Рішення

від 06.11.2019 по справі 185/6504/19

ПАВЛОГРАДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 185/6504/19

Провадження № 2/185/3507/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 листопада 2019 року м. Павлоград

Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді: Бондаренко В.М.,

за участю секретаря: Данильченко Ю.О.,

позивача: ОСОБА_1 ,

представника позивача: ОСОБА_2 ,

представника відповідача: Киричка Г.О. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Павлограді у порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Малого приватного підприємства фірми "Половний" про стягнення заборгованості по заробітній платі та відшкодування завданої моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В :

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Малого приватного підприємства фірми "Половний" про стягнення заборгованості по заробітній платі та відшкодування завданої моральної шкоди, в якій просить суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість по заробітній платі за період з 16.09.2015 року по 26.01.2019 року за час вимушеного прогулу у розмірі 117 025,78 грн., з утриманням із цієї суми обов`язкових податків та зборів, та моральну шкоду у розмірі 20 000,00 грн.

В обґрунтування позову позивач посилався на те, що рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 липня 2016 року було визнано незаконним звільнення позивача з роботи слюсаря по ремонту автомобілів Малого приватного підприємства фірми "Половний" згідно наказу № 17/1 від 06.08.2014 року та поновлено його на вищевказаному місці роботи з 06.08.2014 року, стягнуто середньомісячний заробіток за період з 04.09.2014 року і до дня фактичної демобілізації 15.09.2015 року включно, як працівнику, призваному на військову службу за призовом під час мобілізації, в розмірі 24 092,18 грн., яке ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 серпня 2016 року залишено без змін. Крім того, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 листопада 2017 року рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 липня 2016 року, ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 серпня 2016 року залишено без змін. У ході примусового виконання рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 липня 2016 року відповідач поновив позивача на посаді слюсаря по ремонту автомобілів з 06.08.2014 року, про що видав відповідний наказ № 20 від 26.01.2019 року. Проте, відповідач фактично не забезпечив умови праці позивачу, необхідні для виконання роботи на даній посаді та не виплатив йому заробітну плату за період з 16.09.2015 року по 26.01.2019 року у розмірі 117 025,78 грн., тим самим спричинив йому моральні страждання, які він оцінює у 20 000,00 грн., тому він змушений звернутися до суду за захистом своїх прав.

Ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06.08.2019 року відкрито провадження у справі та справа призначена для розгляду у порядку спрощеного провадження з повідомлення (викликом) сторін.

Не погодившись з позовом, у порядку ст. 178 ЦПК України, представником відповідача було подано відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого останній просив відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що відповідно до наказу відповідача № 4 від 10.01.2016 року, у зв`язку із зупиненням діяльності МПП фірми "Половний", посада слюсаря по ремонту автотранспорту була скорочена та відсутній штатний розпис посад на підприємстві. А з січня 2017 року вищезазначене підприємство не веде фінансово-господарську діяльність, про що свідчать фінансові звіти підприємства, тому і нарахування заробітної плати на зазначеному підприємстві не проводиться, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

У судовому засіданні позивач, його представник позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили суд їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засідання, відповідно до поданого відзиву, просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Суд, вислухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали цивільної справи, встановив наступне.

За вимогами ст.ст. 263, 264 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності на підставі закону, що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи,рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 липня 2016 року було визнано незаконним звільнення ОСОБА_1 з роботи слюсаря по ремонту автомобілів Малого приватного підприємства фірми "Половний" згідно наказу № 17/1 від 06.08.2014 року та поновлено його на вищевказаному місці роботи з 06.08.2014 року, стягнуто середньомісячний заробіток за період з 04.09.2014 року і до дня фактичної демобілізації 15.09.2015 року включно, як працівнику, призваному на військову службу за призовом під час мобілізації, в розмірі 24 092,18 грн., яке ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 серпня 2016 року залишено без змін.

Крім того, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 листопада 2017 року рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 липня 2016 року, ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 серпня 2016 року залишено без змін.

У ході примусового виконання рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 липня 2016 року відповідач поновив позивача на посаді слюсаря по ремонту автомобілів з 06.08.2014 року, про що видав відповідний наказ № 20 від 26.01.2019 року, а також вніс 26.01.2019 року відповідний запис № 5 у трудову книжку позивача, яка на даний час зберігається у позивача.

Таким чином, судом встановлено, що між сторонами на даний час тривають трудові відносини, у зв`язку з поновленням позивача на посаді з 06.08.2014 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Власник або уповноважений ним орган відповідно до ст. 141 КЗпП України повинен правильно організувати працю працівників, створювати умови для зростання продуктивності праці, забезпечувати трудову і виробничу дисципліну, неухильно додержувати законодавства про працю і правил охорони праці, уважно ставитися до потреб і запитів працівників, поліпшувати умови їх праці та побуту.

Як було встановлено у судовому засіданні та не заперечується сторонами по справі, відповідач - власник підприємства МПП фірми "Половний", поновивши на посаді позивача, не забезпечив умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством та трудовим договором, а також не виплачує позивачу заробітну плату.

Доводи представника відповідача про те, що не виплата заробітної плати обумовлена тим, що зазначена посада скорочена, відсутній штатний розпис посад на підприємстві та на даний час підприємство не веде фінансово-господарську діяльність, не можуть бути прийняті судом, так як відповідач на підставі рішення суду поновив на посаді позивача, видавши відповідний наказ, що свідчить про поновлення трудових відносин, у подальшому не здійснив звільнення відповідно до положень трудового законодавства, а тому повинен виконати вимоги, передбачені ст. ст. 21, 141 КЗпП України.

Вирішуючи питання про розмір заборгованості по заробітній платі відповідача перед позивачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість розрахунку позивача в частині заборгованості по заробітній платі за таких підстав.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю; кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно з ч. 1 ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

У частині першій статті 1 Закону України Про оплату праці від 24 березня 1995 року, який є спеціальним нормативно - правовим актом, що регулює правовідносини у сфері оплати праці, міститься аналогічне визначення поняття заробітна плата .

Відповідно до ст. 21 Закону України Про оплату праці працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Відповідно до ч. 7 ст. 43 Конституції України, ст. 115 КЗпП України, статті 24 Закону України Про оплату праці , заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлено колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництва трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представникам обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Розраховуючи заборгованість по заробітній платі за період з 16.09.2015 року по 31.12.2016 року, суд виходить із даних середньоденної заробітної плати у розмірі 93,02 грн., встановленої рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12.07.2016 року, та з такого розрахунку: 92.02 грн. х 327 днів = 30 417,54 грн. - заборгованість по заробітній платі за період з 16.09.2015 року по 31.12.2016 року.

Відповідно до ст. 95 КЗпП України мінімальна заробітна плата - це встановлений законом мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму праці. Мінімальна заробітна плата встановлюється одночасно в місячному та погодинному розмірах. Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється і переглядається відповідно до статей 9 і 10 Закону України "Про оплату праці" та не може бути нижчим від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов`язковою на всій території України для підприємств, установ, організацій усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників, за будь-якою системою оплати праці.

Згідно ст. 3-1 Закону України Про оплату праці розмір заробітної плати працівника за повністю виконану місячну (годинну) норму праці не може бути нижчим за розмір мінімальної заробітної плати.

Згідно ч. 1 ст. 8 Закону України Про оплату праці держава здійснює регулювання оплати праці працівників підприємств усіх форм власності шляхом встановлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій, встановлення умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, працівників підприємств, установ та організацій, що фінансуються чи дотуються з бюджету, а також шляхом оподаткування доходів працівників.

Тому, у зв`язку зі зростанням розміру мінімальної заробітної плати відповідно до діючого законодавства, суд вираховує розмір заборгованості по зарплаті за період з 01.01.2017 року по 26.01.2019 рік, виходячи з наступного.

За умовами укладеного між позивачем та відповідачем трудового договору встановлена тривалість робочого часу 40 годин на тиждень при п`ятиденному робочому тижні.

Законами України Про Державний бюджет України на 2017 рік , Про Державний бюджет України на 2018 рік , Про Державний бюджет України на 2019 рік установлено:

- у 2017 році мінімальну заробітну плату: у місячному розмірі: з 01 січня 3200,00 гривень; у погодинному розмірі: з 01 січня - 19,34 грн.;

- у 2018 році мінімальну заробітну плату: у місячному розмірі: з 01 січня 3723,00 гривень; у погодинному розмірі: з 01 січня - 22,41 грн.;

- у 2019 році мінімальну заробітну плату: у місячному розмірі: з 01 січня 4173,00 гривень; у погодинному розмірі: з 01 січня - 25,13 грн.

Тому, заборгованість за 2017 рік становить: 248 робочих днів х 8 годин х 19,34 грн. = 38 370,56 грн.; заборгованість за 2018 рік становить: 250 робочих днів х 8 годин х 22,41 грн. = 44 820,00 грн.; заборгованість за період з 01.01.2019 рік по 26.01.2019 рік становить: 17 робочих днів х 8 годин х 25,13 грн. = 3 417,68 грн.

Загалом середній заробіток за період з 16.09.2015 року по 26.01.2019 року складає: 30 417,54 грн. + 38 370,56 грн. + 44 820,00 грн. + 3 417,68 грн. = 117 025,78 грн.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (справа Суханов та Ільченко проти України заяви № 68385/10 та 71378/10, справа Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини , заява N9 42527/98 тощо) майно може являти собою існуюче майно або засоби, включаючи право вимоги відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні законне сподівання / правомірне очікування (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності.

ЄСПЛ неодноразово вказував, що володінням, на яке поширюються гарантії ст. 1 Протоколу №1 Конвенції є також майнові інтереси, вимоги майнового характеру, соціальні виплати, щодо яких особа має правомірне очікування, що такі вимоги будуть задоволені.

Згідно ст. ст. 115, 116 КЗпП України відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець.

Згідно ст. 22 Закону України Про оплату праці , суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Частиною 2 ст. 233 КЗпП закріплено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право на звернення до суду з позовом про стягнення належній йому зарплати без обмеження будь-яким строком.

За змістом ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно ч.2 ст.89 ЦПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

На підставі ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з ч. 5, 6 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Аналізуючи надані позивачем докази на підтвердження факту трудових відносин з відповідачем, суд вважає їх належними, достовірними та допустимими, оскільки вони узгоджуються між собою.

Відповідно до абз. 5 п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 р. № 13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Підсумовуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про необхідність задовольнити позовні вимоги та стягнути з Малого приватного підприємства фірми "Половний на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за період з 16.09.2015 року по 26.01.2019 року у розмірі 117 025 грн. 78 коп., з наступним утриманням із цієї суми обов`язкових податків та зборів.

Відповідно до ст. 237-1КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

З урахуванням роз`яснень передбачених п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р. (з подальшими змінами) "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", відповідно до якого розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди має визначатись судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховують вимоги розумності та справедливості (ст. 23 ЦК).

Оскільки такий спосіб захисту цивільних прав, як компенсація моральної (немайнової) шкоди, не повинен стати засобом безпідставного збагачення потерпілої особи, розмір присудженої до відшкодування моральної шкоди має бути не більш, аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен вести до збагачення потерпілого за рахунок винного.

З урахуванням конкретних обставин справи, глибини та тяжкості моральних страждань позивача, тривалої не виплати зарплати позивачу, а саме з 16.09.2015 року, суд вважає, що належною компенсацією моральної шкоди, що підлягає стягненню на користь позивача є сума 5 000,00 грн.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до ст. 141 ЦПК України.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору за вимоги майнового характеру у вигляді заборгованості по зарплаті, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 170,00 грн., а також на користь позивача у розмірі 768,40 грн. за вимоги морального характеру, які були сплачені позивачем при подачі позову.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 89, 141, 259, 263, 264, 265, 274, 279, 352, 354, 355 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Малого приватного підприємства фірми "Половний" про стягнення заборгованості по заробітній платі та відшкодування завданої моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Малого приватного підприємства фірми "Половний" (ЄДРПОУ 23937100) на користь ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , заборгованість по заробітній платі за період з 16.09.2015 року по 26.01.2019 року у розмірі 117 025 (сто сімнадцять тисяч двадцять п`ять) грн. 78 коп. з наступним утриманням із цієї суми обов`язкових податків та зборів.

Допустити негайне виконання рішення суду щодо стягнення заборгованості по заробітній платі в межах суми платежу за один місяць.

Стягнути з Малого приватного підприємства фірми "Половний" (ЄДРПОУ 23937100) на користь ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , в рахунок відшкодування моральної шкоди 5 000 (п`ять тисяч) грн. 00 коп.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Малого приватного підприємства фірми "Половний" (ЄДРПОУ 23937100) на користь ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , понесені судові витрати по справі, а саме суму сплаченого судового збору у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.

Стягнути з Малого приватного підприємства фірми "Половний" (ЄДРПОУ 23937100) на користь держави (отримувач коштів: УК у м. Павлограді/м. Павл-д/22030101, код за ЄДРПОУ: 37936856, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача: 899998, рахунок отримувача: UA418999980000031218206004032, код класифікації доходів бюджету: 220301061) судовий збір у розмірі 1 170 (одна тисяча сто сімдесят) грн. 00 коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення або складення, а учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - з дня вручення йому повного рішення суду.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п.п. 15.5 п. 15 ч. 1 розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи через Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 .

Відповідач - Мале приватне підприємство фірма "Половний", місцезнаходження: Дніпропетровська область, м. Павлоград, вул. Дніпровська, буд. 316, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 23937100.

Повний текст рішення складено 12 листопада 2019 року.

Суддя В.М. Бондаренко