Рішення

від 29.10.2019 по справі 530/1340/18

ЗІНЬКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 530/1340/18

Номер провадження 2/530/145/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.10.2019 року Зіньківський районний суд Полтавської області в складі: головуючого - судді Должко С.Р., секретаря Стрілець Л.Г., представника відповідача ОСОБА_1, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Зіньків, цивільну справу за позовом

ОСОБА_2 , адреса проживання: АДРЕСА_1 до ОСОБА_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 , третя особа: ОСОБА_4 , адреса проживання: АДРЕСА_3 про стягнення аліментів на утримання непрацездатної матері, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ч.1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу України - кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

ОСОБА_2 звернулася до Зіньківського районного суду Полтавської області з позовом до ОСОБА_3 , третя особа: ОСОБА_4 про стягнення аліментів на утримання непрацездатної матері.

Ухвалою Зіньківського районного суду Полтавської області від 03 жовтня 2018 року відкрито провадження в цивільній справі позовного провадження.

В позовній заяві ОСОБА_2 зазначає, що вона є пенсіонером за віком. Єдиним доходом наразі є пенсія за віком, яка становить 2415 грн. 32 коп.. Інших джерел доходу не має. Позивачка просить стягти з відповідача аліменти в розмірі в розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку (доходу).

Суд, зачитавши заяву позивача, яка підтримала позовні вимоги, заслухавши відповідача та представника відповідача, які позовні вимоги не визнали та вказали що даний позов написаний її братом, ОСОБА_4 , що вона має дохід менший чим отримує позивач, заслухавши третю особу: ОСОБА_4 , який вказав, що він за згодою своєї мами написав заяву до суду про стягнення аліментів, що вона знаходиться в такому місці, що суду непотрібно знати та її він не бажає привести до судового засідання, так як вона не може прибути за станом здоров"я та дослідивши наявні матеріали справи, знаходить, що заявлені вимоги не обґрунтовані і такі, що не підлягають задоволенню.

Як передбачено ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Відповідно до ст.24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом, не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно зі ст. 10-13 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов"язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов"язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов"язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов"язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов"язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов"язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об"єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз"яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов"язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов"язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов"язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 18 ЦПК України, встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов"язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов"язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов"язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов"язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов"язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов"язковою для суду.

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об"єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними. Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.

У разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, особа, яка подала цей документ, може просити суд до закінчення підготовчого засідання виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цивільного процесуального кодексу України.

Як передбачено нормою ст. 3 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Згідно положень пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 "Про судове рішення у цивільній справі", - рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв`язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі (частина перша статті 213 ЦПК). Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). Якщо є суперечності між нормами процесуального чи матеріального права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, то рішення є законним, якщо судом застосовано відповідно до частини четвертої статті 8 ЦПК норми, що мають вищу юридичну силу. У разі наявності суперечності між нормами законів (кодексів), що мають однакову юридичну силу, застосуванню підлягає той з них, який прийнято пізніше. При встановленні суперечностей між нормами права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, суду також необхідно враховувати роз`яснення Пленуму Верховного Суду України, що містяться в постанові від 1 листопада 1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя". Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

У ст. 8 Конституції України зазначено, що Конституція України має найвищу юридичну силу.

Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

В судовому засіданні було встановлено, що позивач, ОСОБА_2 , 1949 року народження, на день подання даного позову мала вік 69 років. З ІНФОРМАЦІЯ_3 є пенсіонером за віком, пенсія за віком, на день подачі заяви становила 2415 грн. 32 коп., на день розгляду справи 2800 гривень.

Чоловік позивачки помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Має двох дітей. Сина - ОСОБА_4 , який є третьою особою по справі та проживає м. Полтаві та доньку - ОСОБА_3 , яка є відповідачем по справі, проживає в м. Охтирка Сумської області.

Свідчення позивачки з позовної заяви про те, що відповідач - ОСОБА_4 , на неодноразові прохання позивача не дбає про її становище, майже не відвідує матір та не телефонує їй. Спростовуються поясненнями наданими відповідачем в судовому засіданні. Згідно яких відповідач ОСОБА_4 регулярно телефонує до своєї матері ОСОБА_2 та цікавиться як станом її здоров`я так і наявністю яких небудь потреб у матеріальній допомозі. В ході спілкування між позивачем та відповідачем позивач ОСОБА_6 .З жодного разу не зверталася до відповідача з проханням про надання їй фінансової чи іншої матеріальної допомоги на її утримання. Крім того, відповідач періодично відвідує свою матір, на скільки це дозволяють обставини проживання у різних населених пунктах, робоча зайнятість відповідача, зокрема і приїздить до неї коли позивач про те просить. Під час відвідин матері відповідач виявляє цікавість щодо стану її здоров`я і потреб та допомагає по господарству, в тому числі і в обробці землі. Разом із відповідачем позивача також періодично навідує її онук, син відповідача.

Позивач вказує у позові про те, що нею вживалися заходи досудового врегулювання спору, а саме що вона зверталася до відповідача з проханням надавати допомогу та відвідувати її, але в добровільному порядку відповідач свої обов`язки по відношенню до непрацездатної матері не виконує. В судовому засіданні не було здобуто доказів того, що жодних подібних зверненнь від позивача до відповідача не надходило, ні в усній ні в письмовій формі, ані під час спілкування телефоном, ні під час особистих зустрічей. Як вказав відповідач з представником, відповідач ніколи не ухилялася і не відмовляла позивачу, як своїй матері, у наданні необхідної допомоги.

Позивачем не достовірно зазначено, що єдиним її джерелом доходу є пенсія, яка становить 2415, 32 грн., а інших джерел доходу вона не має.

В судовому засіданні було встановлено, що позивач має на праві власності земельну ділянку сільськогосподарського призначення (пай), кадастровий номер 5321381500:00:003:0045, на підставі державного акту про право власності на землю РЗ № 661670 від 28.01.2003 року. Зазначену земельну ділянку позивач здає в оренду приватному сільськогосподарському підприємству Високе (ЄДРПОУ 05287868, місце знаходження: 38111 , Зіньківський район , с. Високе, вул. Першотравнева, 2) за договором оренди землі, речове право оренди зареєстроване 13.11.2015 року строком до 31.12.2022 року (а.с. 142-147).

На підтвердження зазначених обставин до відділу у Зіньківському районі ГУ Держгеокадастру у Полтавській області було направлено ухвалу та отримано відповідь, що позивач, ОСОБА_2 отримує доходи від податкових агентів за період з 01.01.2017 року по 31.12.2018 року (а.с.138-139).

Таким чином, позивач отримує додаткові доходи від надання в оренду земельної ділянки, а пенсія позивача не являється для неї єдиним джерелом доходу.

Позивач стверджує, що майже половину пенсії віддає на сплату комунальних послуг. Проте, позивач є отримувачем житлової субсидії, та не оспорюється третьою особою. Згідно відповіді Управління соціального захисту населення, №189 від 16.01.2019 року, ОСОБА_2 отримує субсидію на відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг яка складає 2018/2019 роки - 1741, 21 грн..

За таких обставин позивач отримує доходи у вигляді пенсії в розмірі 2415,32 грн., орендної плати від надання земельного паю в оренду та у вигляді житлової субсидії.

Згідно ч. 1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч.2 ст.83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

При цьому, згідно положень ч.2 ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Так, позивач зазначає, що вона неодноразово зверталася до відповідача з проханням про надання їй допомоги, але відповідач свої обов`язки не виконує. Разом з тим жодного доказу на підтвердження зазначених обставин позивачем не надано та не зазначено у позовній заяві про наявність таких доказів, посилання на них та причини неможливості їх надання у визначений процесуальний строк.

Позивач зазначає, що її син неодноразово телефонував відповідачці з проханням допомогти в догляді за нею, але відповідач на прохання не реагує. Однак, жодного доказу на підтвердження зазначених обставин позивачем не надано та не зазначено у позовній заяві про наявність таких доказів, посилання на них та причини неможливості їх надання.

Позивач стверджує, що нею вживалися заходи досудового врегулювання спору. Проте жодного доказу на підтвердження зазначених обставин позивачем до позову не додано.

Позивач стверджує, що лише її син ОСОБА_4 приїздить до неї, допомагає по господарству та матеріально. Однак і щодо цих обставин жодного доказу позивачем не подано та не зазначено посилання на докази цього. Згідно до ст. 76 ЦПК України містить такі засоби доказування, які б могли підтвердити ці обставини, якби вони відповідали дійсності.

Позивач стверджує, що в зимовий період, щоб зменшити витрати на газопостачання змушена купувати дрова коштом своєї пенсії або брати на це кошти у сина. Проте жодних доказів на підтвердження зазначених обставин позивачем до позовної заяви не додано та не зазначено у позовній заяві про наявність таких доказів, посилання на них та причини неможливості їх надання у визначений процесуальний строк.

Позивач у позові стверджує що її витрати на сплату комунальних послуг складають 1200 грн. щомісячно, проте знову ж таки доказів чи посилання на них у позові позивачем не надано.

Позивач стверджує, що на її лікування іде значна частина коштів (до 700 грн. у місяць). Водночас жодного доказу на підтвердження наведеної суми та постійності її величини і витрачання позивачем до позову не додано та не зазначено у позовній заяві про наявність таких доказів, посилання на них та причини неможливості їх надання у визначений процесуальний строк.

Позивач стверджує, що до неї ходить людина яка її доглядає, а оплата її послуг обходиться у 1000 грн. на місяць. Разом з тим, аналогічно, жодного доказу на підтвердження зазначених обставин позивачем не надано та не зазначено у позовній заяві про наявність таких доказів, посилання на них та причини неможливості їх надання. Крім того, позивачем не вказано у позовній заяві прізвище, імені та по батькові цієї людини, яка ходить і доглядає її , а також не вказано на якій правовій підставі, на яких умовах та у якому порядку здійснюється такий догляд, які умови оплати зазначених послуг.

Також позивачем не додано до позовної заяви передбачених законодавством України доказів того, що вона за станом здоров`я потребує стороннього догляду і допомоги. Не надано також доказів, які б обґрунтовували дійсну потребу у таких витратах на оплату послуг сторонніх осіб по догляду та її розмір.

Не надано позивачем і доказів наявності у відповідача доходів,1/4 від яких позивач просить стягнути на її користь та у визначений ст, 83, 84 ЦПК України строк не заявлено жодного клопотання з цього приводу.

Згідно ч.1 та ч. 2 ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Позивачем заявлено позов за ст.202 Сімейного кодексу України про стягнення аліментів на утримання непрацездатної матері.

Згідно ст.202 СК України повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.

Згідно ч.1 ст. 204 СК України дочка, син можуть бути звільнені судом від обов`язку утримувати матір, батька та обов`язку брати участь у додаткових витратах, якщо буде встановлено, що мати, батько ухилялися від виконання своїх батьківських обов`язків.

Таким чином, до предмету доказування у даній категорії справ входять: наявність родинного зв`язку між позивачем та відповідачем як між батьками і дітьми; факт непрацездатності позивача; наявність потреби у матеріальній допомозі; факти звернення до повнолітніх працездатних дітей про надання матеріальної допомоги непрацездатним батькам; факт відмови чи ухилення повнолітніх працездатних дітей від виконання своїх обов`язків щодо утримання непрацездатних батьків; наявність чи відсутність обставин, що можуть бути підставою для звільнення від обов`язку утримувати матір, батька.

Додані до позову докази не доводять наявності потреби у наданні матеріальної допомоги. Слід врахувати той факт, що аліменти за своєю правовою природою є регулярними постійними та систематичними платежами на користь особи з метою її утримання. Як наслідок потреба у їх отриманні також повинна відповідати критерію сталості, тобто бути постійною і систематичною, викликаною постійно існуючими об`єктивними обставинами. Матеріальним виразом такої потреби є певний розмір (сума) коштів, які необхідні позивачу для задоволення цієї потреби. Відтак зазначена сума коштів має бути у обґрунтованому і нерозривному причинно-наслідковому зв`язку із такою потребою. При цьому, сама по собі потреба у наданні (отриманні) матеріальної допомоги повинна обумовлюватися тим, що позивач не має можливості її задовольнити за рахунок власних коштів (майна) і становить різницю між сумою необхідних та сумою наявних коштів (майна).

У даній справі позивачем додано докази щодо медичних обстежень та наявних у неї захворювань. Проте сама по собі наявність у особи певних хвороб не є єдиним і достатнім доказом потреби у отриманні матеріальної допомоги у формі аліментів (постійних періодичних платежів). Крім того, наявність певних захворювань не доводить ані їх постійного, сталого характеру, ані жодного обґрунтування розміру потреби (матеріального виразу, обсягу коштів) у наданні матеріальної допомоги.

До позовної заяви додано рахунок (повідомлення) за травень 2018 року за спожиту електроенергію, як зазначає у позові позивач - на підтвердження витрат зі сплати комунальних послуг. Проте, даний рахунок адресовано споживачу ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , а не позивачу - ОСОБА_2 .. Таким чином, даний доказ не підтверджує жодних витрат безпосередньо позивача, оскільки з нього не вбачається факту переоформлення особового рахунку на особу позивача. Крім того, зі змісту даного рахунку на оплату слідує, що станом на 01.05.2018 року була наявна заборгованість у сумі 971,97 грн., а на 01.06.2018 року - 1436,05 грн., отже це підтверджує не факт витрат позивача, а навпаки факт того, що витрати не здійснювалися, інакше б заборгованість не мала місця. Разом з тим, даний рахунок за травень 2018 року, а позов подано у вересні 2018 року, через три місяця після нарахування. Як наслідок цей доказ не встановлює жодних обставин, які існували на момент подання позову. Також варто звернути увагу, що зазначений документ є рахунком (повідомленням) від Полтаваобленерго про нараховану до сплати суму, але не являється платіжним документом, що підтверджує факт понесених витрат, тобто не доводить факту його оплати. Крім того, зазначений рахунок стосується лише електричної енергії, а не усього комплексу житлово-комунальних послуг, на підтвердження витрат по яких позивачем надано цей доказ і має відношення виключно до періоду по травень 2018 року включно.

За таких обставин доданий до позовної заяви рахунок (повідомлення) за травень 2018 року за спожиту електроенергію від Полтаваобленерго не є належним доказом, що доводить обставини які входять до предмету доказування на момент подання позову. Також даний рахунок не є достатнім доказом на підтвердження витрат з оплати житлово-комунальних послуг.

До позовної заяви додано копії фіскальних чеків на оплату медичних препаратів. Однак, звертаю увагу суду на те, що дані документи, будучи лише фіскальними чеками, не містять необхідних реквізитів, які б дозволяли ідентифікувати їх зв`язок з особою позивача. Тобто з наданих документів не вбачається належності цих фіскальних чеків особі позивача, а отже з них не можливо об`єктивно та обґрунтовано встановити розміру витрат, понесених саме позивачем.

Крім того, якщо уважно подивитися на місце видачі (оформлення) зазначених чеків, то чітко видно що більша частина з них видана в місті Полтава, а саме: 16.02.2018 року - м. Полтава, вул. Чураївни, 3/2 ТОВ Мед-сервіе Харків аптека №47; 25.04.2018р - м. Полтава, вул. Гоголя , 38 аптека №12 ТОВ Фірма Тріоль`ЛТД ; 14.06.2018 р. - м. Полтава, різні аптеки по вулицях Фрунзе , 19, Чураївни 3/2, Миру, 7 ; 09.07.2018р. та 13.07.2018 р. - м. Полтава, аптека Тріоль по вул. Миру, 7; 24.07.2018 р. - м. Полтава, аптека №48 ТОВ ТВА-Групп`по вул. Фрунзе, 19; 10.08.2018р - м. Полтава, вул. Європейська, 17 аптека №31 ТОВ Ультраспецмонтаж . Лише один фіскальний чек на суму 22,60 грн. видано в м. Зіньків по вул. Леніна, 37 аптека в„–18 .

З наведеного вбачається, що абсолютна більшість доданих до позову фіскальних чеків стосуються купівлі медичних засобів невідомою особою на території міста Полтава. Також не всі зазначені у даних чеках препарати співпадають з тими, що були призначені позивачу, згідно доданих до позову виписок з історії хвороби. В той же час місцем проживання позивача є Зіньківський район, с. Високе, яке до м. Зіньків розташовано територіально ближче ніж до м. Полтава . А як стверджує позивач їй навіть складно самій одягатися, готувати їжу та прибирати, не кажучи вже про регулярні поїздки до м. Полтави, та територією міста для купівлі ліків у різних аптеках.

Таким чином, вбачається як сумнівність походження доданих до позову фіскальних чеків, так і їх належність особі позивача.

Крім того, варто зауважити, що понесення особою періодичних витрат на купівлю лікарських засобів, у сумах в середньому до 300 грн., не доводить потреби особи у отриманні матеріальної допомоги, саме в формі аліментів, а отже не стосується до предмету доказування у даній справі, а додані фіскальні чеки не є належними та достатніми доказами.

Предметом поданого позову являється стягнення аліментів, за ст.202 СК України, а не стягнення додаткових витратах на батьків, викликаних тяжкою хворобою, інвалідністю або немічністю, за ст.203 СК України, в межах якого зазначені фіскальні чеки могли б бути доказами таких витрат, що входило б до предмету доказування.

Отже додані до позову фіскальні чеки на купівлю медичних препаратів не є належними і достатніми доказами у даній справі.

Додані до позову обстеження МРТ датовано 2016 роком, а виписки з історії хвороби за періоди з 13.02.2017 року по 14.06.2018 року. Однак позов підписано та подано 09.09.2018 року, а сама справа розглядається у 2019 році. Таким чином з доданих медичних документів не можливо встановити стан здоров`я позивача на момент подачі позову та на час розгляду справи судом.

Згідно ч.1 ст.202 СК України повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.

Необхідність матеріальної допомоги визначається в кожному конкретному випадку залежно від матеріального становища батьків. До уваги приймається отримання батьками пенсії, державних пільг, субсидій, наявність у батьків майна, що може приносити дохід, тощо. Сам по собі факт непрацездатності батьків не зумовлює виникнення у дітей обов`язку надання допомоги на утримання та не свідчить про наявність потреби в отриманні матеріальної допомоги. Зазначене підтверджується висновком ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі від 08.11.2017 року у справі №555/664/15-ц.

Згідно ст.205 СК України, суд визначає розмір аліментів на батьків у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) з урахуванням матеріального та сімейного стану сторін. При визначенні розміру аліментів та додаткових витрат, суд бере до уваги можливість одержання утримання від інших дітей, до яких не пред`явлено позову про стягнення аліментів, дружини, чоловіка та своїх батьків.

Згідно зі ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог. Таким чином, суд, при розгляді справи в тому числі обмежений обраним позивачем у позові способом захисту прав та розміром позовних вимог.

Як наслідок, розмір заявлених до стягнення аліментів входить до предмета доказування в частині його обґрунтованості. При цьому слід враховувати рівність обов`язків повнолітніх дітей щодо утримання своїх непрацездатних батьків.

У позові позивач просить стягнути з відповідача аліменти на її утримання у розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку (доходу) щомісячно і довічно. Разом з тим, позивачем жодним чином не обґрунтовано і не доведено належними, допустимими і достатніми доказами, чому саме такий розмір аліментів підлягає стягненню на її користь з відповідача.

З матеріалів справи жодним чином не вбачається і не доведено, співвідношення розміру наявної у позивача потреби в матеріальній допомозі до доходів відповідача, з якого можна було б обгрунтовано вивести саме таку частку - 1/4 усіх видів заробітку (доходів) відповідача.

Крім того, позивачем не враховано рівного обов`язку обох повнолітніх працездатних дітей - ОСОБА_3 (доньки) та ОСОБА_4 (сина) надавати матеріальну допомогу їй як непрацездатній матері. Як наслідок, з наявних у матеріалах справи доказів не можливо встановити яка частка усіх видів заробітку (доходів) у її співвідношенні з потребами позивача буде припадати на кожного з дітей.

Позивачем заявлено позов лише до доньки - ОСОБА_4 , та не заявлено позову до сина, тому суду в силу положень ч.2 ст.205 СК України, слід враховувати при вирішенні справи можливість отримання позивачем матеріальної допомоги від сина - ОСОБА_4 , як другого з повнолітніх дітей, до якого не пред`явлено позву.

Згідно зі ч.4 ст.263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як встановлено Верховним Судом в Постанові від 19.09.2018 року у справі №494/1682/15-ц: Відповідно статті 202 СК України повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги. Аналіз наведеного положення закону дає підстави для висновку, що умовою для виникнення обов`язку повнолітніх дітей утримувати своїх батьків є одночасна наявність двох обов`язкових підстав: непрацездатність батьків та потреба в матеріальній допомозі.

Згадувана стаття Сімейного кодексу України не містить визначення, за яких обставин особа може вважатися такою, що потребує матеріальної допомоги.

При цьому відповідно до частини першої статті 10 СК України, якщо певні сімейні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами або домовленістю (договором) сторін, до них застосовуються норми цього Кодексу, які регулюють подібні відносини (аналогія закону).

За положеннями частин другої-четвертої статті 75 СК України, право на утримання (аліменти) має той із подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу. Непрацездатним вважається той із подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є інвалідом І, II чи III групи.

Один із подружжя є таким, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують йому прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Отже, застосовуючи положення наведеного правила до правовідносин, що врегульовані статтею 202 СК України, Верховний Суд зробив висновок, що право на утримання повнолітньою дочкою, сином виникає у непрацездатних батьків за умови, що їхня заробітна плата, пенсія, доходи від використання майна, інші доходи є меншими за розмір прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно зі ст. 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2019 рік визначено на 2019 рік прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність: з 1 січня 2019 року - 1497 гривень, з 1 липня - 1564 гривні, з 1 грудня - 1638 гривень.

Як вбачається з матеріалів справи, розмір пенсії позивача становить 2415,32 грн., що підтверджено довідкою Гадяцького ОУ ПФ України в Полтавській області від 30.07.2018 року.

Відповідно до ст. 83 ЦПК України, позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цивільного процесуального кодексу України.

Проте, на думку суду, позивачка не довела обставини, які передбачали б задовлення позовних вимог.

Таким чином, суд не вбачає порушення суб`єктивного права, що є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. А тому, вимоги позивача не підлягають задоволенню, оскільки відсутні законні підстави для цього.

У відповідності до ст. 12 ЦПК України, суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Відповідно до ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Залежно від конкретних обставин, суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема: подання позову за відсутності предмета спору.

Таким чином, з урахуванням встановлених судом обставин справи та доказів, що подані на підтвердження позовних вимог є всі підстави для відмови в задоволенні позову.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо позов задоволено повністю, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

На підставі викладеного та керуючисьст. 8 Конституції України, ст. ст. 1,2,4,7, 8,12,13,19,30,81,133,137,141, 210, 228-229, 258, 263-268, 354, 430 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

По позовних вимогах ОСОБА_2 , адреса проживання: АДРЕСА_1 до ОСОБА_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 , третя особа: ОСОБА_4 , адреса проживання: АДРЕСА_3 про стягнення аліментів на утримання непрацездатної матері - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за на слідками апеляційного перегляду.

Написано власноручно.

Повний текст рішення виготовлено 06.11.2019 року.

Суддя Зіньківського районного суду

Полтавської області С.Р. Должко

секретар: Л.Г.Стрілець