Постанова

від 02.07.2009 по справі 14/245

ЧЕРКАСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43 Вн. № < Внутрішній Номер справи >

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

02.07.2009 р. 10:20 № 14/245

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Літвінової А.В., суддів Качура І.А. та Мазур А.С., при секретарі судового засідання Денисенко Ю.М., за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 , Затишної Ілони Вікторівни

від відповідача: Чирки Олександри Анатоліївни

розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 доДержавного комітету України у справах національностей та релігій проскасування рішення та зобов`язання вчинити дії На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 02 липня 2009 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державного комітету України у справах національностей та релігій про скасування рішення від 19.06.2008 №508-08 та зобов`язання прийняти рішення про надання статусу біженця.

Позовні вимоги мотивовані тим, що будучи жертвою переслідувань через релігійну належність та маючи цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань у майбутньому, ОСОБА_1 залишив Ліван та прибув до України, де звернувся за наданням статусу біженця. Позивач вважає необґрунтованим рішення відповідача про відмову в наданні статусу біженця в зв`язку з тим, що існують реальні побоювання повернутися до Лівану. А саме, зазначає, що за віросповіданням позивач належить до Свідків Єгови та на підставі цього зазнавав переслідувань на території Лівану. Окрім цього позивач стверджує, що реальна загроза переслідувань його через належність до певної соціальної групи для нього існувала на час залишення Лівану та буде існувати в майбутньому, у разі його повернення. На підставі зазначеного позивач вважає, що йому безпідставно було відмовлено у наданні статусу біженця.

Відповідач проти заявлених позовних вимог заперечив та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Представник Державного комітету у справах національностей та релігій зазначив, що у позивача відсутні побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Також вказав, що до інцидентів із застосуванням фізичного насильства, які були б пов`язані з його расовою, національною, релігійною належністю, політичними поглядами позивач причетний не був. Жодних фактів переслідувань на свою адресу заявник не навів.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав в повному обсязі, відповідач проти позову заперечив.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 в`їхав на територію України у квітні 1996 року за туристичною візою. До відділу у справах національностей та міграції Вінницької обласної державної адміністрації звернувся 11.12.1997, де згідно наказу від 15.12.1998 №42 позивачу надано статус біженця та видано посвідчення біженця. Термін дії посвідчення був продовжений до 16.09.1998. Проте у встановлений строк з заявою про подальше продовження терміну дії посвідчення біженця до відповідного органу не звернувся, в органах внутрішніх справ за місцем проживання на облік не став. Проведеною перевіркою було встановлено, що письмовий висновок працівника міграційної служби про наявність у позивача підстав на надання йому статусу біженця було зроблено безпідставно, а надання статусу біженця проведено з порушенням чинного законодавства України. Наказом Управління у справах національностей, міграції та релігій Вінницької обласної державної адміністрації від 19.10.1998 №154 позивачу було відмовлено в продовженні терміну дії посвідчення та прийнято рішення вилучити та списати посвідчення біженця.

Наказом Управління міграційної служби у місті Києві від 24.01.2007 №46 ОСОБА_1 відмовлено у прийнятті заяви про надання статусу біженця з підстав зазначених у повідомленні від 24.01.2007 №30 про відмову у прийнятті заяви про надання статусу біженця, а саме у зв`язку з тим, що позивач зловживає процедурою надання статусу біженця.

На виконання рішення Державного комітету у справах національностей та релігій від 26.03.2007 №137, Управлінням міграційної служби у місті Києві було видано наказ від 20.03.2008 №200 про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця позивачу.

Рішенням Державного комітету у справах національностей та релігій від 19.06.2008 №508-08 ОСОБА_1 було відмовлено у наданні статусу біженця відповідно до абзацу п`ятого статті 10 Закону України Про біженців , як особі. Стосовно якої встановлено, що умови, передбачені абзацом другим статті 1 цього Закону, відсутні.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України Про біженців (далі - Закон) біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до статті 10 Закону статус біженця не надається особі:

яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві;

яка вчинила тяжкий злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою набуття статусу біженця, якщо таке діяння віднесено Кримінальним кодексом України до тяжких злочинів;

яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об`єднаних Націй;

стосовно якої встановлено, що умови, передбачені абзацом другим статті 1 цього Закону, відсутні;

яка до прибуття в Україну була визнана біженцем або отримала притулок в іншій країні;

яка до прибуття в Україну з наміром набути статусу біженця перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених з сім`ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їхніх нащадків (дітей, онуків).

Відповідно до статті 14 Закону рішення за заявою про надання статусу біженця приймається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах міграції протягом місяця з дня отримання особової справи заявника та письмового висновку органу міграційної служби, який розглядав заяву. У разі потреби строк прийняття рішення може бути продовжено керівником спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах міграції, але не більше ніж до трьох місяців. Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах міграції може вимагати додаткової інформації від органу міграційної служби, який здійснював розгляд заяви.

У разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, потреби у встановленні справжності і дійсності документів спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах міграції має право звертатися з відповідними запитами до Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства закордонних справ України, Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об`єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, особова справа якої розглядається.

Документи, отримані або підготовлені спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах міграції під час прийняття рішення за заявою, долучаються до особової справи заявника.

На основі всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для набуття статусу біженця, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах міграції приймає рішення про надання статусу біженця або про відмову у наданні статусу біженця.

Статус біженця в Україні надається на період дії обставин, зазначених у статті 1 Закону. Рішення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах міграції протягом трьох робочих днів з дня його прийняття разом з особовою справою заявника надсилається до органу міграційної служби, який розглядав заяву.

Якщо спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах міграції прийняв рішення про відмову у наданні статусу біженця, орган міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі протягом семи робочих днів з дня його отримання надсилає або видає особі, стосовно якої прийнято це рішення, письмове повідомлення з викладенням причин відмови і роз`ясненням порядку оскарження такого рішення. Довідка про особу, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання їй статусу біженця, вилучається, про що орган міграційної служби протягом трьох робочих днів інформує орган внутрішніх справ за місцем проживання заявника і відповідний орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань громадянства та реєстрації фізичних осіб. Національний паспорт та інші документи, що перебували на зберіганні в органі міграційної служби, повертаються власникові.

Особа, яка отримала повідомлення про відмову у наданні статусу біженця і не використала права на його оскарження, повинна залишити територію України в установлений строк, якщо вона не має інших законних підстав для перебування в Україні.

Відповідно до положень Закону України Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу`метою адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу є досягнення відповідності правової системи України acquis communautaire з урахуванням критеріїв, що висуваються Європейським Союзом до держав, які мають намір вступити до нього. Адаптація законодавства України до законодавства Європейського Союзу є пріоритетною складовою процесу інтеграції України до Європейського Союзу, що в свою чергу є пріоритетним напрямом української зовнішньої політики.

Відповідно до Директиви Європейського Союзу Щодо мінімальних стандартів кваліфікації громадян третіх країни та осіб без громадянств біженців або як осіб, що потребують міжнародного захист іншими причинами, а також суті захисту, що надається , які використовуються у практиці Європейського Суду з прав людини, відповідно до яких заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови:

- заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву;

- усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів;

- твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою;

- заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутні поважної причини для подання такої заяви;

- встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Таким чином, рішення про відмову у наданні статусу біженця спеціального уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах міграції відповідає Директивам Європейського Союзу у тому числі Директиві Щодо мінімальних стандартів кваліфікації громадян третіх країни та осіб без громадянств біженців або як осіб, що потребують міжнародного захист іншими причинами, а також суті захисту, що надається , а саме позивач не подав заяву про міжнародний захист у як можливо коротший строк, та ним не були доведені поважні причини неподання такої заяви відразу після прибуття в Україну, що підтверджується матеріалами справи.

Матеріали справи свідчать, що під час співбесіди, проведеної працівниками управління міграційної служби в місті Києві (протокол співбесіди від 02.04.2008 №08.25.0040-01), позивачем було зазначено, що проблем на батьківщині у нього не було; причетним до інцидентів із застосуванням фізичного насильства, які були пов`язані з расовою, національною, релігійною належністю не був; документів, що підтверджують факти переслідувань або загрози переслідувань не має; підставою виїзду з Лівану позивач зазначив бажання знайти дружину та створити сім`ю.

Позивач не надав суду доказів обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань у разі повернення позивача до Лівану, що також не було здійснено позивачем при розгляді його особової справи Управлінням міграційної служби міста Києва.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 цієї статті 71 в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оскільки відповідач діяв в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі положеннями Закону України Про біженців , підстави для визнання його дій неправомірними відсутні.

Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими та недоведеними, а тому в задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 6, 7, 8, 69, 70, 71, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Постанова відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Літвінова А.В.

Суддя Качур І.А.

Суддя Мазур А.С.

Постанову виготовлено в повному обсязі 10 липня 2009 року