Постанова

від 09.03.2010 по справі 2а-46794/09/1670

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

          

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 березня 2010 року < ЧАС >

м. Полтава

Справа № 2а-46794/09/1670

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді – Слободянюк Н.І.,

за участю секретаря  – Дрижирук М.І.,  

представників позивача - Бражник Є.М., Плескач Г.Г.

представника відповідача - Мурич Л.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Підприємства з іноземними інвестиціями - Компанії "Юнітекс" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції в Полтавській області про скасування податкових повідомлень-рішень від 17.02.2009 №0000042301/0/458, від 06.05.2009 №0000042301/1/1449, від 01.07.2009 №0000042301/2/2084, від 09.09.2009 №0000042301/3/2880, -

В С Т А Н О В И В:

07 вересня 2009 року  Підприємство з іноземними інвестиціями компанія "Юнітекс" звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції в Полтавській області про  скасування податкових повідомлень-рішень Кременчуцької об’єднаної державної податкової інспекції від 17.02.2009 № 0000042301/0/458, від 06.05.2009 № 0000042301/1/1449, від 01.07.2009 № 0000042301/2/2084, від 09.09.2009 № 0000042301/3/2880.

Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на наявність у позивача фактичних та правових підстав для включення до валових витрат витрат на придбання інформаційно-консультативних та маркетингових послуг за договорами від 25.04.2003 № Б1 з ПП ОСОБА_1, від 01.10.2007 № В1 з ПП ОСОБА_2, від 04.01.2005 № С3 з ПП ОСОБА_3, а саме: в структурі компанії відсутній відділ реклами та маркетингу, тоді як в господарській діяльності позивача виникає необхідність у дослідженні внутрішнього та зовнішнього ринків збуту та пошуку покупців пряжі; надання послуг ПП ОСОБА_1 та ПП ОСОБА_2 мало місце тоді, коли ці особи вже не перебували у трудових відносинах з позивачем, а до функціональних обов’язків ОСОБА_3, як працівника позивача, не входив обов’язок з розширення ринку збуту; акти виконаних робіт відповідають визначенню первинних документів, наведеному в статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»; організація роботи підприємства, в тому числі у напрямку маркетингових досліджень, є виключною компетенцією підприємства; економічний ефект від придбаних послуг полягає не у перевищенні доходів над витратами за наслідками звітного податкового періоду, а у взаємозв’язку між втраченими ресурсами та досягнутими результатами.

Заперечуючи проти позову, Кременчуцька ОДПІ посилалася на нікчемність договорів від 25.04.2003 № Б1, від 01.10.2007 № В1 та від 04.01.2005 № С3 через те, що у штаті підприємства є спеціалісти з методів розширення ринку збуту /ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_1, ОСОБА_3/; отримання Підприємством з іноземними інвестиціями компанія «Юнітекс» інформаційно-консультативних та маркетингових послуг не є наслідком вказаних договорів, а є наслідком виконання названими особами своїх функціональних обов’язків; придбання платником податку зазначених послуг не було направлено на отримання прибутку, про що свідчить Звіт про фінансові результати підприємства за 9 місяців 2008 року з показником «збитки», та не характеризується економічною доцільністю.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши залучені до матеріалів справи та зібрані судом письмові докази, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, суд приходить до висновку про наявність законних підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

Судовим розглядом встановлено, що працівниками Кременчуцької об‘єднаної державної податкової інспекції проведена планова виїзна перевірка Підприємства з іноземними інвестиціями компанія «Юнітекс» /код ЄДРПОУ 30031813/ з питання дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2007 по 30.09.2008, результати якої оформлені актом від 06.02.2009 № 378/23-209/30031813.

Згідно з висновком цього акту підприємством порушено пункт 1.32 статті 1, підпункт 5.2.1 пункту 5.2, підпункт 5.3.9 пункту 5.3, підпункт 5.4.4 пункту 5.4 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», внаслідок чого занижено податок на прибуток на загальну суму 105 604,00 грн, в тому числі за ІІІ квартал 2007 року на 31 838,00 грн, ІV квартал 2007 року на 10 361,00 грн, І квартал 2008 року на 12 155,00 грн, ІІ квартал 2008 року на 28 310,00 грн, ІІІ квартал 2008 року на 22 940,00 грн.

Н підставі зазначеного акту перевірки Кременчуцькою ОДПІ винесено податкове повідомлення-рішення від 17.02.2009 № 0000042301/0/458 про визначення Підприємству з іноземними інвестиціями компанії «Юнітекс» податкового зобов’язання з податку на прибуток на загальну суму 147 831,00 грн /105 604,00 грн – основний платіж, 42 227,00 грн – штрафна санкція/.

До зазначеного податкового зобов’язання підприємством було застосовано передбачене статтею 5 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» адміністративне узгодження, про що свідчать прийняті податковим органом податкові повідомлення-рішення від 06.05.2009 № 0000042301/1/1449, від 01.07.2009 № 0000042301/2/2084, від 09.09.2009 № 0000042301/3/2880, якими до платника податків доведено новий граничний строк сплати податкового зобов’язання, визначеного первісним податковим повідомленням-рішенням.

Як свідчить зміст акту перевірки, фактичною підставою для визначення позивачу податкового зобов’язання слугував висновок контролюючого органу про нікчемність укладених між Підприємством з іноземними інвестиціями компанією «Юнітекс» та ПП ОСОБА_1, ПП ОСОБА_2, ПП ОСОБА_3 договорів від 25.04.2003 № Б1, від 01.10.2007 № В1 та від 04.01.2005 № С3.

Перевіряючи наведений висновок відповідача і винесені на його підставі спірні акти індивідуальної дії на відповідність вимогам частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд виходить з такого.

Згідно з матеріалами судової справи, між позивачем, Підприємством з іноземними інвестиціями компанією «Юнітекс», та приватним підприємцем ОСОБА_1 укладений договір консультативно-довідкового обслуговування від 25.04.2003 № Б1, доказами виконання якого є акт виконаних робіт від 31.07.2007 № 5 з додатками № 1 та № 2, платіжні доручення від 01.10.2007 № 835, від 09.11.2007 № 957 та від 30.11.2007 № 1015.

Між Підприємством з іноземними інвестиціями компанією «Юнітекс» та приватним підприємцем ОСОБА_2 укладений договір консультативно-довідкового обслуговування від 01.10.2007 № В1, доказами виконання якого є акти виконаних робіт від 29.10.2007 № 1 з додатком № 1, від 02.01.2008 № 2 з додатками № 1 та № 2, від 24.03.2008 № 3, від 05.05.2008 № 4 з додатками № 1 та № 2, від 25.07.2008 № 5 з додатками № 1 та № 2, платіжні доручення від 17.10.2007 № 882, від 01.11.2007 № 938, від 01.11.2007 № 935, від 30.11.2007 № 1014, від 12.12.2007 № 1049, від 14.12.2007 № 1054, від 25.12.2007 № 1087, від 03.03.2008 № 161, від 20.03.2008 № 215, від 21.03.2008 № 223, від 31.03.2008 № 249, від 24.04.2008 № 314, від 24.04.2008 № 316, від 02.06.2008 № 400, від 03.06.2008 № 416, від 01.07.2008 № 473, від 21.08.2008 № 629, від 27.08.2008 № 648, від 01.09.2008 № 663, від 04.09.2008 № 684, від 04.09.2008 № 683, від 04.09.2008 № 682 та від 01.10.2008 № 760.

Між Підприємством з іноземними інвестиціями компанією «Юнітекс» та приватним підприємцем ОСОБА_3 укладений договір консультативно-довідкового обслуговування від 04.01.2005 № С3, доказами виконання якого є акти виконаних робіт від 01.11.2007 № 9 з додатками № 1 та № 2, від 01.02.2008 № 10 з додатками № 1 та № 2, від 29.02.2008 № 11 з додатками № 1 та №2, від 30.05.2008 № 12 з додатками № 1 та № 2, платіжні доручення від 01.10.2007 № 820, від 26.12.2007 № 1097, від 01.02.2008 № 77, від 04.02.2008 № 86, від 04.02.2008 № 85, від 03.03.2008 № 159, від 20.03.2008 № 216, від 31.03.2008 № 248, від 21.03.2008 № 218, від 02.06.2008 № 402, від 17.06.2008 № 445, від 01.07.2008 № 475, від 01.07.2008 № 485, від 09.07.2008 № 511, від 16.07.2008 № 523, від 22.07.2008 № 538 та від 01.08.2008 № 562.

Оглянувши перелічені документи, які за своїми ознаками відповідають наведеному у статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та пункті 2.1  Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704, визначенню первинних документів, судом встановлено, що ці документи за своєю формою та змістом відповідають вимогам, які актами чинного законодавства встановлені для первинних документів.

Договора за особами, які є його сторонами, предметом, змістом прав і обов‘язків сторін не суперечать актам цивільного законодавства.

Відповідно до частини 2 статті 228 Цивільного кодексу України нікчемним правочином є правочин, що порушує публічний порядок, а згідно з частиною 1 цієї статті правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Отже, за своєю суттю нікчемним правочином в податкових правовідносинах є діяння платника податків, спрямоване на ухилення від сплати податків, зборів (обов‘язкових платежів), тобто свідоме діяння певної фізичної особи, що при укладанні правочину діяла від імені такого платника, або фізичної особи-платника податків, яке має в собі ознаки кримінально переслідуваного.

Проте, доводів про прийняття компетентною особою рішення про притягнення до кримінальної відповідальності посадових осіб Підприємства з іноземними інвестиціями компанії «Юнітекс» та/або ПП ОСОБА_1, ПП ОСОБА_2, ПП ОСОБА_3 за фактом здійснення вищевказаних господарських операцій відповідач не заявляв, відповідних доказів суду не надав.

Оплата позивачем отриманих від вказаних суб’єктів господарювання послуг здійснена шляхом перерахування грошових коштів через банківські установи. У суду відсутні фактичні та правові підстави вважати, що платіжні доручення були виготовлені позивачем лише для суду, оскільки акт перевірки від 06.02.2009 не містить посилання на встановлений перевіркою факт неоплати позивачем інформаційно-консультативних та маркетингових послуг в сумі їх вартості та оскільки платіжні доручення позивача скріплені штампами банків, що в силу підпункту 3.2.6 Інструкції про порядок видачі міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, підприємствам, установам, організаціям, господарським об'єднанням та громадянам дозволів на право відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів, а також порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11.01.1999 №17 і зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 28.04.1999 за №264/3557, є достатньою підставою вважати їх достовірними. Тому з огляду на приписи Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» та Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» суд приходить до висновку, що операції суб‘єктів права з перерахування саме безготівкових грошових коштів є прозорими для контролю з боку Держави, так як здійснюються виключно у встановлений самою ж Державою спосіб – через банківські установи. Наявні в матеріалах справи платіжні доручення засвідчують, що грошові кошти були списані з рахунків позивача, тобто вибули з його власності. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у ПП ОСОБА_1, ПП ОСОБА_2, ПП ОСОБА_3 та позивача спільного інтересу щодо їх отримання останнім, суду не надано. Посилання ж відповідача на те, що ПП ОСОБА_1, ПП ОСОБА_2 та ПП ОСОБА_3 надавали послуги позивачу у зв’язку з покладенням на них відповідних функціональних обов‘язків суд відхиляє, тому що ОСОБА_1 прийнятий на роботу на підприємство позивача лише 13.09.2007, а надавав послуги в липні 2007 року; ОСОБА_2 звільнена з роботи на підприємстві позивача 01.10.2007, а надавала послуги, починаючи з 29.10.2007; ОСОБА_3 є директором філії позивача і до її безпосередніх функцій згідно з посадовою інструкцією належить керівництво філією.

Таким чином, висновок ОДПІ про нікчемність укладених між Підприємством з іноземними інвестиціями компанією «Юнітекс» та ПП ОСОБА_1, ПП ОСОБА_2, ПП ОСОБА_3 договорів від 25.04.2003 № Б1, від 01.10.2007 № В1 та від 04.01.2005 № С3 не знайшов свого підтвердження в ході судового розгляду справи.

При цьому суду наголошує на тому, що саме цей висновок слугував фактичною підставою для винесення спірних податкових повідомлень-рішень.

Дослідивши в судовому процесі додатки до актів виконаних робіт про результат робіт (послуг), суд разом з тим відзначає, що вони не в повній мірі, як то передбачає система маркетинга, містять інформацію щодо вивчення кон‘юнктури та динаміки платоспроможного попиту на продукцію, моніторингу, аналізу зміни цін на продукцію та товарообігу тощо та фактично містять загальну інформацію по певній тематиці, яка не завжди співпадає з діяльністю позивача, і відомості про дані річного звіту підприємства.

Однак, при цьому суд бере до уваги положення частини 2 статті 67 та частин 1, 5 статті 19 Господарського кодексу України, відповідно до яких підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України; суб'єкти господарювання мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству; незаконне втручання та перешкоджання господарській діяльності суб'єктів господарювання з боку органів державної влади,  їх посадових осіб при здійсненні ними державного контролю та нагляду забороняються.

Правовідносини, що виникають у зв'язку з формуванням платником податку на прибуток валових витрат, регулюються статтею 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Так, відповідно до пункту 5.1 статті 5 цього Закону визначальною ознакою валових витрат є їх зв'язок з господарською діяльністю платника податку. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в податкових правовідносинах є її направленість на отримання доходу в грошовій, матеріальній чи нематеріальній формах /пункт 1.32 статті 1 цього ж Закону/.

А підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 вказаного Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених /нарахованих / протягом звітного періоду у зв’язку з підготовкою, організацією і веденням виробництва, продажем продукції / робіт, послуг / та охороною праці з урахуванням обмежень, встановлених підпунктами 5.3 – 5.8 цієї статті.

Звідси, факт безпосереднього зв’язку витрат з господарською діяльністю платника податку може бути встановлений з врахуванням якісних характеристик товарів (робіт, послуг), які б однозначно свідчили про призначення придбаних (виготовлених) товарів (робіт, послуг) для використання в господарській діяльності платника податку, відповідали б змісту та меті цієї діяльності, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних товарів (робіт, послуг). За відсутності такого ж відсутні підстави для зменшення бази оподаткування податком на прибуток за рахунок валових витрат.

Згідно з довідкою Головного управління статистики у Полтавській області від 21.06.2007за № 0912-1187 позивач здійснює діяльність за наступними видами: «інші види оптової торгівлі» (КВЕД 51.90.0); «роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах з перевагою продовольчого асортименту» (КВЕД 52.11.0); «роздрібна торгівля іншими непродовольчими товарами, не віднесеними до інших групувань» (КВЕД 52.48.9).

У суду немає достатніх доказів того, що результат отриманих позивачем послуг, що втілений у додатках до актів виконаних робіт, не відповідає виду, сутності та меті діяльності позивача та не використаний позивачем у власній господарській діяльності взагалі. До того ж позивач в підтвердження доцільності придбання інформаційно-консультативних і маркетингових послуг та подальшого використання у власній господарській діяльності результатів послуг надав суду договора купівлі-продажу, видаткові накладні та банківські виписки стосовно споживачів, які були запропоновані ПП ОСОБА_1, ПП ОСОБА_2 та ПП ОСОБА_3 на виконання договорів від 25.04.2003 № Б1, від 01.10.2007 № В1 та від 04.01.2005 № С3. А актом перевірки від 06.02.2009 не зафіксовано, що позивач до отримання вищевказаних послуг вже мав тривалі стосунки з такими споживачами та що результатом послуг не став пошук нових покупців продукції (пряжі). Також надані суду посадові інструкції ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_7 свідчать про відсутність у цих осіб функцій щодо вивчення ринку збуту та пошук нових споживачів. Достовірність відомостей цих посадових інструкцій ОДПІ за правилами частини 2 статті 71 КАС України не спростована.

На противагу доводу відповідача про те, що позивач не отримав економічний ефект у вигляді прибутку від придбання послуг, оскільки за 9 міс.2007 року мав прибуток, а за 9 міс. 2008 року – збиток, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Згідно зі статтею 44 зазначеного Кодексу підприємництво здійснюється на основі самостійного формування підприємцем програми діяльності, комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Тобто господарська діяльність здійснюється суб‘єктом господарювання на основі вільного вибору і на свій власний ризик і лише має на меті отримання прибутку, а відповідно господарська діяльність не завжди може призвести до позитивного результату та до отримання прибутку.

Крім того, формування платником податку валових витрат у відповідності до статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не ставиться законом в залежність від наявності або відсутності прибутку внаслідок придбання та використання отриманих послуг платником у власній господарській діяльності.

Відповідно до абзацу 4  підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Отже, за своїм змістом наведена норма Закону передбачає як підставу для не включення витрат до валових витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства нереальних сум, непідтверджених будь-якими документами взагалі.

Як встановлено судом, всі необхідні первинні бухгалтерські документи щодо придбання інформаційно-консультативних та маркетингових послуг є в наявності у позивача.

Згідно з пунктом 5.11 статті 5 того ж самого Закону встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

На підставі акту перевірки судом встановлено, що ПП ОСОБА_1, ПП ОСОБА_2 та ПП ОСОБА_3 на момент надання послуг позивачу мали статус платників єдиного податку (з видами діяльності: «маркетингові послуги», «консультативні послуги»).

Це означає, що на господарські операції позивача з вказаними суб’єктами господарювання, поширювалась вимога підпункту 7.4.3 /з урахуванням підпунктів 7.4.1 та 7.4.2/ пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Так, з метою оподаткування:

7.4.1 Доход, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу.

7.4.2 Витрати, понесені платником податку у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у пов'язаної особи визначаються виходячи із договірних цін, але не більших за звичайні ціни, що діяли на дату такого придбання.

7.4.3 Положення підпунктів 7.4.1, 7.4.2 поширюються також на операції з особами, які не є платниками податку, встановленого статтею 10 цього Закону, або сплачують податок на прибуток за іншими, ніж платник податку, ставками.

Отже, позивач мав право віднести до валових витрат витрати на придбання послуг /з урахуванням їх дійсної якісної характеристики/ у розмірі, не більшому за звичайну ціну, правило визначення якої встановлено пунктом 1.20 статті 1 названого Закону.

Разом з тим, відповідач ні в акті перевірки, ані в судовому процесі доводи щодо невідповідності вартості інформаційно-консультативних та маркетингових послуг рівню звичайної ціни не висував.

Суд же не може підміняти суб’єкта владних повноважень, рішення якого оскаржується, змінюючи підстави, з яких це рішення було прийнято, на підстави, які б відповідали закону.

Також суд бере до уваги, що відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Оскільки відповідачем, який в силу Закону України «Про державну податкову службу в Україні» та за ознаками статті 3 зазначеного Кодексу є суб’єктом владних повноважень, при розгляді і вирішенні судом справи в порядку частини 2 статті 71 КАС України не доведено правомірності спірних податкових повідомлень-рішень, суд приходить до висновку, що ці рішення порушують права і інтереси позивача, а тому підлягають скасуванню.

Частиною 1 статті 94 КАС України передбачено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Отже, понесені позивачем витрати у вигляді сплати судового збору, які згідно зі статтею 87 вказаного Кодексу відносяться до судових витрат, підлягають стягненню на його користь.

На підставі викладеного, керуючись  статтями  160-163  Кодексу адміністративного судочинства України,-

П О С Т А Н О В И В:

< ТЕКСТ ПОСТАНОВИ >Адміністративний позов Підприємства з іноземними інвестиціями - Компанії "Юнітекс" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції в Полтавській області про скасування податкових повідомлень-рішень від 17.02.2009 №0000042301/0/458, від 06.05.2009 №0000042301/1/1449, від 01.07.2009 №0000042301/2/2084, від 09.09.2009 №0000042301/3/2880задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції в Полтавській області від 17.02.2009 №0000042301/0/458, від 06.05.2009 №0000042301/1/1449, від 01.07.2009 №0000042301/2/2084, від 09.09.2009 №0000042301/3/2880.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Підприємства з іноземними інвестиціями - Компанії "Юнітекс" (вул. М.Бірюзова, 26/1, м. Полтава, код ЄДРПОУ 30031813) витрати зі сплати судового збору в розмірі 3,40 грн.

          Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10 - денний строк з дня її проголошення, а в разі складання постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня складення в повному обсязі, заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції, або без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови  виготовлено 15 березня 2010 року.

          Суддя                                                                                Н.І. Слободянюк