Постанова

від 07.11.2019 по справі 815/7390/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

07 листопада 2019 року

Київ

справа №815/7390/16

адміністративне провадження №К/9901/53143/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Бучик А.Ю.,

суддів - Мороз Л.Л., Рибачука А.І.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 14 липня 2017 року (суддя Бжассо Н.В.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2018 року (колегія суддів: Димерлій О.О., Зуєва Л.Є., Шевчук О.А.) у справі № 815/7390/16 за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області, Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області, треті особи - ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради про скасування реєстрації декларацій, свідоцтва про право власності, рішення державного реєстратора,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 з урахуванням уточненого адміністративного позову, звернулися до суду з позовом до Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області, Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради, в якому просили суд:

- скасувати реєстрацію декларації від 13.09.2012 за №ОД 008212164809 про початок будівельних робіт з реконструкції квартири, нежитлових приміщень першого та другого поверху під квартири без зміни геометричних розмірів та цільового призначення за адресою: АДРЕСА_1 ;

- скасувати реєстрацію декларації від 22.02.2013 за №ОД 142130530086 про готовність об`єкта до експлуатації з реконструкції квартири, нежитлових приміщень першого та другого поверху під квартири без зміни геометричних розмірів та цільового призначення за адресою: АДРЕСА_1 ;

- скасувати реєстрацію декларації від 01.04.2014 за №ОД 14210910705 про готовність об`єкта до експлуатації з реконструкції квартири, нежитлових приміщень першого та другого поверху під квартири без зміни геометричних розмірів та цільового призначення за адресою: АДРЕСА_1 ;

- скасувати реєстрацію декларації від 03.04.2015 за №ОД 142150930344 про готовність об`єкта до експлуатації з реконструкції квартири під житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 ;

- скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Одеської області Голоцвана Євгена Олександровича від 10.04.2013, індексний номер 1530798 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриття розділу) шляхом закриття (вилучення) розділу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо об`єкта нерухомого майна: житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 за в„– 38229351101 .

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 14 липня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2018 року, позовну заяву ОСОБА_3 залишено без розгляду.

Не погоджуючись з судовими рішеннями, третя особа ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить їх скасувати та залишити без розгляду позовні заяви всіх позивачів, а не лише ОСОБА_3 .

В обґрунтування касаційної скарги зазначає, що декларації про початок будівельних робіт та про готовність до експлуатації об`єкта підлягають реєстрації та оприлюдненню в загальнодоступному електронному реєстру документі дозвільного характеру. Також про рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності позивачі могли дізнатись з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Вказує, що шестимісячний строк звернення до суду пропущено не лише ОСОБА_3 , а й іншими позивачами.

Відзиву на касаційну скаргу не надходило.

У відповідності до п. 3 ч. 1 ст.345 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судами встановлено, що 19.03.2004 третіми особами ОСОБА_5 та ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу придбані нежитлові приміщення першого та другого поверхів, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . В подальшому, тобто 23.11.2011 третіми особами за договором купівлі-продажу за означеною адресою придбано квартиру НОМЕР_1 . На підставі заяви ОСОБА_5 , 03.09.2012 треті особи отримали містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки №344/01-10/1029/0, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . У відповідності до п.3 містобудівних умов, намірами забудови була реконструкція квартири АДРЕСА_1 нежитлових приміщень першого та другого поверхів , розміщених у внутрішньому двохповерховому флігелі житлового будинку по АДРЕСА_1 , в існуючих габаритах, без розширення, з улаштуванням мансардних приміщень та пристосуванням зазначених вище приміщень під житлові приміщення.

13.09.2012 Інспекцією ДАБК в Одеській області була зареєстрована декларація №ОД 008212164809 про початок будівельних робіт з реконструкції квартири НОМЕР_1 , нежитлових приміщень першого та другого поверху під квартири без зміни геометричних розмірів та цільового призначення за адресою: АДРЕСА_1 , за замовленням ОСОБА_5 та ОСОБА_1

Згодом, 22.02.2013 Інспекцією ДАБК в Одеській області зареєстровано декларацію №ОД 142130530086 та 01.04.2014 зареєстровано декларацію № ОД 1421409107 про готовність до експлуатації об`єкта з реконструкції квартири НОМЕР_1 , нежитлових приміщень першого та другого поверху під квартиру без зміни зовнішніх геометричних розмірів та цільового призначення за адресою: АДРЕСА_1 за замовленням третіх осіб.

На підставі Декларації від 01.04.2014 ОСОБА_5 та ОСОБА_1 отримали свідоцтво про власність на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 273,99 кв.м., згідно із яким означена квартира належить на праві спільної часткової власності у розмірі 1/2 частка на кожну особу.

Також, Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області була зареєстрована декларація від 03.04.2015 за № ОД 142150930344 про готовність до експлуатації об`єкта з реконструкції квартири під житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 за замовленням третіх осіб.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, на підставі цієї декларації за ОСОБА_5 та ОСОБА_1 було зареєстровано право власності на житловий будинок.

Вважаючи зазначені декларації та рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно незаконними, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 звернулись до суду із даним позовом.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку, що згідно положень ст. ст. 99, 100 КАС України, позивачами ОСОБА_2 та ОСОБА_4 не пропущено строк на звернення до суду із зазначеним адміністративним позовом, оскільки КАС України пов`язує початок перебігу шестимісячного строку на звернення до суду з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав. Проте строки звернення до суду пропущено саме ОСОБА_3 .

Крім того, суди вважають, що розгляд справи має здійснюватися в порядку адміністративного судочинства, оскільки в задоволенні клопотання третіх осіб про закриття провадження у справі відмовлено.

Проте колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Згідно із частиною першою статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

На підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Колегія суддів зазначає, що за правилами статті 26 цього Закону України Про регулювання містобудівної діяльності завершальним етапом будівництва об`єкту містобудування є реєстрація права власності на такий об`єкт.

З огляду на викладене, можна дійти висновку, що реєстрація декларації про початок виконання будівельних робіт є актом одноразового застосування, який потягнув за собою настання певних правових наслідків, в даному випадку вчинення ОСОБА_5 та ОСОБА_1 дій щодо реалізації наданого йому цією декларацією права на проведення будівельних робіт.

З моменту реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації, з якою пов`язується закінчення будівництва об`єкта, декларація про початок виконання будівельних робіт вичерпала свою дію. В свою чергу після реєстрації права власності на новостворений об`єкт, також вичерпує свою дію декларація про готовність об`єкта експлуатації.

З моменту реєстрації права власності на новостворений об`єкт вичерпує свою дію декларація про готовність об`єкта експлуатації.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною, зокрема, у постановах Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі № 804/1510/16 та від 02 жовтня 2018 року у справі № 465/1461/16-а.

З установлених судами фактичних обставин справи вбачається, що третіми особами ОСОБА_5 та ОСОБА_1 набуто право власності на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 на підставі оскаржуваної декларації про готовність об`єкта до експлуатації.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, на підставі цієї декларації за ОСОБА_5 та ОСОБА_1 було зареєстровано право власності на квартиру, що підтверджується свідоцтвом про право власності.

Отже, у результаті та на підставі оскаржуваних рішень суб`єкта владних повноважень у третіх осіб виникло речове право на нерухоме майно, тому цей спір стосується приватноправових відносин і не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

За правилами п. 1 ч. 1 ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України; у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 16 ЦК України до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (п. 10 ч. 2 зазначеної статті).

Згідно з ч. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Таким чином, визнання незаконними рішень суб`єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу.

Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Ураховуючи наведені вище нормативні положення, не є публічно-правовим спір між суб`єктом владних повноважень та суб`єктом приватного права - фізичною особою чи юридичною особою, у якому управлінські дії суб`єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної чи юридичної особи. У такому випадку це спір про право цивільне, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб`єкт публічного права, а спірні правовідносини врегульовано нормами цивільного та адміністративного права.

Таким чином, на підставі оскаржуваних рішення суб`єкта владних повноважень, які, на думку позивачів, прийняті внаслідок допущення Інспекцією та державним реєстратором протиправної бездіяльності, у третіх осіб виникло речове право, правомірність набуття якого оспорюється позивачем, тому цей спір стосується приватноправових відносин і не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Зазначена вище правова позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним, зокрема, у постановах від 21 листопада 2018 року у справі № 813/1362/16, 28 листопада 2018 року у справі № 825/642/18, 29 січня 2019 року у справі № 803/1589/17 під час розгляду спорів у подібних правовідносинах.

При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі з обов`язком суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися судом, встановленим законом у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

За нормами частини третьої статті 3 КАС провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 341 КАС України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

Суд зазначає, що позовну заяву залишено без розгляду на стадії судового розгляду справи в порядку ст. 240 КАС України, а тому, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувані ухвали підлягають скасуванню, а провадження у справі - закриттю.

Крім того, суд звертає увагу, що згідно п. 14 ч. 1 ст. 4 КАС України постанова - письмове рішення суду апеляційної або касаційної інстанції в адміністративній справі, у якому вирішуються вимоги апеляційної чи касаційної скарги. Також ч. 4 ст. 241 КАС України перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку закінчується прийняттям постанови.

Проте за наслідками апеляційного перегляду ухвали суду першої інстанції, апеляційним судом 24.05.2018 постановлено ухвалу, а не постанову.

Керуючись ст.ст. 349, 354, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 14 липня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2018 року скасувати.

Провадження у справі № 815/7390/16 за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області, Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області, треті особи - ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради про скасування реєстрації декларацій, свідоцтва про право власності, рішення державного реєстратора закрити.

Роз`яснити позивачам право на звернення з вказаним позовом в порядку цивільного судочинства.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий А.Ю. Бучик

Судді Л.Л. Мороз

А.І. Рибачук