Рішення

від 25.10.2019 по справі 826/11968/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

25 жовтня 2019 року справа №826/11968/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовомКиївського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі по тексту - відповідач, КМВ ФСЗІ) доТовариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Кіт" (далі по тексту - відповідач, ТОВ "Бізнес Кіт") простягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій у розмірі 25 666,67 грн. та пені у розмірі 1 432,20 грн. В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва, оскільки за ТОВ "Бізнес Кіт" обліковується заборгованість зі сплати адміністративно-господарських санкцій та пені у зв`язку з тим, що відповідач є роботодавцем, який, відповідно до статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" зобов`язаний створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів. Проте, протягом 2017 року звіти №3ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" до центрів зайнятості міста Києва не подавав та не вживав заходів для працевлаштування інвалідів, отже в силу норм статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" зобов`язаний сплатити адміністративно-господарські санкції за 2017 рік в строк до 15 квітня 2017 року, проте зазначений обов`язок не виконав, у зв`язку з чим позивач нарахував пеню та звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 серпня 2018 року позовну заяву залишено без руху з наданням позивачу строку на усунення недоліків.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 серпня 2018 року відкрито провадження в адміністративній справі №826/11968/18 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.

Відповідач відзиву на адміністративний позов та відповідних доказів до суду не надав.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на наступне.

Як підтверджено матеріалами справи, відповідач подав до КМВ ФСЗІ звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою 10-ПІ за 2017 рік, відповідно до якого середньооблікова кількість працівників відповідача становила 9 особи, отже відповідач повинен був працевлаштувати 1 особу з інвалідністю.

Згідно листа Київського міського центру зайнятості від 02 липня 2018 року №05-8082/10-21/18, відповідачем звіт за формою 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" у 2017 році не подавався.

Відповідно до частини третьої статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідач є юридичною особою, роботодавцем, який, відповідно до положень статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" зобов`язаний створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів.

Згідно зі статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною 1 цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.

Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 50 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" роботодавці зобов`язані подавати інформацію про попит на робочу силу (вакансії) до територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції.

Постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року №70 затверджено Порядок подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування.

Відповідно до пункту 2 вказаного Порядку звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Форма звіту передбачена наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10 лютого 2007 року №42 "Про затвердження форми звітності №10-ПІ (річна) "Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів" та Інструкції щодо заповнення форми звітності №10-ПІ (річна) "Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів".

Наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року №316 затверджено Форму звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" і Порядок подання форми звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)".

Згідно пункту 5 розділу 1 зазначеного Порядку форма №3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії.

На думку суду, подання звітів про наявність вакансій за формою №3-ПН і звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за формою №10-ПІ є доказами вчинення відповідачем всіх необхідних дій для виконання передбачених законодавством зобов`язань зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю, а також з пошуку осіб з інвалідністю з метою забезпечення їх працевлаштування.

Статтею 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Згідно із правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у рішенні від 20 червня 2011 року №21-60а11, щодо застосування положень статей 18-20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" обов`язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування. А оскільки відповідачем вжито усіх залежних від нього заходів щодо утворення робочих місць для працевлаштування інвалідів, на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, відсутність у населеному пункті за місцем знаходження відповідача інвалідів, які бажають працевлаштуватися.

Аналогічна правова позиція викладена також у постановах Верховного Суду від 22 березня 2018 року (справа №807/545/17) та від 06 лютого 2018 року (справа №815/4252/17).

Також, Верховний Суд у справі №825/1276/16 (провадження №К/9901/12232/18) дійшов висновку, щодо обов`язків роботодавців стосовно забезпечення прав інвалідів на працевлаштування, крім створення відповідних робочих місць, відноситься також надання Державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації такого працевлаштування, і саме подання такої інформації (звітність форми №3-ПН) за всі місяці відповідного року може свідчити про вчинення роботодавцем усіх необхідних дій для працевлаштування інвалідів, і, відповідно, про наявність підстав для звільнення від відповідальності, передбаченої статтею 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні". Будь-які інші дії роботодавців не виправдовують та не звільняють від відповідальності за порушення правил господарської діяльності.

Згідно із частиною першою статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою статті 218 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Так, матеріалами справи підтверджено, що відповідно до листа Київського міського центру зайнятості 02 липня 2018 року №05-8082/10-21/18, відповідачем звіт за формою 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" у 2017 році не подавався.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відповідач не виконав обов`язок щодо забезпечення прав інвалідів на працевлаштування, визначений Законом України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні".

Оскільки, судом не встановлено, а відповідачем не доведено, що останнім було подано звітність №3-ПН упродовж 2017 року до Державної служби зайнятості, зазначене свідчить про наявність підстав для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої статтею 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні".

При цьому, докази, які б підтверджували сплату спірної суми боргу на момент вирішення спору, у справі відсутні, що є підставою для його стягнення у судового порядку.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги КМВ ФСЗІ є доведеними, підтверджуються необхідними доказами, та про необхідність їх задоволення в межах заявлених позовних вимог.

Відповідно до положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень стягнення судового збору з відповідача не передбачено.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів задовольнити повністю.

2. Стягнути Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Кіт" на користь Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції у розмірі 25 666,67 грн. (двадцять п`ять тисяч шістсот шістдесят шість гривень шістдесят сім копійок) та пеню у розмірі 1 432,20 грн. (одна тисяча чотириста тридцять дві гривні двадцять копійок).

Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Київське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 104; ідентифікаційний код 22869098);

Товариство з обмеженою відповідальністю "Бізнес Кіт" (04030, м. Київ, вул. Мельникова, 18-Б, оф. 211; ідентифікаційний код 25642277).

Суддя В.А. Кузьменко