Постанова

від 11.11.2019 по справі 922/1721/19

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" листопада 2019 р. Справа № 922/1721/19

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Склярук О.І. , суддя Гетьман Р.А. , суддя Слободін М.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу відповідача за вх. №2572 Х/1 на рішення господарського суду Харківської області від "23" липня 2019 року (суддя Суслова В.В.) у справі №922/1721/19

за позовом Приватного підприємства "Голден-Фарм", м. Київ,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Астан", м.Мерефа, Харків,

про стягнення 68 116, 04 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 23.07.2019 у справі №922/1721/19 задоволено позовні вимоги Приватного підприємства "Голден-Фарм" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Астан" про стягнення 68 116, 04 грн.

Не погодившись з ухваленим судом першої інстанції рішенням, відповідач звернувся до Східного апеляційного господарського суду зі скаргою.

В обґрунтуванні апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи та невірно застосувавши норми матеріального та процесуального права дійшов хибного висновку щодо часткового задоволення позову.

Відповідач також стверджує, що у відзиві на позовну заяву зазначалось, що згідно п. 5.1 договору поставки між позивачем та відповідачем, обов`язок оплати виникає лише після реалізації отриманого товару третім особам. Також, апелянт вказує, на пункт 6.1 договору, в якому встановлено, що граничний термін реалізації становить 90 діб, після чого поставлений, але не реалізований товар підлягає поверненню постачальнику. Умовами п.п. 6.2, 6.3 встановлено саме обов`язок ПП Голден-Фарм вивезти не реалізований товар. Зазначений в позовній заяві товар на суму 68 116,04 грн. не був реалізований, відповідачем, про що в передбаченому п.6.2 договору порядку, ПП Голден-Фарм сповіщався шляхом направлення письмового повідомлення факсом.

Відповідач відзначає, що частина не реалізованого товару вартістю не була вивезена позивачем у встановлений договором 5-денний строк.

Крім того апелянт також стверджує, що договором чітко не встановлено обов`язку саме відповідача здійснювати контроль за граничним терміном реалізації товару. При цьому, договором не регламентовано питання щодо подальшої долі товару, у якого настав граничний термін реалізації, але який не був вивезений позивачем з будь-яких причин. Тому, апелянт наголошує, на тому, що в даному випадку, для нього не встановлено обов`язку щодо оплати такого товару за спірним договором.

16.08.2019 канцелярією Східного апеляційного господарського суду зареєстровано апеляційну скаргу відповідача на вказане рішення Господарського суду Харківської області.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.08.2019 сформовано колегію суддів у складі головуючого судді Склярук О.І. (суддя -доповідач), суддя Гетьман Р.А., суддя Слободін М.М.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 21.08.2019 апеляційна скарга відповідача залишена без руху з підстав висвітлених у вказаній ухвалі.

05.09.2019 до канцелярії Східного апеляційного господарського суду надійшли клопотання стосовно приєднання додаткових документів на виконання вимог попередньої ухвали, якими були усунуті встановлені раніше недоліки.

Розглянувши матеріали справи та апеляційної скарги, відповідно до статті 262 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія ухвалою від 09.09.2019 відкрила апеляційне провадження у справі №922/1721/19 та у відповідності до приписів ч.10 ст.270 ГПК України, призначена до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Заперечень проти відкриття апеляційного провадження на час постановлення ухвали від учасників справи не надійшло.

Позивачем у встановлений судом процесуальний строк подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він вказує на надуманість та безпідставність тверджень скаржника і просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Судова колегія дослідила вищенаведений відзив та долучила його до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з ч. 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Стаття 270 ГПК України також встановлює, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції у відповідності до вимог ст.282 Господарського процесуального кодексу України, зазначає, що встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини даної справи є наступними.

Як вбачається із матеріалів справи, 01.07.2016 року між Приватним підприємством "Голден-Фарм" (постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Астан" (покупець, відповідач) укладено договір поставки №01/06/16-Я-66.

Згідно з п. 1.1 Договору в порядку та на умовах, визначених цим договором, Постачальник зобов`язується поставляти та передавати у власність покупцю визначений цим Договором товар, а Покупець зобов`язався приймати цей товар та своєчасно здійснювати його оплату.

Найменування, одиниця виміру, ціна за одиницю товару, його часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) визначаються специфікацією, що є додатком № 1 до даного Договору, яка підписується сторонами та являється невід`ємною частиною Договору (п.1.2 договору).

Відповідно до п. 2.5 Договору сторони погодили, що поставка партії товару вважається виконаною в момент передачі партії товару Покупцю.

Умови договору щодо порядку проведення розрахунків передбачені розділом 5 Договору № 01/06/16-Я-66 від 01.07.2016.

Згідно вказаного розділу сторони погодили наступний порядок оплати за кожну поставлену партію товару, а саме по мірі реалізації, один раз в 30 днів, після реалізації Покупцем поставленого товару третім особам (п. 5.1 Договору).

У випадку порушення зобов`язання, що виникає з цього договору (надалі іменується порушення договору ), сторони несуть відповідальність, визначену цим договором та (або) чинним в України законодавством. Порушенням договору є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом цього договору, сторони не несуть відповідальності за порушення договору, якщо воно сталося не з їх вини (умислу чи необережності) у відповідності до умов п. п. 7.1, 7.1.1, 7.1.2 договору.

За умовами пункту 7.1.3 врегульовано, що сторона вважається невинуватою і не несе відповідальності за порушення договору, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання умов цього договору.

Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін та діє протягом одного року, згідно п. 10.1 договору.

Умовами п. 10.2 договору сторони погодили, що договір автоматично пролонгується на той самий строк, на який його було укладено, якщо жодна зі сторін за 30 днів до закінчення дії договору письмово не заявить про бажання розірвати його. Термін дії права сторін на автоматичну пролонгацію дії цього договору не обмежений.

Із тексту позовної заяви вбачається, що відповідно до умов спірного договору Приватним підприємством Голден Фарм передано, а Товариством з обмеженою відповідальністю Астан отримано товар на підставі видаткових накладних (наявних у матеріалах справи) на загальну суму 68 116, 04 грн. у зв`язку з чим позивач вимушено звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача вказаної заборгованості.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Приписами статті 509 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. (Аналогічна норма міститься і у ст. 526 Цивільного кодексу України.). До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, згідно зі ст. 525 Цивільного кодексу України.

Умовами статті 530 Цивільного кодексу України врегульовано, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до вимог ст. 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Дослідивши зміст укладеного між сторонами договору, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

В силу ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як визначено ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як вказано у ч. 1 ст. 697 ЦК України договором може бути встановлено, що право власності на переданий покупцеві товар зберігається за продавцем до оплати товару або настання інших обставин. У цьому разі покупець не має права до переходу до нього права власності розпоряджатися товаром, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із призначення та властивостей товару.

З огляду на вищевикладене, апеляційний суд дійшов висновку, що обов`язком продавця є передання товару у власність покупцеві, який у свою чергу зобов`язується сплатити за товар певну грошову суму. Отже, правовідносини купівлі-продажу зумовлюють перехід права власності на товар від продавця до покупця в момент передання товару покупцеві; при цьому, законодавцем визначено можливість збереження товару за продавцем до оплати товару або настання інших обставин, якщо про таке сторони домовилися при укладенні договору купівлі-продажу.

Як вірно встановлено судом першої інстанції сторонами у п. 2.3 договору передбачено, що у видатково-прибуткових накладних, якими сторони оформлюють поставку товару, сторони вказують асортимент, кількість та вартість товару, що поставляється. Видатково-прибуткові накладні є невід`ємною частиною договору.

Пунктом 2.5 договору сторони погодили, що поставка партії товару вважається виконаною постачальником в момент передачі партії товару покупцю. Перехід ризику випадкового знищення та випадкового пошкодження (псування) товару від постачальника до покупця відбувається в момент підписання покупцем видатково-прибуткової накладної на партію товару.

Разом з цим, сторони погодили, що Покупець надає Постачальнику звіт про реалізований товар кожні 30 днів з моменту здійснення першої поставки за даним договором фактом, або електронною поштою ( п. 5.4 договору).

Також, сторони передбачили, що граничним терміном реалізації товару являється 90 діб, після чого поставлений, але не реалізований товар підлягає поверненню за рахунок Постачальника. З настанням строку, передбаченого п. 6.1 даного Договору, Постачальник зобов`язався здійснити повернення товару у 5 (п`яти) денний строк. Покупець додатково зобов`язався сповістити Постачальника про настання граничного терміну реалізації товару шляхом направлення письмового повідомлення по факту чи електронною поштою, за електронною адресою Постачальника, що визначено у п. 2.1 Договору.

На виконання вищевказаного Договору, позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 68 116, 04 грн., що підтверджується видатковими накладними: № 22867-20768 від 22.06.2017 на суму 1299,66 грн., № 22866-20767 від 22.06.2017 на суму 1079,75 грн., № 22865-20766 від 22.06.2017 на суму 1843,84 грн., № 31955-22164 від 08.09.2017 на суму 5319,70 грн., № 33157-26432 від 19.09.2017 на суму 3876,68 грн., № 34247-27129 від 28.09.2017 на суму 4120,42 грн., № 34312-27176 від 28.09.2017 на суму 3429,37 грн., № 34363-27319 від 29.09.2017 на суму 2480,57 грн., № 36982-28874 від 18.10.2017 на суму 4058,99 грн., №36983-28875 від 18.10.2017 на суму 4616,40 грн., № 37003-28887 від 18.10.2017 на суму 4252,72 грн., № 37858-29355 від 24.10.2017 на суму 1003,92 грн., № 37999-29445 від 25.10.2017 на суму 200,78 грн., № 38000-29446 від 25.10.2017 на суму 358,70 грн., № 38001-29447 від 25.10.2017 на суму 358,70 грн., № 40147-30915 від 09.11.2017 на суму 1876,54 грн., № 40961-31892 від 15.11.2017 на суму 1413,18 грн., № 41689-32485 від 21.11.2017 на суму 3479,15 грн., № 44477-34282 від 11.12.2017 на суму 1563,96 грн., № 45594-35258 від 15.12.2017 на суму 2613,48 грн., № 47651-36724 від 27.12.2017 на суму 1306,12 грн., № 47676-36742 від 27.12.2017 на суму 636,26 грн., №8947-5427 від 01.03.2018 на суму 1291,42 грн., № 11832-7526 від 16.03.2018 на суму 2323,68 грн., № 17616-13078 від 26.04.2018 на суму 12287,74 грн., № 23584 від 12.06.2018 на суму 1024,31 грн.

Крім того матеріалами справи підтверджується обов`язок саме відповідача-покупця оплатити вартість поставленого йому позивачем товару з урахуванням граничного терміну реалізації 90 діб, після чого поставлений товар як не реалізований підлягає поверненню.

Відтак колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду, стосовно того, що позивачем доведено, а матеріалами справи підтверджується факт поставки позивачем відповідачу товару на підставі договору поставки, саме, на суму 68 116, 04 грн.

Доводи відповідача, про те, що товар вказаний у видаткових накладних, наданих позивачем, не був реалізований, у зв`язку з чим, позивач повинен був вивезти вказаний товар зі складу відповідача, апеляційний суд оцінює критично та відхиляє їх, оскільки відповідачем в обґрунтування вказаних доводів не надано ані суду першої, ані апеляційної інстанцій жодних доказів, які б підтверджували обставини щодо не реалізації визначеного товару.

Відповідачем також не надано будь-яких доказів щодо повідомлення позивача про необхідність вивезення товару як не реалізованого зі складу відповідача, що свідчить про необґрунтованість та безпідставність заперечень відповідача.

Разом з цим судова колегія зауважує, що посилання відповідача на те, що частина товару на суму 20548,48 грн. була вивезена позивачем у період з липня по вересень 2018 року, але вказана сума при підрахунках заборгованості не була врахована, є необґрунтованими, оскільки судом першої інстанції було встановлено, що не реалізований товар, вивезений позивачем в період з липня по вересень 2018 року, врахований, як такий, що не підлягає оплаті відповідачем.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції та вважає вимоги щодоі стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 68 116, 04 грн. законними та такими що підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 №3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Названий Суд також зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Згідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України: доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

На підставі вищевикладеного колегія суддів вважає, що твердження скаржника, викладені в апеляційній скарзі ґрунтуються на припущеннях, не доведених належними доказами, тоді як господарським судом першої інстанції в повній мірі з`ясовані та вірно оцінені обставини у справі і ухвалене ним рішення є законним та обґрунтованим, у зв`язку з чим підстав для його скасування та задоволення апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає.

Відповідно до приписів ст. 276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

За приписами ст.129 ГПК України судові витрати покладаються на заявника апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія Східного апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Астан", м.Мерефа, Харків, на рішення господарського суду Харківської області від 23.07.2019 у справі №922/1721/19 - залишити без задоволення.

2.Рішення господарського суду Харківської області від 23.07.2019 у справі №922/1721/19 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано у день проголошення.

Головуючий суддя О.І. Склярук

Суддя Р.А. Гетьман

Суддя М.М. Слободін