Рішення

від 24.10.2019 по справі 910/10172/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

24.10.2019Справа № 910/10172/19

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Стар Пак Груп" доАкціонерного товариства "Українська залізниця" простягнення 1983773,18 грн Суддя Смирнова Ю.М.

Секретар судового засідання Багнюк І.І.

Представники учасників справи:

від позивачаФаліна О. В . , за статутом; від відповідачаВолинський А.В., довіреність №Ц/3-45/118-19 від 04.04.2019;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Стар Пак Груп" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Акціонерного товариства "Українська залізниця" 1983773,18 грн, з яких: 1719814,20 грн основного боргу, 85993,54 грн інфляційних втрат, 25585,18 грн 3% річних та 152380,26 грн пені.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору поставки №СВРЗ-03-22-18-123/ю від 03.10.2018 в частині своєчасного здійснення оплати.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.08.2019 відкрито провадження у справі №910/10172/19; справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання у справі призначено на 19.09.2019; встановлено строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали.

03.09.2019 через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позов, в якому останній навів свій контррозрахунок інфляційних втрат, а також зауважив, що оскільки прострочка оплати товару за укладеним між сторонами договором була незначною, таке порушення зобов`язань не завдало збитків іншим учасникам господарських відносив, внаслідок чого на думку відповідача є підстави для зменшення розміру неустойки на підставі приписів ст.233 Господарського кодексу України.

У підготовчому засіданні 19.09.2019 було оголошено перерву до 02.10.2019.

У підготовчому засіданні 02.10.2019 представник відповідача заявив клопотання про оголошення перерви у підготовчому засіданні, у задоволенні якого судом було відмовлено з підстав його необґрунтованості.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.10.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 24.10.2019.

08.10.2019 через загальний відділ діловодства суду Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про закриття провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу, у зв`язку з її оплатою Акціонерним товариством "Українська залізниця", внаслідок чого відповідач просив суд відмовити позивачу у задоволенні позову в частині стягнення суми основного боргу та зменшити належну до сплати неустойку на 50%.

21.10.2019 через канцелярію Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява, в якій останній позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу не підтримав, а в іншій частині просив суд позов задовольнити та стягнути з відповідача 85993,54 грн інфляційних втрат, 25585,18 грн 3% річних та 152380,26 грн пені.

Представник позивача в судовому засіданні 24.10.2019 заявлені позовні вимоги підтримав в частині стягнення з відповідача 85993,54 грн інфляційних втрат, 25585,18 грн 3% річних та 152380,26 грн пені. Крім того представник позивача повідомив суд про сплату відповідачем суми основного боргу у розмірі 1719813,48 грн 25.09.2019.

Представник відповідача у судовому засіданні 24.10.2019 просив суд провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу закрити у зв`язку з відсутністю предмету спору між сторонами та просив зменшити належну до сплати неустойку на 50%.

В судовому засіданні 24.10.2019 на підставі ст.240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

03.10.2018 між Публічним акціонерним товариством "Українська залізниця" в особі філії "Стрийський вагоноремонтний завод" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (найменування змінене на Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі філії "Стрийський вагоноремонтний завод" Акціонерного товариства "Українська залізниця") (далі - покупець, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Стар Пак Груп" (далі - постачальник, позивач) укладено договір поставки №СВРЗ-03-22-18-123/ю (далі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов`язується протягом 2018 року поставити покупцю товари, зазначені в специфікації №1 (додаток №1) до даного договору, що є невід`ємною частиною договору, а покупець - прийняти і оплатити такі товари згідно умов договору (п.1.1), найменування (номенклатура, асортимент) товару - код ДК 021:2015- 34630000-2 - частини залізничних або трамвайних локомотивів чи рейкового рухомого складу; обладнання для контролю залізничного руху - п`ятник з механічною обробкою, упор передній, упор задній, кронштейн, автозчеп СА-3, хомут тяговий (п.1.2), кількість товару складає 385 шт. і визначається у специфікації №1 (додаток №1), яка є невід`ємною частиною договору (п.1.3), виробник товару, країна - ТОВ "Придніпровський механічний завод", металургійне підприємство "Дніпродзержинський сталеливарний завод" дочірнє підприємство Публічного акціонерного товариства "Дніпровагонмаш" (ДП "Стальзавод"), ПуАТ "Нововолинський ливарний завод", ТОВ "Запорізький сталеливарний завод", ПрАТ "Сталь" Україна, ТОВ "АрмаПром", Фізична особа-підприємець Макс Дмитро Юрійович, ПрАТ "Азовелектросталь" Україна (п.1.5), рік виготовлення товару - 2017-2018 р.р. (п.1.6).

Ціна цього договору становить 3966002,46 грн в тому числі ПДВ 20% (п.3.1 договору).

Відповідно до п.п.4.1, 4.2, 4.3 договору розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються у безготівковій формі, покупець здійснює оплату поставленого товару протягом 10 банківських днів з дня отримання на підставі виставленого рахунку постачальником, але не раніше реєстрації податкової накладної. Днем отримання товару вважається день підписання сторонами видаткової накладної та/або акту приймання-передачі. До рахунку додаються: видаткова накладна та/або акт приймання-передачі товару, товарно-транспортна накладна, документи, що підтверджують якість товару.

Постачальник поставляє товар на умовах DDP склад покупця (вул. Зубенка, 2, м.Стрий, Львівська обл.) згідно з базисними умовами поставки Інкотермс 2010 р., товар поставляється за рахунок постачальника на склад покупця (п.п.5.3, 5.4 договору).

Згідно п.п.7.1, 7.1.1, 7.1.2 договору покупець зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлені товари; приймати поставлені товари згідно з актом приймання-передачі та/або видаткової накладної на приймання товару, підписаних уповноваженими представниками сторін, а відповідно до п.п.7.3, 7.3.1 договору постачальник зобов`язаний забезпечити поставку товару у строки, встановлені цим договором.

Покупець за даним договором несе наступну відповідальність: у разі порушення строків оплати покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення включаючи день оплати (п.8.2 договору).

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими особами та скріплення печатками (за наявності) і діє до: в частині поставок - до 31.12.2018, в частині розрахунків до повного їх виконання (п.12.1 договору).

Відповідно до підписаної між сторонами специфікації №1 до договору сторони погодили поставку товару на суму 39966002,46 грн з урахуванням ПДВ 20%.

На виконання умов укладеного між сторонами договору позивачем було поставлено, а представником відповідача за довіреностями прийнято товар, що підтверджується видатковими накладними №170 від 17.10.2018 на суму 13374,90 грн (товарно-транспортна накладна №155/011 від 17.10.2018), №178 від 24.10.2018 на суму 1079231,16 грн (товарно-транспортна накладна №24 від 24.10.2018), №191 від 30.11.2018 на суму 1116813,48 грн (товарно-транспортна накладна №171 від 30.11.2018), №194 від 30.11.2018 на суму 603000,72 грн (товарно-транспортна накладна №171/а від 30.11.2018), а всього на загальну суму 2812420,26 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було оплачено за поставлений "Стар Пак Груп" за вищенаведеними накладними товар наступним чином: 18.12.2018 - 13374,90 грн, 18.12.2018 - 1079231,16 грн, що підтверджується платіжними дорученнями №1454533 від 18.12.2018, №1454678 від 18.12.2018 відповідно.

26.02.2019 та 29.05.2019 позивачем було надіслано на адресу відповідача претензію за вих.№28-02 від 26.02.2019 та за вих.№28-05-19 від 28.05.2019 з вимогою про оплату заборгованості.

Відповідно до підписаного між сторонами акту звірки заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений останнім товар склала станом на 31.05.2019 склала 1719814,20 грн.

Як стверджує позивач, відповідачем було здійснено оплату поставленого за договором поставки №СВРЗ-03-22-18-123/ю від 03.10.2018 товару частково, внаслідок чого Товариство з обмеженою відповідальністю "Стар Пак Груп" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Акціонерного товариства "Українська залізниця" 1983773,18 грн, з яких: 1719814,20 грн основного боргу, 85993,54 грн інфляційних втрат, 25585,18 грн 3% річних та 152380,26 грн пені.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, а провадження у справі №910/10172/19 в частині стягнення основної заборгованості підлягає закриттю, у зв`язку з відсутністю предмету спору між сторонами, з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 129 Конституції України унормовано, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

За приписами ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.79 Господарського процесуального кодексу України).

Будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Відповідно до частин 1, 2 ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частина 1, п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України визначає, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно ч.1, ч.4 ст.202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Згідно ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За правовою природою укладені між сторонами договір є договором поставки.

Згідно ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст.662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу (ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України унормовано, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається; зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Дана норма кореспондується з приписами ст.193 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Обставини справи свідчать, що 03.10.2018 між сторонами було укладено договір поставки №СВРЗ-03-22-18-123/ю відповідно до умов якого позивач зобов`язується протягом 2018 року поставити відповідачу товари, зазначені в специфікації №1 (додаток №1) до даного договору, що є невід`ємною частиною договору, а відповідач зобов`язується прийняти і оплатити такі товари згідно умов договору.

Як встановлено судом, на виконання умов укладеного між контрагентами правочину, позивачем було поставлено, а представником відповідача за довіреностями прийнято товар, що підтверджується видатковими накладними №170 від 17.10.2018 на суму 13374,90 грн (товарно-транспортна накладна №155/011 від 17.10.2018), №178 від 24.10.2018 на суму 1079231,16 грн (товарно-транспортна накладна №24 від 24.10.2018), №191 від 30.11.2018 на суму 1116813,48 грн (товарно-транспортна накладна №171 від 30.11.2018), №194 від 30.11.2018 на суму 603000,72 грн (товарно-транспортна накладна №171/а від 30.11.2018), а всього на загальну суму 2812420,26 грн.

Відповідно до п.4.2 договору розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються у безготівковій формі, покупець здійснює оплату поставленого товару протягом 10 банківських днів з дня отримання на підставі виставленого рахунку постачальником, але не раніше реєстрації податкової накладної. Днем отримання товару вважається день підписання сторонами видаткової накладної та/або акту приймання-передачі.

Однак станом на дату звернення позивача з відповідним позовом до Господарського суду міста Києва, в порушення умов укладеного між контрагентами правочину, відповідачем було сплачено лише 1092606,06 грн за поставлений за видатковими накладними №170 від 17.10.2018 на суму 13374,90 грн та №178 від 24.10.2018 на суму 1079231,16 грн товар.

Під час розгляду справи №910/10172/19, позивачем надано суду докази оплати відповідачем суми основного боргу у розмірі 1719814,20 грн, що підтверджується платіжними дорученнями №194 від 25.09.2019 на суму 603000,72 грн та №196 від 25.09.2018 на суму 1116813,48 грн, тобто суму основного боргу за договором було сплачено Акціонерним товариством "Українська залізниця" вже після звернення позивача з позовом до суду (25.07.2019 - підтверджується накладною відділення зв`язку на конверті про направлення позову до Господарського суду міста Києва).

Пунктом 2 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до відкриття провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі.

За таких обставин, враховуючи сплату відповідачем грошових коштів в загальному розмірі 1719814,20 грн після звернення позивача до суду з вказаним позовом, суд дійшов висновку про закриття провадження у справі №910/10172/19 в частині стягнення основної заборгованості у зв`язку з відсутністю предмету спору між сторонами у вказаній частині.

Отже станом на дату вирішення спору у справі №910/10172/19 по суті, заборгованість перед позивачем за поставлений за видатковими накладними №191 від 30.11.2018 на суму 1116813,48 грн та №194 від 30.11.2018 на суму 603000,72 грн товар у відповідача відсутня.

Як вже зазначалось судом, відповідно до п.4.2 договору розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються у безготівковій формі, покупець здійснює оплату поставленого товару протягом 10 банківських днів з дня отримання на підставі виставленого рахунку постачальником, але не раніше реєстрації податкової накладної. Днем отримання товару вважається день підписання сторонами видаткової накладної та/або акту приймання-передачі.

Як стверджує позивач, з урахуванням умов наведених вище положень договору та чинного законодавства України, відповідач повинен був оплатити товар, поставлений за видатковими накладними №191 від 30.11.2018 на суму 1116813,48 грн та №194 від 30.11.2018 на суму 603000,72 грн у строк до 14.12.2018 включно.

Відповідно до ч.1 ст.251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

За приписами ст.253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За висновками суду, з урахуванням вищенаведених положень законодавства, останнім днем оплати за товар, поставлений за видатковими накладними №191 від 30.11.2018 на суму 1116813,48 грн та №194 від 30.11.2018 на суму 603000,72 грн було 14.12.2018, у зв`язку з чим прострочка виконання зобов`язання по оплаті виникла у відповідача з 15.12.2018.

Відповідачем даних тверджень у відзиві на позов не спростовано.

В той же час, як вбачається з матеріалів справи, за товар поставлений за видатковими накладними №191 від 30.11.2018 на суму 1116813,48 грн та №194 від 30.11.2018 на суму 603000,72 грн відповідач сплатив 25.09.2019, тобто з прострочкою платежу.

За прострочення виконання зобов`язання по оплаті поставленого товару, позивач просив суд стягнути з відповідача 3% річних у період з 14.12.2018 по 12.06.2019 на суму 25585,18 грн та витрати з урахуванням індексу інфляції за період прострочки з грудня місяця 2018 року по травень місяць 2019 року на суму 85993,54 грн.

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов`язання.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст.625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Оскільки судом встановлено факт прострочення виконання відповідачем зобов`язання по оплаті товару, поставленого позивачем за видатковими накладними №191 від 30.11.2018 на суму 1116813,48 грн та №194 від 30.11.2018 на суму 603000,72 грн, то вимоги останнього про стягнення з Акціонерного товариства "Українська залізниця" 3% річних та інфляційних втрат є законними та обґрунтованими.

Суд, перевіривши розрахунок 3% річних, який наведений позивачем у позовній заяві, дійшов висновку, що останній містить помилки, оскільки з урахуванням положень ст.253 Цивільного кодексу України стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 3% річних в сумі 25443,83 грн за період з 15.12.2018 по 12.06.2019.

Як вже вказувалось судом, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Тобто базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст.625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Такі висновки суду підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі №910/5625/18, від 13.02.2019 у справі №924/312/18, а також постановою Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18.

Здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат за прострочення оплати відповідачем поставленого позивачем товару, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат на суму 71661,73 грн за період з січня по травень 2019 року.

Щодо вимог про стягнення з відповідача пені у розмірі 152380,26 грн за загальний період прострочки з 14.12.2018 по 12.06.2019, суд зазначає наступне.

Частиною 1 ст.216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За приписами ст.230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Згідно з ст.547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Частиною 1 ст.548 Цивільного кодексу України унормовано, що виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Частиною 2 ст.551 Цивільного кодексу України унормовано, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно зі ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 8.2 договору покупець за даним договором несе наступну відповідальність: у разі порушення строків оплати покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення включаючи день оплати.

Як встановлено судом, відповідачем у встановлений строк свого обов`язку за договором зі сплати за поставлений товар не виконано, чим допущено прострочення виконання грошового зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням зобов`язання, і він вважається таким, що прострочив, а тому позивачем правомірно заявлено вимогу про стягнення пені у розмірі облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховано пеню.

За розрахунком суду, з урахуванням положень ст.253 Цивільного кодексу України, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає пеня на загальну суму 151532,12 грн.

За таких обставин, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Стар Пак Груп" до Акціонерного товариства "Українська залізниця" підлягають задоволенню частково, а провадження у справі №910/10172/19 в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 1719814,20 грн підлягає закриттю на підставі п.2 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку з відсутністю предмету спору.

Що стосується заявленого відповідачем у відзиві на позов клопотання про зменшення розміру неустойки, то суд не вбачає підстав для його задоволення з огляду на наступне.

Згідно зі ст.233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій.

Відповідно до ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до п.42 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-8/211 від 07.04.2008, якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Зазначені норми ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків. При цьому слід враховувати, що правила частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

Таким чином, наявність обставин, які мають істотне значення при вирішенні питання про зменшення розміру санкцій, вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації.

Разом з тим суд вказує, що для застосування вищевказаних правових норм щодо зменшення розміру неустойки, відповідач повинен довести наявність тих обставин, з якими законодавець пов`язує можливість такого зменшення.

В той час відповідачем не доведено належними та допустимими доказами у розумінні ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України наявності обставин, зокрема, тяжкого фінансового становища відповідача, відсутності завдання збитків іншим учасникам господарських відносин, на підставі яких суд би міг дійти висновку щодо наявності підстав з якими законодавець пов`язує можливість такого зменшення, в відтак, клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки не підлягає задоволенню.

З огляду на наведене всі інші клопотання та заяви, доводи та міркування учасників судового процесу відповідно залишені судом без задоволення і не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду стосовно наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог та закриття провадження у справі №910/10172/19 в частині стягнення суми основного боргу у зв`язку з відсутністю предмету спору.

Згідно положень п.2 ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.74, 129, 231, 238 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Провадження у справі №910/10172/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Стар Пак Груп" до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 1719814,20 грн - закрити у зв`язку з відсутністю предмету спору.

2. Позов задовольнити частково.

3. Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м.Київ, вул.Тверська, будинок 5, ідентифікаційний код 40075815) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Стар Пак Груп" (49083, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, проспект Слобожанський, будинок 29, офіс 225, ідентифікаційний код 40988349) пеню у розмірі 151532 (сто п`ятдесят одна тисяча п`ятсот тридцять дві) грн 12 коп., 71661 (сімдесят одна тисяча шістсот шістдесят одна) грн 73 коп. інфляційних втрат, 3% річних у розмірі 25443 (двадцять п`ять тисяч чотириста сорок три) грн 83 коп. та судовий збір у розмірі 29526 (двадцять дев`ять тисяч п`ятсот двадцять шість) грн 78 коп.

4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

5. В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст.ст.256, 257 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. При цьому, згідно з п.п.17.5 п.17 Розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 11.11.2019

Суддя Ю.М. Смирнова