Постанова

від 24.10.2019 по справі 601/999/19

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 601/999/19Головуючий у 1-й інстанції Білосевич Г.С. Провадження № 22-ц/817/973/19 Доповідач - Щавурська Н.Б. Категорія - 351000000

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 жовтня 2019 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Щавурська Н.Б.

суддів - Костів О. З., Сташків Б. І.,

секретаря - Сович Н.А.

сторін - представника скаржника АТ «Державний ощадний

банк України» адвоката Драпак Г.В., представника

оскаржуваної особи Кременецького міськрайонного

ВДВС - в.о.начальника Ячменьова С.М.,

розглянувши у відкритому провадженні апеляційну скаргу Кременецького міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Тернопільській області на ухвалу Кременецького районного суду Тернопільської області від 12 серпня 2019 року, постановлену суддею Білосевич Г.С. у цивільній справі № 601/999/19 за скаргою акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на дії посадових осіб Кременецького міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Тернопільській області,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2019 року АТ «Державний ощадний банк України» звернулося до суду зі скаргою на дії посадових осіб Кременецького міськрайонного відділу державної виконавчої служби, в обґрунтування якої зазначило, що державним виконавцем незаконно винесено постанову про закінчення виконавчого провадження з підстав передбачених п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» за виконавчим листом № 1919/2-718/11, виданим на підставі рішення Кременецького районного суду від 17.10.2011 року про стягнення в користь банку боргу з ОСОБА_1 шляхом звернення стягнення на належне ОСОБА_2 іпотечне майно, оскільки внаслідок реалізації майна останньої в ході примусового виконання вказаного рішення таке фактично не виконано (так як існує залишок боргу за виконавчим листом, не сплачено державне мито в сумі 1700 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн.), в зв`язку з чим виконавче провадження за виконавчим листом, виданим щодо ОСОБА_2 підлягало закінченню на підставі п. 15 ч. 1 ст. 39 Закону, а не на підставі п. 9 ч. 1 цієї ж статті, як помилкового вважав державний виконавець.

Ухвалою Кременецького районного суду Тернопільської області від 12 серпня 2019 року визнано неправомірними дії начальника Кременецького міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Тернопільській області щодо відмови у задоволенні скарги філії Тернопільське обласне управління АТ «Ощадбанк» від 24.04.2019 року. Постанову № 6920 про перевірку виконавчого провадження № 44255439 від 24.04.2019 року в частині відмови у визнанні неправомірними дій заступника начальника Кременецького міськрайонного відділу державної виконавчої служби ГТУЮ у Тернопільській області щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження № 44255439 від 27.03.2019 року скасовано. Визнано неправомірними дії начальника Кременецького міськрайонного відділу державної виконавчої служби ГТУЮ у Тернопільській області в частині винесення 27.03.2019 року постанови про закінчення виконавчого провадження № 44255439 з примусового виконання виконавчого листа № 1909/2-718 виданого 17.10.2011 року Кременецьким районним судом на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» . Скасовано постанову від 27.03.2019 року заступника начальника Кременецького міськрайонного відділу державної виконавчої служби ГТУЮ в Тернопільській області про закінчення виконавчого провадження № 44255439.

В апеляційній скарзі Кременецький міськрайонний відділ державної виконавчої служби ГТУЮ у Тернопільській області просить скасувати ухвалу суду, вважаючи її незаконною, необґрунтованою, винесеною з порушенням норм матеріального права та постановити нову, якою відмовити у задоволенні скарги.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що оскільки рішенням суду визначено конкретний спосіб його виконання, зокрема, шляхом звернення стягнення на чітко визначене майно ОСОБА_2 (нерухоме майно: нежитлову будівлю зі всіма її при належностями, загальною площею 324,7 кв. м, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 ); інших заходів примусового виконання боржником ОСОБА_2 рішення, зокрема, шляхом стягнення з неї заборгованості в сумі 92 772, 58 дол. США, даним виконавчим листом не передбачено, й за цим виконавчим листом боржником є лише Книгницька ОСОБА_3 , то з урахуванням вимог ст. 11 Закону України «Про іпотеку» , яка передбачає, що майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання виключно в межах вартості предмета іпотеки, а іпотекодержатель (заставодержатель) має право задовольнити всі свої забезпечені заставою чи іпотекою вимоги до боржника за рахунок майнового поручителя у розмірі вартості фактичної реалізації предмета майнової поруки, що здійснюється в порядку, передбаченому законодавством (якщо інше не передбачено договором або законом), що підтверджується відповідним правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2018 року в справі № 902/492/17, вважає дії державного виконавця в частині закінчення виконавчого провадження відносно ОСОБА_2 на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 ЗУ «Про виконавче провадження такими, що повністю відповідають вимогам закону.

У своєму відзиві АТ «Ощадбанк» відносно задоволення апеляційної скарги заперечує, вважаючи її безпідставною, а ухвалу суду - такою, що постановлена відповідно до вимог закону й скасуванню не підлягає.

Вважає безпідставним посилання апелянта на ст. 11 Закону України «Про іпотеку» оскільки, заходи з примусового виконання рішення державним виконавцем здійснюються у спосіб та в порядку, який встановлений виконавчим документом і Законом України Про виконавче провадження .

Що стосується посилання апелянта з приводу не зазначення у виконавчому листі Кременецького районного суду № 2-718 від 17.10.2011 року про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості в сумі 92 772, 58 дол. США, а лише зазначення про звернення стягнення на певне майно майнового поручителя ОСОБА_2 , за рахунок якого необхідно погасити заборгованість ОСОБА_1 в межах заборгованості в сумі 92 772, 58 дол. США, зауважує, що згідно рішення Кременецького районного суду від 17.10.2011 року у справі № 1909/2-718/11 з ОСОБА_1 стягнуто 92 772, 58 дол. США (залишок боргу станом на 24.07.2014 становив - 72420,58 дол. США та 1 820,00 грн. судових витрат) шляхом звернення на належне відповідачу ОСОБА_2 на праві власності та передане в іпотеку нерухоме майно. Тільки у випадку, якби від реалізації заставленого майна стягувану були перераховані усі кошти, визначені рішенням суду (72 420, 58 дол. США або еквівалент даної суми на день виконання рішення суду) та 1 820 грн. судових витрат, тоді рішення суду було б фактично виконане в повному обсязі згідно з виконавчим листом і лише тоді державний виконавець вправі винести постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» . Оскільки коштів від реалізації заставленого майна було недостатньо для задоволення вимог стягувача-заставодержателя, то державний виконавець зобов`язаний був винести постанову про закінчення виконавчого провадження з підстав зазначених п. 15 ч. 1 ст. 39 ЗУ «Про виконавче провадження» .

У судовому засіданні представник оскаржуваної особи Кременецького міськрайонного ВДВС - в.о. начальника Ячменьов С.М. апеляційну скаргу підтримав. Додатково пояснив, що закінчення виконавчого провадження за виконавчим документом, виданим щодо виконання рішення суду ОСОБА_2 , саме на підставі пункту п. 9 ч. 1 ст. 39 ЗУ «Про виконавче провадження» не порушує права стягувача, оскільки з урахуванням того, що ОСОБА_2 , як майновий поручитель, за зобов`язаннями ОСОБА_1 відповідає лише в межах вартості переданого в іпотеку майна, то після реалізації останнього та перерахунку коштів від його реалізації стягувачу, банк не вправі пред`являти будь-яких претензій до майнового поручителя, навіть якщо коштів від реалізації майна недостатньо. Разом з тим, виконавче провадження відносно самого боржника ОСОБА_4 закінчено на підставі п. 15 ч. 1 ст. 39 ЗУ «Про виконавче провадження» , що не перешкоджає стягувачу в подальшому вчиняти дії для забезпечення виконання рішення ОСОБА_4

Представник АТ «Ощадбанк» адвокат Драпак Г.В. у судовому засіданні апеляційної скарги не визнала, додатково пояснивши, що закінчення виконавчого провадження з різних підстав відносно двох боржників (за п. 8 ч. 1 ст. 39 ЗУ «Про виконавче провадження» відносно боржника ОСОБА_2 та за п.15 ч. 1 ст. 39 цього ж Закону відносно боржника ОСОБА_1 ) за одним і тим самим рішенням перешкоджатиме в подальшому вчиненню банком дій щодо виконання рішення в повному обсязі боржником ОСОБА_1 (шляхом звернення з заявою про зміну способу виконання рішення), оскільки п. 9 ч. 1 ст. 39 ЗУ «Про виконавче провадження» передбачає закінчення виконавчого провадження в зв`язку з виконанням рішення в повному обсязі, що фактично не відбулося, оскільки коштів від реалізації іпотечного майна недостатньо для погашення усієї суми боргу.

Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши законність оскаржуваної ухвали в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що 05 серпня 2014 року державним виконавцем відділу ДВС Кременецького РУЮ відкрито виконавче провадження № 44255439 з примусового виконання виконавчого листа № 1909/2-718, виданого 17.10.2011 року Кременецьким районним судом про стягнення з ОСОБА_1 в користь АТ Ощадбанк в особі ТВБВ № 10019/041 філії-Тернопільське обласне управління АТ Ощадбанк заборгованості за договором відновлювальної кредитної лінії № 9 від 11 липня 2008 року в сумі 92 772, 58 дол. США, що в гривневому еквіваленті становить 739 926 грн. 44 коп., шляхом звернення на належне відповідачу ОСОБА_2 на праві власності та передане нею в іпотеку АТ Ощадбанк , згідно нотаріально посвідченого 11.07.2008 року та зареєстрованого за № 2611 іпотечного договору нерухоме майно: нежитлову будівлю зі всіма її приналежностями, загальною площею 324,7 м.кв., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 а та про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ Ощадбанк судових витрат у справі - державного мита в сумі 1700 грн., витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн., за рахунок коштів, одержаних від реалізації іпотечного майна. Борг за виконавчим листом станом на 24.07.2014 року становив: кредит 72 420, 58 дол. США та 1 820, 00 грн. судові витрати (а.с. 6-7).

27.03.2019 року заступником начальника Кременецького міськрайонного відділу ДВС ГТУЮ в Тернопільській області виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 1909/2-718, виданого 17.10.2011 року, закінчено в зв`язку з фактичним виконанням у повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом шляхом реалізації арештованого майна та перерахування стягувачу коштів у сумі 1 424 348, 64 грн. згідно платіжного доручення № 1308 від 15.03.2019 року з урахуванням офіційного курсу гривні до долара США станом на 15.03.2019 року: 2671,6488 грн. за 100.00 дол. США (а.с. 8-9).

У квітні 2018 року ПАТ Державний ощадний банк України на адресу начальника Кременецького міськрайонного відділу ДВС звернулося зі скаргою на дії заступника начальника цього ж органу з приводу незаконності закінчення вищезгаданого виконавчого провадження на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 ЗУ «Про виконавче провадження» , скасування відповідної постанови та винесення іншої постанови - про закінчення даного виконавчого провадження на підставі п. 1 ч. 1 ст. 39 Закону (а.с. 9-13).

24.04.2019 року начальником Кременецького міськрайонного відділу ДВС за результатами поданої скарги винесено постанову про перевірку виконавчого провадження № 44255439 від, відповідно до якої дії заступника начальника Кременецького міськрайонного відділу ДВС ГТУЮ в Тернопільській області Ячменьова С.М. в частині винесення постанови про закінчення виконавчого провадження № 44255439 від 27.03.2019 року визнано правомірними й такими, що вчиненні у відповідності до вимог Закону України «Про виконавче провадження» (а.с. 14-16).

Крім цього, в ході апеляційного розгляду справи також встановлено, що на підставі рішення Кременецького районного суду в справі № 1909/2-718/11 було видано два виконавчих документи, в одному з яких боржником зазначено ОСОБА_1 , а в іншому - майнового поручителя ОСОБА_2 Виконавче провадження за виконавчим листом про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на час апеляційного розгляду даної справи також закінчено, - однак, з підстав, передбачених п. 15 ч. 1 ст. 39 ЦПК України, з чим представник стягувача погоджується.

Статтею 447 ЦПК України, п. 1 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено право сторін виконавчого провадження на звернення до суду зі скаргою за умови порушення їх прав чи свобод рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 451 ЦПК України в разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Згідно вимог ч. 3 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, при здійсненні контролю за рішеннями, діями державного виконавця під час виконання рішень має право у разі, якщо вони суперечать вимогам закону, своєю постановою скасувати постанову або інший процесуальний документ (або їх частину), винесені у виконавчому провадженні державним виконавцем, зобов`язати державного виконавця провести виконавчі дії в порядку, встановленому цим Законом.

За ч. 1 ст. 41 Закону України «Про виконавче провадження» у разі, якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.

Згідно вимог ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

У відповідності до ч. 1 ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.

За ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно вимог ч. 1 ст. 6 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов`язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Відповідно до ч.ч. 5, 7 ст. 51 Закону України «Про виконавче провадження» за рахунок коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна, здійснюються відрахування, передбачені п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 45 цього Закону, після чого кошти перераховуються заставодержателю та стягується виконавчий збір. У разі задоволення в повному обсязі вимог заставодержателя залишок коштів використовується для задоволення вимог інших стягувачів у порядку, встановленому цим Законом. Примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку» .

У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання. Якщо вимога за основним зобов`язанням підлягає виконанню у грошовій формі, розмір цієї вимоги визначається на підставі іпотечного договору або договору, що обумовлює основне зобов`язання, у чітко встановленій сумі чи шляхом надання критеріїв, які дозволяють встановити розмір цієї вимоги на конкретний час протягом строку дії основного зобов`язання.

Згідно ч. 3 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» у разі обчислення суми боргу в іноземній валюті виконавець у результаті виявлення в боржника коштів у відповідній валюті стягує такі кошти на валютний рахунок органу державної виконавчої служби, а приватний виконавець - на відповідний рахунок приватного виконавця для їх подальшого перерахування стягувачу. У разі виявлення коштів у гривнях чи іншій валюті виконавець за правилами, встановленими частинами 1, 2 цієї статті, дає доручення про купівлю відповідної валюти та перерахування її на валютний рахунок органу державної виконавчої служби, а приватний виконавець - на відповідний рахунок приватного виконавця.

Згідно правової позиції, висловленої Верховним Судом України в постанові від 01 листопада 2017 року в справі № 6-1063цс17, погашення суми, що підлягає стягненню за судовим рішенням, обчислюється в іноземній валюті, яка повинна бути конвертована в національну валюту на день здійснення платежу. Це означає, що боржник, виконуючи зобов`язання за виконавчим документом у національній валюті, повинен брати до уваги офіційний валютний курс НБУ, встановлений для відповідної валюти на день платежу (тобто день зарахування коштів на рахунок кредитора).

Пунктом 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

В свою чергу п. 15 ч. 1 цієї ж статті Закону передбачає закінчення виконавчого провадження у випадку, якщо коштів, що надійшли від реалізації заставного майна (за виконавчим документом про звернення стягнення на заставлене майно), недостатньо для задоволення вимог стягувача - заставодержателя, а також, якщо майно, яке є предметом іпотеки, передано іпотекодержателю або придбано ним відповідно до вимог Закону України «Про іпотеку» за виконавчим документом про звернення стягнення на майно, яке є предметом іпотеки.

Задовольняючи скаргу, суд першої інстанції виходив з того, що дії державного виконавця щодо закінчення виконавчого провадження є неправомірними, оскільки закінчуючи виконавче провадження, державний виконавець виходив з того, що вимоги виконавчого документа виконано в повному обсязі, що не відповідає фактичним обставинам.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, як такими, що зроблені з урахуванням вимог законів, що регулюють спірні правовідносини й відповідають наявним у справі доказам.

Так, з урахуванням того, що внаслідок реалізації переданого ОСОБА_2 в іпотеку нерухомого майна стягувачу за виконавчим документом (ПАТ «Державний ощадний банк України» ) було перераховано кошти в сумі 1 424 348, 64 грн., що на дату виконання рішення не є еквівалентом 72 420, 58 дол. США, які підлягали стягненню з ОСОБА_1 у спосіб звернення стягнення на майно ОСОБА_2 , суд першої інстанції, на думку колегії суддів, прийшов до вірного висновку, що внаслідок закінчення виконавчого провадження за виконавчим документом про звернення стягнення на майно ОСОБА_2 на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 ЗУ «Про виконавче провадження» порушуватимуться права стягувача АТ «Державний ощадний банк України» на виконання рішення Кременецького районного суду від 17.10.2011 року про стягнення в користь банку боргу з ОСОБА_1 у випадку звернення стягувача з заявою про зміну способу виконання даного рішення.

При цьому доводи апеляційної скарги Кременецького міськрайонного відділу державної виконавчої служби ГТУЮ у Тернопільській області в частині відповідності вимогам закону, як постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження відносно ОСОБА_2 , так і постанови начальника цього відділу, якою дії державного виконавця визнано правомірними з посиланням на те, що рішення суду має чіткі зобов`язання по відношенню до боржника ОСОБА_2 , які мають бути враховані виконавцем під час виконання судового рішення й що виконання здійснюється в межах конкретного виконавчого документу колегія суддів вважає безпідставними, як такі, що не підтверджують наявність у даному випадку передбаченої пунктом 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» підстави (фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом) для закінчення виконавчого провадження за виконавчим листом, виданим відносно ОСОБА_2 .

Не зважаючи на згоду колегії суддів з доводами апелянта про те, що з урахуванням вимог ЗУ «Про іпотеку» Книгницька О.М. відповідає за зобов`язаннями ОСОБА_1 лише у межах вартості іпотечного майна, що у зв`язку з реалізацією такого в ході примусового виконання рішення суду та перерахуванням коштів від реалізації стягувачу позбавляє останнього пред`являти будь-які вимоги до боржника ОСОБА_2 в подальшому, наведена обставина водночас не дає підстав для закінчення виконавчого провадження відносно ОСОБА_2 за п. 9 ч. 1 ст. 39 ЗУ «Про виконавче провадження» , оскільки рішенням Кременецького районного суду, на підставі якого й був виданий виконавчий лист відносно майнового поручителя ОСОБА_2 одночасно вирішено питання про стягнення боргу й з позичальника ОСОБА_1 , що стверджується як змістом даного рішення суду, так і фактом видачі та перебування на виконанні виконавчого листа за даним рішенням про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 , за яким виконавче провадження закінчено 08.04.2019 року з підстав, передбачених п. 15 ч. 1 ст. 39 ЗУ «Про виконавче провадження» . Разом з тим, як встановлено Кременецьким районним судом та підтверджено в ході апеляційного розгляду справи, рішення Кременецького районного суду Тернопільської області, на виконання якого видано виконавчий лист від 17.10.2011 року в повному обсязі не виконане.

Погоджується колегія суддів і з висновком районного суду про наявність підстав для визнання неправомірними дій начальника Кременецького міськрайонного відділу ДВС ГТУЮ у Тернопільській області щодо відмови у задоволенні скарги філії Тернопільське обласне управління АТ Ощадбанк від 24.04.2019 року та скасування постанови № 6920 про перевірку виконавчого провадження № 44255439 від 24.04.2019 року, оскільки вказані вимоги є похідними від вирішення питання про визнання неправомірними дій державного виконавця щодо закінчення виконавчого провадження відносно ОСОБА_2 на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 ЗУ «Про виконавче провадження» .

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи те, що рішення в даній справі судом першої інстанції прийнято з додержанням норм матеріального і процесуального права, й доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу Кременецького міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 35 ч. 1; 259 ч. 1, 2, 6, 8; 374 ч. 1 п. 1; 375 ч. 1; 381 ч.ч. 1, 3; 382 ч.ч. 1, 2; 384 ч. 1; 389 ч. 1 п. 2; 390 ч. 1 Цивільного процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Кременецького міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області- залишити без задоволення.

Ухвалу Кременецького районного суду Тернопільської області від 12 серпня 2019 року - залишити без змін.

Судові витрати покласти на сторони в межах, ними понесених.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції в особі Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Дата складання повного судового рішення 29 жовтня 2019 року.

Головуючий - підпис

Судді - два підписи