Постанова

від 06.11.2019 по справі 320/1679/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/1679/19 Суддя (судді) першої інстанції: Лисенко В.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ганечко О.М.,

суддів Сорочка Є.О.,

Шурка О.І.,

за участі секретаря судового засідання Біднячук Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 16.07.2019 у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Зерновий край до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю Зерновий край звернулось до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області, в якому просило:

- визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 10.10.2018 № 0030671402, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на суму 3180600,00 грн;

- визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 10.10.2018 № 0017891305, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 2531,41 грн;

- визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 10.10.2018 № 0017881305, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 26157,00 грн.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 16.07.2019 адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 10.10.2018 № 0030671402.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 10.10.2018 № 0017891305.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 10.10.2018 № 0017881305.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права.

У судовому засіданні представник апелянта вимоги апеляційної скарги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити.

Представник позивача у судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив суд залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, представників учасників справи, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Так, у відповідності до положень ч. 1 ст. 308 КАС України, справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю Зерновий Край перебуває на обліку у Головному управлінні Державної фіскальної служби у Київській області ДФС України.

У період з 30.08.2018 по 19.09.2018, посадовими особами ГУ ДФС у Київській області проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю Зерновий Край з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2015 по 30.06.2018, з питань єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2015 по 30.06.2018.

Так, за результатами перевірки складений акт від 26.09.2018 № 829/10-36-14-02-13/38073468, яким встановлено порушення позивачем (а.с. 17-40 т. 1):

- п. п.14.1.54, п. 14.1 ст. 14, п. п. 134.1.1. п. 134.1 ст. 134, Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 2494880 грн;

- п. п. 164.2.17. п. 164.2. ст. 164 Податкового Кодексу України, в результаті чого встановлено заниження суми податку на доходи фізичних осіб за 2015-2016 роки в розмірі 20926,19 грн;

- п. п. 1.4. п. 16 прим. 1 підрозділу 10 Розділу X, п. п. 168.1.1. п. 168.1 ст. 168 Податкового Кодексу України, в результаті чого встановлено заниження суми військового збору за 2015-2016 роки в розмірі 2025,13 грн.

Передусім, висновки податкового органу, за результатами проведеної перевірки, грунтуються на тому, що на підставі п. п.14.1.11 п. 14.1 ст. 14 ПКУ, останній, вважає виявлену, станом на 30.04.2017 кредиторську заборгованість у розмірі 13860443, 00 грн. - безнадійною, та відносить її до результату зобов`язань, щодо яких минув строк позовної давності, посилаючись на ст. 257 ЦК України, яка визначає строк позовної давності у три роки, що вказує на те, що ТОВ Зерновий край занизило дохід, визначений за правилами бухгалтерського обліку за півріччя 2017 року на загальну суму 13860443, 00 грн, оскільки, мало обов`язок віднести таку суму до інших доходів.

Крім того, в основу тверджень відповідача про неутримання та неперерахування податку на доходи фізичних осіб за 2015-2016 роки, покладено висновок перевіряючих про те, що сума грошових коштів у розмірі 20926,19 грн, які були виділені на бензин, є додатковим благом, адже подальше його використання не має документального підтвердження, у тому числі, відсутні щоденні подорожні листи.

Надалі, за результатами проведення податкової перевірки та висновків акта перевірки, контролюючим органом прийнято наступні податкові повідомлення-рішення:

- податкове повідомлення-рішення від 10.10.2018 № 0030671402, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на суму 3180600,00 грн;

- податкове повідомлення-рішення від 10.10.2018 № 0017891305, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 2531,41 грн;

- податкове повідомлення-рішення від 10.10.2018 № 0017881305, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 26157,00 грн.

ТОВ Зерновий край , не погоджуючись із такими висновками контролюючого органу та вважаючи їх незаконними, а прийняті податкові повідомлення-рішення такими, що підлягають скасуванню, звернулось до суду за захистом своїх прав.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги виходив з наступного:

- кредиторська заборгованість позивача у розмірі 13860442,58 грн не набувала статусу безнадійної, що вказує на безпідставність та необґрунтованість правової позиції позивача щодо віднесення зазначеної суми до доходів ТОВ Зерновий край ;

- у акті перевірки відповідачем взагалі не визначено конкретних фізичних осіб, у яких виникло додаткове благо та податковий період, у який це додаткове благо виникло, а донарахування податку на доходи фізичних осіб було здійснено не шляхом визначення податку з доходу, отриманого конкретною фізичною особою, а з суми, на яку надано відповідачем ПММ, сплаченої підприємством, що не відповідає приписам податкового законодавства;

- чинне законодавство не закріплює вимоги щодо порядку заповнення подорожніх листів, а їх заповнення, є правом особи, а не обов`язком суб`єкта господарювання, а тому, у відповідача відсутні підстави для висновків про безпідставність списання паливно-мастильних матеріалів;

- з урахуванням того, що наведеним вище спростовуються висновки податкового органу щодо заниження суми податку на доходи фізичних осіб, відповідач необґрунтовано дійшов висновку про заниження позивачем суми військового збору на суму 2531,41 грн.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про обгрунтованість позовних вимог та вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України.

Відповідно до положень п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Пунктом 44.2 статті 44 ПК України, передбачено, що для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Порядок розрахунку об`єкта оподаткування з податку на прибуток викладено в статті 134 ПКУ, відповідно до якої оподатковується прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень розділу III ПКУ (підприємства, у яких річний дохід від будь-якої діяльності за останній річний звітний період не перевищує двадцяти мільйонів гривень мають право прийняти рішення про незастосування коригувань фінансового результату).

Згідно з нормами п. п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 ПК України, безнадійна заборгованість - це заборгованість, що відповідає зокрема одній з таких ознак: а) заборгованість за зобов`язаннями, щодо яких минув строк позовної давності; б) прострочена заборгованість померлої фізичної особи, за відсутності у неї спадкового майна, на яке може бути звернено стягнення; в) прострочена заборгованість осіб, які у судовому порядку визнані безвісно відсутніми, оголошені померлими; ґ) прострочена понад 180 днів заборгованість особи, розмір сукупних вимог кредитора за якою не перевищує мінімально встановленого законодавством розміру безспірних вимог кредитора для порушення провадження у справі про банкрутство, а для фізичних осіб - заборгованість, що не перевищує 25 відсотків мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року (у разі відсутності законодавчо затвердженої процедури банкрутства фізичних осіб); д) актив у вигляді корпоративних прав або не боргових цінних паперів, емітента яких визнано банкрутом або припинено як юридичну особу у зв`язку з його ліквідацією; е) сума залишкового призового фонду лотереї станом на 31 грудня кожного року; є) прострочена заборгованість фізичної або юридичної особи, не погашена внаслідок недостатності майна зазначеної особи, за умови, що дії щодо примусового стягнення майна боржника не призвели до повного погашення заборгованості; ж) заборгованість, стягнення якої стало неможливим у зв`язку з дією обставин непереборної сили, стихійного лиха (форс-мажорних обставин), підтверджених у порядку, передбаченому законодавством; з) заборгованість суб`єктів господарювання, визнаних банкрутами у встановленому законом порядку або припинених як юридичні особи у зв`язку з їх ліквідацією.

У розумінні ПК України, безнадійна заборгованість, у тому числі кредиторська, трактується, поміж іншого, як заборгованість за зобов`язаннями, щодо яких минув строк позовної давності.

Між ТОВ Зерновий край (покупець) та ПАТ Миронівський хлібопродукт (продавець) укладено договір купівлі-продажу від 26.10.2013 № 1609-Г. (а.с. 76-78 т. 1)

Згідно п. 2.1 Розділу 2 Ціна та умови плати вказаного договору, покупець зобов`язаний здійснити оплату всієї вартості товарів за цінами в гривнях, які і будуть зазначені в рахунку - фактурі і які повинні відповідати цінам в гривнях, що були погоджені сторонами в додатках протягом 30 банківських днів з дати отримання покупцем рахунку - фактури від продавця.

Тобто, сторонами договору було чітко встановлено умови та порядок здійснення розрахунків за придбаний товар.

З рахунку на оплату від 22.10.2014 № МЦ10002210, слідує, що ціною договору від 26.10.2013 № 1609-Г є сума - 13860442,58 грн.

На переконання податкового органу, датою виникнення кредиторської заборгованості в межах даних правовідносин, є саме 30.04.2014 (дата останньої поставки товару), у зв`язку із чим, відповідно до п. п. 14.1.11 п. 14.1. ст.14 ПК України, станом на 30.04.2017, така заборгованість є безнадійною та підлягає включенню платником податків до податкових зобов`язань.

Згідно з приписами ст. ст. 627, 628 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до норм ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Так, положеннями ст. 692 Цивільного кодексу України, встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або після прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено іншого строку оплати товару.

Згідно з ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Колегія суддів, за наслідками дослідження зазначеного договору купівлі-продажу та матеріалів справи, підтримує висновок суду першої інстанції про те, що строк виконання зобов`язань з оплати поставленого товару у даному випадку, є наступний день по закінченню 30 банківських днів з дати, отримання відповідного рахунку-фактури, а не з дати останньої поставки.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції було досліджено, що позивач отримав рахунок, передбачений умовами договору саме 22.10.2014, що свідчить про те, що саме з цієї дати, має розпочинатись перебіг строку позовної давності, а закінчується такий, у даному випадку, 03.12.2017.

Важливо звернути увагу на те, що матеріалами справи підтверджено, що оплату за отриманий товар згідно вказаного договору купівлі-продажу, ТОВ Зерновий край здійснило 17.07.2017 згідно платіжного доручення від 17.07.2017 № 3810002483, тобто, в межах трирічного строку. (а.с. 82 т. 1)

Колегія суддів вважає цілком доречними та обгрунтованими висновки суду першої інстанції про те, що кредиторська заборгованість товариства не набувала статусу безнадійної, з огляду на що, не підтверджуються висновки податкової перевірки в частині необхідності віднесення платником податків зазначеної суми до доходів, а навпаки, така сума була сплачена контрагенту, що відносить грошові кошти у розмірі 13860442,58 грн. саме до витрат позивача.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне вказати таке.

Згідно з п. п. 14.1.47 п. 14.1 ст. 14 ПК України, додаткові блага - це кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов`язаний з виконанням обов`язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу).

Так, абз. є п. п. 14.1.54 п. 14.1 ст. 14 ПК України, визначено, що дохід з джерелом їх походження з України - це будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, у тому числі, але не виключно, доходи у вигляді заробітної плати, інших виплат та винагород, виплачених відповідно до умов трудового та цивільно-правового договору.

Відповідно до п. п. 164.2.17. п. 164.2. ст. 164 ПК України, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді вартості використання житла, інших об`єктів матеріального або нематеріального майна, що належать роботодавцю, наданих платнику податку в безоплатне користування, або компенсації вартості такого використання, крім випадків, коли таке надання зумовлено виконанням платником податку трудової функції відповідно до трудового договору (контракту) чи передбачено нормами колективного договору або відповідно до закону в установлених ними межах; у вигляді вартості майна та харчування, безоплатно отриманого платником податку, крім випадків, визначених цим Кодексом для оподаткування прибутку підприємств. Додатково до винятків, передбачених підпунктом а цього підпункту, не вважаються додатковим благом платника податку доходи, одержані у формі та розмірах, що підлягають включенню роботодавцем до собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, а також кошти, вартість послуг, проживання, проїзду, харчування, спортивного одягу, аксесуарів, взуття та інвентарю, колясок для інвалідів, у тому числі які призначені для участі інвалідів в фізкультурно-реабілітаційних та спортивних заходах, лікарських та медико-відновлюваних засобів та інших доходів, наданих (виплачених) платнику податку - учаснику спортивних (крім професійного спорту), фізкультурно-оздоровчих заходів, заходів з фізкультурно-оздоровчої діяльності та фізкультурно-спортивної реабілітації, що фінансуються з бюджету та/або бюджетними організаціями, іншими неприбутковими організаціями, внесеними до Реєстру неприбуткових організацій та установ на дату надання таких коштів.

Отже, додаткове благо повинно бути персоніфікованим та пов`язаним із конкретною фізичною особою-платником податків, а також створювати певні вигоди для такої особи, надаватися податковим агентом та таке має бути виражене у формі коштів, матеріальних або нематеріальних цінностях, послугах чи інших видах доходу.

Важливим для врахування є те, що під час визначення самого додаткового блага та наслідкового податкового зобов`язання, контролюючий орган повинен вказувати особу, у якої це благо виникає, та відповідний період, у який таке додаткове благо виникло.

На противагу зазначеному, в акті перевірки відповідачем не визначено конкретних фізичних осіб, у яких виникло додаткове благо та податковий період, у який це додаткове благо виникло, на що, доречно звернув увагу суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні.

Крім того, колегія суддів вказує на те, що донарахування податковим органом податку на доходи фізичних осіб не шляхом визначення податку з доходу, отриманого конкретною фізичною особою, а з суми, на яку надано матеріали та, відповідно, сплачено підприємством, не відповідає приписам ПК України.

В частині посилань відповідача на некоректне заповнення платником податків подорожніх листів, як типових форм, первинного обліку ПММ, колегія суддів звертає увагу на те, що чинним законодавством не передбачено вимог щодо необхідності оформлення подорожнього листа та будь-яких інших документів під час здійснення обліку кількості використаного автомобілем паливно-мастильних матеріалів, та не встановлено вимог щодо самої форми подорожнього листа, що свідчить про те, що їх заповнення є правом особи, яке така реалізує для досягнення певних цілей у веденні господарювання (для зручності), а не обов`язком.

З огляду на те, що висновки податкового органу про заниження позивачем суми податку на доходи фізичних осіб, не знайшли свого підтвердження за наслідками розгляду даної справи, колегія суддів погоджується з тим, що відповідач також необґрунтовано дійшов висновку про заниження товариством суми військового збору на суму 2531,41 грн., оскільки нарахування такого є похідним від встановлення факту заниження платником податків суми податку на доходи фізичних осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 КАС України, передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Варто зазначити, що особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії. Отже, вирішення даної справи залежить саме від доведеності відповідачем правомірності прийняття спірних рішень.

Колегія суддів, за наслідками розгляду апеляційної скарги, звертає увагу на те, що Головне управління Державної фіскальної служби у Київській області в апеляційній скарзі обмежилась лише посиланням на обставини, що викладені в акті перевірки, проте не зазначило та, відповідно, не обгрунтувало, у чому саме полягає неправильне застосування (порушення) судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення.

Необхідно врахувати правову позицію, висловлену у рішенні Європейського суду з прав людини від 23.07.2002 у справі Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції , яке згідно із Законом України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини є джерелом права та підлягає застосуванню судами.

Так, у п. 110 вказаного рішення Європейський суд з прав людини дійшов висновку про те, що …адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління .

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та прийнято судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, з огляду на що, рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325, 328 - 331 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області - залишити без задоволення .

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 16.07.2019 - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя О.М. Ганечко

Судді Є.О. Сорочко

О.І. Шурко

Повний текст постанови складено 06.11.2019.