Рішення

від 28.10.2019 по справі 753/5216/19

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/5216/19

провадження № 2/753/4930/19

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" жовтня 2019 р. Дарницький районний суд м. Києва в складі

головуючого судді Колесника О.М.

при секретарі Литвин Н.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства Розрахунковий центр послуг про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2019 р. позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди, мотивуючи свої вимоги тим, що у період з 22 лютого 2018 р. по 01 серпень 2018 р. він перебував у трудових відносинах з ДП Розрахунковий центр послуг . Наказом №10/К від 31.07.2018 р. він був звільнений за угодою сторін. Вказаним наказом була також передбачена виплата компенсації за невикористану щорічну відпустку тривалістю 15 календарних днів. При звільненні відповідач, відповідно до вимог законодавства, не провів з ним повного розрахунку, а тому він зобов`язаний також сплатити позивачу суму середнього заробітку за весь час затримки розрахунку. Даними діями відповідач наніс позивачу моральну шкоду, яку він оцінює в 50000,00 грн., які також просить стягнути з відповідача на його користь.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав, просив задовольнити їх у повному обсязі, не заперечував щодо ухвалення заочного рішення.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений відповідно до вимог закону, з заявами чи клопотаннями про неможливість розгляду справи у його відсутність до суду не звертався.

Відповідно до положень ст.280 ЦПК України судом визнано за можливе ухвалити по даній справі заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Заслухавши пояснення позивача, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, з врахуванням того, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, судом встановлено наступне

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).

Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені (ст. 3 ЦПК України).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).

Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Кожен, хто працює, захищається конституційними правами, у тому числі на одержання винагороди (заробітної плати).

Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Так судом встановлено, що позивач з 22.02.2018 р. по 01.08.2018 р. працював в ДП Центр послуг (а.с. 3).

Наказом № 10-К від 31.07.2018 р. позивача звільнено з посади заступника директора з виробничих питань за згодою сторін, згідно п.1 ч.1 ст. 36 КЗпП України. До компенсації 15 календарних днів невикористаної щорічної відпустки ( а.с.6).

Судом встановлено, що на день звільнення відповідач не провів повного розрахунку з позивачем.

Відповідно до ст. 94 Кодексу законів про працю України та ст. 1 Закону України Про оплату праці , заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу.

Невиплата позивачу заробітної плати грубо порушує вимоги закону та право громадянина на отримання грошової винагороди за виконану роботу.

Відповідно до частини першої ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу.

А згідно із частиною першою ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Як вбачається із відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків від 24.10.2019 р. ОСОБА_2 ДП Розрахунковий центр послуг в третьому кварталі 2018 р. нараховано заробітну плату в розмірі 35090,96 грн., проте сплачено у третьому кварталі 17699,68 грн., а у четвертому 3105, 57 грн.

Отже, враховуючи зазначене, заборгованість відповідача перед позивачем по заробітній платі складає (35090,96-17699,68-3105,57) = 14285,71 грн.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника, або уповноваженого ним органу належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Такий розмір визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Відповідно до п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 р. № 13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці , установивши під час розгляду справи про стягнення заробітної плати у зв`язку з затримкою розрахунку під час звільнення, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведені його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності у цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Згідно п.21 вказаної Постанови при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995 року. Обчислення середньої заробітної плати у випадку її збереження, остання обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, включаючи усі виплати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, та проводиться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців роботі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Як вбачається з довідки про доходи ДП Розрахунковий центр послуг від 01.08.2018 р. №83/08-18 позивачу були нараховані наступні суми заробітної плати: за лютий 2018 р. - 10000,00 грн., за березень 2018 грн. - 10000,00 грн., за травень 2018 р. - 24000,00 грн., за червень - 24000,00 грн., за липень - 24000,00 грн., а всього 116000,00 грн. (а.с. 8)

Отже, середньоденна заробітна плата складає: 24000,00 (червень 2018 р.) + 24000,00 грн. (липень 2016 р.) : 42 робочі дні за 2 місяці = 1142,86 грн.

Загальний розмір середнього заробітку за весь час затримки по день звернення до суду складає: 1142,86 грн. (середньоденна зарплата) х 313 дні ( період не виплати заробітної плати з 01.08.2018 р. по 28.10.2019 р.) = 357715,18 грн. (з відрахуванням всіх податків).

Між тим, з часу звільнення позивача з ДП Розрахунковий центр послуг ним отримувались доходи на загальну суму 47283,60 грн., що вбачається із відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків від 24.10.2019 р., а відтак суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню розмір середнього заробітку за весь час затримки по день звернення до суду (з відрахуванням всіх податків і зборів) з врахування даної суми у розмірі 310431,58 грн. (357715,18-47283,60).

Відповідно ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до п. 13 постанови Пленуму Верховного суду України №4 від 31.03.1995 р. Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди , судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України (набрала чинності 13 січня 2000 р.) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Вирішуючи питання щодо розміру відшкодування моральної шкоди, суд з урахуванням обставин справи, характеру та обсягу заподіяних позивачу фізичних та моральних страждань, вважає за необхідне стягнути з відповідача на його користь в порядку відшкодування моральної шкоди 3000,00 грн., що знайшло своє підтвердження у судовому засіданні, а решті суми - відмовити.

Аналізуючи вищезазначене, виходячи із встановлених обставин справи та підстав пред`явлених та підтриманих позивачем вимог, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, на користь позивача підлягає стягненню з відповідача 14 285 грн. 71 коп. в рахунок стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати, 310 431 грн. 58 коп. середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з відрахуванням всіх податків і зборів згідно діючого законодавства, 3 000 грн. моральної шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України Про судовий збір від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Частиною 2 ст. 4 Закону встановлено, що за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою або фізичною особою - підприємцем ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Виходячи з даної норми закону, суми задоволених позовних вимог, з відповідача на користь держави підлягає стягненню сума судового збору в розмірі 4015,57 коп. (14285,71+310431,58х1%=3247,17 грн. (сума судового збору майнового характеру) + 768,40 грн. (сума судового збору немайнового характеру)).

Керуючись ст.ст.3 ,4, 5, 12, 81, 82, 89, 133, 141, 258, 259, 263-265, 267, 268, 280-283, 352, 354 ЦПК України, ст. 15, 23 ЦК України, ст.ст. 47, 94, 116, 117, 237-1 КЗпП України, , Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці , Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100, суд -

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства Розрахунковий центр послуг на користь ОСОБА_1 14 285 грн. 71 коп. в рахунок стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати, 310 431 грн. 58 коп. середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з відрахуванням всіх податків і зборів згідно діючого законодавства, 3 000 грн. моральної шкоди.

Стягнути з Державного підприємства Розрахунковий центр послуг на користь держави 4 015 грн. 57 коп. судового збору.

В задоволенні частини позову ОСОБА_1 до Державного підприємства Розрахунковий центр послуг про відшкодування 47 000 грн. моральної шкоди відмовити.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано до Дарницького районного суду м. Києва протягом 30 днів з дня отримання його копії відповідачем.

Апеляційна скарга на заочне рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом 30 днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини заочного рішення через Дарницький районний суд м. Києва.

Суддя: