Постанова

від 30.10.2019 по справі 320/6674/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/6674/18 Суддя (судді) першої інстанції: Журавель В.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2019 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Єгорової Н.М.,

суддів - Сорочка Є.О., Федотова І.В.,

при секретарі - Казюк Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 04 липня 2019 року у справі за адміністративним позовом Державного підприємства Дослідного господарства "Саливонківське" Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -, -

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2018 року Державне підприємство Дослідного господарства "Саливонківське" Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 27 листопада 2018 року № 0035441414.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 04 липня 2019 року позов задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що надані позивачем первинні документи відповідають вимогам законодавства та свідчить про реальність укладення та виконання договору купівлі-продажу між ДП Саливонківське та ПП Рубіком-Ю . Підкреслив, що на момент складання податкових накладних контрагент-постачальник позивача був зареєстрований як платник ПДВ в установленому законом порядку. Крім того наголосив, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження фактичної відсутності у контрагента позивача об`єктивної можливості здійснити господарську діяльність з поставки товарів.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю. В обґрунтування своєї позиції зазначає, при відпрацюванні усіх ймовірних ланцюгів придбання в обіг відповідного товару встановлено, що у ТОВ Фоллстоун Груп відсутнє законне введення в обіг номенклатури товарів, які надані ПП Рубіком-Ю . Наголошує на відсутності у контрагента позивача трудових та виробничих ресурсів. Викладене, на переконання контролюючого органу, свідчить про відсутність факту здійснення господарської операції. Також звертає увагу на обов`язку платника податків підтвердити правомірність та обґрунтованість сформованого податкового кредиту належними документами первинного обліку.

У відзиві на апеляційну скаргу ДП Саливонківське просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. При цьому звертає увагу на те, що відповідачу було надано усі необхідні документи на підтвердження реальності господарських операцій. Підкреслює, що позивач не може нести відповідальність за порушення, вчинені іншими платниками податків.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого.

Вирішуючи вказаний спір, суд першої інстанції встановив, що у період із 8 жовтня 2018 року по 12 жовтня 2018 року відповідачем проведена документальна позапланова перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства України при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ПП РУБІКОМ-Ю за період з 1 травня 2018 року по 31 травня 2018 року.

На підставі цієї перевірки відповідачем складено Акт перевірки від 22 жовтня 2018 року № 885/10-36-14-14/497681 Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ДП Дослідного господарства "Саливонківське" Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України податкового законодавства України при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ПП РУБІКОМ-Ю за період з 1 травня 2018 року по 31 травня 2018 року . Згідно з висновком цього акту перевірки, встановлено порушення позивачем п. 44.1 ст. 44, п. 198.3 п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 201 893 грн. 00 коп.

У подальшому відповідачем винесено податкове повідомлення рішення від 27 листопада 2018 року № 0035441414, згідно з яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податку на додану вартість на суму 201 893 грн. 00 коп. та застосовано штрафні санкції на суму 50 473 грн. 00 коп.

На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції прийшов до висновку, що підстав для визнання безтоварними господарських операцій ДП Саливонківське з ПП Рубіком-Ю немає. При цьому, суд наголосив на тому, що податковим органом як суб`єктом владних повноважень не доведено, що господарські операції позивача є фіктивними або безтоварними, не доведено недобросовісності позивача та його контрагента, що, на його переконання, свідчить про відсутність перешкод для формування даних податкового обліку за наслідками відносин з ПП Рубіком-Ю .

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може не погодитися з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Приписи ч. 1 ст. 208 ГК України визначають, що якщо господарське зобов`язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов`язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов`язанням, а у разі виконання зобов`язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Враховуючи положення зазначених вище статей ГК України, колегія суддів вважає за необхідне підкреслити той факт, що для визнання правочину таким, що укладений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, необхідно встановити факт наявності у контрагентів або контрагента такої мети. Водночас, доказів на підтвердження даних обставин Відповідачем надано не було.

Надаючи оцінку реальності вчинення господарських операцій між контрагентами, судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (далі - Закон про бухгалтерський облік) документом, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення є первинний документ.

Приписи ст. 9 вказаного закону визначають, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Крім того, згідно п. 2.4 затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

На підтвердження реальності господарських операцій позивачем надано до суду, зокрема, копію видаткової накладної № 1 від 16 травня 2018 року, копію товарно-транспортної накладної від 16 травня 2018 року, копію виписки по банківському рахунку позивача щодо взаєморозрахунків із ПП РУБІКОМ-Ю за період з 6 червня 2018 року по 5 лютого 2019 року; копії платіжних доручень за перевіряємий період.

Дослідивши наявні матеріалах справи документи, судова колегія вважає, що останні містять всі обов`язкові для первинних документів реквізити та відповідають законодавчо визначеним вимогам. Поряд з цим, Відповідачем як суб`єктом владних повноважень не було доведено юридичної дефектності чи невідповідності первинних документів вимогам чинного законодавства.

Твердження Апелянта про те, що ним було відпрацьовано усі ймовірні ланцюги придбання (введення) в обіг відповідного товару (послуг) на митну територію України або факт придбання відповідного товару (послуг) у постачальників - резидентів України і встановлено, що ПП РУБІКОМ-Ю було реалізовано продукцію на адресу позивача, які в свою чергу придбано у ТОВ ФОЛЛСТОУН ГРУП , яке має необхідних ресурсів для виконання відповідних зобов`язань перед ПП Рубіком-Ю , судовою колегією оцінюється критично, оскільки, транспорт, складські приміщення, необхідні необоротні документи можуть бути орендовані, а трудові ресурси можуть залучатися, зокрема, на умовах підряду. Крім того, реальність здійснення господарських операцій підтверджується наданими позивачем копіями видаткової накладної, виписки по банківському рахунку, товарно-транспортної накладної, платіжних доручень та актів про використання мінеральних, органічних і бактеріальних добрив, отрутохімікатів і гербіцидів, які відповідають вимогам чинного податкового законодавства.

Як вже було зазначено вище, згідно ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

При цьому суд апеляційної інстанції погоджується з посиланням Київського окружного адміністративного суду на те, що приписи чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства не ставили у залежність право формування позивачем податкового кредиту від добросовісності платника податку, з яким суб`єкт господарювання перебував у господарських правовідносинах. Тобто, невиконання такими особами податкових зобов`язань тягне за собою настання відповідальності лише для зазначених суб`єктів і не може бути підставою для притягнення до відповідальності іншого суб`єкта господарювання.

Згідно ст. 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейський суд з прав людини у справі Булвес проти Болгарії (заява № 3991/03) у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив:

70. І, нарешті, що стосується зусиль для попередження обманних зловживань системою оподаткування ПДВ, Суд визнає, що коли Держави - члени Конвенції володіють інформацією про такі зловживання зі сторони певної фізичної чи юридичної особи, вони можуть вжити відповідних засобів щодо недопущення, зупинення чи покарання за такі зловживання. Однак, Суд вважає, що коли національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживаннях, пов`язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все-таки карає одержувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов`язання, за дії чи бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобів відстеження і забезпечення його старанності, то влада виходить за розумні межі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності.

71. Враховуючи своєчасне і повне виконання компанією-заявником своїх обов`язків із декларування ПДВ, неможливості з її сторони забезпечити дотримання постачальником його обов`язків щодо декларування ПДВ і той факт, що не було ніякого шахрайства стосовно системи оподаткування, про яке компанія-заявник знала чи могла знати, Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов`язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності. Таким чином, мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1 .

Подібну позицію займав і Верховний Суд України, який у постанові від 11 грудня 2007 року у справі № 21-1376во06, де зазначив, що у разі невиконання контрагентом зобов`язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника ПДВ права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту .

З огляду на викладене посилання апелянта на можливе порушення контрагентом позивача - ПП Рубіком-Ю та його контрагентом ТОВ Фоллстоун податкової дисципліни в якості підстави для відмови у задоволенні позовних вимог є, на переконання судової колегії, помилковими.

З урахуванням наведеного судова колегія погоджується з твердженням суду першої інстанції про відсутність правових підстав визнання безтоварними господарських операцій позивача зі згаданим контрагентом, у зв`язку з чим вважає за необхідне зазначити таке.

Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного періоду.

Відповідно до пп. а п. 185.1 ст. 185 ПК України об`єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Приписи п. п. 198.1, 198.3 ст. 198 ПК України визначають, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послу.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Приписи п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України визначають, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При цьому згідно пп. в п. 200.4 ст. 200 ПК України при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Як вбачається з матеріалів справи та не спростовано Відповідачем, на момент виписування податкових накладних ДП Саливонківське було зареєстровано у встановленому законом порядку як суб`єкт підприємницької діяльності, а також платником податку на додану вартість, а факт реальності господарських операції, як було встановлено раніше, підтверджується належним чином оформленими первинними документами, а тому правових підстав для винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення у відповідача не було.

При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Київській області - залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 04 липня 2019 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Н.М. Єгорова

Судді Є.О. Сорочко

І.В. Федотов

Повний текст постанови складено 04 листопада 2019 року.