Рішення

від 05.11.2019 по справі 440/3851/19

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

05 листопада 2019 року м. ПолтаваСправа №440/3851/19

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Кукоби О.О.,

за участю:

секретаря судового засідання - Пуленко М.І.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - Леошка Д.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),

В С Т А Н О В И В:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог.

ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у Полтавській області (надалі також відповідач), у якому просив визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12.08.19 №Ф-26102-51/5574, якою його повідомлено про необхідність сплати недоїмки з єдиного соціального внеску загалом у розмірі 2934,18 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на те, що фіскальним органом без належних на те правових підстав самостійно визначено зобов`язання ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску, оскільки позивач у спірний період незалежною професійною діяльністю як адвокат не займався, дохід від ведення такої діяльності не отримував, а єдиний внесок за нього сплачено роботодавцем. На переконання позивача, подвійна сплата єдиного внеску за одну й ту саму особу не відповідає суті такого платежу.

2. Позиція відповідача.

Відповідач позов не визнав, у наданому до суду відзиві на позов представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог повністю з огляду на їх необґрунтованість та безпідставність /а.с. 35/. Свою позицію мотивував посиланням на те, що позивач у спірний період був зареєстрований як фізична особа, яка займається незалежною професійною діяльністю (самозайнята особа - адвокат), та перебував на обліку в Кременчуцькій ДПІ як платник єдиного внеску з 2.08.07. За твердженням відповідача, самозайнята особа визначена окремим платником єдиного внеску, що підлягає сплаті незалежно від отримання доходу. Відтак, позивач мав сплатити єдиний внесок як самозайнята особа незалежно від сплати за нього єдиного внеску роботодавцем. А оскільки станом на 31.07.19 в ІКП ОСОБА_1 було відображено наявність недоїмки зі сплати єдиного внеску за І-ІІ квартали 2019 року у розмірі 2934,18 грн, контролюючим органом у автоматичному режимі сформовано спірну вимогу.

3. Процесуальні дії у справі.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 16.10.19 відкрито провадження у даній справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників.

У судовому засіданні 5.11.19 протокольною ухвалою суду, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, замінено відповідача у справі з Головного управління ДФС у Полтавській області на Головне управління ДПС у Полтавській області.

Крім того, протокольною ухвалою суду відмовлено у задоволенні клопотання позивача про залучення до матеріалів справи судової практики суду апеляційної інстанції, адже відповідні документи не є доказами у справі у розумінні статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України.

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечував, наполягав на відмові у задоволенні позовних вимог.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

На підставі рішення Полтавської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 20.07.07 №2 позивач набув право на зайняття адвокатською діяльністю, що підтверджено копією свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю від 20.07.07 №539 /а.с. 15/.

Наказом ТОВ "Юртрансервіс" від 5.10.18 №4к ОСОБА_1 призначено з 8.10.18 на посаду заступника директора /а.с. 16/

Залученою до матеріалів справи копією довідки ТОВ "Юртрансервіс" від 7.10.19 вих.№24 підтверджено, що упродовж січня - вересня 2019 року позивачу щомісяця нараховувалась заробітна плата, з якої роботодавцем сплачено єдиний внесок /а.с. 21/.

Разом з цим, докази фактичного ведення позивачем адвокатської діяльності окремо від займаної посади упродовж жовтня 2018 року - вересня 2019 року у матеріалах справи відсутні. Відомостей про отримання позивачем доходу, відмінного від заробітної плати, суду не надано.

Проте, Головним управлінням ДФС у Полтавській області 12.08.19 сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-26102-51/5574, якою позивача повідомлено про необхідність сплати єдиного внеску загалом у розмірі 2934,18 грн /а.с. 10, 37/.

Зазначена вимога не містить посилань на підстави виникнення недоїмки та її розрахунку. Водночас у відзиві на позов представник відповідача пояснив, що недоїмка загалом у розмірі 2934,18 грн складається частково з визначеного фіскальним органом зобов`язання зі сплати єдиного внеску за І квартал 2019 року у розмірі 180,00 грн та за ІІ квартал 2019 року у розмірі 2754,18 грн /а.с. 39, 39/.

Дану вимогу вручено позивачу 30.09.19, що підтверджено копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №3960018574408 /а.с. 37/.

Не погодившись з вимогою Головного управління ДФС у Полтавській області від 12.08.19 №Ф-26102-51/5574 про сплату боргу (недоїмки), позивач оскаржив її до суду.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА /у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин/.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Згідно зі статтею 1 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування (надалі - Основи) загальнообов`язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов`язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом (далі - роботодавець), громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Частиною третьою статті 2 Основ визначено, що завданням законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування є встановлення гарантій щодо захисту прав та інтересів громадян, які мають право на пенсію, а також на інші види соціального захисту, що включають право на забезпечення їх у разі хвороби, постійної або тимчасової втрати працездатності; безробіття з незалежних від них обставин, необхідності догляду за дитиною з інвалідністю, хворим членом сім`ї, смерті громадянина та членів його сім`ї тощо.

Відповідно до статті 3 Основ право на забезпечення за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням згідно з цими Основами мають застраховані громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено законодавством України, а також міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Статтею 4 Основ визначено, що залежно від страхового випадку є такі види загальнообов`язкового державного соціального страхування: пенсійне страхування; страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності; медичне страхування; страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності; страхування на випадок безробіття; інші види страхування, передбачені законами України.

Відносини, що виникають за зазначеними у частині першій цієї статті видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України від 8.07.10 №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (надалі - Закон №2464-VI).

За змістом статті 1 Закону №2464-VI, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування; застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до абзацу другого пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

А пункт п`ятий частини першої цієї статті до платників єдиного внеску відносить також осіб, які провадять незалежну професійну діяльність , а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або осіб, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності .

Крім того, як визначено підпунктом 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

За приписами абзацу другого частини четвертої статті 5 Закону №2464-VI обов`язки платників єдиного внеску виникають: у осіб, зазначених в абзацах четвертому, шостому та сьомому пункту 1, пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - з початку провадження відповідної діяльності.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до абзацу першого пункту першого частини першої статті 7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Пунктом 2 частини першої цієї статті визначено, що для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Абзацом першим частини п`ятої статті 8 Закону №2464-VI визначено, що єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону №2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

За приписами частини четвертої статті 25 Закону №2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Відповідно до абзацу другого пункту 2 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.15 №449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 4.05.18 №469), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 7.05.15 за №508/26953 (надалі - Інструкція №449), у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.

За змістом пункту 3 розділу VI Інструкції №449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у підпунктах 1, 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій); платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).

Абзацом першим пункту 4 розділу VI Інструкції №449 визначено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

ОЦІНКА СУДОМ ОБСТАВИН СПРАВИ

Суд зазначає, що єдиний внесок не є податком і не входить до сукупності загальнодержавних та місцевих податків та зборів, що справляються в установленому Податковим кодексом України порядку. А тому, завдання збору єдиного внеску не полягає у наповненні бюджету та забезпеченні функціонування податкової системи України.

Натомість, сплата єдиного внеску є формою участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Мета такої участі полягає у гарантуванні особі матеріального забезпечення у разі настання страхового випадку (як то безробіття, тимчасова непрацездатність, нещасний випадок на виробництві чи професійне захворювання, досягнення пенсійного віку тощо).

Тобто, соціальне страхування є складовим елементом системи соціального захисту.

Платниками єдиного внеску є роботодавці та особи, які забезпечують себе працею самостійно (у т.ч. особи, які провадять незалежну професійну діяльність, зокрема займаються адвокатською діяльністю).

У цьому контексті загалом слушним є довід відповідача про те, що в силу вимог статті 4 Закону №2464-VI роботодавців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, визначено окремими платниками єдиного внеску.

Проте, наведене має місце з огляду на різний статус цих осіб у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування. Так, у випадку з найманим працівником він є застрахованою особою, а роботодавець - страхувальником. У свою чергу, ведення особою незалежної професійної діяльності є формою самостійного забезпечення працею, а тому відповідна особа одночасно є і застрахованою особою і страхувальником.

В силу вимог Закону №2464-VI за найманого працівника єдиний внесок сплачує роботодавець; самозайнята особа сплачує єдиний внесок самостійно.

Зазначені механізми передбачені з метою участі усіх без винятку працюючим осіб (у тому числі, і тих, що забезпечують себе працею самостійно) у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

У цій справі позивач є учасником системи загальнообов`язкового державного соціального страхування як найманий працівник, що не заперечує відповідач.

За спірний період єдиний внесок за ОСОБА_1 сплачений роботодавцем - ТОВ "Юртрансервіс", що підтверджено залученою до матеріалів справи копією довідки та не спростовано відповідачем.

Однак, відповідач наполягає на необхідності сплати єдиного внеску позивачем ще й як самозайнятою особою (адвокатом). Свою позицію фіскальний орган мотивує посиланням на те, що позивач у спірний період перебував на обліку у контролюючому органі як особа, яка займається незалежною професійною діяльністю, а тому зобов`язаний сплатити єдиний внесок навіть у разі, коли він фактично не займався такою діяльністю та/або не отримував дохід від її ведення. В обґрунтування правомірності цих доводів відповідач посилається на приписи абзацу другого пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI.

Оцінюючи наведені доводи контролюючого органу, суд виходить з такого.

Верховний Суд у постанові від 28.03.19 у справі №820/6324/17 дійшов висновку, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності та отримання доходу від такої діяльності. При цьому, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є підставою та доказом здійснення адвокатської діяльності.

Суд враховує дані висновки Верховного Суду у ході розгляду цієї справи з огляду на приписи частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої при виборі і застосуванні норми права до спірних відносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, сам факт набуття особою права на ведення незалежної професійної діяльності не створює для такої особи обов`язку зі сплати єдиного внеску.

Натомість, абзац другий частини четвертої статті 5 Закону №2464-VI чітко вказує на момент виникнення у самозайнятої особи обов`язків платника єдиного внеску. Такі обов`язки виникають з початку провадження відповідної діяльності (зокрема, незалежної професійної діяльності адвоката).

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, може вважатися самозайнятою особою і платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування лише за умови, що така особа не є найманим працівником в межах такої незалежної професійної діяльності і що вона отримує дохід саме від такої незалежної професійної діяльності.

З відкритих даних єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань суд встановив, що основним видом діяльності ТОВ "Юртансервіс" (код ЄДРПОУ 34958149) є діяльність у сфері права (код за КВЕД-2010 - 69.10).

Матеріали справи не містять доказів реалізації позивачем права на заняття адвокатською діяльністю як самозайнятою особою. Відповідні обставини фіскальним органом не досліджувались.

Натомість, як вже зазначено судом вище, за спірний період єдиний внесок за позивача сплачений роботодавцем. При цьому сума сплаченого єдиного внеску значно перевищує розмір мінімального страхового внеску.

Зважаючи на те, що основоположним принципом збору єдиного внеску є обов`язковість законодавчого визначення умов і порядку його сплати, відсутність у законі конкретної вказівки на необхідність сплати єдиного внеску у вищеописаному випадку свідчить на користь висновку про відсутність у позивача обов`язку з його сплати.

За таких обставин, доводи відповідача про необхідність сплати ОСОБА_1 єдиного внеску як самозайнятою особою не ґрунтуються на вимогах закону та спростовані встановленими судом фактичними обставинами справи.

Окрім того, визначальним у контексті саме цього спору на думку суду є мета сплати єдиного внеску - отримання особою права на соціальне забезпечення у разі настання страхового випадку.

Позивачу таке право гарантоване за рахунок його участі в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування як найманого працівника та сплати єдиного внеску за нього роботодавцем за основним місцем роботи.

Покладення на позивача обов`язку зі сплати єдиного внеску у даному випадку буде надмірним тягарем, адже за відсутності факту ведення незалежної професійної діяльності та визначення її фінансового результату, позивач має сплатити єдиний внесок за рахунок власних коштів. При цьому, суд вкотре звертає увагу на те, що єдиний внесок не є податком, а завдання його збору не полягає у наповненні бюджетів відповідного рівня.

Окремо суд вважає за доцільне зупинитись на підставах нарахування єдиного внеску та формування вимоги про сплату боргу (недоїмки).

Так, відповідач самостійно визначив зобов`язання ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску за спірний період шляхом проведення розрахунків на підставі абзацу другого пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI.

Проте, Закон №2464-VI та Інструкція №449, визначаючи обов`язок фіскального органу щодо здійснення контролю за своєчасністю нарахування і сплати єдиного внеску, наділяє відповідний орган виключно повноваженнями на проведення перевірок на підприємствах, в установах і організаціях, у осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, фізичних осіб - підприємців.

Таким чином, єдиний внесок може бути або визначений платником самостійно (шляхом подання звітності), або нарахований контролюючим органом за результатами перевірки платника єдиного внеску.

Суд зауважує, що статтею 9 Закону №2464-VI чітко визначено, що обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Отже, контролюючий орган мав право нарахувати внесок та сформувати вимогу про його сплату, на підставі: акта перевірки; звітності, що подається платником до органів доходів і зборів; бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до закону нараховується внесок.

Проте, позивач не подавав звітність, відповідач чи інший державний орган не проводив перевірку стосовно позивача, не витребовувались у позивача та не надавались контролюючому органу бухгалтерські та інші документи.

Відомості з інтегрованої картки платника внеску не входять до переліку "інших документів", оскільки не підтверджують суми виплат (доходу). Такі відомості є підставою для призначення перевірки, під час проведення якої у платника внеску виникає право надати пояснення, що становить мінімальний стандарт права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Посилання відповідача на те, що згідно з пунктом 4 розділу VI Інструкції №449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів, суд визнає безпідставними, з огляду на таке.

Структура даної норми, з огляду на вживання у ній законодавцем сполучника "та", свідчить про те, що підставою для формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) може бути або акт документальної перевірки та облікові дані з інформаційної системи органу доходів і зборів, або звіт платника про нарахування єдиного внеску та облікові дані з інформаційної системи органу доходів і зборів.

Тобто, облікові дані з інформаційної системи органу доходів і зборів у будь-якому випадку не є самостійною підставою для формування вимоги про сплату боргу (недоїмки), оскільки така система призначена виключно для відображення відомостей, одержаних безпосередньо від платника або за результатами проведеної перевірки.

Враховуючи відсутність у позивача обов`язку зі сплати єдиного внеску за спірний період, суд дійшов висновку про безпідставність формування відповідачем вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 12.08.19 №Ф-26102-51/5574, якою ОСОБА_1 повідомлено про необхідність сплати недоїмки з єдиного внеску загалом у розмірі 2934,18 грн.

Оспорювана вимога не відповідає критеріям правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, що визначені частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому її належить визнати протиправною та скасувати, а позов ОСОБА_1 - задовольнити.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Позивач при зверненні до суду сплатив судовий збір за подання позову у розмірі 768,40 грн, що підтверджено квитанцією від 7.10.19 №14 /а.с. 3/. Вказану суму судового збору зараховано до спеціального фонду Державного бюджету, що підтверджено випискою /а.с. 4/.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Таким чином, судові витрати позивача належить компенсувати за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2, 3, 5-10, 72-77, 90, 132, 139, 241-246, 262, підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України, Полтавський окружний адміністративний суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Полтавській області від 12 серпня 2019 року №Ф-26102-51/5574 про сплату боргу (недоїмки).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Полтавській області (код ЄДРПОУ 43142831; вул. Європейська, 4, м. Полтава, Полтавська область, 36014) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) судові витрати у розмірі 768,40 грн (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок).

Рішення набирає законної сили відповідно до положень статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду у порядку та строки, визначені статтями 293, 295, підпунктом 15.5 пункту 15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено 11 листопада 2019 року.

Суддя О.О. Кукоба