання Об"єднання співвласників багатоквартирного будинку "Київська - 16" про розстрочку виконання судового рішення у справі №921/509/19, задовольнити частково.

7. Розстрочити виконання рішення Господарського суду Тернопільської області у справі №921/509/19 на 6 місяців за наступним графіком:

листопад 2019 року - 12306,70 грн;

грудень 2019 року - 12306,70 грн;

січень 2020 року - 12306,70 грн;

лютий 2020 року - 12306,70 грн;

березень 2020 року - 12306,70 грн;

квітень 2020 року - 12306,75 грн.

8. Стягнути з Об"єднання співвласників багатоквартирного будинку "Київська - 16", вул. Київська, 16/90, м.Тернопіль, код ЄДРПОУ 37372757 на користь Повного товариства "Максима", вул. Живова, 32, м. Тернопіль, код ЄДРПОУ 31490730 - 1921,00 грн судового збору. Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду в порядку статті 256 -257 ГПК України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У відповідності до п.17.5 Перехідних положень ГПК України апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності нової редакції Господарського процесуального кодексу України, а саме до 15.12.2017 року. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Учасники справи можуть отримати інформацію у справі на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб - адресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.

Повне рішення складено та підписано "06" листопада 2019 року (у період з 25.10.2019 по 01.11.2019 суддя Боровець Я.Я. перебував у відпустці та відрядженні).

Суддя Я.Я. Боровець