Рішення

від 11.11.2019 по справі 910/7120/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.11.2019Справа № 910/7120/19 Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді - Приходько І.В.,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу

за позовом Державного підприємства "Запорізьке машинобудівне конструкторське бюро "Прогрес" імені академіка О.Г. Івченка

до Приватного підприємства "Атлант-1"

про стягнення 17 111,68 грн.

без виклику учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство "Запорізьке машинобудівне конструкторське бюро "Прогрес" імені академіка О.Г. Івченка звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства "Атлант-1" про стягнення 17 111,68 грн., з яких: 11 214,72 грн. - основної заборгованості (сума неповернутих коштів, сплачених за товар, поставка якого не відбулася), 2 411,16 грн. - пені, 638,32 грн. - 3% річних, 2 062,44 грн. - інфляційних втрат, 758,04 грн. - штрафу.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що між ним та відповідачем як переможцем тендеру № 1112608 від 07.06.2017, у спрощений спосіб було укладено договір щодо поставки телефонів, на виконання якого позивачем були перераховані грошові кошти на загальну суму 11 214,72 грн. За твердженням позивача, відповідач поставку товару не здійснив та грошові кошти на виконання виставлених йому претензій не повернув, у зв`язку з чим сторона просить стягнути суму основного боргу, інфляційні втрати, 3% річних, та штрафні санкції, нараховані на підставі ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України.

Згідно з пунктом 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.

Частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини 1 статті 250 Господарського процесуального кодексу України, питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.06.2019 відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку (за правилами) спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Крім того, ухвалою було встановлено строк відповідачу, який становить 15 днів з дня вручення вказаної ухвали, для подачі до суду обґрунтованого письмового відзиву на позовну заяву, а також усіх письмових та електронних доказів, що підтверджують заперечення проти позову (в тому числі доказів повної або часткової оплати спірної заборгованості, у разі їх наявності, а також контррозрахунку позовних вимог).

Ухвала Господарського суду міста Києва від 07.06.2019 була надіслана рекомендованим листом з повідомленнями про вручення поштового відправлення за № 0103049509271 на адресу місцезнаходження відповідача, яка зазначена в позовній заяві та відповідає відомостям, внесеним до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 03127, м. Київ, вул. 40-річчя Жовтня, буд. 116-А.

Разом з цим, 18.06.2019 конверт з відправленням за № 0103049509271 повернувся до суду без вручення з відміткою: не вручене під час доставки, інші причини .

За приписами п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, день проставлення у поштовому повідомленні відповідної відмітки вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про призначення справи до судового розгляду по суті в силу положень п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень", для доступу до судових рішень загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд зазначає, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Разом з цим, згідно з ч. 2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Оскільки наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.

Приймаючи до уваги, що відповідач у визначений судом строк не подав відзив на позов, не заявив жодних заяв, клопотань та заперечень, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого може бути розглянута за наявними у ній документами.

У зв`язку з перебуванням судді Приходько І.В. у відпустці та на лікарняному, завершальний розгляд справи здійснювався 11.11.2019.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Атлант-1" було визнано переможцем у тендері № 1112608 від 07.06.2017 на поставку Державному підприємству "Запорізьке машинобудівне конструкторське бюро "Прогрес" імені академіка О.Г. Івченка телефонів Panasonic KX-TS-2350 (60 шт.).

З матеріалів справи вбачається, що сторони досягли згоди щодо істотних умов правочину з поставки продукції (телефонів) у спрощений спосіб шляхом листування.

Так, листом від 12.06.2017 № 01.03.01.01/4157а позивач звернувся до відповідача з проханням виставити рахунок та поставити партію товару у кількості 20 шт.

Крім того, листом від 15.06.2017 № 01.03.01.01/4284а позивач також звернувся до відповідача з проханням виставити рахунок та поставити ще одну партію товару у кількості 20 шт.

Вищезазначені листи містять розрахункові реквізити та адресу сторін, а також посилання на те, що такі листи вважаються договірними.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідачем було виставлено позивачу рахунок-фактуру № РФ0615-3 від 15.07.2017 на суму 5607,36 грн., а також рахунок-фактуру № РФ0615-1 від 15.07.2017 на суму 5607,36 грн.

Платіжним дорученням № 6968 від 19.07.2017 на суму 5607,36 грн. та № 6714 від 12.07.2017 на суму 5607,36 грн. підтверджується факт перерахування позивачем грошових коштів за товар на розрахунковий рахунок відповідача.

Спір у справі виник у зв`язку з тим, що, за доводами позивача, відповідач не здійснив поставку замовленого товару, не повернув суму попередньої оплати, у зв`язку з чим позивач просить стягнути суму загальної основної заборгованості у розмірі 11 214,72 грн. та нараховані на основний борг штрафні санкції, 3% річних та суму інфляційних втрат.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, після того як Приватне підприємство "Атлант-1" було визнано переможцем у тендері № 1112608 від 07.06.2017 на поставку телефонів Державному підприємству "Запорізьке машинобудівне конструкторське бюро "Прогрес" імені академіка О.Г. Івченка, позивач та відповідач досягли згоди щодо істотних умов правочину з поставки продукції (телефонів) у спрощений спосіб.

Згідно із ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Цивільним Кодексом України (ч. 1 ст. 207) передбачена можливість укладання правочину в електронній формі, зокрема правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Судом встановлено, що внаслідок укладення Договору між сторонами правочину склалися господарські правовідносини, а також, згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов`язки.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до п. 1. ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Оскільки сторонами не було погоджено конкретний строк поставки товару, суд приймає доводи позивача про те, що відповідач повинен був виконати зобов`язання у семиденний строк з моменту пред`явлення вимоги на підставі частини 2 ст. 530 Цивільного кодексу України.

Так, частиною 2 ст. 530 Цивільного кодексу України визначено, що у випадку якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як було встановлено судом, листом від 12.06.2017 № 01.03.01.01/4157а та листом від 15.06.2017 № 01.03.01.01/4284а позивач звернувся до відповідача з вимогами відвантажити товар у загальній кількості 40 одиниць.

Відтак, зважаючи на приписи частини 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, відповідач повинен був здійснити відвантаження продукції - телефонів Panasonic KX-TS-2350 у кількості 20 штук, витребуваної листом від 12.06.2017 № 01.03.01.01/4157а - до 19.06.2017, а також здійснити відвантаження продукції - телефонів Panasonic KX-TS-2350 у кількості 20 штук, витребуваної листом від 15.06.2017 № 01.03.01.01/4284а - до 22.07.2017.

Враховуючи, що між сторонами не було погоджено порядок оплати поставленої продукції, обов`язок позивача по сплаті товару виник на підставі ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, у відповідності до якої покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

При цьому, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар (п. 1, ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України).

Доказів того, що відповідачем було повністю або частково виконані вимоги позивача щодо відвантаження продукції матеріали справи не містять. Разом з цим, матеріалами справи підтверджується, що після звернення позивача з вимогами про поставку двох перших партій продукції, відповідач виставив позивачу рахунок-фактуру № РФ0615-3 від 15.07.2017 на суму 5607,36 грн., а також рахунок-фактуру № РФ0615-1 від 15.07.2017 на суму 5607,36 грн., які було повністю оплачені позивачем згідно платіжних доручень № 6968 від 19.07.2017 та № 6714 від 12.07.2017.

Враховуючи, що оплата продукції відбулася на підставі виставлених відповідачем рахунків-фактур до моменту поставки товару, суму в розмірі 11 214,72 грн., отриману відповідачем слід вважати попередньою оплатою - авансовим платежем.

Згідно частини 2 ст. 570 Цивільного кодексу України, якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Водночас, згідно положень чинного в Україні законодавства, авансом є грошова сума, яку перераховують згідно з договором наперед у рахунок майбутніх розрахунків за товари (роботи, послуги), які мають бути отримані (виконані, надані). Тобто, у разі невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося, аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №910/12382/17.

Матеріали справи не містять доказів повного або часткового виконання зобов`язань з поставки продукції відповідачем, у зв`язку з чим суд зазначає про обґрунтованість доводів позивача щодо обов`язку відповідача повернути авансовий платіж.

Так, листом від 21.02.2018 № 01.03.01.01/1311 позивач звернувся до відповідача з вимогою повернути грошові кошти в розмірі 11 214,72 грн.

Листом № 1/14 від 14.03.2018 відповідач надав відповідь, зазначивши, що у зв`язку з форс-мажорними обставинами (вірусна атака) постачання обладнання стало тимчасово неможливим.

Листами та претензіями від 11.07.2018, 15.08.2018, 27.09.2018 позивач також звертався до відповідача з вимогами повернути суму попередньої оплати та сплатити нараховані штрафні санкції за прострочення виконання зобов`язань. Разом з цим, доказів повного або часткового повернення відповідачем сплачених позивачем в якості попередньої оплати грошових коштів матеріали справи також не містять.

З урахуванням того, що судом встановлений факт невиконання відповідачем своїх договірних зобов`язань з поставки продукції, суд приходить до висновку про те, що відповідач зобов`язаний повернути позивачу отриманий від нього авансовий платіж.

За таких обставин, позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості з суми неповернутого авансу у розмірі 11 214,72 грн. є правомірними та обґрунтованими, а тому задовольняються судом у повному обсязі.

Розглядаючи вимоги позивача про застосування до відповідача відповідальності за неналежне виконання зобов`язання у вигляді стягнення пені на суму 2 411,16 грн. та штрафу у сумі 758,04 грн., суд виходить з наступного.

За змістом ч. 2 ст. 217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).

За приписами ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Згідно із ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Судом встановлено, що Державне підприємство "Запорізьке машинобудівне конструкторське бюро "Прогрес" імені академіка О.Г. Івченка є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, у зв`язку з чим має право на застосування штрафних санкцій, передбачених частиною 2 ст. 231 Господарського кодексу України.

Згідно з ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України за порушення строків виконання зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки або порушення зобов`язання пов`язане з виконанням державного контракту, стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

В свою чергу, частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

З наданого позивачем розрахунку позовних вимог вбачається, що приписи частини 6 статті 232 ГК України не були дотримані позивачем під час обчислення розміру пені.

Здійснивши перерахунок пені з правомірним обмеженням її нарахування шестимісячним терміном (у межах заявлених позивачем періодів), суд дійшов висновку, що арифметично вірною, обґрунтованою та здійсненою у відповідності до приписів законодавства є сума пені у розмірі 2 074,72 грн., а відтак саме така сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Розрахунок суми штрафу за прострочення виконання зобов`язання понад тридцять днів на суму 758,04 грн. є арифметично вірним, обґрунтованим та здійсненим у відповідності до вимог законодавства, у зв`язку з чим позовні вимог в цій частині підлягають задоволенню.

Стосовно позовних вимог щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат, суд враховує наступне.

Як унормовано приписами статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник , який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв`язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочення виконання відповідачем його договірного зобов`язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними від неустойки способами захисту, цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов`язань, а не штрафною санкцією.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (аналогічна правова позиція викладена у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Натомість, як вбачається зі змісту позовної заяви та наданого розрахунку позовних вимог, позивачем невірно визначено початок періоду нарахування 3% річних та інфляційних втрат, оскільки грошовий обов`язок з повернення суми авансу виник у відповідача саме після пред`явлення позивачем першої вимоги від 21.02.2018 № 01.03.01.01/1311 про повернення попередньої оплати. Відтак, з урахуванням положень ч. 2 ст. 530 ЦК України, прострочення грошового зобов`язання щодо повернення суми авансу відбулося після спливу семиденного терміну, а саме з 01.03.2018.

Зважаючи на обов`язок суду з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, суд здійснив перевірку наданого позивачем розрахунку інфляційних втрат та 3% річних за період з 01.03.2018 по 14.05.2019 та дійшов висновку про те, що арифметично вірною та обґрунтованою є сума інфляційних втрат у розмірі 1 220,20 грн. та 3% річних у розмірі 405,57 грн., у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, приймаючи до уваги, що відповідач не надав суду жодних належних та допустимих доказів, які б спростовували позовні вимоги в частині відсутності в нього обов`язку сплатити суму основного боргу, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення основної заборгованості та штрафу нормативно та документально доведені і підлягають задоволенню повністю, тоді як позовні вимоги про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню, з огляду на здійснений судом перерахунок.

В іншій частині позовних вимог суд відмовляє, зважаючи на встановлені у даному рішенні обставини.

Згідно з ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Атлант-1" (03127, м. Київ, вул. 40-річчя Жовтня, буд. 116-А; ідентифікаційний код: 30020230) на користь Державного підприємства "Запорізьке машинобудівне конструкторське бюро "Прогрес" імені академіка О.Г. Івченка (69068, Запорізька обл., м. Запоріжжя, вул. Іванова, буд. 2; ідентифікаційний код: 14312921) 11 214,72 грн. - основного боргу, 2 074,72 грн. - пені, 405,57 грн. - 3% річних, 1 220,20 грн. - інфляційних втрат, 758,04 грн. - штрафу та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 759,52 грн.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 11.11.2019.

Суддя І.В. Приходько