ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/20307/16 Суддя (судді) першої інстанції: Добрівська Н.А.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 жовтня 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Лічевецького І.О., суддів - Кобаля М.І., Мельничука В.П., при секретарі - Рейтаровській О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою Головного управління ДФС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 квітня 2019 року адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Адомар до Головного управління ДФС у м. Києві, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - товариство з обмеженою відповідальністю МС 22 , про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
ВСТАНОВИВ
Товариство з обмеженою відповідальністю Адомар (надалі за текстом - ТОВ Адомар ) звернулось до суду з позовом про визнання протиправними та скасування: податкового повідомлення-рішення № 0007061402 від 09.12.2016 р., яким позивачеві збільшено суму грошового зобов`язання із сплати податку на прибуток на 4 028 925 грн. та податкового повідомлення-рішення № 0007071402 від 09.12.2016 р. про збільшення суми грошового зобов`язання із сплати податку на додану вартість на 4 426 810 грн.
На обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що висновки контролюючого органу про безтоварність господарських операцій з ТОВ МС 22 суперечать дійсним обставинам та спростовуються первинними документами.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 квітня 2019 року адміністративний позов задоволено повністю.
В апеляційній скарзі Головне управління ДФС у м. Києві, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення і прийняти нову постанову відмову у задоволенні позову.
Зокрема, скаржник стверджує про відсутність у ТОВ МС 22 основних засобів та трудових ресурсів для провадження господарської діяльності.
Відповідач також звертає увагу на те, що вказаний у договорі від 15.01.2014 р. поточний рахунок ТОВ МС 22 було відкрито лише 27.02.2014 р.
Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, Шостий апеляційний адміністративний суд дійшов наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що у період з 11.11.2016 р. по 17.11.2016 р. посадовцями Головного управління ДФС у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ Адомар з питань, що стали предметом оскарження згідно поданих заперечень до акта перевірки № 318/26-15-14-02-04/38900380 від 20.07.2016 р.
Результати перевірки оформлено актом № 497/26-15-14-02-04/38900380 від 28.11.2016р.
Згідно цьому акту позивачем порушено вимоги ст.ст. 137, 139, 198 Податкового кодексу України (надалі за текстом - ПК України ) внаслідок чого занижено податок на прибуток на суму 3 223 140 грн. та занижено суму податку на додану вартість на 3 541 448 грн.
Такий висновок контролюючого органу вмотивовано наступним.
Відповідно до декларації з податку на прибуток за 2014 р. сума, доходу ТОВ Адомар , що враховується при визначенні об`єкта оподаткування становить 125 756 147 р.
Разом з тим, за даними бухгалтерського обліку у цей період оподатковуваний дохід товариства становив 125 955 238 грн.
Тобто, в порушення вимог статті 137 ПК України позивачем занижено суму доходу від операційної діяльності на 199 091 грн., що призвело до заниження податку на прибуток на 35 836 грн.
За умовами договору поставки № 290 від 15.01.2014 р. ТОВ МС 22 зобов`язалось передати у власність позивача товари спортивного призначення, а останній - прийняти та оплатити їх.
На підставі цього договору були складені видаткові та податкові накладні на загальну суму 17 707 238 грн. 57 коп., у тому числі 3 539 433 грн. ПДВ.
Розрахунки позивач здійснив шляхом безготівкового перерахунку коштів, а сплачені суми включив до складу витрат та податкового кредиту.
Разом з тим, відповідно до довідки Про результати зустрічної звірки ТОВ МС 22 № 1212/1403/33762653 від 21.11.2016 р., складеної Вінницькою ОДПІ ГУ ДФС у Вінницькій області, документально підтвердити реальність здійснення господарських відносин з ТОВ Адомар не має можливості.
Так, ТОВ МС 22 не надано у повному обсязі документи, які підтверджують факт придбання товару, який у подальшому був реалізований позивачеві.
Зокрема, надано лише окремі товарно-транспортні накладні на доставку товару від постачальників.
Крім того, ТОВ МС 22 придбавало товар протягом січня-листопада 2012 р., а реалізувало його ТОВ Адомар лише у вересні 2014 р. При цьому, умови зберігання товару протягом 2-х років його оприбуткування та переміщення документально не підтверджено.
На думку відповідача наведене свідчить про те, що ТОВ Адомар безпідставно сформувало витрати та податковий кредит за господарською операцією з ТОВ МС 22 .
На підставі висновків, викладених в акті перевірки, Головним управлінням ДФС у м. Києві прийнято: податкове повідомлення-рішення № 0007061402 від 09.12.2016 р., яким позивачеві збільшено суму грошового зобов`язання із сплати податку на прибуток на 4 028 925 грн., у тому числі 3 223 140 грн. за основним платежем та 805 785 грн. за штрафними санкціями; податкове повідомлення-рішення № 0007071402 від 09.12.2016 р. про збільшення суми грошового зобов`язання із сплати податку на додану вартість на 4 426 810 грн., у тому числі 3 541 448 грн. за основним платежем та 885 362 грн. за штрафними санкціями.
Згідно з пунктом 138.1 статті 138 ПК України (тут та надалі норми ПК України у редакції що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
За змістом підпункту 138.1.1 пункту 138.1 названої статті ПК України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.
За приписами пункту 138.8 ст. 138 ПК України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов`язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).
Відповідно до пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
За приписами підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Підпунктом а пункту 198.1 статті 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Згідно пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16 липня 1999 року № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Згідно частини 2 статті 9 цього Закону первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Відповідно до підпунктів 2.1, 2.2 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24 травня 1995 р. та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за № 168/704, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів. Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення.
За змістом наведених правових норм витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактичні здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операцій, яка є підставою для формування податкового обліку платника.
На підтвердження товарності укладеної з ТОВ МС 22 угоди позивачем до суду першої інстанції було надано копії: договору поставки № 290 від 15.01.2014 р.; висновків державної санітарно-епідеміологічної експертизи; видаткових накладних; податкових накладних; платіжних доручень; а також документів, що підтверджують подальшу реалізацію придбаного товару, яку свідчать, що зобов`язання за договором виконувались у повному обсязі.
Таким чином, у ТОВ Адомар наявні всі необхідні документи, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського та податкового обліку, для формування витрат та податкового кредиту, а аналіз наданих позивачем первинних документів свідчить про дотримання ним спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум витрат та податкового кредиту по операціям з ТОВ МС 22 .
Посилання відповідача на те, що ТОВ МС 22 не надано у повному обсязі документи, які підтверджують факт придбання товару, який у подальшому був реалізований позивачеві, обгрунтовано не взято судом до уваги.
При дослідженні факту здійснення господарської операцій оцінюватися повинні, перш за все, відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Відносини ж між іншими учасниками поставок товарів, робіт та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між позивачем та його контрагентами.
Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв`язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні.
Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.
Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.
Водночас, у цій справі відповідачем не доведено, а судом першої інстанції не встановлено обставин, які б беззаперечно свідчили про неправомірність формування покупцем витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість.
Відповідно до пункту 123.1 статті 123 ПК України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов`язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - це тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов`язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.
З огляду на наведені правові норми та фактичні обставини справи слід погодитись з висновком суду попередньої інстанції про протиправність податкового повідомлення-рішення № 0007061402 від 09.12.2016 р. в частині збільшення суми грошового зобов`язання із сплати податку на прибуток на 3 984 130 грн., у тому числі 3 187 304 грн. за основним платежем та 796 826 грн. за штрафними санкціями.
Суд не приймає в якості доказу посилання скаржника на те, що вказаний у договорі від 15.01.2014 р. поточний рахунок ТОВ МС 22 було відкрито лише 27.02.2014 р.
По-перше, зазначене не підтверджено належними та допустимими доказами.
По-друге, акт перевірки не містить посилань на таку обставину. Відповідно ж до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень останній не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Разом з тим, ухвалюючи рішення у справі, суд попередньої інстанції не звернув уваги на те, що податковим повідомленням-рішенням № 0007061402 від 09.12.2016 р. позивачеві також збільшено суму грошового зобов`язання на 44 795 грн., у тому числі на 35 836 грн. за основним платежем та на 8 959 грн. за штрафними санкціями, у зв`язку заниженням доходу від операційної діяльності за 2014 р. на 199 091 грн.
Зазначене порушення ТОВ Адомар не оспорюється і жодних аргументів з цього питання у позовній заяві не наведено.
За таких обставин, судова колегія не вбачає підстав для скасування цього податкового повідомлення-рішення у наведеній частині.
Враховую викладене, ухвалене у справі судове рішення підлягає скасуванню з прийняттям постанови про часткове задоволення позову.
Керуючись статтями 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
ПОСТАНОВИВ
Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві задовольнити частково.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 квітня 2019 року скасувати та прийняти нове судове рішення.
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0007061402 від 09.12.2016 р. в частині збільшення суми грошового зобов`язання із сплати податку на прибуток на 44 795 грн.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0007071402 від 09.12.2016 р.
В іншій частині позову відмовити.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття.
Касаційна скарга на постанову суду може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Постанова складена в повному обсязі 05 листопада 2019 р.
Головуючий суддя І.О.Лічевецький
суддя М.І.Кобаль
суддя В.П.Мельничук
Суд | Шостий апеляційний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 31.10.2019 |
Оприлюднено | 08.11.2019 |
Номер документу | 85449865 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Шостий апеляційний адміністративний суд
Лічевецький Ігор Олександрович
Адміністративне
Шостий апеляційний адміністративний суд
Лічевецький Ігор Олександрович
Адміністративне
Шостий апеляційний адміністративний суд
Лічевецький Ігор Олександрович
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні