Рішення

від 08.11.2019 по справі 400/2473/19

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 листопада 2019 р. № 400/2473/19 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лебедєвої Г.В. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області про визнання протиправним рішення, викладене у листі від 21.05.2019 р. № К-4543/0-2356/0/20-19-СГ та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач) до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (надалі - відповідач) з позовними вимогами про:

визнання протиправним рішення Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, викладене в листі від 21.05.2019 року № К-4543/0-2356/0/20- 19-СГ, про відмову у задоволенні клопотання від 16.04.2019 року про безоплатну приватизацію земельної ділянки, а саме клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення із земель сільськогосподарського призначення державної власності земельної ділянки орієнтовною площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Новомиколаївської сільської ради Новобузького району Миколаївської області (за межами населених пунктів, поблизу с. Привільнянське);

зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області прийняти рішення у формі наказу про надання ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення із земель сільськогосподарського призначення державної власності земельної ділянки орієнтовною площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Новомиколаївської сільської ради Новобузького району Миколаївської області (за межами населених пунктів, поблизу с. Привільнянське).

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що ОСОБА_1 в 2016 році звернувся до відповідача з заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою земельної ділянки площею 2 га за рахунок земель державної власності сільськогосподарського призначення, що розташовані на території Новомиколаївської сільської ради Новобузького району Миколаївської області. Протягом 2016-2018 років, відповідач неодноразово з надуманих підстав відмовляв ОСОБА_1 у наданні такого дозволу, з приводу чого він був вимушений звернутися до суду. Двома рішеннями суду від 05.04.2017 року та від 03.05.2018 року дії відповідача були визнанні протиправними. На виконання рішення суду, 12.06.2018 року відповідач видав наказ №3650/0/14-18СГ Про надання дозволу на розроблення документації землеустрою , за яким ОСОБА_1 було надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. 28.08.2018 року позивач уклав договір з ДП Миколаївський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою на розробку земельно-кадастрових робіт та надання послуг. 26.11.2018 року проект землеустрою був погоджений експертом державної експертизи. 06.12.2018 року у встановленому порядку позивач звернувся до відділу Держгеокадастру щодо внесення до земельного кадастру відомостей про земельну ділянку, подавши розроблений проект землеустрою, але 13.12.2018 року державним кадастровим реєстратором цього відділу Цибулею Н . В . було прийняте рішення № РВ-4800469032018 про відмову у внесенні таких відомостей, через те, що площа запроектованої земельної ділянки співпадає із площею іншої земельної ділянки, кадастровий номер 4824582200:03:000:0786. З інформації, отриманої позивачем з Публічної кадастрової карти України, слідує, що земельна ділянка, кадастровий номер 4824582200:03:000:0786, знаходиться на вищезазначеному земельному масиві площею 56,0252 га, перебуває в приватній власності ОСОБА_4 Тому ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області із клопотанням від 16.04.2019 року про безоплатну приватизацію земельної ділянки про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення із земель державної власності сільськогосподарського призначення у власність іншої земельної ділянки орієнтовною площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Новомиколаївської сільської ради Новобузького району Миколаївської області (за межами населених пунктів, поблизу с. Привільнянське). Листом від 21.05.2019 року № К-4543/0-2356/0/20-19-СГ Про розгляд заяви відповідач повідомив, що згідно наказу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 14.05.2019 року № 243 земельна ділянка, зазначена в доданих до заяви графічних матеріалах, включена до переліку земельних ділянок, які передбачені до передачі у власність учасникам антитерористичної операції у межах норм безоплатної приватизації. Враховуючи вищезазначене, Головне управління відмовило у надання відповідного дозволу позивачу. Такі дії відповідача позивач вважає незаконними, оскільки Земельним кодексом України не передбачено підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки громадянину у зв`язку з резервуванням цієї земельної ділянки для передачі її у власність учасникам антитерористичної операції

Ухвалою суду від 13.08.2019 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

29.08.2019 року на виконаня ухвали суду від 13.08.2019 року позивачем до канцелярії Миколаївського окружного адміністративного суду надано докази сплати судового збору в сумі 768, 40 грн.

Ухвалою від 09.09.2019 року Миколаївський окружний адміністративний суд відкрив провадження у справі № 400/2473/19 та ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

30.09.2019 року за вх. № 15341 до канцелярії Миколаївського окружного адміністративного суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Заперечуючи проти позову, відповідач послався на те, що на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України, витягу з протоколу № 83 засідання Кабінету Міністрів України від 29.07.2015 року та клопотань Відділу Держгеокадастру у Новобузькому районі Миколаївської області від 23.04.2019 року № 618/416-19, від 08.05.2019 року № 707/416-19 Головним управлінням Держгеокадастру у Миколаївській області прийнято наказ від 14.05.2019 року № 243 "Про внесення змін до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, які можуть бути передані учасникам антитерористичної операції". Вказав, що відповідно до графічних матералів наданих позивачем до клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою від 16.04.2019 року, бажана земельна ділянка входить в межі земельної ділянки площею 8,0000 га, визначеної для передачі учасникам антитерористичної операції та сім`ям загиблих учасників антитерористичної операції. Крім того, зазначив, що повноваження щодо надання земельної ділянки у власність у даному випадку є виключною компетенцією відповідача, а тому примусити його через судове рішення реалізувати свої повноваження є втручанням у діяльність органу виконавчої влади. Тому, відповідачем правомірно відмовлено позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою.

07.10.2019 року за вх. № 15939 до канцелярії Миколаївського окружного адміністративного суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій ОСОБА_1 зазначив, що відповідачем фактично не направлено на адресу позивача відзиву на позовну заяву, оскільки текст аркушів відзиву є нечитаємий.

16.10.2019 року за вх. № 16581 до канцелярії Миколаївського окружного адміністративного суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області зазначило, що вимоги ухвали Миколаївського окружного адміністративного суду від 09.09.2019 року відповідачем виконано в повному обсязі, а саме вчасно направлено суду та позивачу відзив на позовну заяву.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином. В позовній заяві ОСОБА_1 клопотав про розгляд справи за його відсутності в порядку письмового провадження.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином, про причини неявки суд не сповістив. Заяв чи клопотань до суду не надходило.

Суд клопотання позивача задовольнив та ухвалив розглядати справу в порядку письмового провадження.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

15.10.2016 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2 га у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земельної ділянки державної власності сільськогосподарського призначення площею 56,0252 га, кадастровий номер 4824582200:03:000:0684, що розташована в межах території Новомиколаївської сільської ради Новобузького району Миколаївської області (за межами населених пунктів).

16.12.2016 року Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області направило на адресу ОСОБА_1 листа за № П-6391/6-16-СГ, в якому зазначено, що копії документів заяви позивача не засвідчені згідно до вимог пункту 5.27 Національного стандарту Вимоги до оформлення документів ДСТУ 4163-2003, затвердженого Наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 07.04.2003 № 55, і тому повертає надані матеріали на доопрацювання. ОСОБА_1 не погодився з зазначеною відповіддю та звернувся до адміністративного суду.

05.04.2017 року постановою Миколаївського окружного адміністративного суду частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 , визнано протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області та зобов`язано його повторно розглянути зазначене звернення позивача.

14.08.2017 року Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області повторно розглянуло звернення ОСОБА_1 та надало йому відповідь за №К-9402/6-17-СГ про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, розташовану в межах території Новомиколаївської сільської ради Новобузького району Миколаївської області, мотивуючи це посиланням на відсутність бажаної земельної ділянки у переліку земельних ділянок, які можуть бути передані у власність громадянам в порядку безоплатної приватизації. Також, відповідач додатково повідомив, що під час вирішення питання про виділення земельної ділянки перевага надається насамперед учасникам антитерористичної операції.

03.05.2018 року рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду задоволено позов ОСОБА_1 , зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області надати йому дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2 га у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земельної ділянки державної власності сільськогосподарського призначення площею 56,0252 га, кадастровий номер 4824582200:03:000:0684, що розташована в межах території Новомиколаївської сільської ради Новобузького району Миколаївської області (за межами населених пунктів).

12.06.2018 року на виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду, Головним управлінням Держгеокадастру у Миколаївській області видано наказ №3650/0/14-18-СГ Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою , яким ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею у власність із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що розташована в межах території Новомиколаївської сільської ради Новобузького району Миколаївської області, орієнтовний розмір земельної ділянки 2,00 га ріллі, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства.

28.08.2018 ОСОБА_1 уклав з Державним підприємством Миколаївській науково-дослідний та проектний інститут землеустрою договір №21266 на розробку земельно-кадастрових робіт та надання послуг, на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовний розмір земельної ділянки 2,00 га ріллі, із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що розташована в межах території Новомиколаївської сільської ради Новобузького району Миколаївської області.

26.11.2018 року проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства в межах території Новомиколаївської сільської ради Новобузького району Миколаївської області, отримав позивний висновок державної експертизи.

06.12.2018 року ОСОБА_1 звернувся до відділу у Новобузькому районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області щодо внесення до Державного земельного кадастру відомостей про земельну ділянку, подавши розроблений проект землеустрою.

13.12.2018 року державним кадастровим реєстратором відділу у Новобузькому районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області Цибулею Н.В. було прийняте рішення № РВ-4800469032018 про відмову у внесенні таких відомостей, яке мотивоване тим, що площа запроектованої земельної ділянки співпадає на 100% (повністю) із площею іншої земельної ділянки, кадастровий номер 4824582200:03:000:0786.

Відповідно до інформації Публічної кадастрової карти України, вбачається, що земельна ділянка, кадастровий номер 4824582200:03:000:0786, знаходиться на вищезазначеному земельному масиві площею 56,0252 га. та перебуває в приватній власності ОСОБА_4 .

Після чого, позивач звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області із клопотанням від 16.04.2019 року про безоплатну приватизацію земельної ділянки в якому просив надати йому дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення із земель державної власності сільськогосподарського призначення у власність іншої земельної ділянки орієнтовною площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Новомиколаївської сільської ради Новобузького району Миколаївської області (за межами населених пунктів, поблизу с. Привільнянське).

До клопотання були додані графічні матеріали із зображенням земельної ділянки, обраної ОСОБА_1 для приватизації, а також копії паспорта і картки платника податків.

Листом від 21.05.2019 року № К-4543/0-2356/0/20-19-СГ Про розгляд заяви відповідач відмовив позивачу в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою земельної ділянки. Вкаазане відмоваи мотивована тим, що згідно наказу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 14.05.2019 року № 243 земельна ділянка, зазначена в доданих до заяви графічних матеріалах, включена до переліку земельних ділянок, які передбачені до передачі у власність учасникам антитерористичної операції у межах норм безоплатної приватизації.

Не погоджуючись з відмовою Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою земельної ділянки, позивач звернувся до суду із цим позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, врегульовані Конституцією України, Земельним кодексом України (надалі - ЗК України), Положенням про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженим наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 року № 333, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 25 жовтня 2016 р. за № 1391/29521 та іншими нормативно-правовими актами.

Так, статтею 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону.

Статтею 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно зі ст.19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Відповідно до ч.1 ст.22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Пунктом а частини 3 статті 22 Земельного кодексу України визначено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Згідно з ч.1 ст. 35 ЗК України громадяни України із земель державної і комунальної власності мають право набувати безоплатно у власність або на умовах оренди земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва.

Відповідно до п б ч.1 ст.81 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Згідно п. б ч.1 ст.121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у розмірі не більше 2,0 гектара.

Згідно з ч. 1-2 ст. 116 Земельного кодексу України (надалі - ЗК України) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до ч. 4 ст.122 Земельного Кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Частиною 1 ст. 117 ЗК України передбачено, що передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

А відповідно до вимог ч. 6 - 7 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень ст. 118 ЗК України.

Суд зазначає, що відмова може бути визнана обґрунтованою (вмотивованою) лише тоді, коли компетентним суб`єктом владних повноважень встановлюється невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно - правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

При цьому, на законодавчому рівні зобов`язано орган державної влади або орган місцевого самоврядування у випадках ухвалення рішення про відмову в надані такого дозволу належним чином мотивувати причини цієї відмови.

Аналогічна правова позиція по застосуванню даних норм права викладена в постанові Верховного Суду від 27.02.2018 року у справі № 545/808/17.

Згідно абз. 1 ч. 3 ст. 123 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Суд зазначає, що у клопотанні позивача про надання дозволу зазначено цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додано графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, тобто вимоги ч.6 ст. 118 ЗК України щодо такого клопотання позивачем дотримано.

Отже, позивач при зверненні до відповідача з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства подав необхідні документи, визначені ч.6 ст.118 ЗК України.

Як встановлено судом в процесі розгляду справи, листом від 21.05.2019 року № К-4543/0-2356/0/20-19-СГ Про розгляд заяви відповідач відмовив позивачу в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою земельної ділянки, оскільки згідно наказу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 14.05.2019 року № 243 земельна ділянка, зазначена в доданих до заяви графічних матеріалах, включена до переліку земельних ділянок, які передбачені до передачі у власність учасникам антитерористичної операції у межах норм безоплатної приватизації.

При цьому, відповідно до п. 14 ст. 12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту учасникам бойових дій надаються, зокрема, пільги щодо першочергового відведення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, садівництва і городництва.

19.08.2015 року Кабінетом Міністрів України видано розпорядження № 898-р Питання забезпечення учасників антитерористичної операції та сімей загиблих учасників антитерористичної операції земельними ділянками", яким Державну службу з питань геодезії, картографії та кадастру, обласним та Київській міській державним адміністраціям зобов`язано забезпечити:

- розгляд у першочерговому порядку звернень учасників антитерористичної операції та сімей загиблих учасників антитерористичної операції щодо відведення їм земельних ділянок;

- розміщення на власних офіційних веб-сайтах інформації про місце розташування, цільове призначення та площу земельних ділянок, які можуть бути відведені учасникам антитерористичної операції та сім`ям загиблих учасників антитерористичної операції;

- надання в 10-денний строк після подання учасниками антитерористичної операції або членами сімей загиблих учасників антитерористичної операції заяв про надання їм земельних ділянок відповідної інформації Державній службі у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції.

Наказом Головного управління Держгеокадасту у Миколаївській області від 14.05.2019 року № 243 Про внесення змін до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, які можуть бути передані учасникам антитерористичної операції до переліку земельних ділянок, які можуть бути передані учасникам антитерористичної операції у межах норм безоплатної передачі включено земельні ділянки згідно до наданого переліку, на підставі клопотання відділу у Новобузькому районі Головного управління Держгеокадасту у Миколаївській областівід 08.05.2019 року № 707/416-19 та від 23.04.2019 року №Ц 618/416-19.

Відмовляючи позивачу в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, відповідач зазначив, що земельний масив, в якому позивач бажає отримати земельну ділянку, передбачений для задоволення потреб учасників антитерористичної операції.

Разом з тим, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 19.08.2015 року № 898-р Питання забезпечення учасників антитерористичної операції та сімей загиблих учасників антитерористичної операції земельними ділянками не встановлено заборону надання дозволу на розроблення документації із землеустрою та не заборонено передавати інші, ніж у переліку земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у приватну власність в межах норм безоплатної приватизації для осіб, які не є учасниками антитерористичної операції.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 05.03.2019 року по справі № 808/2200/18.

У відповідності до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

На підставі викладеного суд зазначає, що оскільки позивачем, з урахуванням вищезазначених норм ЗК України, подано відповідні документи, що не заперечується відповідачем, то у відповідача не було правомірних підстав відхиляти клопотання щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення із земель сільськогосподарського призначення державної власності земельної ділянки орієнтовною площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, посилаючись на зарезервованість земельної ділянки для відведення учасникам АТО.

Крім того, лист відповідача від 21.05.2019 № К-4543/0-2356/0/20-19-СГ не є рішенням, що прийнято за належним розглядом клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, оскільки, не містить викладення мотивів прийняття рішення за результатом розгляду поданого клопотання з посиланням на норми чинного законодавства.

При цьому, вирішуючи питання щодо дотримання відповідачем форми та порядку прийняття такої відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, суд зазначає наступне.

Правовий статус, повноваження Головних управлінь Держгеокадастру в областях визначено Положенням про Головне управління Держгеокадастру в області, яке затверджене наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України № 333 від 29.09.2016 р. (надалі - Положення № 333) та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 25.10.2016 за №1391/29521.

Пунктом 8 Положення №333 визначено, що Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру.

Крім того, згідно з п. 84 Типової інструкції з діловодства в територіальних органах Держгеокадастру, затвердженої Наказом Держгеокадастру №600 від 15.10.2015 року, накази видаються як рішення організаційно-розпорядчого характеру. За змістом управлінської дії накази видаються з основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру, адміністративно-господарських, кадрових питань.

При цьому, п.123 вказаної Інструкції визначено, що службові листи складаються з метою обміну інформацією між установами як: відповіді про виконання завдань, визначених в актах органів державної влади, дорученнях вищих посадових осіб; відповіді на запити, звернення; відповіді на виконання доручень установ вищого рівня; відповіді на запити інших установ; відповіді на звернення громадян; відповіді на запити на інформацію; ініціативні листи; супровідні листи.

Отже, відповідно до положень вказаних нормативно-правових актів визначено, що за результатами розгляду будь-яких основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру останнім має видаватися відповідний наказ. При цьому, листи складаються у разі надання відповіді на звернення громадян.

Таким чином, рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або про відмову в його наданні повинно оформлятися розпорядчим індивідуальним правовим актом у формі наказу Головного управління Держгеокадастру в області.

Аналогічна правова позиція щодо вказаного питання викладена Верховним Судом в постановах: від 10.01.2019 року у справі №820/4555/17, від 06.03.2019 року у справі №1640/2594/18, від 23.04.2019 року у справі №818/965/16.

Як свідчать матеріали справи, у межах даного адміністративного спору позивач звернувся до відповідача не із зверненням, а із відповідним клопотанням, за наслідками розгляду якого суб`єкт владних повноважень мав би прийняти відповідне управлінське рішення, натомість, останній протиправно направив позивачу відмову у формі листа.

Отже, наданий відповідачем лист від 21.05.2019 року № К-4543/0-2356/0/20- 19-СГ, не може сприйматися судом як належна відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою для відведення земельної ділянки.

Вказані висновки суду повністю узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 19.02.2019 року у справі №815/905/17.

Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимога позивача про визнання протиправною відмови Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, викладену листом від 21.05.2019 року № К-4543/0-2356/0/20- 19-СГ, про відмову у задоволенні клопотання від 16.04.2019 року про безоплатну приватизацію земельної ділянки, а саме клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення із земель сільськогосподарського призначення державної власності земельної ділянки орієнтовною площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Новомиколаївської сільської ради Новобузького району Миколаївської області (за межами населених пунктів, поблизу с. Привільнянське), - є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Відносно позовної вимоги щодо зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області прийняти рішення у формі наказу про надання ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення із земель сільськогосподарського призначення державної власності земельної ділянки орієнтовною площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Новомиколаївської сільської ради Новобузького району Миколаївської області (за межами населених пунктів, поблизу с. Привільнянське), суд зазначає наступне.

Суд не бере до уваги доводи відповідача про втручання суду у дискреційні повноваження Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області, в разі задоволення цієї вимоги.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивованої відмови у його наданні регламентовано частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України.

Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постанові від 23 травня 2018 року у справі №825/602/17.

Частиною 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У рішенні від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства ЄСПЛ вказав, що норма статті 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Сутність цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечать при цьому виконання своїх зобов`язань. Суд визнав, що вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачені національним законодавством (пункт 145 рішення).

У пункті 50 рішення від 13 січня 2011 року у справі Чуйкіна проти України ЄСПЛ зазначив, що порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати вирішення спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення від 10 липня 2003 року у справах Мултіплекс проти Хорватії (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, пункт 45 та Кутіч проти Хорватії (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, пункт 25, ECHR 2002 II).

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Стаття 13 Конвенції, крім іншого визначає те, що засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Констатація порушення прав фізичної особи внаслідок бездіяльності суб`єкта владних повноважень без зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, не призводить до захисту порушених прав, оскільки не передбачає способу чи механізму їх відновлення, що суперечить меті адміністративного судочинства, а саме ефективному захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Отже завданням суду є не лише суто захист прав і свобод людини, але такий захист, який би призвів до ефективного поновлення порушеного права.

Оскільки, це питання вже тричі розглядалось відповідачем, і постановами Миколаївського окружного адміністративного суду відповідач вже був зобов`язаний повторно розглянути звернення позивача відповідно до вимог ст.118 ЗК України, але знову відмовив у надані дозволу з підстав не передбачених Кодексом, суд дійшов висновку, що у такому випадку можливо поновити порушені права позивачів шляхом зобов`язання відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача.

З огляду на вищезазначене, суд приходить до висновку, що саме зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області прийняти рішення у формі наказу про надання ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення із земель сільськогосподарського призначення державної власності земельної ділянки орієнтовною площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Новомиколаївської сільської ради Новобузького району Миколаївської області (за межами населених пунктів, поблизу с. Привільнянське) є ефективним засобом правового захисту прав позивача.

Відповідно до ч. 1. ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи вищевикладене у сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 77, 78, 139, 159, 162, 241, 243, 244, 245, 246, 250, 260-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (пр. Миру, 34, м. Миколаїв, 54034, ідентифікаційний код 39825404) про визнання протиправним рішення, викладене у листі від 21.05.2019 р. № К-4543/0-2356/0/20-19-СГ та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, викладену листом від 21.05.2019 року № К-4543/0-2356/0/20-19-СГ, про відмову у задоволенні клопотання ОСОБА_1 від 16.04.2019 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення із земель сільськогосподарського призначення державної власності земельної ділянки орієнтовною площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Новомиколаївської сільської ради Новобузького району Миколаївської області (за межами населених пунктів, поблизу с. Привільнянське).

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області (пр. Миру, 34, м. Миколаїв, 54034, код ЄДРПОУ 39825404) прийняти рішення у формі наказу про надання ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення із земель сільськогосподарського призначення державної власності земельної ділянки орієнтовною площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Новомиколаївської сільської ради Новобузького району Миколаївської області (за межами населених пунктів, поблизу с. Привільнянське).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (пр. Миру, 34, м. Миколаїв, 54034, ідентифікаційний код 39825404) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судові витрати в розмірі 768, 40 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 08.11.2019 року.

Суддя Г. В. Лебедєва