Рішення

від 30.10.2019 по справі 389/2303/19

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 жовтня 2019 року м. Кропивницький Справа № 389/2303/19

провадження № 2-іс/340/73/19

Кіровоградський окружний адміністративний суд, у складі судді Хилько Л.І., розглянувши у порядку спрощеного (письмового) провадження адміністративну справу

за позовом:

ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , національний паспорт серії НОМЕР_1 виданий Знам`янським РС УДМС України в Кіровоградській області 21.10.2014 року; ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ; адреса: АДРЕСА_1 )

до відповідача:

Знам`янської Другої селищної ради Знам`янського району Кіровоградської області (код ЄДРПОУ 04366442, адреса: вул. Перспективна, 51, смт. Знам`янка друга, Кіровоградська область, 27411)

про скасування рішення, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до Знам`янської Другої селищної ради Знам`янського району Кіровоградської області (далі - відповідач), в якому просить суд скасувати рішення Знам`янської Другої селищної ради Знам`янського району Кіровоградської області №536 від 24.04.2019 року про розміщення дитячого майданчика.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що отримавши акт комісійного обстеження земельної ділянки по АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 дитячий майданчик) від 19.07.2017 року та відповідь Знам`янської Другої селищної ради №129/02-24 від 20.07.2017 року, з`явились наявні підстави для звернення до суду, оскільки вказує, що є власником житлового будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , біля її будинку облаштований дитячий майданчик по вул. Підлісна, що межує з її будинком, однак, вказаний дитячий майданчик не облаштований огорожею, що призводило до пошкоджень її будівлі, так як м`яч яким грають діти влучає в її будинок. Крім того, у темну пору доби на вказаному дитячому майданчику кожного вечора збираються дорослі та голосно розмовляють, вживають алкогольні напої, чим порушують громадський порядок, спокій жителів будівлі яких розташовані поруч з вказаним майданчиком. Вказує, що неодноразово зверталась до селищної ради, з вимогою вирішити питання порушень громадського порядку на вказаному дитячому майданчику, однак, такі звернення залишись без відповідного реагування. Тому, вважає спірне рішення таким, що порушує її законні права, наполягає на його скасуванні.

Ухвалою від 25.09.2018 року відкрито спрощене провадження по справі з повідомленням (викликом) сторін у судовому засіданні (а.с.11).

Вказана ухвала учасниками справи була надіслана відповідно до вимоги Кодексу адміністративного судочинства України засобами поштового зв`язку, та отримана ними про що свідчать відповідні поштові повідомлення про вручення судової кореспонденції (а.с.22,28,56).

Відповідач своїм правом на подання відзиву на позов скористався, подавши його до суду, в якому виклав свою позицію щодо даного адміністративного позову, в якому вказав на правомірності дій виконавчого комітету Знам`янської Другої селищної ради Кіровоградської області при винесенні спірного рішення, наполягає на відмові в задоволенні позовних вимог (а.с.32-34).

Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

У відповідності до статей 260-263 КАС України дану справу розглянуто у порядку спрощеного провадження.

Дослідивши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Предметом спору в даній справі є встановлення правомірності дій Знам`янської Другої селищної ради Знам`янського району Кіровоградської області як суб`єкта владних повноважень, при дотриманні вимог чинного законодавства в частині прийняття рішення №536 від 24.04.2019 року про розміщення дитячого майданчика.

При вирішенні даного спору суд враховує наступні фактичні обставини справи.

ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , національний паспорт серії НОМЕР_1 виданий Знам`янським РС УДМС України в Кіровоградській області 21.10.2014 року; ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , отримала у спадщину від ОСОБА_2 (її бабусі), житловий будинок з господарсько-побутовими спорудами, розташований у АДРЕСА_2 , що посвідчується відповідним свідоцтвом про право на спадщину за законом від 13.05.2019 року (а.с.18).

Також відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №127646469, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки кадастровий номер 1576950935106, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) загальною площею 0,087 га, за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.17).

Рішенням тридцятої сесії Знам`янської Другої селищної ради п`ятого скликання від 23.04.2009 року №232 Про земельні ділянки громадян в межах села , розглянувши заяви громадян, вирішено, серед інших, зокрема, дати згоду ОСОБА_3 на виготовлення матеріалів вибору місця розташування земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 1499 м. кв. з земель сільськогосподарського призначення Знам`янської Другої селищної ради, що перебувають у запасі, в тому числі угідь: рілля - 1499 м. кв., за адресою: АДРЕСА_5 (а.с.40-43).

25.09.2013 року рішенням тридцять першої сесії шостого скликання Знам`янської другої селищної ради №264 Про врегулювання земельних відносин , розглянувши заяви громадян про надання та вилучення земельних ділянок, вирішено, серед іншого, скасувати пункт 14 рішення сесії Знам`янської Другої селищної ради №232 від 23.04.2009 року, перевести земельну ділянку по АДРЕСА_5 до земель запасу Знам`янської Другої селищної ради (а.с.39).

Так, в матеріалах справи міститься лист виконавчого комітету Знам`янської другої селищної ради Кіровоградської області від 26.09.2013 року №101/02-16, яким громадянку ОСОБА_4 , виконавчий комітет повідомлено, що земельну ділянку № АДРЕСА_5 переведено у запас, відповідно до рішення Знам`янської Другої селищної ради №264 від 25.09.2013 року та при виконанні селищного бюджету будуть виділені кошти на придбання спортивних снарядів або дитячого майданчика (а.с.38).

Відповідно до Розпорядження №11 від 19.02.2016 року виконавчого комітету Знам`янської Другої селищної ради Кіровоградської області Про перейменування вулиць та провулків смт.Знам`янка Друга та с. Водяне, зокрема, серед інших перейменовано вулицю Ілліча на вулицю Підлісна (а.с.44).

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що виконавчий комітет Знам`янської другої селищної ради Кіровоградської області листом від 20.07.2017 року №С-129/02-24 інформує, громадянку ОСОБА_5 , про те, що виконавчий комітет Знам`янської Другої селищної ради, що на підставі розпорядження селищного голови Москаленка С . Б. №48 від 18.07.2017 року, була створена комісія та проведено обстеження дитячого майданчика та земельної ділянки по АДРЕСА_2. Комісією було проведено роз`яснення положень і вимог Земельного кодексу України щодо добросусідства та дотримання законодавства у сфері санітарної безпеки, також вказано, що спірні питання вирішуються у судовому порядку. Також до вказаного листа додано та направлено акт комісійного обстеження земельної ділянки по АДРЕСА_2 та дитячого майданчика від 19.07.2017 року (а.с.45).

Так, рішенням сорок п`ятої сесії Знам`янської другої селищної ради сьомого скликання від 24.04.2019 року №536 Про результати розгляду заяви громадянки ОСОБА_1 щодо розміщення дитячого майданчика , розглянувши та обговоривши заяву громадянки селища ОСОБА_1 щодо місця розташування дитячого майданчика, враховуючи виділення субвенції на придбання та облаштування огорожі дитячого спортивно-ігрового майданчика для смт. Знам`янка Друга відповідно до Додатку 1 до розпорядження Кабінету міністрів України від 05.12.2018 року №934-р, враховуючи думку мешканців та депутатів територіальної громади щодо розміщення дитячого майданчику, керуючись ст. ст. 12, 103 Земельного кодексу України, ст.ст.25, 26, 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні селищна рада вирішила погодитись з пропозицією жителів селища щодо розміщення дитячого спортивно-ігрового майданчику по АДРЕСА_1 на землях запасу Знам`янської Другої селищної ради, та рекомендувати мешканцям територіальної громади прилеглих до майданчика вулиць Підлісна та Панаріна, голові вуличного комітету Румянцевій Г.Ю., депутатам ОСОБА_8 , ОСОБА_9 здійснити облаштування огорожі дитячого спортивно-ігрового майданчика з метою узгодження прав суміжних землекористувачів та дотримання правил добросусідства. Доручено селищному голові Москаленко С.Б. про прийняте рішення повідомити заявника та інших зацікавлених осіб (а.с.16).

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, вважаючи його таким, що порушує вимоги чинного законодавства про місцеве самоврядування та її права, позивач звернулась із даним позовом до суду, за захистом порушеного на її думку, права.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Процесуальні питання оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єктів владних повноважень регламентовані Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

За змістом положень статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси (ч.1 ст. 5 КАС України).

Частиною 1 статті 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для відновлення порушеного права в зв`язку із прийняттям рішення суб`єктом владних повноважень особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав. Порушення вимог Закону рішенням чи діями суб`єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх протиправними, оскільки обов`язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушених його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями чи рішенням.

Тобто, виходячи з аналізу вищезазначеної правової норми, суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин. Визнання протиправними дій суб`єкта владних повноважень можливе лише за позовом особи, право або законний інтерес якої порушені цією дією.

Конституція України має найвищу юридичну силу, закони та інші нормативно-правові акти повинні відповідати їй (ст. 8). На ці обставини неодноразово вказував Конституційний Суд України у своїх рішеннях, зокрема, рішенні №7-рп/2003 від 10.04.2003 року, рішенні №9-рп/2004 від 07.04.2004 року, рішенні №1-рп/2007, рішенні №19-рп/2008 від 02.10.2008 року.

При прийнятті рішення по цій справі суд керується принципами адміністративного судочинства, зокрема, принципом офіційного з`ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого суд не обмежується тільки документами та заявами про докази, які внесені сторонами, а також здійснює дослідження обставин у справі за власною ініціативою, у т. ч. з метою реалізації завдань адміністративного судочинства.

Відповідно до частини 2 статті 6 та частини 2 статті 19 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до статті 140 Конституції України, місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Приписами статті 144 Конституції України визначено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування, відповідно до Конституції України, визначає Закон України Про місцеве самоврядування в Україні .

Виключна компетенція сільських, селищних, міських рад визначена статтею 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні .

За приписами Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , виконавчі органи рад - органи, які відповідно до Конституції України та цього Закону створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами.

Місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст (стаття 2 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні ).

Система місцевого самоврядування включає в себе, зокрема: територіальну громаду, сільську, селищну, міську раду, сільського, селищного, міського голову, виконавчі органи сільської, селищної, міської ради, старосту, районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад, сіл, селищ, міст, органи самоорганізації населення.

За приписами частини 1 статті 24 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , правовий статус місцевого самоврядування в Україні визначається Конституцією України, цим та іншими законами, які не повинні суперечити положенням цього Закону.

Органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції (ч.3 с. 24 ЗУ Про місцеве самоврядування в Україні ).

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач вказує, що 20.07.2017 року вона отримала акт комісійного обстеження земельної ділянки по АДРЕСА_2 та вулиці Підлісна (дитячий майданчик) від 19.07.2017 року та відповідь Знам`янської Другої селищної ради за №129/02-24 від 20.07.2017 року, з яким не погоджується та наполягає на задоволенні позовних вимог.

Відповідач заперечуючи проти вказаних позовних вимог наполягає на правомірності своїх дій при прийнятті спірного рішення та вважає їх такими, що не суперечать положенням чинного законодавства.

Судом встановлено, що рішення сорок п`ятої сесії Знам`янської другої селищної ради сьомого скликання №536 від 24.04.2019 року прийнято за результатами обговорення заяви громадянки селища ОСОБА_1 щодо місця розташування дитячого майданчика та враховано виділення субвенції на придбання та облаштування огорожі дитячого спортивно-ігрового майданчика для смт.Знам`янка Друга та думку мешканців та депутатів територіальної громади щодо розміщення дитячого майданчику (а.с.16).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає, що питання, вирішення яких віднесено до виключної компетенції сільської, селищної, міської ради передбачено у статті 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні (далі - Закон України № 280/97-ВР).

У відповідності до пунктів 41, 44 частини 1 статті 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються, зокрема, серед іншого, такі питання: щодо адміністративно-територіального устрою в межах і порядку, визначених цим та іншими законами; встановлення відповідно до законодавства правил з питань благоустрою території населеного пункту, забезпечення в ньому чистоти і порядку, торгівлі на ринках, додержання тиші в громадських місцях, за порушення яких передбачено адміністративну відповідальність.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Закону № 280/97-ВР, акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов`язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

Благоустроєм населених пунктів, відповідно до визначення, закріпленого у ст. 1 Закону України Про благоустрій населених пунктів (далі - Закон України №2807-IV) є комплекс робіт з інженерного захисту, розчищення, осушення та озеленення території, а також соціально-економічних, організаційно-правових та екологічних заходів з покращання мікроклімату, санітарного очищення, зниження рівня шуму та інше, що здійснюються на території населеного пункту з метою її раціонального використання, належного утримання та охорони, створення умов щодо захисту і відновлення сприятливого для життєдіяльності людини довкілля.

Під заходами з благоустрою населених пунктів, відповідно до цієї ж статті, слід розуміти роботи щодо відновлення, належного утримання та раціонального використання територій, охорони та організації упорядкування об`єктів благоустрою з урахуванням особливостей їх використання.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України №2807-IV благоустрій населених пунктів передбачає: 1) розроблення і здійснення ефективних і комплексних заходів з утримання територій населених пунктів у належному стані, їх санітарного очищення, збереження об`єктів загального користування, а також природних ландшафтів, інших природних комплексів і об`єктів; 2) організацію належного утримання та раціонального використання територій, будівель, інженерних споруд та об`єктів рекреаційного, природоохоронного, оздоровчого, історико-культурного та іншого призначення; 3) створення умов для реалізації прав та виконання обов`язків суб`єктами у сфері благоустрою населених пунктів.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 20 Закону України № 2807-IV організацію благоустрою населених пунктів забезпечують місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до повноважень, установлених законом. Благоустрій здійснюється в обов`язковому порядку на всій території населеного пункту (села, селища, міста).

Відповідно до ст. 13 Закону №2807-ІV до об`єктів благоустрою населених пунктів належать: 1) території загального користування; 2) прибудинкові території; 3) території будівель та споруд інженерного захисту територій; 4) території підприємств, установ, організацій та закріплені за ними території на умовах договору. До об`єктів благоустрою можуть належати також інші території в межах населеного пункту.

Згідно пункту 8 частини 1 статті 21 Закону України Про благоустрій населених пунктів №2807-ІV від 06.09.2005 елементами (частинами) об`єктів благоустрою є, зокрема, обладнання (елементи) дитячих, спортивних та інших майданчиків.

Частиною 2 статті 6 Закону України Про охорону дитинства передбачено, що держава гарантує дитині право на охорону здоров`я, безоплатну кваліфіковану медичну допомогу в державних і комунальних закладах охорони здоров`я, сприяє створенню безпечних умов для життя і здорового розвитку дитини, раціонального харчування, формуванню навичок здорового способу життя.

З огляду на вищевказані положення чинного законодавства, та встановлені фактичні обставини справи, суд приходить до висновку, що рішення Зам`янської Другої селищної ради від 24.04.2019 року №536 спрямоване на забезпечення належного благоустрою територіальної громади смт. Знам`янка Друга.

Суд критично оцінює твердження позивача про отримання нею листа відповіді Знам`янської Другої селищної ради №129/02-24 від 20.07.2017 року, оскільки як встановлено з матеріалів справи даний лист було адресовано громадянці ОСОБА_5 , який жодним чином не стосувався прав та інтересів позивача.

При цьому, суд зауважує, що в пункті 5 Рішення Конституційного Суду України від 22 квітня 2008 № 9-рп/2008 в справі №1-10/2008 вказано, що при визначенні природи правового акту індивідуальної дії правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії) стосуються окремих осіб, розраховані на персональне (індивідуальне) застосування і після реалізації вичерпують свою дію.

Разом з тим, суд наголошує, що комісійне обстеження дитячого майданчика та земельної ділянки, наслідки якого відображені у відповідному акті, не заборонені чинним законодавством.

Так, відповідно до ст. 5 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель , державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

Державний контроль за дотриманням вимог законодавства України про охорону земель здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

Відповідно до п.1.1. Порядку планування та здійснення контрольних заходів з питань перевірки стану дотримання суб`єктами господарювання вимог земельного законодавства, затвердженого Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України 25.02.2013 №132, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14 березня 2013 р. за № 412/22944 (далі - Порядок), державний нагляд (контроль) з питань перевірки стану дотримання суб`єктами господарювання вимог земельного законодавства здійснюється Державною інспекцією сільського господарства України та її територіальними органами (далі - інспекційні органи) відповідно до статей 15-2 та 188 Земельного кодексу України, статей 5, 6, 9, 10 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель , статей 18-1 та 19 Закону України Про охорону земель , пунктів 4, 5 Положення про Державну інспекцію сільського господарства України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 459, пунктів 4, 6 Положення про державну інспекцію сільського господарства в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 23 грудня 2011 року № 770, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 січня 2012 року за № 34/20347.

Порядок визначає процедуру планування та здійснення планових та позапланових заходів державного нагляду (контролю) з питань перевірки стану дотримання суб`єктами господарювання вимог земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності, які використовуються ними у процесі ведення господарської діяльності, визначає організаційні заходи, які необхідно здійснити перед початком проведення перевірок, загальні вимоги до їх здійснення, а також вимоги до оформлення матеріалів за результатами проведених перевірок (п. 1.2. Порядку).

Відповідно до п.п.1.3-1.5 цього Порядку інспекційні органи здійснюють планові та позапланові заходи державного нагляду (контролю). Планові та позапланові заходи здійснюються шляхом проведення перевірок, обстежень земельних ділянок. Цей Порядок поширюється на суб`єктів господарювання, господарська діяльність яких пов`язана з використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності, в частині дотримання ними вимог земельного законодавства, встановленого законодавством порядку використання та охорони земель, а також на інспекційні органи в частині дотримання ними визначених Законом України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності та цим Порядком процедур здійснення планових та позапланових заходів державного нагляду (контролю).

За результатами здійснення планових та позапланових заходів з питань перевірки стану дотримання суб`єктами господарювання вимог земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності, які використовуються ними у процесі ведення господарської діяльності, державні інспектори складають акт перевірки згідно з уніфікованою формою акта перевірки дотримання суб`єктами господарювання земельного законодавства (п. 5.3. Порядку).

Планові та позапланові заходи щодо перевірки стану фактичного використання та охорони земель проводяться в обов`язковому порядку на території земельних ділянок, що використовуються суб`єктами господарювання. При проведенні заходу можуть бути присутні особи, права чи законні інтереси яких порушені внаслідок неправомірної діяльності суб`єкта господарювання, а також особи, безпосередньо причетні до порушення вимог земельного законодавства (п.5.7 Порядку).

З огляду на вказане, враховуючи вищевикладені положення чинного законодавства, суд не вбачає процедурних порушень з боку відповідача - Знам`янської Другої селищної ради Знам`янського району Кіровоградської області, як суб`єкта владних повноважень під час прийняття рішення від 24 квітня 2019 року №536 (а.с.16).

Водночас, при цьому, суд звертає увагу позивача на те, що обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування.

Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункту 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, ефективний засіб правого захисту в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Завданням адміністративного судочинства згідно з положеннями частини 1 статті 2 КАС України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Положеннями частини 1 статті 5 КАС України, позиції Конституційного Суду України, викладеної у рішеннях № 6-рп/1997 від 25.11.1997, № 9-рп/1997 від 25.12.1997 щодо офіційного тлумачення частини 2 статті 55, статей 64, 124 Конституції України, статті 248-2 Цивільного процесуального кодексу України, встановлено, що кожен має право звернутись до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.

Отже, право на звернення до адміністративного суду з позовом не є тотожним праву на судовий захист, яке закріплено у статті 5 КАС України. Саме по собі звернення до адміністративного позову ще не означає, що суд зобов`язаний надати такий захист, адже для того, щоб він був наданий, необхідно встановити, що право особи, яка звернулась з позовом, були дійсно порушені в публічно-правових відносинах.

З наведених положень закону випливає, що позивач на власний розсуд визначає, чи порушено його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Проте ці рішення, дія або бездіяльність мають бути такими, що породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки позивача.

При цьому, суд вважає, за потрібним звернути увагу позивача на наступні положення чинного законодавства.

Відповідно до положень ст. 24 Закону України Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації та громадяни при здійсненні будь-яких видів діяльності з метою відвернення і зменшення шкідливого впливу на здоров`я населення шуму, неіонізуючих випромінювань та інших фізичних факторів зобов`язані: здійснювати відповідні організаційні, господарські, технічні, технологічні, архітектурно-будівельні та інші заходи щодо попередження утворення та зниження шуму до рівнів, установлених санітарними нормами; забезпечувати під час роботи закладів громадського харчування, торгівлі, побутового обслуговування, розважального та грального бізнесу, культури, при проведенні концертів, дискотек, масових святкових і розважальних заходів тощо рівні звучання звуковідтворювальної апаратури та музичних інструментів у приміщеннях і на відкритих площадках, а також рівні шуму в прилеглих до них жилих і громадських будівлях, що не перевищують рівнів, установлених санітарними нормами; вживати заходів щодо недопущення впродовж доби перевищень рівнів шуму, встановлених санітарними нормами, зокрема, в жилих будинках і прибудинкових територіях, інших будівлях і спорудах, у яких постійно чи тимчасово перебувають люди; парках, скверах, зонах відпочинку, розташованих на території мікрорайонів і груп житлових будинків.

Шум не повинен перевищувати рівнів, установлених санітарними нормами для відповідного часу доби.

У нічний час, із двадцять другої до восьмої години забороняються гучний спів і викрики, користування звуковідтворювальною апаратурою та іншими джерелами побутового шуму, проведення салютів, феєрверків, використання піротехнічних засобів.

Сільські, селищні, міські ради затверджують правила додержання тиші в населених пунктах і громадських місцях, якими з урахуванням особливостей окремих територій (курортні, лікувально-оздоровчі, рекреаційні, заповідні тощо) установлюються заборони та обмеження щодо певних видів діяльності, що супроводжуються утворенням шуму, а також установлюється порядок проведення салютів, феєрверків, інших заходів із використанням вибухових речовин і піротехнічних засобів.

Органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування в межах повноважень, встановлених законом, забезпечують контроль за додержанням керівниками та посадовими особами підприємств, установ, організацій усіх форм власності, а також громадянами санітарного та екологічного законодавства, правил додержання тиші в населених пунктах і громадських місцях, інших нормативно-правових актів у сфері захисту населення від шкідливого впливу шуму, неіонізуючих випромінювань та інших фізичних факторів.

Відповідно до вимог законодавства обов`язки щодо додержання норм шуму розповсюджуються як на органи державної влади та місцевого самоврядування, так і на підприємства, фізичних осіб, тобто, за порушення вимог законодавства з питань санітарного та епідемічного благополуччя населення передбачена відповідальність, зокрема, статтею 182 КУпАП - порушення вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів щодо захисту населення від шкідливого впливу шуму чи правил додержання тиші в населених пунктах і громадських місцях, а розгляд таких справ здійснюють органи Національної поліції у відповідності до ст. 222 КУпАП.

Таким чином, суд приходить до висновку, що Знам`янська Друга селищна рада, яка є органом місцевого самоврядування здійснює повноваження в частині встановлення правил з благоустрою території населених пунктів, однак не наділена повноваженнями щодо притягнення за правопорушення вимог законодавства до адміністративної та іншої відповідальності, що входить в компетенцію інших органів влади.

Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів та підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Уповноваженими працівниками підрозділів Національної поліції штраф може стягуватися на місці вчинення адміністративного правопорушення незалежно від розміру виключно за допомогою безготівкових платіжних пристроїв.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що в даній справі не вбачається протиправної бездіяльності відповідача порушення ним вимог законодавства.

Згідно зі ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини та ст. 8 КАС України, застосування правила про пріоритет норми з найбільш сприятливим для особи тлумаченням може бути здійснене також шляхом використання практики Європейського суду з прав людини.

Гарантії статті 6 § 1 включають зобов`язання судів надавати достатні підстави для винесення рішень (H. v. Belgium (H. проти Бельгії), § 53). Достатні підстави демонструють сторонам, що їх справа була ретельно розглянута.

Хоча національний суд користується певним правом розсуду, обираючи аргументи і приймаючи докази, він зобов`язаний обґрунтувати свої дії підставами для винесення рішень (Suominen v. Finland (Суоминен проти Фінляндії), § 36).

Стаття 6 § 1 зобов`язує суди надавати підстави для винесення рішень, однак не передбачає детальної відповіді на кожний аргумент (Van de Hurk v. the Netherlands (ОСОБА_2 де Гурк проти Нідерландів), § 61; Garcнa Ruiz v. Spain (ОСОБА_3 проти Іспанії) [ВП], § 26; Jahnke and Lenoble v. France (Янке і Ленболь проти Франції) (dйc.); Perez v. France (Перез проти Франції) [ВП], § 81).

Стаття 8 Конституції України встановлює, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Крім того, приписами частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного України, суд також повинен застосовувати принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Враховуючи судову практику розгляду справ Європейським Судом з прав людини, а саме стаття 6 § 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, учасницею якої є Україна, захищає право кожного на подання позову або скарги, які пов`язані з його громадянськими правами та обов`язками, до суду, таким чином, це означає "право на суд".

Стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована в основному на захист особи від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов`язує державу приймати деякі необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (див. рішення Броньовський проти Польщі [GC], N 31443/96, п. 143, CEDH 2004).

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтю 73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 74-76 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно зі статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Системний аналіз наведених правових норм при застосуванні до правовідносин, що є предметом судового дослідження, вказує на те, що відповідач, який є суб`єктом владних повноважень при вчиненні спірних дій, діяв з урахуванням усіх обставин, що мають значення для вчинення дій (прийняття рішення), з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), та з дотримання принципу верховенства права.

Оцінка поданих особами, які беруть участь в адміністративній справі та самостійно зібраних судом в порядку доказів в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, здійснюється судом за правилами статті 90 КАС України в порядку, що встановлений законодавчими приписами цього кодексу.

На думку суду, позивачем не надано достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, а відповідач довів, що діяв з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та вимог законодавства України.

За сукупністю наведених обставин, з огляду на вказане, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову в повному обсязі.

Відтак, враховуючи відмову в задоволенні адміністративного позову судові витрати, відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, розподілу не підлягають.

Керуючись ст. ст. 90, 139, 242 - 246, 250, 251, 255, 260 - 263, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , національний паспорт серії НОМЕР_1 виданий Знам`янським РС УДМС України в Кіровоградській області 21.10.2014 року; ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ; адреса: АДРЕСА_1 ) до Знам`янської Другої селищної ради Знам`янського району Кіровоградської області (код ЄДРПОУ 04366442, адреса: вул. Перспективна, 51, смт. Знам`янка друга, Кіровоградська область, 27411) про скасування рішення Знам`янської Другої селищної ради Знам`янського району Кіровоградської області №536 від 24.04.2019 року про розміщення дитячого майданчика - відмовити повністю.

Копію рішення надіслати учасникам справи.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтями 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції в 30-денний строк з дня отримання його копії.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Кіровоградський окружний адміністративний суд.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду Л.І. Хилько