Рішення

від 01.11.2019 по справі 629/7182/18

ЛОЗІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 629/7182/18

Номер провадження 2/629/440/19

РIШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.11.2019 року Лозівський міськрайонний суд Харківської області у складі: головуючого судді -Каращука Т.О., за участю секретаря судового засідання - Котяй А.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження цивільну справу №629/7182/18 за позовом ОСОБА_1 до Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства Прогрес про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства Прогрес про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним, посилаючись на те, що він на підставі державного акту на право приватної власності на землю є власником земельної ділянки, кадастровий номер 6323987000:02:000:0190, площею 8,6809 га у межах згідно з планом, розташованої на території Тихопільської сільської ради Лозівського району Харківської області, наданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. 05.03.2003 року він уклав договір оренди земельної ділянки з ПОСП Прогрес строком до 31.12.2007 року. 10.01.2007 року додатковою угодою була продовжена дія договору оренди землі ще на 5 років. Після закінчення строку оренди землі, передбаченого додатковою угодою, він вирішив обробляти землю самостійно та звернувся з заявою про повернення земельної ділянки. 15.03.2012 року на адресу його сина надійшов лист, в якому було зазначено, що у них не має права вимагати повернення земельної ділянки, оскільки 01.01.2009 року начебто було укладено новий договір оренди земельної ділянки строком на 10 років. Як вказує позивач, він даний договір не укладав та не підписував його. В зв`язку з цим ОСОБА_1 просить визнати недійсним договір оренди землі від 01.01.2009 року, укладений між ОСОБА_1 та ПОСП Прогрес , зареєстрований у Лозівському районному відділі реєстрації Харківської регіональної філії ДП Центр ДЗК при Державному Комітеті України по земельних ресурсах , про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 10.09.2009 року за № 040967700031.

Ухвалою Лозівського міськрайонного суду Харківської області було відкрито провадження від 29.12.2018 року, позовна заява прийнята до розгляду за правилами загального позовного провадження. Відповідачу було надано строк 15 днів з дня отримання ними даної ухвали суду, на подачу відзиву на позовну заяву.

29 січня 2019 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву та 18 березня 2019 року заперечення щодо відповіді на відзив, за змістом яких 05.03.2003 р. між позивачем та ПОСП Прогрес було укладено договір оренди земельної ділянки(паю), строком до 31.12.2007р., де однією з істотних умов Договору вказана орендна плата (п.2.4) у розмірі 1% від вартості земельної ділянки, проіндексованої згідно з положеннями чинного законодавства. В 2009 році ОСОБА_1 було запропоновано укласти новий договір оренди земельної ділянки, п. 8 якого передбачено збільшення розміру орендної плати за використання земельної ділянки с/г призначення до 1,5 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, та п. 17 Договору -матеріальна допомога спадкоємцю орендодавця у розмірі 500 грн. Згідно п.7 Договору він є укладеним на 10 років. Відповідно до п.18 Договору, передача земельної ділянки орендарю здійснюється у 5-денний строк після державної реєстрації цього договору за актом приймання-передачі; згідно п. 41 Договору він набуває чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації. Позивачем було прийнято умови договору, підтвердженням чого є подання нею до Лозівського районного відділу реєстрації Харківської регіональної філії ДП Центр ДЗК

при державному комітеті України по земельних ресурсах заяви про реєстрацію у державному реєстрі договору оренди та додатків: державного акту про право власності на земельну ділянку, договору оренди земельної ділянки, акту приймання-передачі земельної ділянки, паспорту власника земельної ділянки, ідентифікаційного номеру, які є персональними даними і можуть бути надані лише за згодою власника. Послуги Лозівського районного відділу реєстрації Харківської регіональної філії ДП Центр ДЗК при державному комітеті України по земельних ресурсах з приводу реєстрації зазначеного Договору були юридично оформлено у вигляді угоди ДЗК-21-02-004490, актом про надання послуг, кошти за надані послуги були перераховані ПОСП Прогрес на рахунок реєстратора згідно платіжного доручення. Договір та акт приймання передачі земельної ділянки був підписаний особисто позивачем та у подальшому наданий довіреною особою позивача- ОСОБА_2 державному реєстратору. Доручення довіреної особи належним чином завірене секретарем Тихопільської с/ради Лозівського району Харківської області у відповідності до Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів. У подальшому орендар, на виконання умов договору оренди земельної ділянки вчинив дію-сплатив орендну плату за надану у використання земельну ділянку, а орендодавець підтвердив виконання правочину, зокрема, шляхом прийняття розрахунку за використання земельної ділянки, тобто відбулося виконання договору з обох сторін. Орендну плату позивач отримував протягом 2009-2012рр. з розрахунку 1,5% вартості грошової оцінки земельної ділянки, згідно п.8 Договору від 01.01.2009р., що вказує на обізнаність позивача про умови нового договору від 01.01.2009р., і він прийняв його належне виконання від орендаря, отримавши орендну плату: у 2009р.- 1530 грн., у 2010р.-2353 грн., у 2011р.- 2940 грн. З 2012 р. орендна плата розраховується у розмірі понад 3% від вартості грошової оцінки земельної ділянки і становить у 2012 р.- 4200 грн., у 2013 р.-5200 грн., у 2014 р.-5200 грн., у 2015р.-7200 грн., у 2016р.-10000 грн., у 2017р.-10000 грн., у 2018р.-10 000 грн. На реальність правочину вказує також той факт, що у 2012 році позивач звернувся до Лозівського ВП ГУНП МВСУ у Харківській області із заявою про підробку документів, за якою було відкрито досудове провадження, в рамках якого було проведено експертизу підписів сторін у договорі оренди, укладеному між ОСОБА_1 та ПОСП Прогрес , згідно висновку якої підпис за орендодавця у договорі оренди виконано позивачем ОСОБА_1 . Таким чином, правочин-договір оренди від 01.01.2009р., укладений між позивачем і відповідачем, та у подальшому зареєстрований у Державному реєстрі земель 10.09.2009р. за № 040967700031, був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Зазначив, що посилання на порушення відповідачем вимог ст.15 Закону України Про оренду , щодо мінімального розміру орендної плати, є безпідставним. Статтею 1 Указу Президента України №725/2008 від 19.08.2008 року передбачено, що одним із пріоритетних завдань пореформеного розвитку аграрного сектора економіки є забезпечення підвищення рівня соціального захисту сільського населення, зокрема шляхом запровадження плати за оренду земельних ділянок с/г призначення, земельних часток (паїв) у розмірі не менше 3% визначеної, відповідно до законодавства, вартості земельної ділянки, земельної частки (паю). Водночас у відповідності до положення ст.16 Закону України Про оренду землі , укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку. Згідно ст. 21 Закону України Про оренду землі розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Відповідно до ст.22 Закону, орендна плата справляється у грошовій формі. За згодою сторін розрахунки щодо орендної плати за землю можуть здійснюватися у натуральній формі. Розрахунок у натуральній формі має відповідати грошовому еквіваленту вартості товарів за ринковими цінами на дату внесення орендної плати. Відповідно до ст.23 Закону, орендна плата за земельні ділянки, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, переглядається за згодою сторін. Відповідно до п.11 та п.26.3 Договору орендодавець має право вимагати від орендаря збільшення розміру орендної плати. Таким чином, Закон України Про оренду землі та Договір містять норми, які вказують на свободу договору оренди земельної ділянки, вільне волевиявлення у визначенні розміру, форми і строків внесення орендної плати, можливість перегляду розміру орендної плати. У відповідності

до ч.7 ст.10 ЦПК України, у разі невідповідності правового акта правовому акту вищої юридичної сили суд застосовує норми правового акта вищої юридичної сили. На вказану обставину зазначає Верховний Суд України, який у Постанові від 25 червня 2011 року (справа N 6-17цс11), по справі про розірвання договору оренди земельної ділянки, стягнення заборгованості з орендної плати, пені, суми з урахуванням індексу інфляції за час прострочення виконання грошового зобов`язання, 3 % річних від простроченої суми, зазначив, що Указ Президента № 92/2002 із внесеними до нього змінами має рекомендаційний характер. Він є підставою для перегляду розміру орендної плати, встановленої умовами договору, а не для автоматичної зміни умов договору оренди та підвищення розміру орендної плати до 3 %. Вказані у позові обставини вже були предметом дослідження під час розгляду адміністративної справи №2а-5929/12/2070 за позовом ОСОБА_1 до ГУ у Харківській області та міськрайонного управління Держкомзему у м. Лозова та Лозівського району Харківської області про визнання незаконним рішення про реєстрацію договору оренди землі від 01.01.2009 року та скасування запису у Державному реєстрі земель. У справі №2а-5929/12/2070 також вивчалися докази - реєстр (витяг) вчинення нотаріальних дій виконавчого комітету Тихопільської сільської ради Лозівського району Харківської області, договори оренди земельної ділянки від 01.01.2009 року та від 05.03.2003 року, яким була надана відповідна правова оцінка. Рішенням окружного адміністративного суду Харківської області по справі №2а-5929/12/2070, залишеному без змін рішенням Харківського апеляційного суду та Вищого адміністративного суду України, у задоволенні позову ОСОБА_1 до міськрайонного управління Держкомзему у м. Лозова та Лозівському районі, ГУ Держкомзему у Харківській області, Державної інспекції сільського господарства в Харківській області, Харківської регіональної філії державного підприємства Центр державного земельного кадастру , третя особа: ПОСП Прогрес про визнання незаконним рішення, зобов`язання вчинити дії, відмовлено у повному обсязі. Ухвалюючи рішення, суди зазначили, що зміст договору оренди від 01.01.2009 року відповідає вимогам закону, під час його реєстрації був виконаний весь передбачений Тимчасовим порядком перелік дій щодо перевірки та приймання обмінного файлу, підстави для відмови у реєстрації договору були відсутні. Посилання позивача на відсутність у договорі істотної умови - передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди, яка була передбачена редакцією України Про оренду землі від 16.09.2008 року, та виключена Законом №191- VIII від 12.02.2015 року зі ст.15 Закону України Про оренду землі , також не свідчить про порушення права позивача. Судовою практикою на даний час напрацьований єдиний підхід у вирішенні справ про визнання договорів оренди землі недійсними, з підстав недотримання істотних умов під час їх укладання. Згідно правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 01 жовтня 2014 року у справі № 6-83цс14: ...Виходячи з того, що відповідно до статті 15 ЦК України та статті 3 ЦПК України у порядку цивільного судочинства підлягає захисту саме порушене право, суд повинен встановити чи дійсно порушуються права орендодавців у зв`язку з відсутністю в договорах оренди умов, передбачених статтею 15 Закону України від 6 жовтня 1998 року №161-ХІУ Про оренду землі , визначити істотність цих умов, також з`ясувати в чому саме полягає порушення їхніх законних прав. Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду України у справах № 6-27цс14, №6-48цс14, №6-119цс14 та №6-110цч14. Враховуючи викладене, представник ПОСП Прогрес просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Крім того, зазначив, що позовні вимоги подано з порушення строків позовної давності. Зазначивши у позові на ту обставину, що 15.03.2012 року на адресу представника позивача за дорученням - його сина, надійшов лист від керівництва Прогрес , до якого був долучений договір оренди земельної ділянки (ксерокопія) від 01.01.2009 року, укладений між позивачем та ПОСП Прогрес , на 10 років, який був позивачем вивчений, позивач тим самим визнав той факт, що ним подано позов про визнання договору недійсним після спливу строків позовної давності. Зазначив, що з урахуванням положення Глави 19 ЦК України, строки позовної давності за позовом про визнання договору недійсним сплили 15.03.2015 року. Посилаючись на положення ч.4 ст.267 ЦК України, надав заяву про застосування строків позовної давності.

14 лютого 2019 року позивачем надано відповідь на відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що Договір оренди від 01.09.2009р. укладений на явно не вигідний для неї умовах, оскільки орендна плата по ньому вдвічі менша ніж передбачає чинне законодавство, а відтак не відповідає її внутрішній волі; договір оренди також суперечить інтересам Держави та суспільства,

оскільки керівництво відповідача виплачуючи орендну плату в розмірі 1,5% від нормативної грошової оцінки землі, вдвічі менше утримувало та перераховувало податку з фізичних осіб до бюджету країни, чим порушено положення ст. 203 ЦК України, яким визначено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі та зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам Держави і суспільства, його моральним засадам. Також зазначено, що визнання правочину недійсним не відноситься до юрисдикції адміністративних судів, а тому дана обставина не була предметом дослідження під час розгляду адміністративної справи № 2а-5929/12/2070. Орендну плату в період 2009-2012рр. позивачка отримувала на підставі додаткової угоди від 10.01.2007р., укладеною між ним та відповідачем, якою далі продовжено дію договору оренди від 05.03.2003р. його земельного паю до 2012р., про наявність нового договору оренди землі від 01.01.2009р. він не знав і не здогадувався, про його існування він дізнався лише 15.03.2012р., коли на адресу його сина (довіреної особи) надійшов лист від керівництва ПОСП Прогрес , в якому повідомлялося, що він не має право вимагати повернення землі у своє користування, оскільки уклав новий договір оренди землі на свій земельний пай в 2009 році. Зауважив, що твердження представника щодо нарахування орендної плати з 2012 року у розмірі понад 3% не підтверджено документально. Орендну плату він не отримував, оскільки керівництво відповідача в 2012 році направило йому копію договору оренди землі від 01.01.2009р. та він зрозумів, що його ошукали, уклавши даний договір під впливом обману; новий договір він укладати не бажав, оскільки збирався зі своєю родиною, у власності якої мається 3 земельних пая, після закінчення строку оренди землі, самостійно обробляти землю; оспорюваний договір є недійсним правочином, який не був спрямований на реальне настання правових наслідків, які обумовлені ним, оскільки орендну плату за користування своєю земельною ділянкою вона від ПОСП Прогрес не отримував. Також зазначив, що всі інші істотні умови вищевказаного договору оренди є явно невигідними для нього. Даний позов ним було подано в межах строків позовної давності, оскільки бажаючи якнайшвидше повернути у своє користування свій пай він звернувся до окружного адміністративного суду з проханням скасувати реєстрацію договору землі від 01.01.2009р., адже вважав на той момент, що підпис в зазначеному договорі та його додатках, вчинили представники ПОСП Прогрес , які здійснили його реєстрацію; рішенням адміністративних судів у справі № 2а-5929/12/2070, було відмовлено в задоволенні його позову, однією з важливих підстав прийняття такого рішення адміністративними судами стало те, що він не звертався до правоохоронних органів. Після чого він звернувся до правоохоронних органів, якими під час досудового розслідування було проведено експертизу, згідно висновку якої підпис за орендодавця у договорі оренди виконано позивачем ОСОБА_1 , та 19.04.2018р. було винесено постанову про закриття даного кримінального провадження, таким чином, було відмовлено визнати вказані документи підробленими, залишивши право визнати договір від 01.01.2009р. вчиненим під впливом обману, таким чином, підстави для його звернення з позовом про визнання правочину, вчиненого під впливом обману, недійсним, виникли з моменту отримання постанови від 19.04.2018р. про закриття кримінального провадження, тобто з 25.04.2018р.

Представник позивача - адвокат Заварза С.П. в судове засідання не з`явився, але надав суду заяву в якій просив провести розгляд справи за відсутності його та позивача, на задоволенні позову наполягав.

Представник відповідача - адвокат Здєльник С.І. в судове засідання не з`явився, але надав суду клопотання в якому просив провести розгляд справи за його відсутності та відсутності відповідача, а також невідкладно розглянути справу, відмовивши у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити рішення.

Суд, перевіривши матеріали справи, розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, до суду може звернутись кожна особа за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Пунктом 2 Постанови № 2 Пленуму Верховного Суду України Про застосування норм цивільного законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції від 12.06.2009 року передбачено, що відповідно до ст.ст. 55, 124 Конституції України та ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції Про захист прав людини і основоположних свобод , кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь - якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Так, судом встановлено, що відповідно до державного акту на право приватної власності на землю серії Р2 №742590, виданого 27.12.2002 року Лозівською райдержадміністрацією, ОСОБА_1 належить на праві приватної власності земельна ділянка сільськогосподарського призначення, площею 8,689 га в межах згідно з планом, яка розташована на території Тихопільської сільської ради Лозівського району Харківської області.

05.03.2003 року між ОСОБА_1 та ПОСП Прогрес був укладений договір оренди земельної ділянки строком до 31 грудня 2007 року, який зареєстрований в Лозівському районному відділі земельних ресурсів.

З копії додаткової угоди б/н від 05.03.2003р. вбачається, що 10.01.2007 року між ОСОБА_1 та ПОСП Прогрес була укладена додаткова угода до договору оренди землі №б/н від 05.03.2003 року, згідно якої сторони дійшли взаємної згоди на 5 років продовжити дію договору оренди землі №б/н від 05.03.2003 року.

01.01.2009 року між ОСОБА_1 та ПОСП Прогрес був укладений та зареєстрований у Лозівському районному відділі реєстрації Харківської регіональної філії ДП Центр ДЗК при Державному Комітеті України по Земельних ресурсах 10.09.2009 року за №040967700031 договір оренди землі, строком на 10 років, відповідно до п.7 Договору - з переважним правом орендаря на поновлення строку його дії. До договору додані акт визначення меж земельної ділянки, акт приймання - передачі земельної ділянки, експлікація, план земельної ділянки, розташованої на території Тихопільської сільської ради Лозівського району Харківської області.

Представником за дорученням Варука А.С. 01.03.2012 року на адресу ПОСП Прогрес направлено заяву з пропозицією по врегулюванню спору.

У відповідь на вказану заяву 15.03.2012 року ПОСП Прогрес надійшов лист на адресу представника ОСОБА_3, в якому повідомлено, що жодних підстав, наведених у Договорі оренди земельної ділянки (паю) від 01.01.2009 року, для розірвання договору на теперішній час не виникло. Використання земельної ділянки з 2009 року по 2011 рік здійснювалося без заперечень з боку орендодавця, відповідало його справжній волі за всіма істотними умовами договору.

18.09.2018 року ОСОБА_1 звернувся до ПОСП Прогрес з листом-повідомленням про те, що 01.01.2019 року термін дії договору закінчується та в подальшому він не бажає поновлювати договір, планує обробляти землю самостійно.

28.09.2018 року генеральний директор ПОСП Прогрес Шульга В.К. направив позивачу лист, яв якому зазначено, що строк дії договору потрібно рахувати не з 01.01.2009 року, а з 10.09.2009 року, а тому термін дії договору закінчується 10.09.2019 року.

Відповідно до Постанови ВГСУ від 02.11.2016 року у справі 908/3368/15, строк дії договору оренди землі починається з моменту його державної реєстрації, а не підписання сторонами або передачі за актом приймання-передачі земельної ділянки.

Частинами 1, 3 та 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним(ст. 204 ЦК України).

Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації(ч.1 ст. 210 ЦК України).

Відповідно до частини третьої статті 106 Конституції України Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов`язковими до виконання на території України. Тобто із цієї конституційної норми прямо вбачається, що укази та розпорядження Президента України є підзаконними актами, тому, звісно, вони мають меншу юридичну силу, ніж Конституція та закони України.

Згідно ч.ч. 2,3 ЦК України, основним актом цивільного законодавства є Цивільний кодекс України. Цивільні відносини можуть регулюватися актами Президента України у випадках, встановлених Конституцією України.

Згідно ч. 7 ст. 10 ЦПК України, у разі невідповідності правового акта правовому акту вищої юридичної сили суд застосовує норми правового акта вищої юридичної сили.

Згідно ч. 3 ст. 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Пунктом 1 Указу Президента України 92/2002 визнано одним із пріоритетних завдань пореформеного розвитку аграрного сектора економіки забезпечення підвищення рівня соціального захисту сільського населення, зокрема, шляхом запровадження плати за оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення, земельних часток (паїв) у розмірі не менше 1,5 відсотка визначеної відповідно до законодавства вартості земельної ділянки, земельної частки (паю) та поступового збільшення цієї плати залежно від результатів господарської діяльності та фінансово-економічного стану орендаря. Указом Президента України № 725/2008 внесено зміни до Указу Президента № 92/2002 та встановлено розмір орендної плати не менше 3 відсотків визначеної відповідно до законодавства вартості земельної ділянки. Цей Указ набрав чинності з дня його опублікування. Указ Президента № 92/2002 у редакції зі змінами, внесеними Указом Президента № 725/2008, має рекомендаційний характер(Постанова Верховного Суду України від 25.06.2011 р. справа №6-17цс11).

Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом(ч.1 ст. 229 ЦК України).

Згідно ч.1 ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Правочин, вчинений під впливом обману, належить до правочинів з вадами волі, оскільки у сторони, яка діяла під впливом обману, внутрішня воля сформувалася невірно під впливом хибних відомостей про обставини правочину, спричинених діями інших осіб.

Під обманом слід розуміти навмисне введення в оману однією стороною правочину іншої

сторони з метою вчинення правочину. Обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть. При обмані наслідки правочину, що вчиняється, є відомими й бажаними для однієї зі сторін. Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за ст. 230 ЦК України.

Отже, під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення, тобто природи правочину, прав та обов`язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.

До таких висновків щодо застосування цих норм матеріального права дійшов Верховний Суд у постанові від 14 березня 2019 року, справа № 755/3903/17, провадження № 61-27176св18.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.

Згідно зі статтею 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Відповідно до частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду( ч.1, 5, 7 ст. 82 ЦПК України).

Під час досудового розслідування кримінального провадження № 12012220380000147, внесеного до ЄРДР 30.11.2012р. за заявою ОСОБА_1 про те, що подані заява про реєстрацію у державному реєстрі земель та в подальшому складений договір оренди землі, які містять в собі ознаки їх підробки та подальшого використання невстановленими особами, було проведено судово-почеркознавчу експертизу № 2034 від 06.05.2015р., згідно висновку якої підписи від імені ОСОБА_1 в договорі оренди землі, акті визначення меж земельної ділянки та акті приймання-передачі земельної ділянки виконано ОСОБА_1 , що вбачається з копії постанови про закриття кримінального провадження. Вказана обставина сторонами не заперечувалася, а тому висновок експерта № 2034 від 06.05.2015 р. не досліджувався в судовому засіданні.

З копії постанови про закриття кримінального провадження від 19.04.2018р. вбачається, що слідчим 02.12.2016р. допитано як свідка головного економіста ПОСП Прогрес ОСОБА_2 , яка показала, що договір оренди, акт приймання-передачі, акт визначення меж земельної ділянки та заява були особисто підписані ОСОБА_1 у вересні 2008 р. У договорі була зазначена дата 01.01.2009 р., оскільки договір за домовленістю укладався з початку нового року. Це було

зроблено з тією метою, що вона представляла інтереси 209 власників земельних ділянок(паїв), і повинна була мати час для оформлення всіх справ на певну дату та у подальшому надати їх для реєстрації до Лозівського районного відділу реєстрації Харківської регіональної філії ДП Центр ДЗК при Державному Комітеті України по земельних ресурсах , одночасно. Вона фізично не мала змоги з кожною окремою угодою приїздити до м. Лозова, у центр ДЗК для передачі зазначених справ. Про ці обставини добре відомо ОСОБА_1 та іншим особам. Допитана як свідок секретар Тихопільської сільської ради показала, що протягом 2008 р. були зібрані підписи власників паїв, які приходили у сільраду, до яких вона ходила додому. Відповідно до вимог закону протягом вересня 2008 року нею були зібрані підписи власників паїв та засвідчено довіреність від заявників про надання повноважень ОСОБА_2 передати договори оренди на реєстрацію до Лозівського районного відділу реєстрації Харківської регіональної філії ДП Центр ДЗК при Державному Комітеті України по земельних ресурсах . Тобто це була колективна довіреність, зроблена з тією метою, що 209 власників земельних ділянок(паїв) не мали везти за 45 км договори та додатки для реєстрації до Лозівського районного відділу реєстрації Харківської регіональної філії ДП Центр ДЗК при Державному Комітеті України по земельних ресурсах .

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 25.10.2012 року по справі №2а-5929/12/2070 (залишеною без змін Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.01.2013 року та Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 20.04.2014 року) було відмовлено у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Міськрайонного управління Держкомзему у м. Лозова та Лозівському районі ГТУ Держкомзему в Харківській області, Державної інспекції сільського господарства в Харківській області, Харківської регіональної філії державного підприємства Центр державного земельного кадастру , третя особа ПОСП Прогрес про визнання незаконним рішення та скасування запису, що підтверджено копіями постанови та ухвал. З копії постанови Харківського окружного адміністративного суду від 25.10.2012 року по справі №2а-5929/12/2070 вбачається, що судовим розглядом не встановлено факту порушення відповідачами прав та охоронюваних законом інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин. В обґрунтування прийнятого рішення судом зазначено, що зміст договору оренди землі відповідав вимогам Закону України Про оренду землі та іншим нормативно-правовим актам, був виконаний весь передбачений Тимчасовим порядком ведення державного реєстру земель, затверджений наказом Держкомзему від 02.07.2003 р. № 174(зі змінами) перелік дій щодо перевірки та приймання обмінного файлу, заповнена, підписана та скріплена печаткою реєстраційна картка земельної ділянки, підстав для відмови в державній реєстрації договору оренди від 10.09.2009р. за № 040967700031, у органу, що на той час здійснював державну реєстрацію- Лозівський районний відділ реєстрації ХРФ ДП Центр ДЗК не було.

Згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Відповідно до ч.ч.3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права (у разі його порушення, невизнання або оспорювання) та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За відсутності порушення суб`єктивного права чи інтересу або ж за відсутності самого суб`єктивного права позовна давність застосовуватись не може (Постанова ВС від 13.03.2019р. справа № 338/713/17-ц; провадження № 61-45432св18).

За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Застосування строку позовної давності можливе лише за наявності порушення відповідачем прав позивача. Якщо ж судом встановлено, що відповідачем не порушено право позивача, то застосування строку позовної давності не можливе, а необхідно відмовляти у задоволенні позовних вимог саме з підстав необґрунтованості позовних вимог.

Відповідно до ст. 13 Закону України Про оренду землі (далі Закон) договір оренди землі

це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Відповідно до частин першої, другої статті 15 Закону істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

Згідно з правовою позицією, висловленою зокрема у постанові Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року у справі №6-94цс 13, виходячи з того, що відповідно до статті 15 ЦК України та статті 4 ЦПК України у порядку цивільного судочинства підлягає захисту саме порушене право, при вирішенні спорів про визнання недійсними договорів оренди землі суд повинен встановити чи дійсно порушуються права орендодавців у зв`язку укладенням таких договорів, а також з`ясувати у чому саме полягає порушення їхніх законних прав.

Права орендодавця визначено статтею 24 Закону, зокрема орендодавець має право вимагати від орендаря: використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди; дотримання екологічної безпеки землекористування та збереження родючості ґрунтів, додержання державних стандартів, норм і правил; отримання режиму водоохоронних зон, прибережних захисних смуг, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон, зон особливого режиму використання земель та територій, які особливо охороняються; своєчасного внесення орендної плати. Натомість, встановленому статтею 25 Закону праву орендаря самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі кореспондується обов`язком орендодавця передати в користування земельну ділянку у стані, що відповідає умовам договору оренди (частина друга статті 24 Закону).

Отже, вільне на власний розсуд розпорядження земельною ділянкою її власником шляхом самостійного оброблення земельної ділянки до закінчення строку дії договору оренди є порушенням права орендаря, у даному випадку ПОСП Прогрес , саме з боку власника земельної ділянки ОСОБА_1 , тобто ніяким чином не звужує обсягу його прав як власника земельної ділянки та орендодавця.

Твердження позивача про недійсність правочину, який не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, з підстав не отримання позивачем орендної плати за користування земельною ділянкою, суд оцінює критично, оскільки з матеріалів справи, в тому числі з відзиву на позовну заяву, відповіді позивача на відзив та оглянутих в судовому засіданні письмових звернень ПОСП Прогрес , направлених на адресу ОСОБА_1 та його представника, вбачається, що позивач в період 2009- 2012 р.р. отримував орендну плату, в подальшому орендна плата йому нараховувалася та нараховується, про що позивачу достеменно відомо, проте останній відмовлявся її отримувати.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку, що позивач не довів своїх позовних вимог та не надав суду доказів про умисне введення його в оману під час укладення договору оренди від 01 січня 2009 року з ПОСП Прогрес щодо істотних умов цього договору, тому в задоволенні позову суд відмовляє з підстав його необґрунтованості.

Судові витрати в частині судового збору компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Повний текст рішення було виготовлено 11.11.2019 року.

Керуючись ст.ст.12,19,81, 141,259,264,265,274-279,280-283 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства Прогрес про визнання договору земельної ділянки недійсним - відмовити в повному обсязі.

Рішення може бути оскаржене в Харківський апеляційний суд через Лозівський міськрайонний суд Харківської області шляхом подачі в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, а особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Інформація про сторони:

Позивач - ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_1 , який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач - Приватно- орендне сільськогосподарське підприємство Прогрес , код ЄДРПОУ 30758424, що знаходиться за адресою: Харківська область, Лозівський район, с.Тихопілля, вул.Полтавська, буд.1.

Суддя Т.О.Каращук