Рішення

від 05.11.2019 по справі 920/964/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

05.11.2019 Справа № 920/964/19 м. Суми

Господарський суд Сумської області у складі судді Джепи Ю.А. за участю секретаря судового засідання Галашан І.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду Сумської області матеріали справи № 920/964/19 у порядку спрощеного позовного провадження

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий Дім УКРРОСХИМ (вул. Ковпака, буд. 4, м. Суми, 40020, ідентифікаційний код 14013532),

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю АКДМ (пр-т Курський, буд. 6 А , м. Суми, 40000, ідентифікаційний код 23640898),

про стягнення 66567,54 грн на підставі договору про надання безвідсоткової позики (поворотної фінансової допомоги) від 11.09.2018 № 11/09, укладеного між сторонами,

за участю представників учасників справи:

позивача: Шевченко В.В.,

відповідача: не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою до відповідача, в якій просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість в загальній сумі 66567,54 грн на підставі договору про надання безвідсоткової позики (поворотної фінансової допомоги) від 11.09.2018 № 11/09; з яких: 30000,00 грн. сума основного боргу, 3180,00 грн інфляційні втрати, 1131,78 - 3 % річних від суми заборгованості, 8255,76 грн пеня, 24000,00 грн штрафні санкції, а також витрати по сплаті судового збору в сумі 1921,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором про надання безвідсоткової позики (поворотної фінансової допомоги) від 11.09.2018 № 11/09 щодо своєчасного повернення безвідсоткової допомоги у встановленому договором розмірі.

Ухвалою господарського суду Сумської області від 19.09.2019 відкрито провадження у справі № 920/964/19 в порядку спрощеного позовного провадження з повідомлення (викликом) сторін та призначено судове засідання на 05.11.2019, 11:00; запропоновано відповідачу надати суду заяву із запереченнями проти розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження та відзив на позовну заяву протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Копію вищезазначеної ухвали судом направлено на адресу відповідача, яка зазначена позивачем у позовній заяві та відповідачем у договорі про надання безвідсоткової позики (поворотної фінансової допомоги) від 11.09.2018 № 11/09, а саме: пр-т Курський, буд. 6 А , м. Суми, 40000.

Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, яке повернуто на адресу суду відділенням поштового зв`язку, копію вищезазначеної ухвали отримано уповноваженим представником відповідача 25.09.2019.

Таким чином, відповідач вважається таким, що належним чином повідомлений про розгляд справи господарським судом Сумської області.

Станом на 05.11.2019 від відповідача на адресу суду не надходило відзиву, а також письмових заперечень щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та суті позовних вимог позивача.

Відповідно до статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими Господарським процесуальним кодексом України для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

За приписами статті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами у відповідності до частини другої статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Судовий процес, на виконання статті 222 Господарського процесуального кодексу України, фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Відповідно до статті 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем.

В судовому засіданні 05.11.2019 на підставі статті 240 ГПК України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлені наступні обставини.

11.09.2018 між сторонами укладено договір про надання безвідсоткової позики № 11/09 (надалі - договір позики), згідно умов якого позивач зобов`язався надати відповідачеві позику в сумі 60000,00 грн, а відповідач у свою чергу зобов`язався повернути отримані кошти у визначений договором строк.

Згідно з пунктом 1.1 договору позики в порядку та на умовах, визначених цим договором, позикодавець (позивач) передає у власність позичальнику (відповідачу) грошові кошти (надалі - поворотна фінансова допомога), а останній зобов`язується використати таку поворотну фінансову допомогу у своїй господарській діяльності і повернути її позикодавцеві в порядку та у строк, що визначені цим договором.

Розмір позики встановлено пунктом 3.1 договору позики в сумі 60000,00 грн, при цьому пунктом 3.2 договору позики передбачено, що сума поворотної фінансової допомоги може бути перерахована як одним платежем, так і будь-якими частинами, протягом дії цього договору.

Пунктом 4.1 позика була надана на строк до 14.09.2018 включно.

Відповідно до пунктів 8.2, 8.3 договору позики, цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту передання поворотної фінансової допомоги (чи будь-якої її частини)позивачем відповідачу. Строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у пункті 8.2 договору позики та закінчується в день повного повернення позивачеві поворотної фінансової допомоги.

Позивач свої зобов`язання за договором позики виконав належним чином і в повному обсязі, перерахувавши 11.09.2018 на розрахунковий рахунок відповідача кошти в сумі 60000,00 грн., що підтверджується випискою з рахунку позивача в ПАТ ПУМБ (а.с. 28-31).

Відповідач же порушив умови договору позики і не здійснив повернення позики в строки, розміри та в порядку, визначені договором.

У зв`язку з чим, позивачем направлено відповідачу претензію (вих. № 1390 від 05.12.2018) про здійснення повернення отриманих коштів в трьохденний строк з моменту одержання претензії, яку відповідач отримав 12.12.2018. Після чого відповідачем 20.12.2018 здійснено повернення позивачеві частини поворотної фінансової допомоги в сумі 30000,00 грн.

Проте відповідач порушив терміни повернення фінансової допомоги, передбачені умовами укладеного між сторонами договору, в зв`язку з чим, у відповідача станом на 11.09.2019 виникла заборгованість перед позивачем в сумі 30000,00 грн.

Відповідно до приписів статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, а як визначено приписами статті 509 цього ж Кодексу, зобов`язання виникають із підстав встановлених вищевказаною правовою нормою.

Згідно частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов`язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.

Статтею 193 ГК України встановлено обов`язок суб`єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до вимог частини першої статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно вимог статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до статті 1046 цього ж Кодексу за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною першою статті 1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Як зазначалося раніше, пунктами 4.1, 5.1, 5.2 договору позики встановлено, що позика має бути повернута відповідачем у строк 14.09.2018 включно у безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів в сумі 60000,00 грн на рахунок позивача.

Згідно статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Пунктом 1 частини першої статті 530 названого Кодексу визначено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).

Враховуючи наведені обставини, зокрема те, що факт перерахування (надання) поворотної фінансової допомоги в сумі 60000,00 грн повністю підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та не заперечуються відповідачем (відзиву на позов та письмових заперечень по суті позовних вимог відповідач до суду не подав), позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості (частини неповернутої фінансової допомоги у строк встановлений договором позики) в сумі 30000,00 грн визнаються судом правомірними, обґрунтованими, і такими, що підлягають задоволенню на підставі статей 525, 526, 629, 1046,1049 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статей 549, 611, 625 ЦК України та статей 216-218 ГК України наслідком прострочення виконання грошового зобов`язання є право кредитора вимагати, зокрема, сплати заборгованості з нарахованими впродовж періоду прострочення на неї 3% річних, інфляційної індексації, пені та штрафу, передбачених договорами.

Згідно частини першої статті 230 та частини шостої статті 231 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 12.02.2019 у справі № 905/247/18.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частини перша, друга статті 549 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 197 ГК України, господарське зобов`язання підлягає виконанню за місцем, визначеним законом, господарським договором, або місцем, яке визначено змістом зобов`язання.

Згідно частини першої статті 532 ЦК України, місце виконання зобов`язання встановлюється у договорі.

Відповідно до пунктів 6.1.4, 6.1.5 договору позики, в разі порушення строків повернення позики відповідач зобов`язаний сплатити позивачу пеню з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за весь період прострочення. Сплата пені не звільняє відповідача від обов`язку повернення основної суми позики. В разі порушення строків повернення позики більше ніж п`ять календарних днів відповідач додатково сплачує позивачеві штраф в розмірі 40 % від суми неповернутої позики.

Відтак, умовами укладеного між сторонами у справі договору позики передбачений один із способів захисту прав та інтересів позивача у відповідності до статті 20 Господарського кодексу України, а саме застосування штрафних санкцій.

У зв`язку з невиконанням відповідачем договірних зобов`язань щодо повернення позики у визначений строк, а саме до 14.09.2018, включно позивачем нараховано відповідачеві 8255,76 грн пені (за загальний період з 15.09.2018 по 15.03.2019) та 40 % штрафу в сумі 24000,00 грн. В обґрунтування підтвердження зазначених позовних вимог позивачем наведено у позовній заяві обґрунтований розрахунок штрафних санкцій, розмір яких не заперечується відповідачем, оскільки відзиву та письмових заперечень щодо позовних вимог позивача відповідач до суду не подав.

Період прострочення характеризується пасивною поведінкою суб`єкта господарських відносин, протягом якого він не вчиняє дій, спрямованих на реалізацію визначеного умовами укладеного між сторонами правочину змісту зобов`язання.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно статті 549 ЦК України, пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 09.04.2012 № 3-88гс11.

З огляду на вищенаведені законодавчі приписи та з`ясувавши факт неналежного виконання відповідачем умов договору у вигляді прострочення зобов`язання з повернення позики за укладеним між сторонами договором, суд дійшов висновку про наявність визначених тим же договором підстав для стягнення з відповідача на користь позивача сум пені і штрафу.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача на його користь процентів річних та інфляційних нарахувань суд зазначає наступне.

Відповідно до наведеного позивачем у позовній заяві обґрунтованого розрахунку річних та інфляційних за загальний період з 15.09.2018 по 12.09.2019, сума 3 % річних складає 1131,78 грн, та сума інфляційних втрат складає 3180,00 грн.

Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором, або законом.

А тому, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних нарахувань в сумі 3180,00 грн та 3 % річних в сумі 1131,78 грн на підставі положень частини другої статті 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частин першої, третьої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги визнаються судом правомірними, обґрунтованими, такими, що повністю підтверджуються матеріалами справи, а тому підлягають задоволенню в повному розмірі.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Статтею 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до статті 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Виходячи з фактичних обставин даної справи, враховуючи, що спір між сторонами виник в результаті неправомірних дій відповідача, відповідно до вимог статті 129 ГПК України, витрати позивача по сплаті судового збору в сумі 1921,00 грн покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 73, 74, 76-79, 123, 129, 233, 236-238, 248, 252, 256 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю АКДМ (пр-т Курський, буд. 6 А , м. Суми, 40000, ідентифікаційний код 23640898) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий Дім УКРРОСХИМ (вул. Ковпака, буд. 4, м. Суми, 40020, ідентифікаційний код 14013532) заборгованість в сумі 30000,00 грн, інфляційні втрати в сумі 3180,00 грн, 3 % річні в сумі 1131,78 грн, пеню в сумі 8255,76 грн, 40 % штрафу в сумі 24000,00 грн та витрати по сплаті судового збору в сумі 1921,00 грн.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно зі ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.

Повне рішення складено 11 листопада 2019 року.

Суддя Ю.А. Джепа