Рішення

від 08.11.2019 по справі 910/11516/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

08.11.2019Справа № 910/11516/19

Господарський суд міста Києва в складі судді Коткова О.В., розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу № 910/11516/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кондор Логістик"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрфірм"

про стягнення грошових коштів

Без виклику учасників судового процесу.

СУТЬ СПОРУ:

23 серпня 2019 року до Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю "Кондор Логістик" (позивач) надійшла позовна заява б/н від 21.08.2019 року до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрфірм" (відповідач) про стягнення заборгованості за договором поставки партіями з використанням паливних карток № ПК-04 від 13.02.2018 року в сумі 64 507,85 грн., з них: основного боргу - 50 482,00 грн. (п`ятдесят тисяч чотириста вісімдесят дві гривні), 3% річних - 1344,94 грн. (одна тисяча триста сорок чотири гривні 94 копійки), інфляційних збитків - 3625,69 грн. (три тисячі шістсот двадцять п`ять гривень 69 копійок) та пені - 9055,22 грн. (дев`ять тисяч п`ятдесят п`ять гривень 22 копійки).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов`язання за договором поставки партіями з використанням паливних карток № ПК-04 від 13.02.2018 року, зокрема, у визначені договором строки не здійснив оплату вартості поставленого йому позивачем товару, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.08.2019 року у справі № 910/11516/19 позовну заяву б/н від 21.08.2019 року Товариства з обмеженою відповідальністю "Кондор Логістик" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрфірм" про стягнення грошових коштів залишено без руху, надано Товариству з обмеженою відповідальністю "Кондор Логістик" строк для усунення встановлених недоліків позовної заяви протягом 5 (п`яти) днів з дня вручення даної ухвали.

Так, поштове відправлення з ухвалою суду у даній справі було направлене Товариству з обмеженою відповідальністю "Кондор Логістик" за адресою: м. Львів, вул. Єфремова, 84/1Б, яка вказана в позовній заяві та відповідає адресі місцезнаходження у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

У відповідності до відомостей з офіційного веб-сайту Державного підприємства "Укрпошта" за поштовим ідентифікатором № 0103052020836 вбачається, що поштове відправлення з ухвалою суду від 28.08.2019 року у справі № 910/11516/19 у точці видачі/доставки - 02.09.2019 року.

10 вересня 2019 року через відділ діловодства суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Кондор Логістик" надійшло клопотання б/н від 06.09.2019 року "Про усунення недоліків позовної заяви".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.09.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи № 910/11516/19 здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; встановлено відповідачу строк у п`ятнадцять днів з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позов із урахуванням вимог, передбачених статтею 165 Господарського процесуального кодексу України, з викладенням мотивів повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на діюче законодавство; докази направлення відзиву позивачу.

Згідно з частиною 4 статті 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, ухвалу суду про відкриття провадження у даній справі було направлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Укрфірм" за адресою: 04205, м. Київ, вул. Маршала Тимошенка, 21, офіс 3, яка вказана в позовній заяві та відповідає адресі місцезнаходження у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

У відповідності до відомостей з офіційного веб-сайту Державного підприємства "Укрпошта" за поштовим ідентифікатором № 0103052023479 вбачається, що поштове відправлення з ухвалою суду від 11.09.2019 року у справі № 910/11516/19 не вручене під час доставки інші причини - 07.10.2019 року.

Відтак, строк для надання відзиву на позовну заяву до 22.10.2019 року (включно).

На адресу суду від відповідача відзиву на позов, клопотань, заяв тощо не надходило.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач так і не скористався наданими йому процесуальними правами, а за висновками суду у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами (ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

13.02.2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Кондор Логістик" (надалі - позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрфірм" (надалі - відповідач, покупець) укладено договір поставки партіями з використанням паливних карток № ПК-04 (надалі - договір), відповідно до п. 2.1. якого, постачальник зобов`язується передавати у власність покупця (поставляти) товари, (надавати послуги), а покупець зобов`язується приймати у власність товари (послуги) та оплачувати їх вартість на умовах, передбачених даним договором.

В п. 3.1. договору визначено, що розрахунки за товари (послуги) здійснюються покупцем в українській національній валюті - гривні, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника. Моментом виконання зобов`язань покупця по оплаті товарів (послуг) вважається момент поступлення грошових коштів на поточний рахунок постачальника.

Договір набирає сили з моменту його підписання сторонами та діє протягом 1 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань по даному договору (п. 8.1. договору).

На виконання умов договору поставки партіями з використанням паливних карток № ПК-04 від 13.02.2018 року позивач поставив, а відповідач прийняв товар - паливо дизельне Mustang на загальну суму 51 482,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № 260918/13 від 26.09.2018 року та роздруківкою з клієнтської програми Online WOG від 06.09.2019 року № 17889 з інформацією про реалізацію нафтопродуктів.

На оплату товару позивачем були виставлені рахунки № 1161 від 26.09.2019 року на суму 27 890,00 грн. та № 1244 від 04.10.2018 року на суму 23 592,00 грн.

Судом встановлено, що позивач, внаслідок неоплати поставленого за договором поставки партіями з використанням паливних карток № ПК-04 від 13.02.2018 року товару направив відповідачу претензію № 8929 від 11.01.2019 року, в якій просив сплатити заборгованість за товар в розмірі 51 482,00 грн.

Як зазначає позивач, за отриманий товар відповідач розрахувався лише частково на суму 1000,00 грн., що підтверджується меморіальним ордером № J0411330YZ від 11.04.2019 року, призначення платежу за яким: оплата згідно рахунку № 1244 від 04.10.2018 року, відтак, відповідач, за розрахунками позивача, має заборгованість за договором в розмірі 50 482,00 грн.

Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Окрім того, позивач просить суд стягнути з відповідача санкції за неналежне виконання останнім грошового зобов`язання щодо оплати товару.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Пунктом 1 ст. 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Нормами ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За приписами ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін, як встановлено нормами ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України.

Приписами ч. 1 ст. 665 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Нормами ст. 691 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За приписами ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Наявність, обсяг заборгованості відповідача у розмірі 50 482,00 грн. та настання строку виконання обов`язку щодо сплати не були спростовані відповідачем.

Крім того, суд зазначає, що право позивача на отримання грошових коштів за поставлений товар, прийнятий відповідачем без заперечень та зауважень, підлягає реалізації і захисту, оскільки укладений між сторонами договір є дійсним і обов`язковим для виконання сторонами, а отже, в силу приписів статей 204, 629 Цивільного кодексу України, породжує для його сторін відповідні права та обов`язки.

При цьому за змістом статей 598, 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема виконанням, проведеним належним чином.

За умовами ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ч. 1 ст. 222 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Позивачем доведено суду факт порушення з боку відповідача своїх зобов`язань щодо не здійснення оплати вартості поставленого товару, тоді як строк виконання відповідачем зобов`язання з оплати товару настав, а наявність заборгованості підтверджується наявними в матеріалах справи доказами. Відповідач доказів сплати боргу в повному обсязі станом на день розгляду справи суду не надав.

Крім того, відповідач контррозрахунку заявленої до стягнення суми основного боргу до суду не надав та не надіслав.

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та положень договору, зважаючи на відсутність в матеріалах справи контррозрахунку суми заявленої до стягнення та враховуючи, що позивач має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором поставки партіями з використанням паливних карток № ПК-04 від 13.02.2018 року в розмірі 50 482,00 грн.

Позивач також просить стягнути з відповідача на його користь 3% річних - 1344,94 грн., інфляційні збитки - 3625,69 грн. та пеню - 9055,22 грн. за порушення виконання грошового зобов`язання щодо оплати товару.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З положень п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

За приписами ст. 547 та п. 1 ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання (в тому числі щодо неустойки) вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

З матеріалів справи не вбачається, судом не встановлено та позивачем не доведено укладення між сторонами у справі письмового правочину щодо забезпечення виконання відповідачем зобов`язання у вигляді пені, а розмір пені договором або актом цивільного законодавства у спірних правовідносинах сторін також не встановлено, що виключає правові підстави для стягнення пені, нарахованої позивачем.

Згідно з ч. 1 ст. 13 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

За таких обставин, чинне цивільне законодавство не передбачає можливість забезпечення виконання зобов`язань, що виникли між сторонами, шляхом позадоговірного встановлення пені, а договірні відносини між сторонами з цього приводу відсутні.

З огляду на викладені вище норми чинного законодавства, суд дійшов висновку, що підстави для стягнення з відповідача пені відсутні, відтак позовні вимоги в частині стягнення пені в сумі 9055,22 грн. задоволенню не підлягають.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наведена норма встановлює право кредитора вимагати сплати суму боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних протягом усього періоду прострочення до моменту повного виконання боржником своїх грошових зобов`язань перед кредитором.

При цьому, передбачена законом відповідальність за неналежне виконання покупцем грошового зобов`язання з оплати поставленого йому товару підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань ).

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція). При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць , поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України Про індексацію грошових доходів населення у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 24.04.2019 року у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 року у справі № 924/312/18 та від 05.07.2019 року у справі № 905/600/18.

На підтвердження вимог в частині стягнення інфляційних збитків у розмірі 3625,69 грн. позивач надав висновок № 33 економічного експертного дослідження від 20.08.2019 року, складеного судовим експертом Бурдьо Іриною Михайлівною.

При розрахунку інфляційних збитків судовим експертом Бурдьо Іриною Михайлівною не враховано вищевикладеного, у зв`язку з чим суд вважає за необхідне здійснити власний розрахунок інфляційних збитків.

Суд відмічає, що в даному випадку вірним періодом нарахування інфляційних збитків є період з 01.10.2018 року по 31.07.2019 року на суму заборгованості 27 890,00 грн., за період з 01.11.2018 року по 31.03.2019 року на суму заборгованості 23 592,00 грн. та за період з 01.05.2019 року по 31.07.2019 року на суму заборгованості 22 592,00 грн., оскільки 11.04.2019 року відповідачем було здійснено часткову оплату товару згідно рахунку № 1244 від 04.10.2018 року на суму 23 592,00 грн., а нарахування інфляційних збитків, як вже зазначалося судом вище, визначається за прострочення, що триває повний місяць , поки існує борг.

Здійснивши розрахунок інфляційних збитків за визначений судом період, суд встановив, що загальна сума інфляційних збитків за період з 01.10.2018 року по 31.07.2019 року на суму заборгованості 27 890,00 грн., яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, за розрахунком суду, становить 1978,05 грн., за період з 01.11.2018 року по 31.03.2019 року на суму заборгованості 23 592,00 грн. - сума інфляційних збитків становить 1104,87 грн., в частині стягнення інфляційних збитків за період з 01.05.2019 року по 31.07.2019 року на суму заборгованості 22 592,00 грн. слід відмовити, оскільки сукупний індекс інфляції за період з 01.05.2019 року по 31.07.2019 року становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція), виходячи з наведеного нижче розрахунку:

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за періодІнфляційне збільшення суми боргу 01.05.2019 - 31.07.2019 22592.00 0.996 -91.43 Таким чином, загальна сума інфляційних збитків, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 3082,92 грн., в іншій частині позовних вимог щодо стягнення інфляційних збитків в сумі 542,77 грн. позивачу належить відмовити.

Перевіривши правильність наданого позивачем розрахунку 3% річних, судом встановлено, що загальна сума 3% річних, яка підлягає стягненню з відповідача на користь відповідача становить 1276,69 грн., в іншій частині позовних вимог щодо стягнення 3% річних в сумі 68,25 грн. позивачу належить відмовити.

Як встановлено судом, відповідач не скористався наданими йому ст. 46 Господарського процесуального кодексу України правами, жодного доказу на спростування доводів позивача, або доказів, які б свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлені до стягнення кошти, суду не надав.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню про стягнення 54 841,61 грн., з них: основного боргу - 50 482,00 грн. (п`ятдесят тисяч чотириста вісімдесят дві гривні), 3% річних - 1276,69 грн. (одна тисяча двісті сімдесят шість гривень 69 копійок) та інфляційних збитків - 3082,92 грн. (три тисячі вісімдесят дві гривні 92 копійки).

Судові витрати позивача по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених вимог в сумі 1633,14 грн. відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Щодо витрат на проведення економічного експертного висновку у розмірі 3140,00 грн. суд зазначає наступне.

На підтвердження понесених витрат у зазначеному розмірі позивач надав платіжне доручення № 1939 від 20.08.2019 року.

Суд наголошує, що чинне процесуальне законодавство надає можливість отримати висновок експерта на замовлення учасника справи без ухвали суду про призначення експертизи (ч. 3 ст. 98 ГПК України).

Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України закріплено, що учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд вважає обґрунтованими та доведеними доводи щодо стягнення з відповідача суми 3140,00 грн. за складання висновку № 33 економічного експертного дослідження від 20.08.2019 року, складеного судовим експертом Бурдьо Іриною Михайлівною, оплата якого підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням № 1939 від 20.08.2019 року

Керуючись ст.ст. 73, 86, 129, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрфірм" (ідентифікаційний код 39823763, адреса: 04205, м. Київ, вул. Маршала Тимошенка, 21, офіс 3) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Кондор Логістик" (ідентифікаційний код 39046990, адреса: 79044, м. Львів, вул. Єфремова, 84/1Б) грошові кошти: основного боргу - 50 482,00 грн. (п`ятдесят тисяч чотириста вісімдесят дві гривні), 3% річних - 1276,69 грн. (одна тисяча двісті сімдесят шість гривень 69 копійок), інфляційних збитків - 3082,92 грн. (три тисячі вісімдесят дві гривні 92 копійки), витрати на проведення економічного експертного висновку - 3140,00 грн. (три тисячі сто сорок гривень) та судовий збір - 1735,10 грн. (одна тисяча сімсот тридцять п`ять гривень 10 копійок).

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 08.11.2019р.

Суддя О.В. Котков