Рішення

від 25.10.2019 по справі 229/4862/19

ДРУЖКІВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Номер провадження 2/229/1096/2019

Справа № 229/4862/19

25 жовтня 2019 року Дружківський міський суд Донецької області

у складі:

головуючого судді Лебеженка В.О.,

при секретарі Слободкіної Т.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду м. Дружківка в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою представника позивача ОСОБА_1 який діє в інтересах ОСОБА_2 до Територіальної громади м.Дружківка в особі Дружківської міської ради про визнання права власності,-

В С Т А Н О В И В:

До Дружківського міського суду Донецької області надійшла позовна заява представника позивача ОСОБА_1 який діє в інтересах ОСОБА_2 до Територіальної громади м.Дружківка в особі Дружківської міської ради про визнання права власності.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що позивач, ОСОБА_2 , відповідно до договору довічного утримання від 27.10.2011 року, реєстровий № 6464, посвідченого приватним нотаріусом Дружківського міського нотаріального округу Міроседі В.М., набула право власності на квартиру АДРЕСА_1 колишня АДРЕСА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_1 помер відчужувач вказаної квартири ОСОБА_3 . Після смерті відчужувача, знято заборону на відчуження цієї квартири, встановлену згідно зазначеного договору довічного утримання.

Крім того, позивач, ОСОБА_2 , відповідно до договору довічного утримання від 27.10.2011 року, реєстровий № 6467, посвідченого приватним нотаріусом Дружківського міського нотаріального округу Міроседі В.М., набула право власності на квартиру АДРЕСА_1 . Відчужувач вказаної квартири також ОСОБА_3 . Після смерті відчужувача, знято заборону на відчуження цієї квартири, встановлену згідно зазначеного договору довічного утримання.

Під час оформлення вказаних договорів довічного утримання та реєстрації прав власності на квартири, питання щодо земельної ділянки для обслуговування та експлуатації цих квартир не розглядалось. Позивач вважала, що право власності на земельну ділянку перейшло до неї разом з правом власності на квартири. Однак, до поточного часу, право власності на земельну ділянку площею 0,1349 га, за адресою АДРЕСА_2 , зареєстроване за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , згідно Державного акту на право приватної власності на землю ДН № 0473 виданого 24 вересня 1997 року. ОСОБА_3 та ОСОБА_4 була виділена вказана земельна ділянка на підставі рішення виконкому Дружківської міської ради № 673 від 17 вересня 1997 року, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд(присадибна ділянка).

На теперішній час виготовлена технічна документація на вказану земельну ділянку та їй присвоєно кадастровий № 1411700000:00:002:0227.

Співвласник земельної ділянки ОСОБА_4 була попереднім власником квартири АДРЕСА_1 .

Відповідно до договору довічного утримання від 04 березня 1997 року та після смерті ОСОБА_4 , право власності на цю квартиру набув ОСОБА_3 . В силу положень ст. 30 ЗК України (в редакції що діяла на 1997 рік), при переході права власності на квартиру АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 . перейшло і право власності на земельну ділянку. Однак це право власності на земельну ділянку за ОСОБА_3 у встановленому порядку оформлене та зареєстроване не було.

Таким чином, ОСОБА_3 був власником квартир АДРЕСА_3 та АДРЕСА_3 а АДРЕСА_5 АДРЕСА_3 , а також власником усієї земельної ділянки площею 0,1349 га, за адресою АДРЕСА_2 .

Відповідно до ч. 1 ст. 120 Земельного кодексу України, з набуттям позивачем ОСОБА_5 права власності на квартири АДРЕСА_3 та АДРЕСА_1 , припинено право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку кадастровий № 1411700000:00:002:0227, а до ОСОБА_2 , перейшло право власності на цю земельну ділянку.

Оскільки при оформленні договорів довічного утримання, право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку не було оформлене, а згідно витягу з ДЗК та Державного акту, земельна ділянка зареєстрована за іншими особами, позивач вважає, що є необхідність щодо захисту її майнових прав шляхом визнання за нею права приватної власності на земельну ділянку.

Просить суд, визнати право власності за ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , на земельну ділянку, площею 0,1349, за цільовим призначенням: для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташовану за адресою АДРЕСА_6 , кадастровий № 1411700000:00:002:0227.

Ухвалою суду від 27 серпня 2019 року позовну заяву прийнято до провадження та призначено підготовче судове засідання (а.с.47).

Ухвалою суду від 25 вересня 2019 року підготовче провадження у цивільній справі було закрито та цивільну справу призначено до судового розгляду (а.с.54).

У судове засіданні позивач представник позивача не з`явилися, проте надали заяву слухати справу без їх участі, позовні вимоги підтримала в повному обсязі з підстав, зазначених у позові.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, проте про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, надали заяву слухати справу без участі представника та позовні вимоги вирішити на розсуд суду.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється на підставі ч.2 ст.247 Цивільного процесуального кодексу України.

Дослідивши всі обставини по справі та перевіривши їх доказами, суд вважає, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають повному задоволенню з наступних підстав.

Статтею 4 ЦПК України, передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Судом встановлено, що згідно Державного акта на право приватної власності (далі - державний акт) земельна ділянка розташована за адресою: АДРЕСА_6 . АДРЕСА_2 (нині АДРЕСА_6 .Откаленко) 2-2, за цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,1340 га, належить на праві приватної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на підставі рішення виконкому Дружківської міської ради від 17.09.1997 року № 673 (а.с.32-33).

Між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було укладено договір довічного утримання від 04 березня 1997 року, посвідченого державним нотаріусом Дружківської державної нотаріальної контори Гнатенко В.Л. Відповідно до зазначеного договору ОСОБА_4 передала у власність ОСОБА_3 належний на праві власності квартиру АДРЕСА_7 , загальною жилою площею 42,5 кв.м., в тому числі жилою площею 15,9 кв.м. (а.с.29-30).

ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 у м.Дружківка, що підтсварджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_2 (а.с.31).

Водночас, судом встановлено, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договори довічного утримання від 27 жовтня 2011 року, посвідчений приватним нотаріусом Дружківського міського нотаріального округу Миросєді В.М. Відповідно до взказаних укладених договорів ОСОБА_3 передав у власність ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_7 загальною жилою 42,6 кв.м., житловою площею 15,9 кв.м. та складається із однієї кімнати, що належить йому на підставі договору довічного утримання, посвідченого 04.03.1997 року Дружківською держнотконторою за реєстром №2-343 та квартиру АДРЕСА_7 39,8 кв.м., житловою площею 24,7 кв.м. та складається з двох кімнат, що належить йому на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 30.01.1997 року Дружківською держконторою за реєстром №2-133. (а.с.17,23).

З копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 вбачається, що ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 27)

Право власності на квартиру АДРЕСА_7 та на квартиру АДРЕСА_7 ), зареєстроване за позивачем, приватним нотаріусом Миросєді В.М. Дружківського міського нотаріального округу Донецької області на підставі договору довічного утримання серія та номер 6467 від 27.10.2011 року та на підставі договору довічного утримання серія та номер 6464 від 27.10.2011 року (а.с. 15, 21).

Згідно зіст. 16 Цивільного кодексу України, способом захисту цивільних прав є визнання права.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.

Частина 1ст. 55 Конституції України, передбачає, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом, містить загальну норму, яка означає право кожного звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені чи порушуються, створені чи створюються перешкоди для їх реалізації чи мають місце інші обмеження прав і свобод.

Згідно із ч. 1 ст. 64 Основного Закону, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбаченихКонституцією України.

Враховуючи ту обставину, що спірні правовідносини виникли до 01 січня 2002 року, суд застосовує норми Земельного Кодексу України 1990 року, в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин.

Згідно ізст. 6 ЗК України (в ред. чинній до 01.01.2002 року), громадяни України мають право на одержання у власність земельних ділянок, зокрема, для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка).

Згідно ізст. 22 ЗК України (в ред. чинній до 01.01.2002 року), право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

За змістом ст. 23 ЗК України (в ред. чинній до 01.01.2002 року), право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними радами народних депутатів.

Згідно із ст. 30 ЗК України (в ред. чинній до 01.01.2002 року), при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об`єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення.

Згідно із змістом ст. 44 ЗК України (в ред. чинній до 01.01.2002 року), порушені права власників земельних ділянок і землекористувачів підлягають поновленню.

Поновлення прав власників земельних ділянок і землекористувачів здійснюється радою народних депутатів відповідно до їх компетенції, судом, арбітражним судом або третейським судом.

Згідно із ст. 126 ЗК України, право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЗУ Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Відповідно до п. п. 8, 9 ст. 27 ЗУ Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право власності на землю, державного акта на право власності на земельну ділянку або державного акта на право постійного користування землею, виданих до 01 січня 2013 року; рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Пунктом 9 розділу VII Прикінцевих та перехідних положень ЗУ Про державний земельний кадастр встановлено, що державна реєстрація земельних ділянок, які передаються у власність із земель державної чи комунальної власності, здійснюється з видачею державних актів на право власності на земельні ділянки до 01 січня 2013 року.

Відповідно абзацу 2 п. 7 Постанови Пленуму ВСУ від 16 квітня 2004 року № 7 Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ , захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно із ч. 3 ст.152 ЗК України шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсним рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів захисту (ст. 16 ЦК України).

За змістом правової позиції, викладеної у справі № 6-319цс15 ВСУ, судам підсудні справи за заявами, зокрема,з приводу володіння, користування, розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян чи юридичних осіб, і визнання недійсними державних актів про право власності та право постійного користування земельними ділянками.

Оскільки державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, то у спорах, пов`язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки.

Визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку.

Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності виникає на підставах, не заборонених законом, і вважається придбаним правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність придбання права власності не встановлена судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 153 ЗК України, власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Згідно із ст. 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно ч. 2 ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно ч. 1 ст. 120 ЗК України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За встановлених обставин, суд вважає, що є всі законні підстави для визнання за позивачкою права власності на земельну ділянку, площею 0,1349 га, за цільовим призначенням: для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташовану за адресою: АДРЕСА_6 , кадастровий ;1411700000:00:002:0227, а позовна заява підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 4-5, 12-16, 76-81, 89, 247, 258, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позов представника позивача ОСОБА_1 який діє в інтересах ОСОБА_2 до Територіальної громади м.Дружківка в особі Дружківської міської ради про визнання права власності - задовольнити у повному обсязі.

Визнати за ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , на земельну ділянку, площею 0,1349, за цільовим призначенням: для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташовану за адресою АДРЕСА_6 , кадастровий № 1411700000:00:002:0227.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Донецького апеляційного суду через Дружківський міський суд протягом тридцяти днів після оголошення рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Вступна та резолютивна частини рішення складені в нарадчій кімнаті 25 жовтня 2019 року.

Повний текст судового рішення складено 04 листопада 2019 року.

Суддя: В.О.Лебеженко