Рішення

від 05.11.2019 по справі 909/830/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05.11.2019 м. Івано-ФранківськСправа № 909/830/19 Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Матуляк П. Я. , секретар судового засідання Юрчак С. Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Естрелла-Україна"

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Теста"

про стягнення заборгованості в сумі 149 826 грн 68 к.

за участю:

представники сторін не з"явилися

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Естрелла-Україна" звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Теста" про стягнення заборгованості в сумі 149 826 грн 68к.

Ухвалою суду від 14.08.19 зазначену позовну заяву залишено без руху та постановлено товариству з обмеженою відповідальністю "Естрелла-Україна" не пізніше десяти днів з дня вручення цієї ухвали усунути недоліки позовної заяви, а саме надати суду:повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб); докази відправлення відповідачу копії позовної заяви і доданих до неї документів;зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; правові підстави позову.

27.08.19 за вх.№14665/9 від позивача надійшло повідомлення про усунення недоліків позовної заяви, відтак ухвалою суду від 28.08.18 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням(викликом) сторін та призначено судовий розгляд справи по суті на 01.10.19, за наслідками якого судовий розгляд справи по суті відкладено на 22.10.19.

В судовому засіданні 22.10.19 оголошено перерву до 05.11.19, про що постановлено ухвалу, занесену до протоколу судового засідання.

Представник позивача в судове засідання не з"явився, однак направив суду клопотання вх.№18171/19 від 22.10.19 щодо долучення до матеріалів справи акта звірки заборгованості, підписаного відповідачем, та розгляду справи за відсутності представника позивача.

Відповідач в судові засідання жодного разу не з"явився, причини неявки в судові засідання не повідомляв, заяв та клопотань, а також відзиву на позов не подавав. Про дату, місце та час судових засідань належним чином повідомлявся, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення поштового відправлення (вх. номер повідомлення 20646/19 від "24" жовтня 2019 р. та 21543/19 від "04" листопада 2019 р.).

Як вбачається із ч.4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Як вбачається з повідомлення про вручення поштового відправлення, ухвалу суду від 28.08.19 відповідач отримав 02.09.19, відтак, п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позов закінчився 17.09.19.

Згідно з ч. 1 ст. 118 ГПК України, право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Згідно ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Враховуючи викладене, суд вважає за можливе у відповідності до ст. 178 та ст. 202 ГПК України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, розглянути справу без участі повноважних представників сторін за наявними в ній матеріалами, запобігаючи безпідставному затягуванню розгляду спору.

При цьому, судом взято до уваги приписи пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вчиненої в Римі 04.11.1950р., ратифікованої Україною 17.07.1997р. (набрала чинності для України 11.09.1997р.), якими гарантовано кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків, зокрема, цивільного характеру. Одночасно, реалізація "права на суд", передбаченого Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., відповідно до практики Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого, згідно із ст.32 Конвенції, поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї, включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати "вирішення" спору судом (рішення Європейського суду з прав людини у справах Буланов та Купчик проти України заяви №№ 7714/06, 23654/08 від 09.12.2010р., Чуйкіна проти України № 28924/04 від 13.01.2011р.).

Розглянувши матеріали справи, дослідивши зібрані по справі докази, з"ясувавши обставини, на яких грунтуються позовні вимоги, давши оцінку доказам, які мають значення для справи, із врахуванням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно розгляду спору впродовж розумного строку, суд встановив наступні

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

21.06.16 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Естрелла-Україна" ( по справі - позивач, за договором - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Теста" (по справі - відповідач, за договором - покупець) укладено договір поставки №22. Зазначений договір підписано сторонами та скріплено їх печатками. Термін дії договору - до 31.12.18; якщо за 30 днів до закінчення поточного календарного року жодна з сторін письмово не заявила про небажання продовжити договір, він вважається продовженим на наступний календарний рік на тих же умовах(п.10.1 договору).

Заяв у відповідності до п.10.1 договору матеріали справи не містять, відтак, з огляду на те, що у видаткових наклданих містять посилання на номер та дату договору, договір є продовженим на 2019 рік.

За умовами зазначеного договору (п.1.1) постачальник зобов»язався поставляти покупцеві товар ( штучні та натуральні оболонки, суміші для ковбас, делікатесів, а також кормові добавки) у кількості, в асортименті та по цінам, що узгоджуються у накладних, що є невід»ємними частинами цього договору, а покупець, у свою чергу, - прийняти цей товар та сплатити його договірну вартість.

Поставка товару здійснюється на умовах EXW «Франко завод» на умовах згідно Міжнародних правил тлумачення торгових термінів ІНКОТЕРМС-2010 або на умовах FCA за згоди постачальника (п.21, 2.2, договору).

Згідно з п.2.4 договору моментом виконання постачальником обов»язку щодо передачі товару покупцю визначається обраним терміном ІНКОТЕРМС-2010 та є дата підписання накладних (для умов EXW), дата передання товару перевізнику(для умов FCA).

Розділом 4 договору сторони погодили строки і порядок поставки. Зокрема, згідно з п.4.1, 4.2, 4.5 договору зобов»язання сторін з поставки товару виникають на підставі погодженого постачальником замовлення покупця, поданого телефоном, засобами електронної пошти або факсимільного зв»язку. Підтвердженням прийняття постачальником обов»язків щодо поставки товару є виставлення рахунку на оплату. Прийняття партії товару безумовно свідчить про те, що він був замовлений покупцем та звільняє постачальника від обов»язку доказування факту існування замовлення.

Сума договору визначається як сума вартості усього товару, поставленого постачальником та прийнятого покупцем під час строку дії цього договору за усіма накладними. Покупець зобов»язаний здійснити попередню оплату вартості поставленого товару у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника(п.6.1, 7.1 договору).

Пунктом 8.3 договору сторони погодили, що за несвоєчасну оплату за товар покупець сплачує постачальнику пеню за кожен день прострочення у розмірі подвійної ставки НБУ.

На виконання прийнятих на себе договірних зобов»язань позивач в рамках договору поставки №22 від 21.06.16 поставив відповідачу товар на загальну суму 157082,39грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткових накладних №2 від 10.01.19 на суму 46170,00грн., №32 від 11.02.19 на суму 17209,32грн., №36 від 14.02.19 на суму 6154,92грн., 361 від 14.03.19 на суму 2600,40грн., №64 від 15.03.19 на суму 2280,96грн., №73 від 29.03.19 на суму 10368,00грн., №80 від 09.04.19 на суму 53172,00грн., №84 від 12.04.19 на суму 3456,00грн., №102 від 14.05.19 на суму 9450,00грн., №112 від 22.05.19 на суму 6220,79грн.

Зазначені накладні містять посилання на дату та номер договору, підписані сторонами та скріплені їх печатками.

За поставлений товар згідно вищезазначених видаткових накладних відповідач розрахувався частково, на суму 115000,00грн., що підтверджується банківськими виписками. Зокрема, 15.01.19 відповідач сплатив позивачу 20000,00грн., 25.01.19 - 20000,00грн., 28.03.19 - 15000,00грн., 09.04.19 - 50000,00грн. Таким чином, залишок заборгованості становить 130059,31грн. і підтверджується атком звірки заборгованості за період 01.01.19-02.08.19, підписаним відповідачем.

У зв"язку з порушенням прийнятих на себе договірних зобов"язань позивачем нараховано відповідачу 16584,60грн. пені, 1472,33грн. 3% річних та 1710,44 грн. інфляційних втрат.

Доказів погашення відповідачем заборгованості на вищезазначену суму матеріали справи не містять.

НОРМИ ПРАВА, ЗАСТОСОВАНІ СУДОМ, ТА МОТИВИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

Згідно з приписами статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. Аналогічні положення закріплено у ст.174 Господарського кодексу України: господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Статтею 202 цього ж Кодексу встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до приписів статті 205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом(ст.639 Цивільного кодексу України).

За змістом ст.173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші тощо), а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Наведена правова норма кореспондується зі статтею 509 Цивільного кодексу України, згідно якої зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов"язковим для виконання сторонами (ст.ст. 626, 627, 628, 629 Цивільного кодексу України).

Спірний договір, укладений між сторонами, є правомірним, оскільки його недійсність прямо не встановлена законом та він не визнаний судом недійсним (ст.204 Цивільного кодексу України).

За змістом ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Реалізація суб`єктами господарювання товарів не господарюючим суб`єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу. Аналогічні положення закріплено і у статті 712 Цивільного кодексу України.

Таким чином, між сторонами у справі на підставі наведених норм закону виникли правовідносини, які за своєю правовою природою є такими, що випливають із договору поставки, тому до них слід застосовувати відповідні положення Цивільного та Господарського кодексів України.

В силу положень ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару(ст.692 Цивільного кодексу України).

Суд констатує, що підписання відповідачем без жодних зауважень видаткових накладних, які є первинними документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", відповідає вимогам ст. 9 цього Закону та п. 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88 та фіксує факт здійснення господарської операції ( в даному випадку - купівлю-продаж товару), відтак є підставою для виникнення у відповідача обов"язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Нормою ст.530 Цивільного кодексу України, встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Пунктом 7.1 договору сторони погодили, що покупець зобов»язаний здійснити попередню оплату вартості поставленого товару у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника.

З огляду на наведене та невиконання відповідачем п.7.1 договору щодо попередньої оплати, строк виконання відповідачем зобов"язання щодо оплати вартості поставленого позивачем товару з врахуванням ст.692 Цивільного кодексу України - після його прийняття.

В порушення умов договору покупець прийняті на себе договірні зобов"язання належним чином не виконав, оплату за отриманий товар не здійснив.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб"єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов"язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Наведена правова норма кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України: одностороння відмова від зобов"язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов"язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 202 Господарського кодексу України та ст.598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України). Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Судом встановлено факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем за договором поставки №22 від 21.06.16 у розмірі 130059,31грн. При цьому, судом враховано, що акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу. Наведене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду у у постанові від 05 березня 2019 року у справі № 910/1389/18.

Згідно ст.599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Однак, якщо зобов"язання не виконано належним чином, то на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов"язки.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч.1 ст.230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов"язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов"язання.

В силу ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов"язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою (штрафом, пенею), якою, з огляду на положення ст.549 Цивільного кодексу України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов"язання. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі(ст. 547 Цивільного кодексу України).

Укладаючи договір, сторони дійшли згоди відносно забезпечення виконання відповідачем грошових зобов"язань пенею. Зокрема, пунктом 8.3 договору сторони погодили, що за несвоєчасну оплату за товар покупець сплачує постачальнику пеню за кожен день прострочення у розмірі подвійної ставки НБУ.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник, що прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи те, що судом встановлено факт прострочення грошового зобов`язання відповідачем, позивачем правомірно здійснено нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат за період з 11.01.19 по 05.08.19 по кожній видатковій накладній окремо.

Господарським судом здійснено перевірку поданого позивачем розрахунку та встановлено, що зазначений розрахунок є арифметично вірним. З огляду на обґрунтованість позовних вимог в цій частині та правильність поданих розрахунків, позовні вимоги про стягнення 16584,60грн. пені, 1472,33грн. 3% річних та 1710,44 грн. інфляційних втрат підлягають задоволенню.

Право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства закріплено статтею 15 Цивільного кодексу України.

Зміст конституційного права особи на звернення до суду за захистом своїх прав визначений статтею 16 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Із приписів вищенаведених правових норм випливає, що позивач, звернувшись до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, зобов`язаний довести наявність або відсутність факту порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача, що пов`язані з його особою.

У рішенні Конституційного Суду України №18-рп/2004 від 01.12.2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Таким чином, вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Судом встановлено факт наявності порушених прав позивача та відповідності обраного позивачем способу захисту порушених прав приписам чинного законодавства, відтак позов підлягає до задоволення.

Враховуючи приписи ст.129 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на задоволення позову, витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача.

Керуючись ст. 124, 129, 129-1 Конституції України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 11, 204, 509, 525, 526, 530, 546, 547, 549, 599, 610-612, 693, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст.173, 193, 265, 267 Господарського кодексу України, ст.ст.73, 74, 77, 86, 129, 165, 202, 232-233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

задовольнити позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Естрелла-Україна" звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Теста" про стягнення заборгованості в сумі 149826 грн 68к.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Теста"(м.Івано-Франківськ, бульвар Південний, буд.35А, код 39270854) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Естрелла-Україна"(м.Київ, вул.Лейпцизька, буд.2/37, к.4, код 40425405) 149826,68(сто сорок дев»ять тисяч вісімсот двадцять шість гривень шістдесят вісім копійок) заборгованості та 2247,39(дві тисячі двісті сорок сім гривень тридцять дев»ять копійок) судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 07.11.2019

Суддя Матуляк П. Я.