Рішення

від 08.11.2019 по справі 211/2288/18

САКСАГАНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КРИВОГО РОГУ

Справа № 211/2288/18

2/214/291/19

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

08 листопада 2019 року Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді Гриня Н.Г.,

при секретарі судового засідання - Фартушній Є.К.,

за участю представника позивача - ОСОБА_1 ,

представників відповідача - Сагайдак І.К., Котар В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кривому Розі, в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю ОПТТОРГ-15 про визнання звільнення незаконним, зміну формулювання причини звільнення, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом 25.05.2018 року, в якому просить: визнати незаконним її звільнення за ч.2 ст.41 КЗпП України у зв`язку з втратою довіри та змінити формулювання причини звільнення за власним бажанням на підставі ст.39 КЗпП України ; зобов`язати відповідача внести відповідні зміни до трудової книжки та повернути їй трудову книжку; стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з червня 2017 року по травень 2018 року з урахуванням інфляційних втрат в розмірі 40 003,59 грн.; стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 10 000 грн.

В обґрунтування пред`явлених вимог позивач зазначає, що з 06.04.2016 року по 04.05.2017 року вона працювала в ТОВ ОПТТОРГ-15 на посаді касира, а в період з 05.05.2017 року по 30.08.2017 року - заступника керуючого магазином Продукти №113 . Під час працевлаштування на роботу трудову книжку вона віддала до відділу кадрів підприємства. Наказом №312-к від 06.04.2016 року її було прийнято на роботу, а наказом №385/1 від 05.05.2017 року - переведено на іншу роботу. 30.06.2017 року вона подала заяву про надання їй вихідних за станом здоров`я з 01.07.2017 року по 05.07.2017 року, а 06.07.2017 року вона подала заяву про звільнення за власним бажанням. Жодної відповіді на заяву про звільнення від керівництва підприємства вона не отримала, як і не отримала трудову книжку та розрахунок при звільненні. Натомість 22.07.2017 року на її адресу надійшов лист від ТОВ ОПТТОРГ з повідомленням про обов`язковість явки на роботи та попередженням про звільнення за прогули у випадку неявки. При прибутті на роботу 24.07.2017 року, на територію підприємства її не пропустили та у видачі трудової книжки відмовили, повідомивши, що вона повинна відпрацювати 2 тижні. Однак з 22.07.2017 року керівництво підприємства її не допускало до роботи, вказівок щодо виконання нею трудових обов`язків не надавало, заробітну плату не нараховувало. Для вирішення виниклої ситуації вона зверталась до правоохоронних органів, відділу з питань додержання законодавства про працю, управління праці, однак її звернення не розглянуто. Під час чергового приїзду на підприємство їй повідомили про звільнення на підставі п.2 ст.41 КЗпП України у зв`язку з втратою довіри. Позивач вважає, що її звільнення та формулювання причини звільнення є незаконними, відповідачем допущено грубі порушення процедури звільнення, регламентованої КЗпП України. Згідно наведеного нею розрахунку, за час вимушеного прогулу за період з червня 2017 року по квітень 2018 року відповідач має сплатити їй середній заробіток 37 820,47 грн. та інфляційні втрати 2 183,12 грн. Крім того, неправомірними діями роботодавця, які полягають в невиплаті їй заробітної плати, не проведенні розрахунку при звільненні, не поверненні трудової книжки їй спричинено моральну шкоду, яку вона оцінює в 10 000 грн. Оскільки трудову книжку їй до сих пір не повернуто, строк звернення до суду за захистом трудових прав, на її думку, не пропущено.

Ухвалою суду від 31.08.2018 року позов прийнято до розгляду та відкрито провадження з призначенням справи до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Не погоджуючись з пред`явленими вимогами, представник відповідача подала відзив на позов (а.с.31-33), в якому просила відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 зв`язку з їх недоведеністю, безпідставністю та пред`явленням позову з пропущенням строку на звернення до суду. Свою позицію мотивувала тим, що про звільнення ОСОБА_2 з ТОВ ОПТТОРГ-15 позивач дізналася в жовтні 2017 року з позову, пред`явленого ТОВ ОПТТОРГ-15 до неї про стягнення матеріальної шкоди, завданої працівником під час виконання трудових обов`язків, отримавши в додатках до позову копію наказу про її звільнення. Таким чином, позивач пропустила строк на звернення до суду, визначений ст.233 КЗпП України, що є підставою для звернення до суду. Під час прийняття рішення про звільнення ОСОБА_2 , відповідач діяв в межах діючого законодавства. Так, ОСОБА_2 була відсутня на робочому місці без поважних причин 01.07.2017 року, з 03.07.2017 року по 08.07.2017 року та з 10.07.2017 року по 12.07.2017 року включно, про що працівниками ТОВ ОПТТОРГ-15 складено відповідні акти. Крім того, в ході проведення на підприємстві інвентаризації 18.06.2017 року встановлено, що позивач втратила ввірені їй товарно-матеріальні цінності на загальну суму 39 177,23 грн. Встановленого факту порушення стало достатньо для звільнення її із займаної посади 30.08.2017 року. Надані позивачем заяви про надання вихідних за станом здоров`я від 30.06.2017 року, про звільнення від 30.06.2017 року представник просила оцінити критично з огляду на відсутність доказів їх направлення на юридичну адресу відповідача, відсутність підпису особи, яка прийняла ці заяви. Наявний на заявах штамп використовується в магазині Продукти №113 виключно для проставлення відміток при прийнятті та здачі товарів. Фактично такі заяви є сфабрикованими та не створюють ніяких правових наслідків для жодного із суб`єктів трудових відносин. Представник вважає, що підприємством повністю дотримано процедуру звільнення позивача відповідно до п. 2 ст. 41 КЗпП України у відповідності до вимог КЗпП України.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити, у подальшому у судові засідання не з`явилась, заяв про відкладення не надала.

Представник відповідача Сагайдак І.К. заперечував проти задоволення позовних вимог, у подальшому у судове засідання не з`явилась.

Позивач ОСОБА_2 у судове засідання на неодноразові виклики не з`явилась, остання та її представиник у попередніх засіданнях надавали суду заяви про відкладення.

Суд вважає необхідним зазначити, що відповідно до положень частин 1, 2 статті 45 КАС України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається. З урахуванням конкретних обставин справи суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню адміністративного судочинства, зокрема: вчинення дій, які спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи.

Також, відповідно до рішення Європейського Суду з прав людини від 07 липня 1989 року по справі Юніон Аліметаріа Сандерс С.А. проти Іспанії , зазначено, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Таким чином, неодноразова неявка позивача, яким було ініційовано судовий спір, без поважних причин у судове засідання розцінена судом як зловживання сторони своїми процесуальними правами, що є неприпустимим.

Оцінюючи характер процесу, значення справи для сторін, категорію та складність справи, а також враховуючи належне повідомлення сторін, суд постановив ухвалити по справі рішення на підставі наявних доказів.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази по справі, які вважає належними, допустимими та достатніми в їх сукупності, виходячи з принципів змагальності та диспозитивності, приходить до наступного висновку.

Згідно зі ст.3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до змісту ст.ст.11, 15 ЦК України, цивільні права і обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист.

У силу положень п. 2 ч.1 ст. 232 КЗпП України, безпосередньому розгляду в районних судах підлягають трудові спори за заявами працівників про поновлення на роботі незалежно від підстав припинення трудового договору, оплату за час вимушеного прогулу.

Відповідно до ст.43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

За приписами ст.9 Конвенції Міжнародної організації праці №158 про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця 1982 року, яка ратифікована Верховною Радою України 04.02.1994 року, тягар доведення наявності законної підстави для звільнення, як це визначено в ст.4 цієї Конвенції, лежить на роботодавцеві.

Установлено, що ТОВ ОПТТОРГ , код ЄДРПОУ 39691520, юридична адреса: м. Київ, вул. Заньковецької 9/9, створене 13.03.2015 року, його засновником є ТОВ ФАРГОФ , код ЄДРПОУ 37215099, м. Кривий Ріг, вул. Телевізійна 5-д.

З 06.04.2016 року по 30.08.2017 року ОСОБА_2 перебувала в трудових відносинах в ТОВ ОПТТОРГ-15 , зокрема до 04.05.2017 року працювала на посаді касира, а з 05.05.2017 року - на посаді заступника керуючого магазином Продукти №113 (а.с.8).

Відповідно до п.3 розділу 4 посадової інструкції заступника керуючого магазином, за завдання матеріальної шкоди вона несе повну індивідуальну матеріальну відповідальність в межах, визначених діючим цивільним законодавством та законодавством про працю. 06.05.2017 року під підпис позивач була ознайомлена з посадовою інструкцією.

Наказом №706-к від 30.08.2017 року Про припинення трудового договору (контракту) позивача звільнено із займаної посади на підставі п.2 ст.41КЗпП України у зв`язку з втратою довіри (а.с.11). Від ознайомлення з наказом та його підпису позивач відмовилась, що підтверджується відповідною відміткою на наказі з підписами посадових осіб ТОВ ОПТТОРГ-15 . Відомостей про те, які саме винні дії та коли вчинені позивачем, наказ не містить.

Деталізуючи причини звільнення, представник відповідача зазначала, що ОСОБА_2 , будучи матеріально-відповідальною особою на підприємстві, не забезпечила цілісність майна та інших цінностей, наданих їй для зберігання.

Згідно із ст. 130 КЗпП України, працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Однією з умов укладення договору про повну матеріальну відповідальність є виконання працівником роботи, безпосередньо пов`язаної із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням в процесі виробництва цінностей.

Так, судовим розглядом встановлено, що 05.05.2017 року між ТОВ ОПТТОРГ-15 та ОСОБА_2 укладено договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність.

Відповідно до ст. 138 КЗпП України, для покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду власник або уповноважений ним орган повинен довести наявність умов, передбачених ст. 130 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 134 КЗпП України відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадку, коли майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами. Під іншими разовими документами слід розуміти накладні, відомості, рахунки-фактури тощо, передбачені відповідними правилами забезпечення первинного бухгалтерського обліку. Накладними або іншими документами оформляється видача матеріальних цінностей із складів, торгових залів для відправлення їх в інші організації, для торгівлі з лотків, у кіосках тощо.

Отже, підставою повної матеріальної відповідальності в цьому випадку є заподіяння шкоди невиконанням чи неналежним виконанням прийнятого працівником на себе обов`язку виконати окреме трудове завдання - одержати від третьої особи чи матеріально відповідального працівника трудового колективу за разовою довіреністю або іншим разовим документом під свою відповідальність визначене майно та інші цінності і передати його (повернути) в цілості і збереженості власнику або уповноваженому ним органу.

Працівник, який одержав майно або інші цінності за довіреністю або іншим разовим документом, відповідає за їх втрату, за їх недостачу, ушкодження або псування.

Таким чином, суд приходить до висновку, що займаючи посаду заступника керуючого магазином, позивач була матеріально відповідальною особою, а тому несе повну індивідуальну матеріальну відповідальність. В ході виконання своїх посадових обов`язків, ОСОБА_2 безпосередньо приймала на збереження, обслуговування, реалізацію товарні цінності, що були прийняті в магазині Продукти №113 .

Згідно з наказом №59 від 16.06.2017 року ТОВ ОПТТОРГ-15 18.06.2017 року на підприємстві проведено комісійну позапланову інвентаризацію товару в магазині Продукти №113 за період з 01.06.2017 року по 18.06.2017 року, в якій приймала участь ОСОБА_2 як матеріально-відповідальна особа. Під час проведення інвентаризації виявлено нестачу підзвітного їй товару (товарно-матеріальних цінностей) на суму 8007,70 грн., що слідує з інвентаризаційного опису №11300000135. Причини нестачі ОСОБА_2 не пояснила, що підтверджується актом від 01.07.2017 року, складеного головним бухгалтером ОСОБА_5 , в присутності бухгалтера ОСОБА_6 та керуючої магазином ОСОБА_7 В якому зазначено, що за результатами позапланової інвентаризації в магазині Продукти №113 , що знаходиться за адресою м. Кривий Ріг, вул. Металургів, 22 , в їх присутності відмовилась від надання пояснень, після цього покинула робоче місце.

Наказом директора ТОВ ОПТТОРГ-15 №65 від 30.06.2017 року зобов`язано до 01.07.2017 року здійснити проведення ще однієї позапланової інвентаризації товарних залишків на магазині Продукти №113 за період з 18.06.2017 року по 01.07.2017 року. Від ознайомлення з наказом та його підпису ОСОБА_2 відмовилась.

Як вказувала представник відповідача, що також підтверджується актами (а.с.35-44), 01.07.2017 року, 03 - 08 липня 2017 року, 10 - 12 липня 2017 року ОСОБА_2 була відсутня на робочому місці без поважних причин. Про причини відсутності не повідомила, будь-якої інформації про причини і можливі терміни відсутності на роботі через третіх осіб не надала.

Посилання позивача на те, що прогулів вона не допускала, оскільки завчасно подала заяву на ім`я генерального директора ТОВ ОПТТОРГ-15 ОСОБА_8 про надання їй вихідних за станом здоров`я з 01.07.2017 року по 05.07.2017 року суд не приймає до уваги, оскільки предмет спору у справі не стосується цих обставин, адже причини звільнення її із займаної посади не пов`язані з допущенням прогулів. Натомість суд зауважує, що акти про її відсутність на робочому місці склали та підписали не тільки начальник відділу кадрів, керуючий магазином ТОВ ОПТТОРГ-15 , а й заступник керуючого магазином Продукти №113 , де вона працювала. Вказані обставини ставлять під сумнів дійсність подання нею заяви про надання їй вихідних через магазин Продукти №113 , та підтверджують обґрунтованість доводів представника відповідача в цій частині.

Відповідно до ст. 21 КЗпП України, трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену з цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Пунктом 2 частини 1 статті 41 КЗпП України передбачено, що крім підстав, передбачених ст.40 КЗпП України, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадках винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір`я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу.

Тлумачення п.2 ч.1ст.41 КЗпП України дозволяє стверджувати, що розірвання трудового договору на його підставі можливе за одночасної сукупності таких умов: 1) безпосереднє обслуговування працівником грошових, товарних або культурних цінностей, тобто працівники, з якими може бути укладено договір про повну індивідуальну чи колективну (бригадну) матеріальну відповідальність або які, незалежно від можливості укладення такого договору, зайнятті прийманням, зберіганням, транспортуванням, відпуском або розподілом матеріальних цінностей; 2) винна дія працівника, тобто вчинення таким працівником навмисних або необережних дій, що давали роботодавцю підстави для втрати до нього довір`я; 3) втрата довіри до працівника з боку власника або уповноваженого ним органу (тобто негативну оцінку роботодавцем трудової діяльності працівника, що зумовлена невиконанням чи неналежним виконанням працівником своєї трудової функції, безпосередньо пов`язаної з обслуговуванням грошових, товарних і культурних цінностей). Аналогічний правовий висновок було зроблено і у постановах Верховного Суду України від 20.04.2016 року у справі №6-100цс16 та від 23.03.2016 року у справі № 6-2748цс15.

Таким чином, підставою для розірвання трудового договору у зв`язку з втратою довіри є здійснення працівником винних дій. Форма вини при цьому значення не має. Необережна вина працівника також може бути підставою для звільнення так, як і вина умисна. Проте, власник у випадку спору зобов`язаний довести і факт порушення, і вину працівника.

Відповідно до п. 28 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 Про практику розгляду судами трудових спорів від 06.11.1992 року, при розгляді справ про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктами 2 і 3 ст. 41 КЗпП, судам слід враховувати, що розірвання трудового договору з цих підстав не є заходом дисциплінарного стягнення і тому вимоги статей 148, 149 КзпП про строк і порядок застосування дисциплінарних стягнень на ці випадки не поширюються. Разом з тим при вирішенні справ про звільнення з цих підстав суди мають брати до уваги відповідно час, що пройшов з моменту вчинення винних дій чи аморального проступку, наступну поведінку працівника і інші конкретні обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Звільнення з підстав втрати довір`я (п. 2 ст. 41 КЗпП) суд може визнати обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і т.п.) вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір`я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями). При встановленні у передбаченому законом порядку факту вчинення працівниками розкрадання, хабарництва і інших корисливих правопорушень ці працівники можуть бути звільнені з підстав втрати довіри до них і у тому випадку, коли зазначені дії не пов`язані з їх роботою. З урахуванням вищевикладеного, обставин справи та доданих письмових доказів, суд приходить до висновку, саме через неналежне виконання своїх посадових обов`язав позивачем було створено умови, що призвели до нестачі товарно-матеріальних цінностей, яки знаходились у підзвіті позивача. Вказані обставини є свідченням вчинення позивачем дій, які безсумнівно могли привести до втрати до неї довіри з боку роботодавця.

Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Матеріали справи містять докази доведеності причинно-наслідкового зв`язку між нестачею товарно-матеріальних цінностей в магазині та діями ОСОБА_2 , порушення позивачем умов договору про матеріальну відповідальність, посадової інструкції, подальшу поведінку після виявлення нестачі, а саме допущення прогулів, категорична відмова від участі в наступній інвентаризації, прояв бажання звільнитись, в своїй сукупності є достатніми підставами для видання наказу про звільнення за п. 2 ст. 41 КЗпП України з підстав втрати довіри.

З урахуванням наведеного, встановлених обставин справи та вимог закону, суд вважає, що відповідачем при звільненні позивача були дотримані всі умови, передбачені діючим законодавством України, наказ про звільнення з роботи за п. 2 ст. 41 КЗпП є законним і підстав для його скасування чи зміни формулювання підстав звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, немає.

Доводи позивача щодо невірного формулювання причин звільнення з посиланням на подану нею 01.07.2017 року заяву про звільнення за власник бажанням з 06.07.2017 року (а.с.10) суд вважає безпідставними, оскільки подана позивачем заява з порушенням порядку, визначеного законом, а тому не має жодних правових наслідків для неї та роботодавця як суб`єктів трудових відносин, а саме: 1) заява подана через магазин Продукти №113 який є цехом, відділом, а не юридичною особою - роботодавцем позивача, в той час як працівник зобов`язаний подавати заяву безпосередньо до підприємства - роботодавця ТОВ ОПТТОРГ-15 ; 2) на заяві стоїть штамп про її прийняття, який не є штампом для офіційної реєстрації та прийняття документів (відсутні на ньому графи дати прийняття, відомості про посадову особу, яка здійснює реєстрацію); 3) відсутні повні дані про особу, яка прийняла документ; 4) участь завідуючого магазином Продукти №113 в фіксації прогулів позивача є явним свідченням необізнаності з поданими ОСОБА_2 заявами.

Таким чином, відповідачем при звільненні позивача дотримані всі умови, передбачені діючим законодавством України, наказ про звільнення ОСОБА_2 з роботи за п.2 ст.41 КЗпП є законним, а тому підстав для звільнення незаконним, зміни формулювання звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, немає.

Щодо позовних вимог позивача про відшкодування моральної шкоди в цій частині суд зазначає наступне.

Статтею 237-1 КЗпП України встановлено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Пунктами 3, 4, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди) від 31.03.1995 року (зі змінами та доповненнями), передбачено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Позивачем не надано жодних доказів на підтвердження фактів заподіяння їй моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру та інше. З огляду на не доведення позивачем спричинення йому моральних страждань з боку відповідача, який за обставин, що виникли між сторонами в рамках трудових відносин, діяв правомірно, суд вважає за необхідне в задоволенні позову відмовити.

Судовим розглядом справи встановлено, що позивач звернулася до суду за захистом своїх прав з пропущенням строку, визначеного ст.233 КЗпП України, оскільки про наявність наказу про звільнення, причини звільнення, підстави дізналась в рамках розгляду цивільної справи №471/643/17-ц за позовом ТОВ ОПТТОРГ-15 до неї про стягнення шкоди, зокрема в жовтні 2017 року. Крім отого, позивач особисто або через свого представника приймала участь в розгляді даної справи судом, в той час як до суду звернулася в травні 2018 року. Однак, з огляду на відмову в задоволені позову по суті, клопотання відповідача про відмову у позові внаслідок спливу строків позовної давності не підлягає задоволенню, оскільки насідки пропуску строку звернення до суду по КЗпП України застосовуються у випадку обґрунтованості позовних вимог та може бути підставою для відмови в задоволенні позову лише в разі його доведеності.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд враховує ст.141 ЦПК України та відмову в задоволенні позову в повному обсязі, у зв`язку з чим понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору відшкодуванню не підлягають. При цьому суд вважає за необхідне стягнути з позивача в дохід держави недоплачену нею суму судового збору в розмірі 1409 грн. 60 грн. за пред`явлення немайнової вимоги про зміну формулювання причин звільнення та майнової про стягнення середнього заробітку.

Керуючись ст.ст.4, 5, 13, 19, 76-81, 89, 95, 133, 141, 258-259, 263-265, 273, 274, 354, 355 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_2 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю ОПТТОРГ-15 (код ЄДРПОУ 39691520, юридична адреса: м. Кривий Ріг, вул. Телевізійна 5-д), про визнання звільнення незаконним, зміну формулювання причин звільнення, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави недоплачений нею судовий збір в розмірі 1409 (одна тисяча чотириста дев`ять) грн. 60 коп.

Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дати його складання шляхом подання апеляційної скарги через Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області. Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження, або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 11 листопада 2019 року.

Суддя Гринь Н.Г.