Постанова

від 05.11.2019 по справі 904/2348/19

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.11.2019 року м.Дніпро Справа № 904/2348/19

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Антоніка С.Г. (доповідач),

суддів Березкіної О.В., Дарміна М.О.

секретар судового засідання: Пінчук Є.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства Дніпропетровський завод з ремонту та будівництва пасажирських вагонів на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.07.2019 (суддя Бєлік В.Г., повне рішення складено 02.08.2019) у справі № 904/2348/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю вагоноремонтне підприємство Трансрем , м. Дніпро

до Акціонерного товариства Дніпропетровський завод з ремонту та будівництва пасажирських вагонів , м. Дніпро

про стягнення заборгованості за поставлений товар за договором № 2509-1 від 25.09.2017 року та штрафних санкцій у розмірі 1 105 817,70грн, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Вагоноремонтне підприємство Трансрем звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Акціонерного товариства Дніпропетровський завод з ремонту та будівництва пасажирських вагонів про стягнення заборгованості у розмірі 924 979,20 грн., 135 273,40 грн. пені, інфляційних втрат у сумі 34 217,19 грн., 3% річних у розмірі 11 347,91 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором № 2509-1 від 25.09.2017 щодо своєчасної та повної оплати вартості отриманого товару.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 24.07.2019р. у справі № 904/2348/19 позов задоволено частково.

Стягнуто з Акціонерного товариства Дніпропетровського заводу з ремонту та будівництва пасажирських вагонів на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Вагоноремонтне підприємство Трансрем 924 979,20 грн. основного боргу, 67 636,70 грн. пені, 3% річних у сумі 11 347,91 грн., 34 217,19 грн. інфляційних втрат, 16 587,28 грн. витрат зі сплати судового збору і 12 226,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Розстрочено виконання рішення суду на два місяці зі сплатою рівними частинами по 519 090,50 грн. протягом серпня і вересня 2019 року.

В іншій частині позову відмовлено.

Підставою для задоволення позовних вимог стало порушення відповідачем умов укладеного з позивачем договору поставки в частині повної і своєчасної оплати отриманого товару, внаслідок чого місцевий господарський суд в повному обсязі задовольнив вимоги про стягнення основної суми заборгованості і суми 3% річних й інфляційних втрат, нарахованих за період прострочення виконання зобов`язання.

Враховуючи положення частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, скрутне матеріальне становище відповідача, місцевий господарський суд дійшов висновку про необхідність зменшення розміру нарахованої позивачем пені за період прострочення виконання зобов`язання у сумі 135 273,40 грн. на 50%, тобто до 67 363,70 грн.

Приймаючи до уваги складний матеріальний стан позивача, наявність у нього заборгованості перед державним бюджетом у розмірі 9 085 000,00 грн., дебіторську заборгованість у сумі 22 399 600,00 грн. та враховуючи інтереси сторін, місцевий господарський суд частково задовольнив клопотання про розстрочення виконання рішення суду, розстрочивши на 2 місяці.

Задовольняючи вимоги про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 12226,00 грн, місцевий господарський суд дійшов висновку про доведеність вартості послуг адвоката, наданих при вирішенні спору у даній справи.

Акціонерне товариство Дніпровський завод з ремонту та будівництва пасажирських вагонів звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.07.2019 у справі № 904/2318/19 в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу у сумі 12226,00 грн і розстрочення рішення на два місяці. В цій частині скаржник простить апеляційний господарський суд ухвалити нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача 5200 грн. витрат на професійну правничу допомогу і розстрочити виконання рішення суду на 12 місяців, здійснюючи стягнення щомісяця рівними частинами.

Розмір вартості витрат на професійну правничу допомогу скаржник вважає завищеною порівняно зі складністю справи і виконаним адвокатом обсягом робіт. Вважає, що є явно завищеними транспортні витрати, не є достатньо обґрунтованими розрахунки вартості послуг на підготовку позовної заяви (4 год.), підготовки заяви про забезпечення позову (960,50 грн.), часу, який фактично витрачено на участь в судових засіданнях, та часу витрачено на вивчення додаткових доказів, поданих відповідачем та підготовку заперечень на відзив. Тому просить зменшити заявлений позивачем розмір їх стягнення з 12226,00 грн до 5200,00 грн.

Скаржник зазначає, що він має єдиного кредитора - Публічне акціонерне товариство Українська залізниця , який не здійснює сплату боргу у сумі 22399600,00 грн на користь відповідача. Тобто обставини, внаслідок яких мала місце затримка розрахунку за укладеним з позивачем договором, виникли не з вини відповідача, однак вони суттєво вплинули на його фінансовий стан.

В якості підтвердження скрутного матеріального становища і відсутність надлишкових оборотних коштів для сплати заборгованості перед позивачем, відповідач посилається на звіт про фінансові результати відповідача за 2018 рік, а також вивільнення працівників підприємства через зниження обсягів виробництва.

Зазначені обставини скаржник вважає істотними і непідконтрольними йому і якби він міг передбачити їх настання, то не укладав би зазначений договір поставки або уклав би його на інших умова. Настання істотної зміни обставин, що складається з сукупності негативних факторів, які впливають на виконання зобов`язань за укладеним сторонами договором поставки також підтверджується висновком № 696/08-15 від 30.07.2019 Дніпропетровської Торгово-промислової палати.

Скаржник вважає, що місцевий господарський суд не прийняв до уваги вищенаведені обставини справи, тому безпідставно відхилив його клопотання про розстрочення виконання рішення суду строком на 12 місяців.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просив залишити її без задоволення, а рішення місцевого господарського суду у цій справі без змін.

В якості підстав для відмови у задоволенні апеляційної скарги, позивач вказує на відсутність доказів скрутного матеріального становища відповідача і не доведено обставин, що перешкоджають належному виконанню зобов`язань у даній справі, тому заперечує проти розстрочення рішення суду строком на 12 місяців.

Позивач зазначає, що наведені в апеляційній скарзі в обґрунтування надання розстрочення виконання рішення суду обставини, не можуть бути безумовною підставою для надання розстрочення виконання судового рішення. Позивач вважає, що наведені скаржником обставини, що ускладнюють виконання рішення суду, відображають поточну підприємницьку діяльність скаржника, що не є обставиною, з якою закон пов`язує можливість розстрочення виконання судового рішення.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 11.09.2019р. колегією суддів у складі головуючого судді Антоніка С.Г. (доповідач), суддів Березкіної О.В., Дарміна М.О. відкрито провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Дніпропетровський завод з ремонту та будівництва пасажирських вагонів на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.07.2019р. у справі № 904/2348/19.

У судовому засіданні 05.11.2019р. оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Згідно ст. 269 Господарського процесуального кодексу України , суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, заслухавши представників сторін, що стосуються фактів, викладених в апеляційній скарзі, встановила наступне.

Як встановлено господарським судом та неоспорюється сторонами по справі, між Товариством з обмеженою відповідальністю Вагоноремонтне підприємство Трансрем та Акціонерним товариством Дніпропетровський завод з ремонту та будівництва пасажирських вагонів 25.09.2017р. укладений договір № 2509-1 (далі - Договір).

Згідно із пунктом 1.1 Договору, постачальник зобов`язується передати у власність покупця продукцію в терміни, асортименті, кількості та за цінами, узгодженими сторонами в додатках до цього договору, а покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити за нього грошові кошти в порядку і строки, встановлені цим договором та відповідним додатком до нього.

Додатки та додаткові угоди до цього договору є його невід`ємною частиною.

Відповідно до пункту 3.1 Договору, обсяг поставок товару визначається додатками, які є невід`ємною частиною Договору.

Згідно із пунктом 3.2 Договору, поставка товару здійснюється на умовах DDP (склад Покупця) згідно Інкотермс 2010 .

Терміни поставок кожної окремої партії товару за цим договором визначається графіком поставок, який обумовлюється в додатках до цього договору, які є невід`ємною його частиною (пункт 3.3 Договору).

Між сторонами було підписано додатки № 1 від 25.10.2017р., № 2 від 25.10.2017р., № 3 від 27.10.2017р., № 4 від 01.02.2018р., № 5 від 15.02.2017р., № 6 від 07.11.2018р., № 7 від 07.11.2018р. до договору № 2509-1 від 25.09.2017р..

Позивач, на виконання умов договору, у період з 26.11.2018р. по 09.01.2019р. поставив відповідачу товар на загальну суму 2 646 636,00 грн., що підтверджується видатковими накладними та довіреностями (а.с. 21-54).

Відповідач оплату отриманого за Договором товару у повному обсязі не здійснив, зв`язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем у сумі 924 979,20 грн., що підтверджується актом звірки взаємних розрахунків (а.с. 55-57) і не заперечується відповідачем.

Апеляційний господарський суд зазначає, що у відповідності до статей 11, 509 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (зобов`язань), які повинні виконуватися належним чином і у встановлений строк відповідно до вказівок закону, договору.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Укладений між сторонами у справі Договір, порушення виконання умов якого є підставою звернення із позовом у цій справі, за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) в зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частини 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 663 та частинами 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Матеріалами справи підтверджено поставку товару за Договором на загальну суму 1721644,80 грн.

Покупець частково оплатив товар, у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість перед продавцем у розмірі 924979,20 грн, що також підтверджується відповідачем, доказів оплати отриманого товару у повному обсязі матеріали справи не містять, у зв`язку з чим місцевий господарський суд правомірно задовольнив позов в частині стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 924979,20 грн.

Також місцевим господарським судом на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, у повному обсязі задоволено вимоги щодо стягнення 3% річних у сумі 11347,91 грн і інфляційних втрат у сумі 34217,19 грн і 67636,70 грн пені, нарахованих позивачем за період заборгованості.

На підставі статті 233 Господарського кодексу України місцевий господарський суд зменшив розмір нарахованої позивачем заборгованості пені на 50%.

В цій частині рішення місцевого господарського суду не оскаржується.

З приводу доводів апеляційної скарги щодо заперечення висновків місцевого господарського суду про розстрочення виконання рішення суду на два місяці і відмовою у задоволенні клопотання про розстрочення виконання оскарженого рішення на дванадцять місяців, апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Згідно із статтею 331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Підставою для відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Господарський процесуальний кодекс України не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання, тому суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами статті 86 Господарського процесуального кодексу України.

Мотивуючи клопотання про відстрочення виконання рішення суду відповідач послався на складний майновий стан підприємства.

Апеляційний господарський суд зазначає, що за змістом статті 331 Господарського процесуального кодексу України тяжкий матеріальний стан відповідача не є підставою для відстрочки виконання рішення суду, оскільки не є винятковою і непрогнозованою обставиною в умовах ринкової економіки. Такий стан справ відповідача є одним із можливих ризиків підприємницької діяльності.

У розумінні статті 42 Господарського кодексу України здійснення підприємницької діяльності на власний ризик, означає покладання на підприємця тягаря несприятливих наслідків такої діяльності.

Оскільки як позивач, так і відповідач є комерційними підприємствами, вони несуть однакову економічну відповідальність за свої дії та однакові ризики, в зв`язку з чим незадовільний фінансовий стан не є безумовною підставою для розстрочки або відстрочки виконання судового рішення.

Беручи до уваги те, що вирішення питання про розстрочення виконання судового рішення перебуває в межах дискреційних повноважень господарського суду, оцінивши доводи скаржника, апеляційний господарський суд вважає, що місцевий господарський суд, з урахуванням наведених позивачем у заяві обставин для застосування положень статті 331 Господарського процесуального кодексу України, правомірно відмовив у задоволенні заяви про розстрочення виконання рішення суду на дванадцять місяців і розстрочив виконання рішення суду на два місяці.

Також колегія суддів зазначає, що не зважаючи на надання судом розстрочки на два місяця, відповідачем з моменту прийняття рішення і до цього часу не здійснено жодного платежу в погашення заборгованості, що ставить під сумнів виконання відповідач умов розстрочки у разі надання її судом на 12 місяців.

Виходячи із наведеного, апеляційний господарський суд вважає обґрунтованими висновки рішення місцевого суду в частині розстрочки.

Щодо доводів скаржника про необґрунтованість покладення на нього витрат на професійну правничу допомогу у визначеному місцевим господарським судом розмірі слід зазначити наступне.

Згідно ч.1, 2 ст.126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 126).

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 126).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону , яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 126).

Згідно зі статтею 30 Закону України Про адвокатську діяльність , гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

У пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо.

Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать й консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо.

Місцевим господарським судом встановлено, що вартість юридичних послуг (правової допомоги) за договором № 03-06/1 від 03.04.2019р., з урахуванням додаткової угоди № 1 від 03.06.2019р., в якій зазначена послуга, витрачений час та вартість є обґрунтованими, відповідають складності справи і витрати підтверджуються квитанціями до прибуткового касового ордеру. Тому на підставі наявних в матеріалах справи доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу, правомірно задовольнив вимоги про їх відшкодування у розмірі 12226,00 грн.

Критерії співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат (ч.ч.5, 6 ст.126 ГК України).

У відзиві від 22.07.2019р. відповідач по справі просив відмовити у задоволенні вимог щодо стягнення з нього витрат на правничу допомогу мотивуючи відсутністю в матеріалах справи доказів оплати послуг адвоката. Однак не звертався до місцевого господарського суду з клопотанням про зменшення розміру таких витрат через недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України і не надавав доказів або обґрунтувань, в тому числі розрахунків, які б свідчили про неправильність розрахунку витрат або неналежність послуг адвоката.

Лише в апеляційній скарзі заявник навів доводи, які на його думку свідчать про неспівмірність витрат на послуги адвоката.

Виходячи з принципу співмірності та розумності судових витрат, враховуючи вищенаведене, апеляційний господарський суд вважає, що задоволена місцевим господарським судом сума витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 12226,00 грн є такою, що підтверджена наданими доказами, у зв`язку з чим відхиляє вимоги скаржника щодо зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає стягненню з нього, до 5200,00 грн.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

На підставі викладеного, керуючись статтями 129, 269, 275, 276, 281-283 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Дніпропетровський завод з ремонту та будівництва пасажирських вагонів залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.07.2019р. у справі № 904/2348/19 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 07.11.2019р.

Головуючий суддя С.Г. Антонік

Судді О.В. Березкіна

М.О. Дармін