Рішення

від 04.11.2019 по справі 910/11782/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.11.2019Справа № 910/11782/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Національного наукового центру "Інститут механізації та електрифікації сільського господарства"

до Національного університету біоресурсів і природокористування України

про стягнення 75 258, 96 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Національний науковий центр "Інститут механізації та електрифікації сільського господарства" (далі -позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Національного університету біоресурсів і природокористування України (далі -відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 105 258, 96 грн., з яких: 73 800, 00 грн. - основного боргу, 6 213, 63 грн. - 3 % річних та 25 245, 33 грн. - інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором про надання послуг № 25 від 22.07.2016.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.09.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову та характер спірних правовідносин, судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв`язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.

При цьому, судом повідомлено відповідача, що останній протягом п`яти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі може подати заяву із обгрунтованими запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження (у разі їх наявності).

07.10.2019 через відділ автоматизованого документообігу суду позивач подав заяву про зменшення позовних вимог, в якій позивач просить суд стягнути з відповідача 43 800, 00 грн. - основного боргу, 25 245, 33 грн - інфляційні втрати та 6 213, 63 грн - 3 % річних.

Також, 07.10.2019 позивач подав заяву про відшкодування витрат на правову допомогу, в якій просить суд стягнути з відповідача витрати на професійну правову допомогу у розмірі 6 000, 00 грн.

Розглянувши подану позивачем заяву про зменшення розміру позовних вимог, суд відзначає наступне.

Частиною 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження;

Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Враховуючи наведене, суд визнає подану заяву такою, що відповідає вимогам ст. 46 ГПК України у зв`язку з чим приймає її до розгляду.

За таких обставин, суд розглядає справу, виходячи з нової ціни позову, а саме 75 258, 96 грн., яка складається з: 43 800, 00 грн. - основного боргу, 25 245, 33 грн - інфляційні втрати та 6 213, 63 грн - 3 % річних.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 02.09.2019 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 03041, м. Київ, вул. Героїв Оборони, буд. 15.

З матеріалів справи вбачається, що до суду повернуто рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення з відміткою про вручення представнику відповідача 06.09.2019 ухвали Господарського суду міста Києва від 02.09.2019 про відкриття провадження у справі.

Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

22.07.2016 між Національним науковим центром "Інститут механізації та електрифікації сільського господарства" (далі - виконавець) та Національним університетом біоресурсів і природокористування України, в особі відокремленого підрозділу Навчально-дослідного господарства Ворзель (далі - замовник) укладено договір про надання послуг № 25, умовами якого передбачено, що виконавець зобов`язується на території угідь замовника виконати послуги зі збирання врожаю сільськогосподарських культур з використанням паливно-мастильних матеріалів замовника - за кількістю, якістю, в строки та на умовах договору, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконані роботи.

Відповідно до п. 1.2. договору, виконавець зобов`язується виконати наступні роботи: Озиме жито, площа - 23 га, плановий початок робіт - 25.07.2016; Озима пшениця, площа - 21 га, плановий початок робіт - 26.07.2016; Тритікале, площа - 75 га, плановий початок робіт - 28.07.2016, Овес, площа - 4 га, плановий початок робіт - 30.07.2016,

Згідно п. 1.3. договору, загальний обсяг робіт по збиранню врожаю складає 123 га. Сторони не вправі відмовитися від обсягу робіт, передбаченого цим пунктом.

Ціна за одиницю послуг 600, 00 грн за 1 га. Загальна сума договору становить 73 800, 00 грн, в тому числі ПДВ 12 300, 00 грн (п. 2.1. договору).

Пунктом 2.2. передбачено, що здавання послуг виконавцем та приймання їх замовником оформлюється актом приймання-передачі наданих послуг, який підписується повноважними представниками сторін протягом 3 (трьох) робочих днів після фактичного надання послуг.

Підписання акту приймання-передачі наданих послуг представником замовника є підтвердженням відсутності претензій з його боку (п. 2.3. договору).

Відповідно до п. 6.2. договору, строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 6.1. договору та закінчується 31.12.2016.

Закінчення строку цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору (п. 6.3. договору).

З матеріалів справи вбачається, що позивачем на виконання умов договору були надані послуги на загальну суму 73 800, 00 грн., а відповідачем прийняті надані послуги, що підтверджується актом № 98 приймання-передачі виконаних робіт (надання послуг) від 31.08.2016, яка підписана представником сторін та скріплена печатками товариств (копія у матеріалах справи).

Проте, відповідач за надані послуги розрахувався частково, внаслідок чого за останнім утворилась заборгованість у розмірі 43 800, 00 грн.

При цьому, листом від 05.02.2017 № 12 відповідач гарантував провести оплату за надані послуги згідно договору № 25 від 22.07.2016 до 01.08.2017 з помісячною проплатою в сумі 10 000, 00 грн.

Позивачем на адресу відповідача направлялись вимоги № 345 від 19.06.2019, № 346 від 19.06.2019, в яких позивач просив відповідача погасити заборгованість протягом 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, що підтверджується описами вкладення та копіями фіскальних чеків від 19.06.2019

Отже, обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконує свої зобов`язання щодо оплати наданих послуг, внаслідок чого за Національним університетом біоресурсів і природокористування України утворилась заборгованість у розмірі 43 800, 00 грн.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 6 213, 63 грн. - 3 % річних за період з 01.09.2016 по 12.08.2019 та 25 245, 33 грн. - інфляційних втрат за період з вересня 2016 по травень 2017 та з серпня 2017 по червень 2019.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору № 25 від 22.07.2016, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором про надання послуг.

Так, згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 2 ст. 901 Цивільного кодексу України визначено, що положення глави 63 Цивільного кодексу України можуть застосовуватись до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Згідно ст. 902 Цивільного кодексу України, виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором (ч. 2 ст. 193 Цивільного кодексу України).

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Судом встановлено, що позивач виконав свої зобов`язання за договором належним чином, надав передбачені договором послуги на загальну суму 73 800, 00 грн., а відповідачем прийняті надані послуги, що підтверджується актом № 98 приймання-передачі виконаних робіт (надання послуг) від 31.08.2016, яка підписана представником сторін та скріплена печатками товариств (копія у матеріалах справи).

Проте, відповідач за надані послуги розрахувався частково, внаслідок чого за останнім утворилась заборгованість у розмірі 43 800, 00 грн.

За змістом статей 598, 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема виконанням, проведеним належним чином.

Як встановлено ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Пунктом 2.2. передбачено, що здавання послуг виконавцем та приймання їх замовником оформлюється актом приймання-передачі наданих послуг, який підписується повноважними представниками сторін протягом 3 (трьох) робочих днів після фактичного надання послуг.

Підписання акту приймання-передачі наданих послуг представником замовника є підтвердженням відсутності претензій з його боку (п. 2.3. договору).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Враховуючи вищенаведене, з урахуванням положень п. 2.3. договору та приписів ст. 530 Цивільного кодексу України, суд приходить до беззаперечного висновку, що боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання з оплати наданих послуг у розмірі 43 800, 00 грн. та за висновком суду, у даному випадку відповідальність за невиконання грошового зобов`язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття наданих послуг за актом № 98 від 31.08.2016, тобто з 01.09.2016.

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, оскільки відповідач не надав суду доказів належного виконання свого зобов`язання щодо оплати наданих послуг, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору про надання послуг № 25 від 22.07.2016 і положення ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 43 800, 00 грн. підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 6 213, 63 грн. - 3 % річних за період з 01.09.2016 по 12.08.2019 та 25 245, 33 грн. - інфляційних втрат за період з вересня 2016 по травень 2017 та з серпня 2017 по червень 2019.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013 року).

Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань", інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Судом перевірено правильність наданих позивачем розрахунків 3% річних та інфляційних втрат і встановлено, що останні відповідають вимогам чинного законодавства, зокрема, проведені з урахуванням моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов`язання та за відповідний період прострочення.

Оскільки матеріалами справи підтверджується прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання за договором про надання послуг № 25 від 22.07.2016, в силу положень ст. 625 Цивільного кодексу України, підлягають стягненню з відповідача 6 213, 63 грн. - 3 % річних за період з 01.09.2016 по 12.08.2019 та 25 245, 33 грн. - інфляційних втрат за період з вересня 2016 по травень 2017 та з серпня 2017 по червень 2019.

Тож, позовні вимоги Національного наукового центру "Інститут механізації та електрифікації сільського господарства" підлягають задоволенню у повному обсязі.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Крім того, позивач просив суд покласти на відповідача витрати, пов`язані із правовою допомогою.

Згідно ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об`єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17.

Так, 01.02.2019 між Національним науковим центром "Інститут механізації та електрифікації сільського господарства" Національної академії аграрних наук України (далі - клієнт) та Адвокатським об`єднанням Віртус (далі - адвокатське об`єднання) укладено договір № 1/02 про надання правової допомоги, відповідно до якого клієнт доручає, а адвокатське об`єднання приймає на себе зобов`язання надавати правову (правничу, юридичну) допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним договором.

30.09.2019 Національним науковим центром "Інститут механізації та електрифікації сільського господарства" Національної академії аграрних наук України та Адвокатським об`єднанням Віртус складено та підписано акт прийому-передачі наданих послуг (правової допомоги) № 5 до договору, відповідно до якого вартість наданих послуг складає 6 000, 00 грн. за 12 годин роботи адвоката.

З матеріалів справи вбачається, що 01.10.2019 позивачем здійснено оплату послуг адвоката згідно договору № 1/02 про надання правової допомоги 01.02.2019 та акту № 5 від 30.09.2019, що підтверджується платіжним дорученням № 1110 від 01.10.2019 на суму 6 000, 00 грн.

Таким чином, оскільки відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката відповідачем не заявлено, враховуючи задоволення позовних вимог, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення з відповідача 6 000, 00 грн. витрат на послуги адвоката.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва.

ВИРІШИВ :

1. Позовні вимоги Національного наукового центру "Інститут механізації та електрифікації сільського господарства" задовольнити.

2. Стягнути з Національного університету біоресурсів і природокористування України (03041, м. Київ, вул. Героїв Оборони, буд. 15, ідентифікаційний код - 00493706) на користь Національного наукового центру "Інститут механізації та електрифікації сільського господарства" (08631, Київська обл., смт. Глеваха, вул. Вокзальна, буд. 11, ідентифікаційний код - 05496135) 43 800 (сорок три тисячі вісімсот) грн 00 коп. - заборгованості, 25 245 (двадцять п`ять тисяч двісті сорок п`ять) грн. 33 коп. - інфляційних втрат, 6 213 (шість тисяч двісті тринадцять) грн. 63 коп. - 3 % річних, 1 921 (одну тисячу дев`ятсот двадцять одну) грн. 00 коп. - судового збору та 6 000 (шість тисяч) грн 00 коп. - витрат на професійну правничу допомогу у розмірі

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя С. О. Щербаков