Рішення

від 11.11.2019 по справі 910/9488/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.11.2019Справа № 910/9488/19

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Вайнмарт" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Файн Кейтерінг Ко" простягнення 77253,28 грн Суддя Смирнова Ю.М.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Вайнмарт" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Файн Кейтерінг Ко" 77253,28 грн, з яких: 35948,77 грн основного боргу, 25% річних на суму 35229,04 грн, 6075,47 грн інфляційних втрат. Також позивач просив суд покласти на відповідача витрати на професійну правничу допомогу на суму 14000,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору поставки №19 від 24.02.2016 в частині здійснення розрахунків за поставлений товар.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.07.2019 за вказаним позовом відкрито провадження у справі №910/9488/19; вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи; встановлено строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали та для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо така буде подана) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив; встановлено строк для подання позивачем відповіді на відзив - протягом п`яти днів з дня отримання відзиву на позов.

Частиною 5 ст.176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому ст.242 цього Кодексу, та з додержанням вимог ч.4 ст.120 цього Кодексу.

Відповідно до ч.11 ст.242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Нормами ч.4 ст.89 Цивільного кодексу України передбачено, що відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами ч.1 ст.7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи, ухвала від 23.07.2019 про відкриття провадження у справі була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 03131, м.Київ, Cтоличне шосе, будинок 101.

Станом на дату розгляду справи по суті до суду надійшов конверт з ухвалою суду від 23.07.2019 з відмітками відділення поштового зв`язку "за зазначеною адресою не розшукано".

Згідно з п.5 ч.6 ст.242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, в силу вищенаведених положень законодавства, день проставлення на поштовому конверті відмітки: "за зазначеною адресою не розшукано" за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення останньому відповідної ухвали суду.

При цьому, як вбачається з витягу з офіційного веб-сайту Публічного акціонерного товариства "Укрпошта", поштового відправлення №0103051147484 знаходилося у точці видачі з 21.09.2019.

За змістом п.п.114, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270 одержувач може відмовитися від одержання поштового відправлення, про що на поштовому відправленні або повідомленні про надходження поштового відправлення робиться відповідна позначка, яка засвідчується його підписом. Підпис представника юридичної особи, уповноваженого на одержання пошти, скріплюється печаткою (за наявності) цієї юридичної особи. Такі поштові відправлення, поштові перекази повертаються за зворотною адресою. У разі коли одержувач відмовляється засвідчити своїм підписом факт відмови від одержання поштового відправлення, таке поштове відправлення зберігається в приміщенні об`єкта поштового зв`язку протягом установленого пунктом 116 цих Правил строку (крім рекомендованих листів з позначкою "Судова повістка"), після закінчення якого - повертаються поштовим оператором за зворотною адресою. У разі неможливості вручення одержувачам поштові відправлення, внутрішні поштові перекази зберігаються об`єктом поштового зв`язку місця призначення протягом одного місяця з дня їх надходження, відправлення "EMS" - 14 календарних днів, міжнародні поштові перекази - відповідно до укладених угод. За письмовою заявою відправника/адресата строк зберігання поштових відправлень, внутрішніх поштових переказів може бути продовжений за додаткову плату до двох місяців з дня надходження до об`єкта поштового зв`язку місця призначення. У разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п`ять календарних днів з дня надходження листа до об`єкта поштового зв`язку місця призначення із зазначенням причини невручення. Після закінчення встановленого строку зберігання поштові відправлення, поштові перекази повертаються відправнику.

Відтак, за висновками суду, всупереч наведеним положенням Правил надання послуг поштового зв`язку, рекомендоване відправлення №0103051147484 з ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.07.2019 не було повернуто відправнику у встановлений законодавством термін.

У даному випаду судом також враховано, що за приписами ч.1 ст.9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч.2 ст.2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

За змістом ч.ч.1, 2 ст.3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі від 23.07.2019 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Згідно з ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ч.1 ст.251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.07.2019 не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

24.02.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Файн Кейтерінг Ко" (покупець, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вайнмарт" (постачальник, позивач) було укладено договір поставки №19 (договір), згідно умов якого постачальник зобов`язується поставити та передати у власність покупця товар, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити товар (п.1.1), поставка товару здійснюється окремими парними згідно узгоджених сторонами заявок. Заявка на поставку товару складається покупцем виходячи з асортименту, найменування, кількості та цін, зазначених в прас - листі постачальника. Остаточно погоджені найменування, асортимент, кількість, ціна та за необхідності - адреса постачання, інші дані про товар, що має бути поставлений в рамках кожної окремої партії, зазначаються у відповідних видаткових накладних та/або специфікаціях, які є невід`ємними частинами цього договору (п.1.2).

Відповідно до п.2.1.1 договору постачальник зобов`язується поставляти покупцю товар окремими партіями згідно наданих покупцем та підтверджених постачальником заявок, а згідно п.2.2.3 договору покупець зобов`язаний оплатити вартість товару у відповідності до п.3.3 розділу 3 цього договору.

Ціни на товар, що постачається та цим договором є вільно-відпускними (договірними) та зазначаються постачальником у видаткових накладних. Загальна сума цього договору відповідає сумі всіх видаткових накладних, на підставі яких здійснювалася передача товару протягом дії цього договору. Покупець оплачує товар шляхом перерахування грошових коштів в національній валюті України на банківський рахунок постачальника вказаний в цьому договорі та/або рахунках постачальника в розмірі 100% вартості поставленої партії товару протягом 14 банківських днів з дати поставки партії товару. Датою платежу вважається дата зарахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника (п.п.3.1, 3.2, 3.3, 3.3.2, 3.6 договору).

Згідно п.п.4.1, 4.5, 4.10 договору поставка товарів здійснюється силами, транспортом та за рахунок постачальника на умовах DDP (Інкотермс - 2010) склад покупця за адресою: Столичне шосе, 101. За домовленістю сторін місце доставки окремих партій товару за цим договором може бути змінено. Передача (приймання - здача) товару здійснюється сторонами в пункті поставки покупця за супровідними документами до даної партії товару. Товар вважається переданим постачальником і прийнятим покупцем у кількості, зазначеній у видатковій накладній і з показниками якості, зазначеними в сертифікаті відповідності та/або якісному посвідченні за наявності з моменту підписання представником покупця видаткових накладних па поставлений товар. Право власності на товар та всі ризики відносно товару переходять від постачальника до покупця з моменту передачі товару покупцю.

Відповідно до п.6.2 договору за порушення строків оплати поставленого товару покупець зобов`язаний сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми заборгованості за кожний день прострочення, а в разі прострочення оплати більше як на 30 календарних днів додатково 25% річних від суми заборгованості.

Цей договір вступає в дію з дати його підписання сторонами і дії до 31.12.2016, а в частині зобов`язань за договором, які є невиконаними на зазначену дату - до повного виконання сторонами цих зобов`язань. Якщо жодна із сторін за місяць до закінчення цього строку письмово не повідомила іншу сторону про намір припинити дію даного договору, то його дія продовжується на кожний наступний календарний місяць (п.7.1 договору).

На виконання умов укладеного між контрагентами договору позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 340137,87 грн, що підтверджується видатковими накладними №43 від 25.02.2016 на суму 27087,72 грн, №134 від 18.04.2016 на суму 406,42 грн, №227 від 25.05.2016 на суму 35549,58 грн, №530 від 10.08.2016 на суму 29940,78 грн, №677 від 15.09.2016 на суму 25240,76 грн, №922 від 07.11.2016 на суму 20741,26 грн, №1170 від 19.12.2016 на суму 2600,00 грн, №1235 від 27.12.2016 на суму 4152,60 грн, №1236 від 27.12.2016 на суму 50794,74 грн, №1237 від 27.12.2016 на суму 43528,02 грн, №209 від 17.02.2017 на суму 8912,82 грн, №258 від 27.02.2017 на суму 4380,00 грн, №603 від 21.04.2017 на суму 27136,53 грн, №712 від 05.05.2017 на суму 5120,40 грн, №772 від 18.05.2017 на суму 2592,00 грн, №1355 від 01.08.2017 на суму 18247,92 грн та №49 від 10.01.2018 на суму 33706,32 грн та відповідними товарно - транспортними накладними.

Як вбачається з матеріалів справи, в рахунок оплати товару за вказаними накладними відповідачем було сплачено 299534,70 грн, що підтверджується виписками банку з рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю "Вайнмарт" за період з 22.03.2016 по 27.04.2018. Крім того відповідачем було повернуто товар на загальну суму 4654,40 грн, що підтверджується накладними на повернення від покупця №11 від 03.08.2017 на суму 2640,40 грн та №40 від 02.11.2017 на суму 2014,00 грн.

Всього в рахунок оплати товару відповідачем було сплачено та повернуто товар на загальну суму 304189,10 грн.

17.04.2018 та 27.07.2018 позивач звертався до відповідача з вимогами №69 від 13.04.2018 та №76 від 24.07.2018 про погашення заборгованості, однак за твердженнями позивача, Товариство з обмеженою відповідальністю "Файн Кейтерінг Ко" відповіді на вказані вимоги не надало, заборгованість не оплатило.

Спір у справі виник внаслідок невиконання відповідачем обов`язку щодо оплати поставленого позивачем товару у визначений договором строк, внаслідок чого останній звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача основного боргу, інфляційних втрат та 25% річних.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 129 Конституції України унормовано, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

За приписами ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.79 Господарського процесуального кодексу України).

Будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Відповідно до частин 1, 2 ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частина 1, п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України визначає, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно ч.1, ч.4 ст.202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Згідно ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.

Згідно ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст.662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу (ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України унормовано, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається; зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Дана норма кореспондується з приписами ст.193 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як свідчать матеріали справи, позивач свій обов`язок щодо передачі відповідачу товару, загальна вартість якого склала 340137,87 грн, виконав належним чином, однак відповідач, всупереч п.3.3.2 укладеного між контрагентами правочину, за поставлений позивачем товар у строки, погоджені між сторонами не оплатив, внаслідок чого у Товариства з обмеженою відповідальністю "Файн Кейтерінг Ко" виникла заборгованість. Строк виконання відповідачем обов`язку з оплати товару є таким, що настав. Доказів протилежного матеріали справи не містять.

Відтак за висновками суду, позовні вимоги про стягнення з відповідача 35948,77 грн основного боргу є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 6066,47 грн за загальний період прострочки з 19.08.2017 по 16.07.2019 за видатковими накладними №1355 від 01.08.2017 та №49 від 10.01.2018 та 25% річних за загальний період прострочки з 17.03.2016 по 16.07.2019 на суму 35229,04 грн.

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов`язання.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки судом встановлено факт прострочення виконання відповідачем зобов`язання по оплаті товару, поставленого позивачем, сторонами у п.6.2 договору погоджено інший розмір річних від простроченої суми, то вимоги позивача про стягнення з відповідача 25% річних є законними та обґрунтованими.

За змістом ч. 1 ст.251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

За приписами ст.253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

У ст.254 вказаного нормативно-правового акту визначено, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Здійснивши перевірку наведеного заявником розрахунку 25% річних, судом встановлено, що останній містить помилки, зокрема, заявником не враховано, що за приписами ст.253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок, тобто строк оплати товару за накладними обраховується з наступного дня після дати поставки товару, яка зазначена в цих накладних. Крім того заявником не враховано святкові дні та перенос робочих днів у відповідному році.

За розрахунком суду, сума 25% річних, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача складає 34649,52 грн.

Як вже вказувалось судом, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Тобто базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст.625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Такі висновки суду підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі №910/5625/18, від 13.02.2019 у справі №924/312/18, а також постановою Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18.

Здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат за прострочення оплати відповідачем поставленого позивачем товару, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат на суму 5450,38 грн.

За таких обставин, враховуючи всі наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Вайнмарт" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Файн Кейтерінг Ко".

Згідно положень п.2 ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За приписами ст.123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Частиною 1 ст.124 Господарського процесуального кодексу України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Як встановлено судом, у позовній заяві позивачем було зазначено попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які останній очікує понести у зв`язку з розглядом даної справи та в якому зазначено про стягнення витрат на правову допомогу на суму 14000,00 грн.

Однак, позивачем не було надано суду доказів понесення ним цих витрат (договору, актів приймання-передачі наданих послуг, платіжних доручень, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю тощо), у зв`язку з чим суми таких витрат, заявлені в орієнтовному розрахунку понесених судових витрат, судом не розподіляються.

Керуючись ст.ст.129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Файн Кейтерінг Ко" (03131, м.Київ, Cтоличне шосе, будинок 101, ідентифікаційний код 38217941) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вайнмарт" (03038, м.Київ, вул.М.Грінченка, будинок 4, літера А, кімната 8, ідентифікаційний код 37038899) основну заборгованість в сумі 35948 (тридцять п`ять тисяч дев`ятсот сорок вісім) грн 77 коп., інфляційні втрати у розмірі 5450 (п`ять тисяч чотириста п`ятдесят) грн 38 коп., 25% річних у розмірі 34649 (тридцять чотири тисячі шістсот сорок дев`ять) грн 52 коп. та судовий збір у розмірі 1891 (одна тисяча вісімсот дев`яносто одна) грн 05 коп.

3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

4. В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст.ст.256, 257 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. При цьому, згідно з п.п.17.5 п.17 Розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Ю.М. Смирнова