Рішення

від 12.11.2019 по справі 910/12188/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.11.2019Справа № 910/12188/19

Господарський суд міста Києва в складі судді Коткова О.В., розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу № 910/12188/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІ-Транс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сотбуд"

про стягнення грошових коштів

Без виклику учасників судового процесу.

СУТЬ СПОРУ:

06 вересня 2019 року до Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІ-Транс" (позивач) надійшла позовна заява б/н б/д до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сотбуд" (відповідач) про стягнення заборгованості за договором поставки товару № 7154 від 01.06.2016 року в сумі 7750,87 грн., з них: основного боргу - 4294,19 грн. (чотири тисячі двісті дев`яносто чотири гривні 19 копійок), пені - 1940,76 грн. (одна тисяча дев`ятсот сорок гривень 76 копійок), інфляційних втрат - 448,39 грн. (чотириста сорок вісім гривень 39 копійок) та 20% річних - 1067,53 грн. (одна тисяча шістдесят сім гривень 53 копійки).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов`язання за договором поставки товару № 7154 від 01.06.2016 року, зокрема, у визначені договором строки не здійснив оплату вартості поставленого йому позивачем товару, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.09.2019 року у справі № 910/12188/19 позовну заяву б/н б/д до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сотбуд" про стягнення грошових коштів залишено без руху, надано Товариству з обмеженою відповідальністю "ДІ-Транс" строк для усунення встановлених недоліків позовної заяви протягом 5 (п`яти) днів з дня вручення даної ухвали.

Так, поштове відправлення з ухвалою суду у даній справі було направлене Товариству з обмеженою відповідальністю "ДІ-Транс" за юридичною адресою: 04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 21, яка вказана в позовній заяві та відповідає адресі місцезнаходження у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

У відповідності до відомостей з офіційного веб-сайту Державного підприємства "Укрпошта" за поштовим ідентифікатором № 0103052023045 вбачається, що поштове відправлення з ухвалою суду від 10.09.2019 року у справі № 910/12188/19 вручено уповноваженому представнику позивача - 12.09.2019 року.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 116 Господарського процесуального кодексу України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Тобто, строк для усунення встановлених недоліків позовної заяви до 17.09.2019 року (включно).

16.09.2019 року через відділ діловодства суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІ-Транс" надійшло клопотання б/н б/д "Про усунення недоліків".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.09.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи № 910/12188/19 здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; встановлено відповідачу строк у п`ятнадцять днів з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позов із урахуванням вимог, передбачених статтею 165 Господарського процесуального кодексу України, з викладенням мотивів повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на діюче законодавство; докази направлення відзиву позивачу.

Згідно з частиною 4 статті 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, ухвалу суду про відкриття провадження у даній справі було направлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Сотбуд" за адресою: 01010, м. Київ, вул. Московська, 29-А, кв. 13, яка вказана в позовній заяві та відповідає адресі місцезнаходження у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Водночас, суд звертає увагу, що поштове відправлення з ухвалою суду про відкриття провадження у даній справі не було вручене відповідачу та було повернуте до суду 21.10.2019 року з відміткою у довідці відділення поштового зв`язку на відповідному конверті за закінченням встановленого строку зберігання - 19.10.2019 року.

Згідно приписів ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

В п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України визначено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відповідно до положень ч.ч. 1, 4 ст. 116 Господарського процесуального кодексу України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Отже, керуючись приписами п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку, що днем вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі від 17.09.2019 року у справі № 910/12188/19 є 19.10.2019 року.

Тобто, строк для надання відзиву на позовну заяву до 04.11.2019 року (включно).

На адресу суду від відповідача відзиву на позов, клопотань, заяв тощо не надходило.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач так і не скористався наданими йому процесуальними правами, а за висновками суду у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами (ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.06.2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ДІ-Транс" (надалі - позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сотбуд" (надалі - відповідач, покупець) укладено договір поставки товару № 7154 (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого, постачальник продає та поставляє, а покупець купує та оплачує на умовах та в порядку визначених цим договором, товар в асортименті, кількості та за цінами, вказаними в додатках (специфікаціях) або накладних, що засвідчують прийом-передачу товару від постачальника до покупця та є невід`ємними частинами цього договору.

Згідно пункту 1.3. договору право власності на товар переходить від постачальника до покупця з моменту підписання уповноваженими представниками сторін накладної засвідчує момент передачі товару.

За змістом пункту 3.2. договору, загальна сума цього договору відповідає загальній сумі всіх накладних на підставі яких здійснюється постачання товару, відповідно до умов цього договору.

Відповідно до пункту 3.3. договору покупець зобов`язався оплачувати кожну партію переданого постачальником товару, протягом (але не пізніше) 7 (семи) календарних днів з моменту передачі такої партії товару.

У відповідності до 4.1. договору, поставка товару постачальником покупцю здійснюється окремими партіями відповідно до заявок покупця, виходячи з наявного товару на складі постачальника. В разі відсутності товару на складі постачальника, постачальник повинен повідомити про це покупця протягом 2 календарних днів, або відмовити у поставці з інших причин. Товар повинен бути переданий покупцю у строк не більше 2 календарних днів з моменту отримання заявки.

Сторони погодили, що даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2016 року, а у фінансовій частині до повного виконання сторонами своїх зобов`язань. У разі, якщо жодна сторона протягом 30 календарних днів до закінчення терміну дії договору не заявить про намір його розірвання, цей договір вважається пролонгованим на тих же умовах терміном на один календарний рік (п. 8.5. договору).

На виконання умов договору поставки товару № 7154 від 01.06.2016 року позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 4294,19 грн., що підтверджується видатковими накладними № БДС-006659 від 06.04.2018 року на суму 3358,43 грн. та № БДС-007167 від 12.04.2018 року на суму 935,76 грн. Товар за вказаними вище видатковими накладними за якістю та кількістю прийнятий відповідачем без заперечень, що свідчать підписи сторін на вказаних документах.

За приписами ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У відповідності до п. 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-06/928/2012 від 17.07.2012 р., підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Факт отримання товару відповідачем і видаткові накладні, надані позивачем на підтвердження своїх вимог, є самостійною підставою для виникнення обов`язку у відповідача здійснити розрахунки за отриманий товар (п. 1 Оглядового листа Вищого господарського суду України №01-06/767/2013 від 29.04.2013 р.).

Оскільки спірні видаткові накладні мають найменування юридичних осіб, перелік товару, його вартість, посилання на договір та інші реквізити, вони відповідають вимогам закону та є первинними документами, які фіксують факт здійснення господарської операції.

Як зазначає позивач, за отриманий товар відповідач не розрахувався, відтак, відповідач, за розрахунками позивача, має заборгованість за договором в розмірі 4294,19 грн.

Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Окрім того, позивач просить суд стягнути з відповідача санкції за неналежне виконання останнім грошового зобов`язання щодо оплати товару по видатковим накладним.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Пунктом 1 ст. 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Нормами ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За приписами ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін, як встановлено нормами ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України.

Приписами ч. 1 ст. 665 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Нормами ст. 691 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

З огляду на положення пункту 3.3. договору строк оплати поставленого товару є таким, що настав: за видатковою накладною № БДС-006659 від 06.04.2018 року - 13.04.2018 року та за видатковою накладною № БДС-007167 від 12.04.2018 року - 19.04.2018 року.

Наявність, обсяг заборгованості відповідача у розмірі 4294,19 грн. та настання строку виконання обов`язку щодо сплати не були спростовані відповідачем.

Крім того, суд зазначає, що право позивача на отримання грошових коштів за поставлений товар, прийнятий відповідачем без заперечень та зауважень, підлягає реалізації і захисту, оскільки укладений між сторонами договір є дійсним і обов`язковим для виконання сторонами, а отже, в силу приписів статей 204, 629 Цивільного кодексу України, породжує для його сторін відповідні права та обов`язки.

При цьому за змістом статей 598, 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема виконанням, проведеним належним чином.

За умовами ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ч. 1 ст. 222 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Позивачем доведено суду факт порушення з боку відповідача своїх зобов`язань щодо не здійснення в повному обсязі оплати вартості поставленого товару, тоді як строк виконання відповідачем зобов`язання з оплати товару настав, а наявність заборгованості підтверджується наявними в матеріалах справи доказами. Відповідач доказів сплати боргу в повному обсязі станом на день розгляду справи суду не надав.

Крім того, відповідач контррозрахунку заявленої до стягнення суми основного боргу до суду не надав та не надіслав.

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та положень договору, зважаючи на відсутність в матеріалах справи контррозрахунку суми заявленої до стягнення, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором поставки товару № 7154 від 01.06.2016 року в розмірі 4294,19 грн.

Позивач також просить стягнути з відповідача на його користь пеню у розмірі 1940,76 грн., інфляційні втрати у розмірі 448,39 грн. та 20% річних у розмірі 1067,53 грн. за порушення виконання грошового зобов`язання щодо оплати товару.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З положень п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Частиною 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

У відповідності до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського процесуального кодексу України та ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В пункті 5.3. договору сторони визначили, що за несвоєчасну оплату поставленої партії товару покупець зобов`язаний сплатити на користь постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості партії товару за кожний день прострочення платежу, та окрім того 20% річних.

Відповідно до роз`яснень, наданих господарським судам у п. 2.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань", щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції .

Судом встановлено, що при нарахуванні пені позивач помилково враховував день, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане, а не з дня, наступного за останнім днем, в який зобов`язання мало бути виконане.

Відтак, відповідач є таким, що прострочив виконання зобов`язання по оплаті товару за видатковою накладною № БДС-006659 від 06.04.2018 року з 14.04.2018 року, а за видатковою накладною № БДС-007167 від 12.04.2018 року з 20.04.2018 року.

Отже, вірним періодом нарахування пені в даному випадку є: за видатковою накладною № БДС-006659 від 06.04.2018 року - з 14.04.2018 року по 14.10.2018 року, а за видатковою накладною № БДС-007167 від 12.04.2018 року - з 20.04.2018 року по 20.10.2018 року.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку пені по кожній видатковій накладній окремо, враховуючи приписи ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України (нарахування пені за шість місяців), суд встановив, що загальна сума пені, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, за розрахунком суду, становить 751,85 грн., в іншій частині позовних вимог щодо стягнення пені в сумі 1188,91 грн. позивачу належить відмовити.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наведена норма встановлює право кредитора вимагати сплати суму боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних протягом усього періоду прострочення до моменту повного виконання боржником своїх грошових зобов`язань перед кредитором.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань ).

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція). При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць , поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України Про індексацію грошових доходів населення у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 24.04.2019 року у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 року у справі № 924/312/18 та від 05.07.2019 року у справі № 905/600/18.

Як вже було встановлено судом вище, відповідач є таким, що прострочив виконання зобов`язання по оплаті товару за видатковою накладною № БДС-006659 від 06.04.2018 року з 14.04.2018 року, а за видатковою накладною № БДС-007167 від 12.04.2018 року з 20.04.2018 року.

Таким чином, позивач мав право нараховувати інфляційні втрати за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць, у якому мала місце інфляція. Тобто, у даному разі починаючи з травня 2019 року, оскільки квітень 2019 року - це місяць, у якому мав бути здійснений платіж.

Позивачем при розрахунку інфляційних втрат не враховано вищевикладеного, у зв`язку з чим суд вважає за необхідне здійснити власний розрахунок інфляційних втрат.

Здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат, по кожній видатковій накладній окремо, суд встановив, що загальна сума інфляційних втрат, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, за розрахунком суду, становить 387,22грн., в іншій частині позовних вимог щодо стягнення інфляційних втрат в сумі 61,17 грн. позивачу належить відмовити.

Судом встановлено, що сторони скористалися наданим їм правом та в пункті 5.3. договору погодили інший, ніж встановлено в статті 625 Цивільного кодексу України розмір відсотків річних, а саме 20 відсотків.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку 20% річних, по кожній видатковій накладній окремо, починаюся з 14.04.2018 року та з 20.04.2018 року (початок прострочки виконання зобов`язання), при цьому не виходячи за межі визначеного позивачем періоду, судом встановлено, що він арифметично вірний, відтак позовні вимоги про стягнення 20% річних є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, за розрахунками позивача, в сумі 1067,53 грн.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.09.2019 року встановлено відповідачу строк у п`ятнадцять днів з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позов із урахуванням вимог, передбачених статтею 165 Господарського процесуального кодексу України, з викладенням мотивів повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на діюче законодавство. Попереджено відповідача, що у разі ненадання відзиву на позов, справа згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України буде розглянута за наявними в ній матеріалами.

Як встановлено судом, відповідач не скористався наданими йому ст. 46 Господарського процесуального кодексу України правами, жодного доказу на спростування доводів позивача, або доказів суду не надав.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню про стягнення 6500,79 грн. з них: основного боргу - 4294,19 грн. (чотири тисячі двісті дев`яносто чотири гривні 19 копійок), пені - 751,85 грн. (сімсот п`ятдесят одна гривня 85 копійок), інфляційних втрат - 387,22 грн. (триста вісімдесят сім гривень 22 копійки) та 20% річних - 1067,53 грн. (одна тисяча шістдесят сім гривень 53 копійки).

Судові витрати позивача по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених вимог в сумі 1611,18 грн. відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 73, 86, 129, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сотбуд" (ідентифікаційний код 35309793, адреса: 01010, м. Київ, вул. Московська, 29-А, кв. 13) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІ-Транс" (ідентифікаційний код 39314304, адреса: 04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 21) грошові кошти: основного боргу - 4294,19 грн. (чотири тисячі двісті дев`яносто чотири гривні 19 копійок), пені - 751,85 грн. (сімсот п`ятдесят одна гривня 85 копійок), інфляційних втрат - 387,22 грн. (триста вісімдесят сім гривень 22 копійки), 20% річних - 1067,53 грн. (одна тисяча шістдесят сім гривень 53 копійки) та судовий збір - 1611,18 грн. (одна тисяча шістсот одинадцять гривень 18 копійок).

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 12.11.2019р.

Суддя О.В. Котков