ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
30.10.2019Справа № 910/12097/19
Господарський суд міста Києва у складі: головуючого судді - Князькова В. В.,
за участю секретаря судового засідання Скокіна О. Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Державного підприємства Укрсервіс Мінтрансу , м. Київ
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю ТЕХОЙЛ КОНСТРАКШН , м. Київ
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Підприємства з Іноземними інвестиціями АМІК Україна , м. Київ
про стягнення 252 701,51 грн,
За участю представників:
від позивача: Барчан Л. О.
від відповідача: не з`явився
від третьої особи: не з`явився
ВСТАНОВИВ:
Державне підприємство Укрсервіс Мінтрансу (далі - ДП Укрсервіс Мінтрансу ) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ТЕХОЙЛ КОНСТРАКШН (далі - ТОВ ТЕХОЙЛ КОНСТРАКШН ) про стягнення 252 701,51 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором № 074/2018 від 08.10.2018 поставки нафтопродуктів в частині зобов`язання поставити товар - дизельне паливо, бензин А-95. Як вказує позивач, за умовами договору відповідач зобов`язався поставити позивачу товар шляхом передачі талонів, на яких обліковується відповідне пальне, та забезпечити відпуск замовнику пального на автозаправних станціях Підприємства з Іноземними інвестиціями АМІК Україна . За таких обставин, позивачем заявлено вимоги про стягнення вартості товару в сумі 197 460,00 грн, а також пені в сумі 35 542,80 грн, штрафу в розмірі 13 822,20 грн, збитків від інфляції в розмірі 2 955,18 грн, а також 3 % річних в сумі 2 921,33 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.09.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача Підприємство з Іноземними інвестиціями АМІК Україна (далі - ПІІ АМІК Україна ), призначено підготовче засідання у справі на 09.10.2019.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.10.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 30.10.2019.
У судове засідання представник позивача з`явилась, позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила суд позов задовольнити.
В порядку статті 207 Господарського процесуального кодексу України судом було розглянуто та задоволено клопотання позивача про приєднання до матеріалів справи додаткових письмових пояснень та доказів у справі.
Представник відповідача в судове засідання не з`явився, відзив на позов не надав, про причини своєї неявки суд не повідомив. При цьому ТОВ ТЕХОЙЛ КОНСТРАКШН було належним чином повідомлено судом про розгляд даної справи, що підтверджується наступним.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
За приписами частини 1 статті 7 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Так, з метою повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвали суду від 09.09.2019 та від 09.10.2019 були направлені судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 02095, м. Київ, вул. Княжий Затон, буд. 9, літера А, офіс 369.
Однак конверти з ухвалами суду були повернуті відділенням поштового зв`язку з відмітками про неможливість вручення.
Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відтак, в силу положень пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського суду міста Києва, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про невручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу відповідної ухвали суду.
У даному випаду судом враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України Про доступ до судових рішень усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України Про доступ до судових рішень для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України Про доступ до судових рішень ).
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті від 13.03.2019 як на офіційному веб-порталі судової влади України (http://ki.arbitr.gov.ua/sud5011/gromadyanam/csz), так і у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
У даному контексті також слід враховувати правову позицію Європейського суду з прав людини у справі Пономарьов проти України (заява № 3236/03, Страсбург, 03.04.2008), згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Представник третьої особи в судове засідання 30.10.2019 також не з`явився. Належне повідомлення ПІІ АМІК Україна про дату, час та місце розгляду справи підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0103051261546.
Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з частиною другою статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
За висновками суду, з огляду на неявку представника відповідача, який не скористався наданими йому процесуальними правами, та представника третьої особи, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами, а неявка представників вказаних учасників справи не перешкоджає розгляду справи по суті.
Відповідно до вимог статті 222 Господарського процесуального кодексу України судом під час розгляду справи здійснювалось фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального пристрою.
У судовому засіданні судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, приймаючи до уваги пояснення представника позивача, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва встановив наступні фактичні обставини справи.
08.10.2018 між ДП Укрсервіс Мінтрансу (покупець) та ТОВ ТЕХОЙЛ КОНСТРАКШН (постачальник) укладено договір № 074/2018 поставки нафтопродуктів (далі - Договір), за умовами п. 1.1 якого постачальник зобов`язався поставити та передати у власність нафтопродукти шляхом передачі талонів покупцю, а покупець - прийняти та оплатити нафтопродукти по талонах, а саме: бензин А-95 у кількості 4 500 л по ціні 30,88 грн/л (включаючи ПДВ) та дизельне паливо у кількості 2 000 л по ціні 29,25 грн/л (включаючи ПДВ) для автотранспортних засобів згідно зі специфікацією.
Згідно з пунктом 1.2 Договору талони на товар - це відпускні облікові картки, що посвідчують право покупця на отримання номінальної кількості нафтопродуктів, що у них вказана та зобов`язання постачальника надати цю кількість нафтопродуктів за вимого покупця на автозаправних станціях (АЗС), що зазначені у додатку № 2, що є невід`ємною частиною цього договору.
Відповідно до пункту 3.1 Договору загальна ціна договору становить 197 460,00 грн з ПДВ.
Пунктом 9.1 Договору визначено, що останній набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 08.10.2019, але в будь-якому разі до використання всіх талонів покупцем.
У додатку № 1 до Договору сторони виклали специфікацію до Договору на постачання товару: бензину А-95 в кількості 4 500 л, ціною 30,88 грн з ПДВ за 1 л, та дизельного паливо в кількості 2 000 л, ціною 29,25 грн з ПДВ за 1 л, а всього - на загальну суму 197 460,00 грн (з ПДВ).
У додатку № 2 до Договору сторонами було погоджено перелік автозаправних станцій, на яких здійснюється відпуск товару за укладеним договором.
Згідно з видатковою накладною № КСТ-000013 від 09.10.2018 та актом приймання-передачі талонів (бланків дозволу на отримання пального) від 09.10.2018 відповідачем було передано, а позивачем прийнято бланки дозволу (талони) на відпуск палива на суму 197 460,00 грн.
Факт здійснення позивачем оплати товару - нафтопродуктів (дизельного палива та бензину А-95) підтверджується виписками з банківського рахунку ДП Укрсервіс Мінтрансу від 09.10.2018 про сплату 98 730,00 грн та від 11.10.2018 про сплату 98 730,00 грн.
Згідно з доповідною запискою від 02.11.2018 посадовими особами позивача зафіксовано факт невідпуску з 01.10.2018 палива на АЗС за талонами відповідно до договору з ТОВ ТЕХОЙЛ КОНСТРАКШН № 074/2018 від 08.10.2018.
Як вказує позивач, з метою досудового врегулювання спору відповідачу була направлена претензія від 15.02.2019 вих. № 34/160-02 щодо негайного постачання оплаченого товару за талонами, які не були обслуговані на АЗС, в строк до 22.02.2019.
Спір у справі виник у зв`язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за Договором в частині зобов`язання поставити товар на суму 197 460,00 грн, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з позовом про стягнення вартості непоставленого товару, пені, штрафу, 3 % річних та інфляційних втрат.
Розглянувши доводи позивача, на яких ґрунтується позовна заява, господарський суд зазначає наступне.
За змістом статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) ає право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.
За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають, зокрема, з договору.
Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип презумпції правомірності правочину, суд приймає Договір як належну підставу, у розумінні норм статті 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.
За своїм змістом та правовою природою укладений Договір є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно з ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 1 ст. 669 Цивільного кодексу України кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні.
Матеріалами справи (виписками з банківського рахунку ДП Укрсервіс Мінтрансу від 09.10.2018 про сплату 98 730,00 грн та від 11.10.2018 про сплату 98 730,00 грн) підтверджується, що позивач належним чином та у повному обсязі виконав взяті на себе зобов`язання щодо оплати товару (бланків дозволу на отримання товару) за видатковою накладною № КСТ-000013 від 09.10.2018.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з пунктом 4.1 Договору відпуск нафтопродуктів покупцю здійснюється цілодобово за обліковими картками (талонами) постачальника, що є документами обов`язкової звітності і підставою для відвантаження нафтопродуктів з АЗС постачальника по місту Києву та по всій території України.
Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та умов Договору, зважаючи на здійснення позивачем передоплати товару, за висновками суду, станом на час розгляду справи строк виконання відповідачем зобов`язання з поставки товару настав.
Як вказує позивач, відповідач не виконав свої зобов`язання за Договором, оскільки з 01.10.2019 на визначених в договорі АЗС було припинено відпуск палива за талонами зразка ТЕХОЙЛ .
Позивачем надано суду копії талонів на загальну суму 197 460,00 грн, за якими позивачу не було здійснено відпуск палива. Оригінали вказаних талонів оглянуто судом в судовому засіданні.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 670 Цивільного кодексу України якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.
Згідно з ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Відтак, непередання продавцем, який одержав суму попередньої оплати, товару у встановлений строк, надає покупцеві право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
При цьому, виходячи з положень вказаної норми права, до предмета доказування у даній справі входить встановлення наявності чи відсутності певних юридичних фактів, а саме: підстав виникнення у сторін зобов`язань з купівлі-продажу, зокрема, у відповідача обов`язку поставити певний товар у встановлений строк; здійснення позивачем попередньої оплати; порушення відповідачем відповідного зобов`язання передати товар.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами, за визначенням частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За таких обставин, приймаючи до уваги належне виконання позивачем умов договору в частині здійснення попередньої оплати товару, враховуючи, що відповідачем не спростовано факту порушення взятих на себе зобов`язань поставити оплачений товар, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про повернення вартості непоставленого товару в сумі 197 460,00 грн підлягають задоволенню.
Також позивачем заявлено вимоги про стягнення штрафу та пені за прострочення поставки товару.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) стаття 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов`язання.
Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини перша, друга статті 217 Господарського кодексу України). Штрафними санкціями відповідно до частини першої статті 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.
Виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими Господарським кодексом України та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов`язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (частина перша статті 199 Господарського кодексу України),
Видами забезпечення виконання зобов`язання за змістом положень частини першої статті 546 Цивільного кодексу України є неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток, а частиною другою цієї норми визначено, що договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік забезпечувальних заходів для належного виконання зобов`язання не є вичерпним і сторони, використовуючи принцип свободи договору, передбачений статтею 627 Цивільного кодексу України, мають право встановити й інші, окрім тих, що передбачені частиною першою статті 546 Цивільного кодексу України, засоби, які забезпечують належне виконання зобов`язання, за умови, що такий вид забезпечення не суперечить закону.
За змістом положень частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Пунктом 6.2 Договору передбачено, що за прострочення строку поставки товару та/або строку поставки талонів на товар постачальник сплачує покупцю пеню у розмірі 0,1 % за кожний день прострочення від вартості партії товару, поставка за якою прострочена, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі 7 (семи) % від вартості партії товару, поставка за якою прострочена.
Тобто розмір договірної штрафної санкції обраховано сторонами у відсотковому розмірі за кожну добу прострочення, що за визначенням статті 549 Цивільного кодексу України відповідає поняттю пеня . Аналогічні висновки викладено Верховним Судом України у постанові від 08.02.2017 у справі №910/29752/15.
За висновками суду, зважаючи на встановлені судом обставини прострочення відповідачем прийнятих на себе зобов`язань з поставки товару, правомірними є вимоги про стягнення штрафних санкцій, нарахованих відповідно до пункту 6.1 Договору, за порушення негрошового зобов`язання.
Як вбачається з наданого суду розрахунку штрафних санкцій, позивачем нараховано неустойку за прострочення негрошового зобов`язання з поставки товару (пункт 6.1 Договору) за період з 01.03.2019 по 27.08.2019 на суму 197 460,00 грн.
При перевірці розрахунку заявленої до стягнення суми пені судом встановлено, що позивачем не враховано положення частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, відповідно до якої нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.
Позивач та відповідач при укладенні Договору не встановили іншого строку нарахування штрафних санкцій, ніж передбачено у частині 6 статті 232 Господарського кодексу України. Водночас, приймаючи до уваги положення статті 530 Цивільного кодексу України та строк для виконання зобов`язання, встановлений позивачем у претензії від 15.02.2019 вих. № 34/160-02 (до 22.02.2019), можливим строком нарахування пені є період з 23.02.2019 по 22.08.2019.
За перерахунком суду, зважаючи на межі позовних вимог, сума пені, нарахована за період з 01.03.2019 по 22.08.2019 становить 34 555,50 грн, а відповідні позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
При перевірці наданого позивачем розрахунку суми штрафу судом встановлено, що такий розрахунок є вірним, а вимоги про стягнення штрафу в сумі 13 822,20 грн (197 460,00 грн х 7 % = 13 822,20 грн) підлягають задоволенню у повному обсязі.
Позивачем також заявлено вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за прострочення зобов`язання на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши розрахунки позивача, з відповідача підлягають стягненню 3 % річних в сумі 2 921,33 грн та інфляційні втрати в сумі 2 955,18 грн.
За таких обставин, господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Державного підприємства Укрсервіс Мінтрансу та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю ТЕХОЙЛ КОНСТРАКШН вартості непоставленого товару в сумі 197 460,00 грн, пені в сумі 34 555,50 грн, штрафу в розмірі 13 822,20 грн, 3 % річних в сумі 2 921,33 грн та інфляційних втрат в сумі 2 955,18 грн.
Інша частина позовних вимог (про стягнення пені в сумі 987,30 грн) не підлягає задоволенню з викладених вище підстав.
Розподіл судових витрат.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за розгляд даної справи в розмірі 3 775,71 грн. Судовий збір за розгляд вимог, які залишено судом без задоволення, в сумі 14,81 грн залишається за позивачем.
Керуючись ст. 129, ст. ст. 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
1. Позовні вимоги Державного підприємства Укрсервіс Мінтрансу до Товариства з обмеженою відповідальністю ТЕХОЙЛ КОНСТРАКШН про стягнення 252 701,51 грн - задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ТЕХОЙЛ КОНСТРАКШН (02095, м. Київ, вул. Княжий Затон, буд. 9, літера А, офіс 369; ідентифікаційний код 42238889) на користь Державного підприємства Укрсервіс Мінтрансу (01135, м. Київ, пр. Перемоги, буд. 14; ідентифікаційний код 30218246) вартість непоставленого товару в сумі 197 460 (сто дев`яносто сім тисяч чотириста шістдесят) грн 00 коп., пеню в сумі 34 555 (тридцять чотири тисячі п`ятсот п`ятдесят п`ять) грн 50 коп., штраф в розмірі 13 822 (тринадцять тисяч вісімсот двадцять дві) грн 20 коп., 3 % річних в сумі 2 921 (дві тисячі дев`ятсот двадцять одна) грн 33 коп., інфляційні втрати в сумі 2 955 (дві тисячі дев`ятсот п`ятдесят п`ять) грн 18 коп. та судовий збір в розмірі 3 775 (три тисячі сімсот сімдесят п`ять) грн 71 коп.
3. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
4. Залишити за позивачем судовий збір, сплачений при подачі позовної заяви, в сумі 14,81 грн.
5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 12.11.2019.
Суддя В. В. Князьков
Суд | Господарський суд міста Києва |
Дата ухвалення рішення | 30.10.2019 |
Оприлюднено | 13.11.2019 |
Номер документу | 85550373 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд міста Києва
Князьков В.В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні