Рішення

від 30.10.2019 по справі 530/1573/18

ЗІНЬКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 530/1573/18

Номер провадження 2/530/185/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2019 року Зіньківський районний суд Полтавської області в складі: головуючого - судді Должко С.Р., секретаря Стрілець Л.Г., представника відповідача Яковенка О.В ., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Зіньків, цивільну справу за позовом

ОСОБА_2 , адреса проживання: АДРЕСА_1 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Україна", вулиця Перемоги, 32 село Зайці, Котелевського району, Полтавської області , співвідповідач сільськогосподарське товариство "Говтва", місце знаходження: 38400, Полтавська область, Решетилівський район, смт.Решетилівка, вул.Полтавська, 96 про припинення правовідношень шляхом дострокового розірвання договору оренди землі, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ч.1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу України - кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

ОСОБА_2 звернувся до Зіньківського районного суду Полтавської області з позовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Україна", співвідповідач сільськогосподарське товариство "Говтва" про припинення правовідношень шляхом дострокового розірвання договору оренди землі.

Ухвалою Зіньківського районного суду Полтавської області від 07 листопада 2018 року відкрито провадження в цивільній справі позовного провадження.

Суд заслухавши позивача, який підтримав позовні вимоги вказавши, що відповідач сам надав докази за сплату орендної плати за новим договором 2015 року укладеним з ним, зачитавши заяву представника відповідача, та заслухавши представника співвідповідача, які позовні вимоги не визнали та дослідивши наявні матеріали справи, знаходить, що заявлені вимоги не підлягають задоволенню.

Як передбачено ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Відповідно до ст.24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом, не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно зі ст. 10-13 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов"язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов"язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов"язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов"язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов"язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов"язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об"єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз"яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов"язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов"язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов"язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 18 ЦПК України, встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов"язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов"язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов"язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов"язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов"язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов"язковою для суду.

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об"єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними. Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.

У разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, особа, яка подала цей документ, може просити суд до закінчення підготовчого засідання виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цивільного процесуального кодексу України.

Як передбачено нормою ст. 3 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Згідно положень пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 "Про судове рішення у цивільній справі", - рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв`язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі (частина перша статті 213 ЦПК). Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). Якщо є суперечності між нормами процесуального чи матеріального права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, то рішення є законним, якщо судом застосовано відповідно до частини четвертої статті 8 ЦПК норми, що мають вищу юридичну силу. У разі наявності суперечності між нормами законів (кодексів), що мають однакову юридичну силу, застосуванню підлягає той з них, який прийнято пізніше. При встановленні суперечностей між нормами права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, суду також необхідно враховувати роз`яснення Пленуму Верховного Суду України, що містяться в постанові від 1 листопада 1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя". Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

У ст. 8 Конституції України зазначено, що Конституція України має найвищу юридичну силу.

Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

В судовому засіданні було встановлено, що батько позивача, ОСОБА_3 , уклав з приватним підприємством Агрофірма Укрхлібдар в особі його директора ОСОБА_4 , договір оренди землі (а.с.6-7).

За умовами цього договору ОСОБА_3 передав підприємству в користування строком на 10 років належну йому на праві власності земельну ділянку площею 2.91 га, кадастровий номер 5321384400:00:008:0010, яка розташована на території Покровської сільської ради Зіньківського району Полтавської області. Договір оренди землі зареєстровано Відділом Держгеокадастру у Зіньківському районі за реєстраційним номером 532138444000064.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 58 років ОСОБА_3 помер (а.с.93). Як спадкоємець за законом першої черги, спадщину після його смерті позивач прийняв, 6 листопада 2015 року державним нотаріусом Першої полтавської державної нотаріальної контори Рой Т.В. видано свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну ділянку площею 2.9099 га, кадастровий номер 5321384400:00:008:0010, яка належала ОСОБА_3 . Речове право позивачана цю земельну ділянку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за номером запису про право власності :11932370. Відомості щодо реєстрації речових прав відмінних від права власності на цю земельну ділянку у відкритому розділі, відсутні.

ПП Агрофірма Укрхлібдар , припинене як суб`єкт господарювання - юридична особа 25.02.2013 року, про що зроблено відповідний запис за №15881120020001575 в ЄДРЮОФОПГФ і його правонаступником є сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю Україна , код ЄДРПОУ 03773240, з місцем знаходження: село Зайці, Котелевський район Полтавська область.

З часу переходу прав та обов`язків за договором оренди землі до СТОВ Україна зміни до договору оренди землі не вносилися. Таким чином станом на час відкриття спадщини редакція договору оренди землі була незмінною від дати його реєстрації.

Оформивши перехід права власності на спадкове майно після смерті батька, позивач прийняв рішення скористатися правом на дострокове припинення правовідносин з орендарем, СТОВ Україна , шляхом розірвання договору оренди землі з підстав визначених в пункті 40 договору оренди.

За приписами п. 40 договору оренди землі смерть орендодавця є підставою для зміни умов або розірвання договору оренди землі (а.с.6-7).

Відповідно до 4.4 ст. 32 Закону України Про оренду землі перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи не є підставою для зміни умов або розірвання договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі.

Отже, законом і договором оренди землі передбачена можливість як для змін спірного договору за згодою сторін так і його розірвання в разі зміни орендодавця внаслідок правонаступництва спадкоємця, а в разі відсутності такої згоди - на підставі судового рішення.

20 грудня 2017 року на адресу СТОВ Україна позивачем надіслано повідомлення про виконання робіт із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Зазначене повідомлення з поштовим ідентифікатором відправлення 3810011740220 отримано адресатом 21 грудня 2017 року, що підтверджується роздруківкою з сайту Укрпошти http: / / ukiposhta.ua/vidsiidkm- ati-forma-poshiiku послуга відслідковування поштових відправлень.

СТОВ Україна , будучи належним чином повідомленим про проведення робіт із землеустрою, не надіслало позивачу заперечення з цього приводу, свого представника для участі у встановленні меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) не направило.

Під час перемовин з приводу подальших правовідносин, керівник СТОВ Україна Нелюба В . М. запевнив позивача, що він погоджується з тим, що правовідносини між позивачем, як новим власником земельної ділянки та СТОВ Україна , як орендарем припинились. СТОВ Україна не має до позивача претензій і він може вільно розпоряджатися земельною ділянкою.

Повіривши на слово дане керівником СТОВ Україна на початку весни 2018р. позивач за власний кошт обробив земельну ділянку і у квітні місяці цього року засіяв її соняшником, витративши на усі ці роботи порядком 10000 грн. з наміром отримати прибуток в межах 30000,00 грн..

В тім 8 травня 2018 року працівниками СТОВ Україна за допомогою сільськогосподарської техніки без будь-яких повідомлень чи застережень було знищено посіви соняшника шляхом дискування і посівом кукурудзи. Все це відбувалося незважаючи на категоричний протест позивача і намагання запобігти пошкодженню майна та завдання шкоди.

По факту знищення майна позивач звернувся із заявою в поліцію та одночасно надіслав заяву з претензією СТОВ Україна . Заяву відправлено 10 травня 2018 року. Отримано адресатом 11.05.2018 року. На звернення позивача СТОВ Україна не відповіло. Заяву позивача про вчинення злочину з пошкодження майна працівниками СТОВ Україна в Зіньківському ВП Гадяцького ВП ГУПП в Полтавській області розглянули як звернення громадянина реалізоване відповідно до Закону України Про звернення громадян . За вих.. №3940/115/12/01-2018 від 25.05.2018 р. листом з підписом т.в.о начальника Зіньківського ВП Гадяцького ВП ГУПП в Полтавській області Горяєва Л.О. позивача повідомлено, що матеріали перевірки позивача заяви списані до справи №29 згідно Закону України Про звернення громадян . Це повідомлення надіслано поштою в липні 2018 року.

Про вчинення керівником СТОВ Україна правопорушення передбаченого ст.212-3 КУпАП позивач заявив керівнику Секретаріату уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Левушин Людмилі Валеріївні. Про прийняте рішення з притягнення винної особи до відповідальності, позивача не повідомлено.

З 14.05.2018 р. СТОВ Україна перебуває у стані припинення, строк якого визначений учасниками юридичної особи, мав би закінчитися 14.07.2018 р.

За таких обставин і такого ставлення орендаря до позивача, як власника земельної ділянки іншого, ніж припинення правовідношень шляхом дострокового розірвання договору оренди землі, позивач не розглядає.

Крім норм права на які зроблено посилання вище, позивач свої вимоги також мотивує їх відповідністю до норм ст. 651 ЦК України, відповідно до якої, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у випадках, встановлених договором або законом.

Під час судового засідання, позивач уточнив, що між ним та сільськогосподарським товариством "Говтва", яка є правонаступником СТОВ Україна укладено нову угоду - 20.11.2015 року, після отримання свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну ділянку площею 2.9099 га, кадастровий номер 5321384400:00:008:0010, на один рік. Згідно угоди від 20.11.2015 року, термін якої закінчився, позивач отримував орендну плату, що підтверджується копією відомостей наданих представником відповідача до відзиву.

Представник відповідача, просив відмовити по позовних вимогах ОСОБА_2 .

Суд бере до уваги, що згідно додатку, наданого представником відповідача до відзиву, копія якого направлена сторонам по справі вказано, що надається копія відомостей про виплату грошей № НОМЕР_1 за 2015, 2016, 2017 роки (а.с.106-117).

В надій відповідачем копії відомостей про виплату грошей № НОМЕР_1 за 2015 вказано, що назва підприємства СТОВ Україна , індивідуальний номер НОМЕР_2 , ПІП - ОСОБА_2 , сума 4838,2; примітка: договір оренди №-від 20.11.2015 року. Паспорт НОМЕР_3 виданий Октябрським РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області 11.12.2001 р.(а.с.114). В інших списках СТОВ Україна записано прізвище ОСОБА_2 на отримання орендної плати за 2016 та 2017 рік (а.с.115,116), а не прізвище батька позивача.

Враховуючи, що у своєму відзиві з додатком, сільськогосподарське товариство "Говтва" надало докази того, що воно сплачувало орендну плату позивачеві ОСОБА_2 , саме по договору, а не по додатковій угоді про внесенення змін до договору від 20.11.2015 року, та не від травня 2000 року, де в договорі вказано прізвище ОСОБА_3 , суд приходить до висновку, що договір від 20.11.2015 року скасував договір від травня 2000 року, укладений між СТОВ Україна та ОСОБА_3 .

Відповідачем не надано доказів, того, що він звертався до позивача про поновлення договору оренди землі.

Відповідно до матеріалів цивільної справи, досліджених в судовому засіданні встановлено, що відповідач СТОВ Україна правонаступником якого є сільськогосподарське товариство "Говтва" не направляв позивачу лист-повідомлення орендодавцю з пропозицією поновити договір оренди землі на тих же самих умовах і на той же строк, відповідно до Закону України "Про оренду землі" шляхом укладення додаткової угоди, з додатками примірників додаткової угоди про внесення змін (поновлення) до договору оренди землі.

Згідно зі ст. 15 Цивільного кодексу ( далі ЦК) України, кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. При цьому об"єктом захисту є саме порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес, що пов"язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково, викликане поведінкою іншої особи.

За змістом ч. 2 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільного права та інтересу, крім інших, може бути: визнання права та визнання правочину недійсним.

Відповідно до ч. 4 ст. 373 ЦК України, власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.

Відповідно до ч. 4 ст. 124 Земельного кодексу (далі ЗК) України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. Підставою для укладення договору оренди може бути цивільно-правовий договір про відчуження права оренди.

Згідно із ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Згідно ч. 1 ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 125 ЗК України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Ст. 2 Закону України "Про оренду землі" визначає, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Згідно з п. 7 Постанови Пленуму ВСУ від 16.04.2004р. № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ "захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною третьою статті 152 ЗК України шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів захисту (стаття 16 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 792 Цивільного кодексу України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом. Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі. Об`єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.

У статті 33 Закону України "Про оренду землі" встановлено переважне право орендаря, який належно виконував обов`язки відповідно до умов договору, на його поновлення після закінчення строку, на який було укладено договір.

Відповідно до ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" передбачено іншу підставу поновлення договору оренди землі: у разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

У частині першій статті 777 ЦК України законодавцем закріплено переважне право наймача, який належно виконує свої обов`язки за договором, на укладення договору на новий строк та передбачив певну процедуру здійснення цього права.

Крім того, стаття 764 ЦК України передбачає такий правовий механізм, як поновлення договору найму, який зводиться по суті до автоматичного продовження попередніх договірних відносин на той самий строк без укладення нового договору за умови, по-перше, що наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, та по-друге, відсутні заперечення наймодавця протягом одного місяця.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цивільного процесуального кодексу України.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем не надано доказів того, що він користується земельною ділянкою та сплачує орендну плату відповідно до договору 2000 року.

Як визначено в ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, ч. 1 ст. 321 ЦК України.

Статтею 387 ЦК України передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала - ч. 1 ст. 1212 ЦК України.

Набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі - ч. 1 ст. 1213 ЦК України.

В силу ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до ст. 14 Закону договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Відповідно до ст. 407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб. Таким чином, з аналізу чинного законодавства, яке регулює питання оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення, встановлено, що оренда земельної ділянки здійснюється на підставі письмового договору, укладеного між сторонами.

Відповідно до ч. 3, ч. 4 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Положеннями ч. 1, ч. 2 ст. 207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ст. 83 ЦПК України, позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Формулювання загального правила щодо початку перебігу позовної давності пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

Обов`язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на позивача.

Перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним правочину починається за загальними правилами, визначеними у частині першій статті 261 ЦК України, тобто від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про вчинення цього правочину.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року у справі №6-75 цс 15 та від 16 вересня 2015 року у праві № 6~68цс15, яка має враховуватися судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права на підставі положень ст. 360- 7 ЦПК України.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства ; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії ).

Порівняльний аналіз термінів довідався та міг довідатися , що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Суд також встановив, що договір між позивачем та відповідачем укладено 20.11.2015 року, що не спростовано відповідачем, позивач дізнався про порушення свого права, тобто про наявність спірного договору оренди, лише в 2018 році, після чого звернувся із заявою до відповідача, а саме 22.10.2018 року звернувся з позовом до суду, отже 2018 рік в розумінні частини першої статті 261 ЦК України є моментом початку перебігу строку позовної давності, а тому підстав для застосування строку позовної давності не має. Посилання відповідача на те, що початок перебігу строку позовної давності необхідно обчислювати з моменту укладення спірного договору, суд оцінює критично, так як відповідачем не надано суду відповідних доказів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 83 ЦПК України, позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цивільного процесуального кодексу України.

Проте, на думку суду, позивач не довів обставини, які передбачали б задовлення позовних вимог.

У відповідності до ст. 12 ЦПК України, суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Відповідно до ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Залежно від конкретних обставин, суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема: не надання відповіді відповідачем та копії договору від 2015 року на заяву позивача.

Таким чином, з урахуванням встановлених судом обставин справи та доказів, що подані на підтвердження позовних вимог є всі підстави для відмови в задоволенні позову.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо позов задоволено повністю, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

На підставі викладеного та керуючисьст. 41 Конституції України, ст.15,16,18,20,31,32,34 Закону України "Про оренду землі ", ст.116,125 ЗК України, ст.ст. 319,627,631,638,1216-1218,1268 ЦК Українист. ст. 1,2,4,7, 8,12,13,19,30,81,133,137,141, 210, 228-229, 258, 263-268, 354, 430 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

По позовних вимогах ОСОБА_2 , адреса проживання: АДРЕСА_1 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальнісю "Україна", вулиця Перемоги, 32 село Зайці, Котелевського району, Полтавської області , співвідповідач сільськогосподарське товариство "Говтва", місце знаходження: 38400, Полтавська область, Решетилівський район, смт.Решетилівка, вул.Полтавська, 96 про припинення правовідношеннь шляхом дострокового розірвання договору оренди землі - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за на слідками апеляційного перегляду.

Написано власноручно.

Повний текст рішення виготовлено 08.11.2019 року

Суддя Зіньківського районного суду

Полтавської області С.Р. Должко