Рішення

від 04.11.2019 по справі 181/1076/19

МЕЖІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 181/1076/19

Провадження № 2/181/223/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" листопада 2019 р. смт. Межова

Межівський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді Літвінової Л.Ф.,

за участю секретаря судового засідання - Яківець А.О.,

без участі сторін,

розглянувши у відкритому підготовчому засіданні в залі суду в смт. Межова цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Межівської селищної ради про визнання права на земельну частку (пай) в порядку спадкування за законом,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до об`єднаної територіальної громади Межівської селищної ради про визнання права на земельну частку (пай) в порядку спадкування за законом, в якому просить постановити рішення, яким визнати за ним право на земельну частку (пай) площею 5.32 умовних кадастрових гектарів, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розміщену на території Межівської селищної ради Межівського району Дніпропетровської області, що належало його бабусі ОСОБА_2 - члену колективного сільськогосподарського підприємства ім. Фрунзе Межівського району, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , в порядку спадкування за законом; всі судові витрати стягнути з відповідача на його користь.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла його бабуся ОСОБА_2 , 1913 року народження, яка на день смерті постійно проживала спільно з його батьком (своїм сином) - ОСОБА_3 , 1938 року народження. До дня смерті бабуся ОСОБА_2 , як пенсіонерка колгоспу ім. Фрунзе Межівського району, була членом новоствореного у березні 1994 року КСП ім. Фрунзе Межівського району, яке було у той час на території Межівської селищної ради Межівського району Дніпропетровської області. Факт членства його бабусі ОСОБА_2 в членах колгоспу ім. Фрунзе підтверджується довідкою з пенсійної справи про вступ бабусі в члени колгоспу ім. Фрунзе та випискою з протоколу № 477 від 06 листопада 1968 року засідання комісії про призначення їй колгоспної пенсії. Будучи членом КСП ім. Фрунзе, бабуся ОСОБА_2 постійно підтримувала зв`язок з підприємством, приймала участь в розпаюванні між членами товариства землі колишнього КСП ім. Фрунзе. Дані обставини підтверджують право його бабусі ОСОБА_4 на земельну частку (пай) площею 5.32 умовних кадастрових гектарів. За життя бабуся ОСОБА_2 сертифікату на право на земельну частку (пай) не отримувала і свого права на земельну частку (пай) у землях колишнього КСП ім. Фрунзе не оформила, так як ІНФОРМАЦІЯ_2 померла.

Він фактично вступив в управління та володіння спадковим майном своєї бабусі, оскільки постійно проживав зі своїм батьком на день його смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 , а батько у свою чергу також вступив у володіння майном своєї матері ОСОБА_2 , оскільки постійно проживав з нею на день її смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 .

За життя батько ОСОБА_3 склав заповіт 05 листопада 2014 року, яким заповів йому у власність тільки свою земельну ділянку кадастровий номер 1222655100:03:02:0659, площею 4.980 га., яка розташована на території Межівської селищної ради Дніпропетровської області, але в заповіті нічого не було записано про земельну частку (пай) бабусі ОСОБА_2 , оскільки батько також, як і він, нічого не знав про наявність у своєї померлої матері права на земельну частку (пай) у землях колишнього КСП ім. Фрунзе Межівського району.

28 жовтня 2019 року позивач надав суду заяву про доповнення та уточнення вимог позовної заяви, в якій змінив відповідача на Межівську селищну раду та просить суд встановити факт включення ОСОБА_2 , 1913 року народження, померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , в список членів колективного сільськогосподарського підприємства ім. Фрунзе Межівського району, що доданий до Державного акту на право колективної власності на землю КСП ім. Фрунзе від 08 грудня 1994 року, в якому його бабусю ОСОБА_2 від № 456 помилково записано як ОСОБА_2 , а не ОСОБА_2 , як вона значилася у своїх документах; визнати за ним право на земельну частку (пай) площею 5.32 умовних кадастрових гектарів, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розміщену на території Межівської селищної ради Межівського району Дніпропетровської області, що належала померлій ІНФОРМАЦІЯ_2 його бабусі ОСОБА_2 - члену колективного сільськогосподарського підприємства ім. Фрунзе Межівського району, в порядку спадкування за законом; судові витрати віднести на його рахунок.

Позивач в підготовче засідання не прибув, повідомлений належним чином, проте позовні вимоги підтримав, наполягав на задоволенні у повному обсязі, просив судовий розгляд провести у його відсутність, про що надав заяву до суду.

Представник відповідача - Межівської селищної ради до суду не прибув, про час та місце розгляду справи сповіщений належним чином. Позовні вимоги визнав у повному обсязі, просив розглянути справу без участі представника, про що надав відповідні заяви.

Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень ЦПК розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ст. 200 ЦПК України, у разі визнання позову відповідачем суд ухвалює рішення в підготовчому судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи та дослідивши письмові докази, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Так, судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_4 померла бабуся позивача ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 (а.с.15). Після її смерті залишилося спадкове майно, а саме: право на земельну частку (пай), розміром 5.32 умовних кадастрових гектара, яке фактично успадкував після смерті ОСОБА_2 її син ОСОБА_3 , проте не оформив своїх спадкових прав.

ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 (а.с.19).

За життя ОСОБА_3 склав заповіт, яким земельну ділянку, яка знаходиться на території Межівської селищної ради Межівського району Дніпропетровської області, загальною площею 4.980 га., яка призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер земельної ділянки № 1222655100:03:002:0659, заповів своєму синові ОСОБА_1 .. Дані обставини підтверджуються заповітом від 05 листопада 2014 року, копія якого долучена до матеріалів справи (а.с.18).

Спадщину позивач після смерті батька прийняв своєчасно, про що свідчить свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 17 листопада 2015 року (а.с.20).

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до ст.ст.1217, 1218 ЦК України спадкування здійснюється за законом або заповітом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ст.1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення. Громадяни України набувають право власності на земельні ділянки на підставі прийняття спадщини як визначено у ч.1 ст.81 Земельного кодексу України.

Як встановлено у судовому засіданні, сертифікат на право на земельну (частку) пай на ім`я ОСОБА_2 не зареєстрований. До списку громадян-членів колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу або товариства, який додається до Державного акту на право колективної власності на землю виданий колективному сільськогосподарському підприємству ім. Фрунзе Межівського району Дніпропетровської області 08 грудня 1994 року серія ДП Мж № 003 під порядковим номером 456 внесена громадянка ОСОБА_2 (а.с.22, 23, 24, 25), що унеможливлює належним чином реалізувати позивачу належні йому права на спадкове майно.

Відповідно до п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.2008 року Про судову практику у справах про спадкування при вирішенні спору про спадкування права на земельну частку (пай) основним документом, що посвідчує таке право, є сертифікат про право на земельну частку (пай).

Відповідно до Указу Президента України Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям від 08.08.1995 року № 720/95, право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акту на право колективної власності на землю.

Пунктом 17 Розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України, який набрав чинності в 2002 році, передбачено, що відповідно до формулювань Указу Президента України від 08 серпня 1993 року № 720/95 слід розуміти, що сертифікат на право на земельну частку (пай) має не правовстановлююче, а правопосвідчувальне значення, тобто право на земельну частку (пай) виникає у члена господарства з моменту виникнення відповідного права колективної власності на земельну ділянку (пай) та існує незалежно від його посвідчення сертифікатом.

Закон України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) від 05.06.2003 року № 899-VІ (надалі Закон) визначає організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, а також порядок обміну цими земельними ділянками.

Статтею 1 Закону визначено коло осіб, які мають право на земельну частку (пай), а саме:

- колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку;

- громадяни - спадкоємці права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом…

Також ч. 3 ст. 1 цього ж Закону передбачено, що право особи на земельну частку (пай) може бути встановлено в судовому порядку.

Згідно ст. 2 Закону основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією.

Частиною другою цієї статті визначено, що документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є: свідоцтво про право на спадщину; посвідчені у встановленому законом порядку договори купівлі-продажу, дарування, міни, до яких додається сертифікат на право на земельну частку (пай); рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).

Стаття 3 Закону визначає підстави для виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв).

Підставами для виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) є рішення відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації.

Особи, власники сертифікатів на право на земельну частку (пай), які виявили бажання одержати належну їм земельну частку (пай) в натурі (на місцевості), подають до відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації заяву про виділення їм земельної частки (паю) в натурі (на місцевості).

Земельна частка (пай) виділяється її власнику в натурі (на місцевості), як правило, однією земельною ділянкою. За бажанням власника земельної частки (паю) йому можуть бути виділені в натурі (на місцевості) дві земельні ділянки з різним складом сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сінокоси або пасовища).

У разі подання заяв про виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) більшістю власників земельних часток (паїв) у межах одного сільськогосподарського підприємства відповідна сільська, селищна, міська рада чи районна державна адміністрація приймає рішення про розробку проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

Частиною 2 ст. 13 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) передбачено, що невитребуваною є земельна частка (пай), на яку не отримано документа, що посвідчує право на неї, або земельна частка (пай), право на яку посвідчено відповідно до законодавства, але яка не була виділена в натурі (на місцевості).

Як роз`яснено в п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року №7 Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення земельної ділянки в натурі (на місцевості) та видачі державного акту про право власності на землю. Член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акту на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акту, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК України, зокрема й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай).

Таким чином, судом встановлено на підставі належних і допустимих доказів, що бабуся позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 мала право на земельну частку (пай) розміром 5.32 умовних кадастрових гектара у землі, яка перебувала у колективній власності КСП ім. Фрунзе.

Проте за час свого життя ОСОБА_2 не змогла реалізувати своє право на земельну частку (пай).

З огляду на зазначене, позивач згідно вимог чинного законодавства успадкував дане право, яке підлягає захисту в судовому порядку.

Згідно ст. 81 Земельного Кодексу України громадяни України набувають право власності на земельні ділянки на підставі прийняття спадщини.

Захист прав громадян на земельні ділянки здійснюється, в тому числі, шляхом визнання права, як передбачено п. а ч.3 ст. 152 Земельного Кодексу України.

Частиною 2 ст. 373 ЦК України передбачено, що право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Відповідно до ст.1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.

Пунктами 16, 17 Перехідних положень Земельного кодексу України встановлено, що громадянам - власникам земельних часток (паїв) за їх бажанням виділяються в натурі (на місцевості) земельні ділянки з видачою державних актів на право власності на землю. Сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними прав вимоги на відведення земельної частки (пай) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства.

Згідно п. 3.5 Інформаційного листа Вищого ССУ з розгляду кримінальних та цивільних справ від 16 травня 2013 року № 24-753/0/4-13 Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування у разі втрати, пошкодження сертифіката про право на земельну частку (пай) аналогічного порядку видачі нового сертифікату на ім`я спадкодавця спадкоємцям особи, яка мала право на земельну частку (пай), не передбачено. Отже, належним способом захисту прав спадкоємців у разі відмови нотаріуса видати свідоцтво право на спадщину на земельну частку (пай) є звернення спадкоємців до суду з вимогами про визнання права на земельну частку (пай) в порядку спадкування.

У відповідності до положень ст.ст.13, 81, 83 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Згідно з ч.1 ст.82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази.

Докази, що не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення (стаття 229 ЦПК України).

Суд розглядає справу дотримуючись принципів змагальності і диспозитивності цивільного судочинства, оцінюючи докази у справі у їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням згідно ст. 229 ЦПК України, захищаючи порушені, невизнані або оспорюванні права, свободи чи інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб згідно ст. 2 ЦПК України.

Відповідно до листа ВСУ від 01.01.2012 року Про судову практику розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення , в разі, якщо установи, які видали ці документи, не можуть виправити допущені в них помилки, громадяни мають право звернутися до суду. Проте сам по собі факт належності документу не породжує для його власника жодних прав, юридичне значення має той факт, що підтверджується документом. Таким чином, для заявниці важливо не так саме одержання документа, як оформлення особистих чи майнових прав, що випливають з цього факту. Це означає, що в судовому порядку можна встановити належність громадянину такого документа, який є правовстановлюючим.

Пунктом 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення № 5 від 31.03.1995 року передбачено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Оскільки встановлення даного факту має для позивача юридичне значення, а виправити помилку в документі у позасудовому порядку не можливо, вказаний юридичний факт підлягає встановленню у судовому порядку.

Таким чином, виходячи з наведеного, дослідивши усі надані суду докази у їх сукупності, перевіривши відповідність вимогам діючого законодавства України, суд вважає за необхідне встановити факт включення ОСОБА_2 , 1913 року народження, померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , до списку громадян-членів КСП, який додається до Державного акту на право колективної власності на землю від 08 грудня 1994 року серія ДП Мж № 003, виданого КСП ім. Фрунзе, за порядковим № 456.

При розгляді даної справи предмет доказування доведений позивачем відповідними доказами, при чому їх аналіз дозволяє зробити висновок про те, що вони є належними, допустимими та достовірними як кожний окремо, так і у взаємному зв`язку у їх сукупності.

В зв`язку з викладеним, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, які підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст.200, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, ст.ст.1216, 1217, 1218, 1225, 1268 ЦК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Уточнені позовні вимоги ОСОБА_1 до Межівської селищної ради про визнання права на земельну частку (пай) в порядку спадкування за законом - задовольнити.

Встановити факт включення ОСОБА_2 , 1913 року народження, померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , в список членів колективного сільськогосподарського підприємства ім. Фрунзе Межівського району, що доданий до Державного акту на право колективної власності на землю КСП ім. Фрунзе від 08 грудня 1994 року, в якому його бабусю ОСОБА_2 від № 456 помилково записано прізвище ОСОБА_2 , а не ОСОБА_2 .

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , громадянином України, реєстраційний номер платника податків: НОМЕР_3 , право на земельну частку (пай) площею 5.32 умовних кадастрових гектарів, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розміщену на території Межівської селищної ради Межівського району Дніпропетровської області, що належала померлій ІНФОРМАЦІЯ_2 бабусі ОСОБА_2 - члену колективного сільськогосподарського підприємства ім. Фрунзе Межівського району, в порядку спадкування за законом.

Судові витрати віднести на рахунок позивача ОСОБА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

До дня початку функціонування єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до Дніпровського апеляційного суду через Межівський районний суд Дніпропетровської області.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Повний текст рішення складено 04.11.2019 року.

Суддя: Л. Ф. Літвінова