Рішення

від 07.11.2019 по справі 530/1196/19

ЗІНЬКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 530/1196/19

Номер провадження 2/530/745/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.11.2019 р. Зіньківський районний суд Полтавської області в складі: головуючого - судді Должко С.Р., секретаря Стрілець Л.Г., розглянувши в місті Зіньків справу за позовом

ОСОБА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 до Тарасівської сільської ради Зіньківського району Полтавської області, юридична адреса: Полтавська область, Зіньківський район, с.Тарасівка про визнання права власності на спадкове майно, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 звернулася в Зіньківський районний суд Полтавської області з позовом до Тарасівської сільської ради Зіньківського району Полтавської області, юридична адреса: Полтавська область, Зіньківський район, с.Тарасівка про визнання права власності на спадкове майно.

В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з`явилася, але направила до суду заяву про розгляд справи за її відсутності та підтримання позовних вимог.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, але направив до суду заяву про розгляд справи за його відсутності та визнання позовних вимог.

Суд вирішив за можливе розглядати справу у відсутності сторін, на підставі наявних у справі доказів, з урахуванням норм ст.247 ЦПК України.

На підставі письмових заяв усіх сторін по справі, суд ухвалює рішення за відсутності сторін, на підставі наявних в матеріалах справи письмових доказів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, в порядку, передбаченому ст.ст. 223 , 247 ЦПК України .

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Якщо одна зі сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.

Відповідно до статті 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову, суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Оскільки відповідач визнав позовні вимоги і вони знайшли своє повне підтвердження в судовому засіданні, суд приймає вказане визнання позову, оскільки такі дії відповідача не суперечать закону та не порушують права, свободи чи інтереси інших осіб, тому, відповідно до вимог ст. 206 ЦПК України , суд вважає, що вказані позовні вимоги є цілком доведеними, обґрунтованими і підлягають задоволенню у вказаному обсязі.

У відповідності до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цивільного процесуального кодексу України.

Як передбачено нормою ст. 3 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Відповідно до ст. 41 Конституції України: «кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності» .

Відповідно до ст. 16 ЦК України, визнання права є одним із способів захисту порушеного майнового права.

Відповідно до ст. 30 ЦПК України: «Позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини» , враховуючи місцезнаходження, позов пред`являється за правилами виключної підсудності до Зіньківського районного суду Полтавської області за місцем знаходження земельної ділянки.

Відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою... .

Згідно положень пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» , - рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв`язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі. При встановленні суперечностей між нормами права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, суду також необхідно враховувати роз`яснення Пленуму Верховного Суду України, що містяться в постанові від 1 листопада 1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя". Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

За змістом ст. 12 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процессу їхні процесуальні права та обов`язки, неслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процессу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процессу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Відповідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі докозам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Відповідно до п. 11 ст. 346 ЦК України право власності припиняється у разі смерті власника.

Відповідно до ч. 5 ст. З Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою.

Відповідно до положень Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" ( 280/97-ВР ), основні терміни, використані в цьому Законі, мають таке значення: зокрема, територіальна громада - жителі, об`єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об`єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр; районні та обласні ради - органи місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст. Згідно з ст.5 Закону система місцевого самоврядування включає: територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення. Відповідно до ст.10 цього ж Закону сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Пленуму Верховного Суду України у п. 24 Постанови № 7 від 30 травня 2008 р. Про судову практику у справах про спадкування роз`яснив, що при відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Судом встановлено що, ІНФОРМАЦІЯ_1 помер - ОСОБА_2 , про що Виконавчим комітетом Тарасівської сільської ради Зіньківського району Полтавської області видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 від 05 січня 2007 року (а.с.12).

Після його смерті відкрилася спадщина у вигляді земельної ділянки площею 2,4783 га, розташованої на території Тарасівської сільської ради Зіньківського району Полтавської області, з цільовим призначенням (використанням) Для ведення товарного сільськогосподарського виробництва , що належала ОСОБА_2 , згідно Державного акту на право приватної власності на землю серії ІІ-ПЛ №033861, виданого 19 грудня 2001 року Тарасівською сільською радою народних депутатів, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №1396 (а.с.10).

Відповідно довідки Тарасівської сільської ради Зіньківського району Полтавської області, останнє місце проживання померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 було зареєстровано за адресою: Полтавська область, АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 . На день смерті ОСОБА_2 за вказаною адресою інших осіб не зареєстровано.

ОСОБА_3 та брат померлого ОСОБА_4 у 1957 році уклали шлюб та разом проживали в селі Бобрівник, Зіньківського району, Полтавської області. У 1961 році до них переїхав померлий ОСОБА_2 , який так і залишився проживати в даному господарстві до самої смерті. Факт проживання їх однією сім`єю підтверджується довідкою Тарасівської сільської ради Зіньківського району Полтавської області №613/02-44 від 18.07.2019 року, згідно якої по даних погосподарського обліку за 1961-1963 роки, книги №5 с. Бобрівник, Зіньківського району АДРЕСА_5 , особовий рахунок № НОМЕР_2 , в розділі Список членів сім`ї значиться ОСОБА_2 , 1946 року народження, який повернувся в господарство, у вересні 1961 року і мав наступний склад сім`ї: ОСОБА_4 , 1935 р.н. - брат; ОСОБА_3 , 1936 р.н. - ОСОБА_5 ; ОСОБА_6 , 1958 р.н. - племінниця; ОСОБА_7 , 1962 р.н. - племінниця (а.с.14).

Після смерті батька позивача, ОСОБА_4 , який помер ще 11 ІНФОРМАЦІЯ_2 року, мати ОСОБА_3 більше в зареєстрованому шлюбі не перебувала, залишилася проживати з братом свого чоловіка, померлим ОСОБА_2 . Згодом вони стали проживати у фактичних шлюбних відносинах, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, проводили спільні витрати, придбали чимало майна в інтересах сім`ї. Шлюб в органах РАГСУ не реєстрували, так як спільних дітей у них не було і потреби у реєстрації шлюбу не малося, а прізвища й так були однакові. У будь якому іншому шлюбі ОСОБА_2 не перебував, власних дітей не мав.

Першою померла мати позивачки - ОСОБА_3 , про що Виконкомом Тарасівської сільської ради Зіньківського району Полтавської області було видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_3 від 01 січня 2007 року(а.с.11). Після її смерті через 6 днів помер і дядько позивачки - ОСОБА_2 . Оскільки, вони померли майже разом, то позивач подала заяву про прийняття спадщини тільки після матері, про що Зіньківською державною нотаріальною конторою було заведено спадкову справу №75/2007. Спадкове майно, яке позивач збиралася на той час переоформити на себе складалося із житлового будинку, який відносився до колгоспного двору, тому довелося звертатися до суду, щоб визнати право власності, бо нотаріус виніс постанову про відмову у вчиненні нотаріальних дій. Таким чином, жодного свідоцтва про право на спадщину після смерті матері, в Зіньківській державній нотаріальній конторі, позивач не отримала.

Не зважаючи на позивача місце реєстрації, на протязі останніх шести років перед смертю рідних, вона проживала разом з матір`ю та дядьком, адже за ними був потрібен постійний догляд.

ОСОБА_1 бажає успадкувати належну ОСОБА_2 земельну ділянку, але не може цього зробити, так як він при житті не заповів свого майна. За законом успадкувати його майно позивач також не може хоч і проживала з померлим більше 6 років перед його смертю, але зареєстрована не була і в шестимісячний строк заяви про прийняття спадщини до нотаріуса не подала.

Звернувшись до Зіньківської державної нотаріальної контори з проханням видати свідоцтво про право на сцадщину за законом на земельну ділянку після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , нотаріус відмовив, про що було винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії (а.с.16).

З правового висновку зробленого Верховним Судом України у справі № 6- 3095цс15 постанова від 6 липня 2016 року слідує, що особа яка вчасно прийняла спадщину у спосіб встановлений законом, є власником спадкового майна, має право володіти й користуватися ним, проте через відсутність реєстрації такого права обмежена у праві розпорядження належним їй майном.

Частиною другою ст.3 Сімейного кодексу України визначено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

В ст.1 Закону України Про Всеукраїнський перепис населення дано визначення терміну догомогосподарство - сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об`єднують та витрачають кошти. Ці особи можуть перебувати у родинних стосунках або стосунках свояцтва, не перебувати у будь-яких з цих стосунків, або бути і в тих, і в інших стосунках.

В Листі №24-753/0/4-13 від 16.05.2013 р. Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних прав роз`яснив, що при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини, судам необхідно враховувати правила ч. 2 ст. З СК про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності ЦК п. 21 ППВСУ від 30 травня 2008 року № 7.

Зазначеними нормами підтверджується, що строк проживання однією сім`єю позивача, матері і дядька склав більше п`яти років, перебіг якого розпочався з квітня 2000 р. і закінчився 05.01.2007 р..

Системний аналіз ст. 29 ЦК України, ст. 3 Закону Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні , ч.3 ст.1268 ЦК України, які діяли на час відкриття спадщини ОСОБА_2 дає право стверджувати, що позивач прийняла спадщину після його смерті.

Так, відповідно до ст. 29 ЦК України в редакції від 29.09.2005 р. визначено, що місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Частиною першою ст. З Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні від 11 грудня 2003 року дано визначення термінам місце перебування - адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік та місце проживання - адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік.

Також п. п. 3.21, 3.22 глави 10 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.12 року № 296/5, в редакції нас відкриття спадщини після смерті ОСОБА_2 встановлено, що у разі відсутності у паспорті спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання із спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець на день смерті спадкодавця проживав разом із цим спадкодавцем.

В той же час, зазначений пункт Порядку не містив безпосереднього твердження, що відмітка в паспорті про реєстрацію є доказом фактичного та постійного проживання.

Таким чином, одним зі способів підтвердження місця постійного проживання, відповідно з цим Порядком, є - довідка органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець на день смерті спадкодавця проживав разом із ним, незалежно від відмітки у паспорті про реєстрацію іншого місця проживання, так як відмітка у паспорті про реєстрацію є лише технічною процедурою обліку місця проживання громадян.

Пітведженням того, що ОСОБА_2 , був позивачки дядьком є військовий квиток, в якому записано наступний склад сім`ї: батько - ОСОБА_4 , 1912 року, мати - ОСОБА_8 , 1913 рок; брат - ОСОБА_9 , 1950 року; брат - ОСОБА_10 , 1952 року; брат - ОСОБА_4 , 1935 року (а.с.13).

Свідки ОСОБА_11 та ОСОБА_12 в своїх пояснення підтвердили, що ОСОБА_2 був позивачки ОСОБА_1 дядьком з яким вони прожили разом більше п"яти років (а.с.39-40).

Відповідно до ст. 316 ЦК України "правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею..."..

Відповідно до змісту ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , при розгляді справ українські суди повинні застосовувати Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Також, у п.12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 Про судове рішення у цивільній справі зазначено, що в мотивувальній частині кожного рішення у разі необхідності мають бути посилання на Конвенцію та рішення Європейського суду, які згідно з Законом №3477 Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини є джерелом права і підлягають застосуванню в такій справі .

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та Протоколи до неї є складовою національного законодавства України.

Рішення Європейського суду є офіційною формою роз`яснення основних (невідчужуваних) прав кожної людини, закріплених і гарантованих Конвенцією, яка є частиною національного законодавства, та у зв`язку з цим - джерелом законодавчого правового регулювання і правозастосування в Україні.

Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

З огляду на вищевикладене вбачається, що положення ч.1 ст.1268 ЦК України стосовно захисту права власності повністю відповідає захисту права власності, яке гарантується ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що у відповідності до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Крім цього, зміст цього конвенційного положення про захист права власності розкритий у ряді Рішень Європейського Суду з прав людини. Так, у Рішенні Європейського суду від 29.11.1991 року у справі Пайн Велів Девелопментс ЛТД проти Ірландії зазначається, що власники мають право претендувати щонайменше на законне сподівання на можливість користуватися своєю власністю.

Також, Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його прав і обов`язків цивільного характеру (п.36 рішення ЄСПЛ від 21.02.1975 року у справі Голден проти Сполученого королівства ) та кожен має право на ефективний засіб юридичного захисту (ст.13 Конвенції).

Визнання за позивачем права приватної власності не порушує прав, свобод та інтересів інших осіб.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини дії суб`єкта владних повноважень щодо втручання чи обмеження прав людини повинні бути обґрунтованими, законними, необхідними, а втручання - пропорційним. Дискреційність повноважень органу влади повинна бути зведена до мінімуму, а логіка рішень органу влади повинна бути чіткою і зрозумілою, як і можливі наслідки таких дій. Особа не повинна відповідати за помилки, вчинені органом держави.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Таким чином, з урахуванням встановлених судом обставин справи та доказів, що подані на підтвердження позовних вимог, із врахуванням визнання відповідачем позову, що не порушує прав та інтересів інших осіб, є підстави для задоволення позову.

За змістом ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Ч.2 ст.141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача.

Позивач судові витрати покладає на себе.

Суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства ухвалюючи рішення на основі повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні та керуючись ч. 4 ст. 3, ч.3 ст.19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень", ст.16, ст. 328, 376, 392 Цивільного кодексу України 1,2,4,7, 8,12,13,19, 30, 228-229, 258, 263-268 ЦПК , ЗУ "Про судовий збір" суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 до Тарасівської сільської ради Зіньківського району Полтавської області, юридична адреса: Полтавська область, Зіньківський район, с.Тарасівка про визнання права власності на спадкове майно - задоволити повністю.

Встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , із спадкодавцем ОСОБА_2 однією сім`єю з квітня 2000 року до часу відкриття спадщини, ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки фізичної особи - платника податків НОМЕР_4 , право на спадщину за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_2 , яка складається з земельної ділянки площею 2,4783 га, кадастровий номер 5321386400:00:011:0041, розташованої на території Тарасівської сільської ради Зіньківського району Полтавської області, з цільовим призначенням (використанням) Для ведення товарного сільськогосподарського виробництва , що належала ОСОБА_2 , згідно Державного акту на право приватної власності на землю серії ІІ-ПЛ №033861, виданого 19 грудня 2001 року Тарасівською сільською радою народних депутатів, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №1396.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Полтавського апеляційного суду через Зіньківський районний суд Полтавської області в 30 денний строк з дня його проголошення. Особи які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 30 днів з дня отримання копії цього рішення.

Написано власноручно.

Суддя Зіньківського районного суду

Полтавської області С.Р.Должко

Секретар: Л.Г.Стрілець