Постанова

від 21.09.2009 по справі 16/51

ЧЕРКАСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43 Вн. № < Внутрішній Номер справи >

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

21.09.2009 р. 11:58 № 16/51

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Кишинського М.І., суддів Шелест С.Б., Мазур А.С. при секретарі судового засідання Попадин О.Б. у відкритому судовому засіданні вирішив адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю Нестле Україна до Третя особа 1. Львівської митниці; 2. Державної митної служби України; 3. Департаменту аналізу ризиків та аудиту Міністерство фінансів України провизнання недійсними податкових повідомлень - рішень за участю прокурора Насадчук Ж.Д.

На підставі ч.3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 21.09.2009 р. проголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Відповідачів, в якому просив: - визнати недійсним податкове повідомлення Львівської митниці від 17.10.2008 р. № 12 про донарахування ввізного мита в сумі 1670165,07 грн. та нарахування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 835082,54 грн.;- визнати недійсним податкове повідомлення Львівської митниці від 17.10.2008 р. № 13 про донарахування податку на додану вартість в сумі 4390265,36 грн. та нарахування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 2195132,68 грн.;- визнати недійсним рішення Львівської митниці від 14.11.2008 р. № 30/14-12607; - визнати недійсним рішення Державної митної служби України Про результати розгляду повторної скарги № 11/2-15/13462 від 09.12.2008 р.

Позовні вимоги мотивовані тим, що висновки акту перевірки є необґрунтованими, а прийняті на їх підставі повідомлення -рішення такі, що підлягають скасуванню. Так, перевіркою встановлені випадки заниження товариством витрат на доставку товарів до митного кордону України, що призвело до заниження митної вартості імпортованих товарів і, як наслідок, несплата належних податків і зборів. Позивач зазначив, що ТОВ ЛАА`надавало товариству Нестле Україна`послуги по перевезенню вантажів, як за межами державного кордону України, так і на території України. Рахунки та податкові накладні, видані ТОВ ЛАА , акти виконаних робіт стосуються міжнародних транспортних послуг, що оподатковуються по 0% ставці ПДВ, наданих перевізником. Позивач не погоджується з висновками митного органу, що витрати на транспортування, які включаються до митної вартості, мають визначатися виходячи із вартості міжнародних транспортних послуг, що вказуються у податкових накладних, акті виконаних робіт, і вважає, що до митної вартості включаються витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України. Розмір таких транспортних витрат може бути підтверджений, зокрема, довідкою підприємства -перевізника, за зміст якої товариство не відповідає. Крім того, Позивач не погоджується і з висновками перевірки щодо необхідності включення сум будь-яких ліцензійних платежів до митної вартості товарів, з огляду на те, що зовнішньоекономічні договори не передбачали сплату ліцензійних платежів у якості умови продажу товарів на користь товариства. Позивач також вказав на порушення порядку проведення перевірок, зокрема, на відсутність чіткого викладення порушень в акті перевірки, що призвело, на його думку, до прийняття неправильного рішення. Тому просить позов задоволити в повному обсязі і скасувати податкові повідомлення - рішення.

В процесі судового розгляду справи позивач неодноразово вносив доповнення до позовної заяви та крім вищезазначених податкових повідомлень просив скасувати наказ Департаменту аналізу ризиків та аудиту від 27.06.08 № 115 Про продовження терміну проведення перевірки ТОВ Нестле Україна .

Відповідачі проти позову заперечували. Висновки перевірки вважали такими, що відповідають дійсності та вимогам чинного законодавства. Щодо витрат на транспортування зазначили, що під час перевірки використовувались інші бухгалтерські та господарські документи, крім довідки перевізника. Шляхом зіставлення даних перевізника ТОВ ЛАА`щодо фактичних витрат, понесених підприємством на транспортування імпортованих товарів, з їх розміром, зазначеним у документах, поданих ТОВ Нестле Україна`до митного оформлення, встановлено, що окрім оплати суми транспортних витрат перевізнику були відшкодовані кошти за комплекс послуг по міжнародному маршруту переміщення вантажу. Це призвело до порушення Позивачем вимог статті 267 Митного кодексу України в частині повноти визначення митної вартості та спричинило несплату до бюджету належних податків і зборів. З приводу ліцензійних платежів, Відповідачами було зазначено, що ТОВ Нестле Україна`уклало Генеральні ліцензійні угоди від 13.08.03 з СОСЬЄТЕ ДЕ ПРОДЮІ НЕСТЛЕ С . А . , НЕСТЕК С.А. та 01.10.06 з СОСЬЄТЕ ДЕ ПРОДЮІ НЕСТЛЕ С .А ., на підставі яких сплачувалися ліцензійні платежі за використання торгових марок (знаків) на товари, які вироблялися в Україні та були імпортовані. Враховуючи асортимент товарів, який імпортувався Позивачем на митну територію України (мав характер фірмового), неможливість використання товару окремо від прав інтелектуальної власності, умову використання слід оцінювати як умову продажу. На думку Відповідачів, наявність Генеральних ліцензійних умов є переконливим свідченням того, що внесення (сплата) ліцензійних платежів і є обов`язковою умовою продажу товару, так як під час перетину кордону товари мали характер фірмового товару, тобто були з наявними торговельними марками, а ліцензійні платежі, сплачені за право користування товарним знаком, пов`язані з імпортованим товаром. Тому в задоволенні позову просили відмовити в повному обсязі.

Третя особа заперечувала проти позову та просила в задоволенні позовних вимог відмовити.

Прокурор підтримав відповідачів та просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

За результатами розгляду матеріалів справи, пояснень сторін, Окружний адміністративний суд міста Києва -встановив:

Департаментом аналізу ризиків та аудиту Державної митної служби України проведено перевірку стану дотримання товариством з обмеженою відповідальністю Нестле Україна (код ЄДРПОУ 32531437) законодавства України з питань митної справи за період з 17 березня 2005 року по 17 березня 2008 року.

За результатами перевірки складено Акт № 0008/8/128000000/0032531437 від 11.07.08 р.

На підставі Акта перевірки № 0008/8/128000000/0032531437 від 11.07.08 р. та згідно з підпунктом б`підпункту 4.2.2 статті 4 Закону України Про порядок погашення зобов`язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами , статтею 267 Митного кодексу України, Законом України від 05.04.01 № 2371-III Про Митний тариф України`Львівською митницею винесено податкове повідомлення форми Р`від 17 жовтня 2008 року № 12, яким Позивачу визначено суму податкового зобов`язання з урахуванням штрафних санкцій за платежем ввізне мито у розмірі 2505247,61 грн. ( в тому числі 1 670 165,07 грн. -за основним платежем, 835 082,54 грн. -за штрафними санкціями) та податкове повідомлення форми Р`від 17 жовтня 2008 року № 13, яким Позивачу визначено суму податкового зобов`язання з урахуванням штрафних санкцій за платежем податок на додану вартість у розмірі 6585398,04 грн. ( в тому числі 4390265,36 грн. -за основним платежем, 2195132,68 грн. -за штрафними санкціями).

Не погоджуючись з прийнятими Львівською митницею податковими повідомленнями, Позивач оскаржив їх в адміністративному порядку. Проте скарги Позивача залишились без задоволення, а податкові повідомлення Львівської митниці від 17 жовтня 2008 року № 12 та № 13 без змін. Тому Позивач звернувся до суду з вимогами про визнання недійсними податкових повідомлень форми Р`Львівської митниці від 17 жовтня 2008 року № 12 і № 13 та рішень Львівської митниці від 14 листопада 2008 року № 30/14-12607 та Державної митної служби України від 9 грудня 2008 року № 11/2-15/13462, прийнятих за результатами розгляду скарг Позивача. Крім того, наказом Департаменту аналізу ризиків та аудиту від 27.96.08 р. № 115 Про продовження терміну проведення перевірки ТОВ Нестле Україна було продовжено терміни проведення перевірки, і оскільки, на думку Позивача, право митного органу продовжувати строк перевірки не передбачено спеціальним законом, вищезазначений наказ Позивач просить скасувати.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази, колегія суддів дійшла до наступних висновків.

Статтею 69 Митного кодексу України встановлено, що незалежно від закінчення операцій митного контролю, оформлення та пропуску товарів і транспортних засобів митний контроль за ними може здійснюватися, якщо є достатні підстави вважати, що мають місце порушення законодавства України.

Відповідно до статті 41 Митного кодексу України однією з форм митного контролю є перевірка митними органами системи звітності та обліку товарів, що переміщуються через митний кордон, а також своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, які відповідно до законів справляються при переміщенні товарів через митний кордон України.

Пунктом 2.2. 1 пункту 2.2 статті 2 Закону України Про порядок погашення зобов`язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами`встановлено, що контролюючі органи мають право здійснювати перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати стосовно тих податків і зборів (обов`язкових платежів), які віднесені до їх компетенції.

Відповідно до свого Положення, затвердженого наказом Державної митної служби України від 02.08.07 № 655, Департамент аналізу ризиків та аудиту є регіональною митницею з питань аналізу ризиків, управління ними та аудиту, входить до єдиної загальнодержавної системи митних органів України, у встановленому порядку в межах повноважень, делегованих спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи, здійснює митну справу.

Одним із основних завдань Департаменту, згідно з п. 2.1.9 Положення, є забезпечення контролю за дотриманням митного законодавства України учасниками зовнішньоекономічних зв`язків шляхом організації та проведення на підприємствах перевірок системи звітності та обліку і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, та здійснення камеральних перевірок цих суб`єктів господарювання.

Так, у відповідності з визначеними Положенням функціями та на виконання покладених на Департамент завдань, останнім було проведено перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю Нестле Україна`щодо дотримання законодавства України з питань митної справи.

Перевіркою встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю Нестле Україна`здійснювало ввезення на митну територію України продуктів харчування, кормів для тварин, обладнання тощо.

Ввезення товарів на митну територію України здійснювалося на умовах поставки, передбачених зовнішньоекономічними договорами.

Організацію перевезення вантажів Позивача автомобільним транспортом по території України та за її межами забезпечували підприємства, з якими ТОВ Нестле Україна`уклало договори про надання транспортно-експедиційних послуг: ДП Кюне і Нагель , ДТЕП Іст-Захід , ТОВ ЛАА .

При перевірці достовірності декларування митної вартості товарів, імпортованих на умовах поставки EXW та FCA, шляхом співставлення даних, що містяться у документах, поданих до митного оформлення з даними бухгалтерського обліку ТОВ Нестле Україна`та даними, отриманими від ТОВ ЛАА`за запитом до Луганської митниці, встановлено заниження Товариством Нестле Україна`витрат на доставку товарів до митного кордону України, що призвело до заниження митної вартості імпортованих товарів.

Відповідно до статті 264 Митного кодексу України заявлена декларантом митна вартість товарів і подані ним відомості про її визначення повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.

Частиною 2 ст. 267 Митного кодексу України встановлено, що при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються подальші витрати, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, зокрема і витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України.

Згідно з ч. 3 ст. 260 Митного кодексу України для цілей визначення митної вартості використовується інформація, підготовлена у спосіб, сумісний з принципами бухгалтерського обліку, прийнятими у відповідній країні і доцільними для певного методу визначення митної вартості.

Як вбачається з матеріалів справи, при перевірці використовувались такі первинні документи, як товарно - транспортні накладні (CMR), акти виконаних робіт, рахунки, довідки про оплату послуг з перевезень, довідки про оплату постачальникам, податкові накладні, і відповідно до даних бухгалтерського обліку оплата отриманих транспортних послуг здійснена Позивачем виходячи з вартості, зазначеної у первинних документах.

Таким чином, суд погоджується з Відповідачами, що Позивач не забезпечив подання митному органу об`єктивних даних щодо вартості транспортних послуг, зіславшись лише на довідку перевізника, і внаслідок не достовірної інформації занизив митну вартість імпортованих товарів в частині витрат на транспортування, оскільки згідно статті 267 Митного кодексу України та пункту 4.3 статті 4 Закону України Про податок на додану вартість`від 03.04.97 р. № 168/97-ВР до митної вартості повинні бути включені витрати на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту перетину митного кордону України, сплати брокерських, агентських, комісійних та інших видів винагород, пов`язаних з імпортом таких товарів, плати за використання об`єктів інтелектуальної власності, що належать до таких товарів, акцизних зборів, ввізного мита, а також інших податків, зборів (обов`язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включаються у ціну товарів (робіт, послуг) згідно з законами України з питань оподаткування, на доставку товару до кордону України.

У відповідності зі статтями 88, 264 Митного кодексу України відповідальність за надання відомостей, використаних для розрахунку митної вартості, заявленої в декларації митної вартості та вантажній митній декларації несе декларант, тому суд не погоджується з думкою Позивача, що довідки підприємства -перевізника достатньо для декларування транспортних витрат. Дійсно, як було зазначено Позивачем, за зміст довідки, складеної третьою особою -перевізником, товариство не відповідає, проте, відомості, зазначені в такій довідці, мають бути підтверджені об`єктивними даними, як цього вимагають норми чинного митного законодавства.

Таким чином, відповідачами доведено, а позивачем не спростовано той факт, що при декларуванні митної вартості товарів транспортні витрати мають бути не лише враховані, а й підтверджені об`єктивними даними, сумісними з принципами бухгалтерського обліку.

Також, за результатами документальної перевірки, Департаментом було встановлено недекларування Товариством з обмеженою відповідальністю Нестле Україна`ліцензійних платежів (роялті), чим занижено митну вартість товарів.

Так, відповідно до Генеральної ліцензійної угоди від 13.08.03, укладеної Товариством з обмеженою відповідальністю Нестле Україна (Ліцензіат) з СОСЬЄТЕ ДЕ ПРОДЮІ НЕСТЛЕ С .А. , НЕСТЕК С.А. (Ліцензіар) Ліцензіар надає Ліцензіату ексклюзивне право і ліцензію на використання товарних знаків на Продукти виключно в межах України. Згідно з розділом 1 під терміном Продукти`розуміється виключно продукти визначені у Першому додатку з поправками, які можуть час від часу вноситися за взаємною згодою сторін даної угоди. Ліцензіат зобов`язується, що окрім як за попередньої згоди Ліцензіара (у якій не може бути необґрунтовано відмовлено) він продаватиме продукти протягом строку дії даної угоди виключно під одним чи більше Товарних знаків і використовуватиме знаки виключно для/і у зв`язку з Продуктами.

Відповідно до ліцензії, наданої за зазначеною угодою Ліцензіаром, Ліцензіат зобов`язується сплачувати протягом строку дії угоди ліцензійні платежі згідно з відповідними ставками, визначеними у додатку №1 до ліцензійної угоди, які нараховуються на чисті суми продажів відповідних Продуктів, реалізованих під будь-якими Товарними знаками, за умови, що жодні ліцензійні платежі не підлягають сплаті за: а) будь-які продукти, імпортовані Ліцензіатом в упаковці для роздрібного продажу від будь-яких афілійованих компаній Ліцензіата, стосовно яких ліцензійний платіж вже був сплачений Ліцензіару; та б) будь-які продукти, продані у межах чи за межами Території афілійованим компаніям Ліцензіата, стосовно яких ліцензійний платіж підлягає сплаті Ліцензіару після їхнього продажу; та в) будь-які напівфабрикати, продані у межах чи за межами Території афілійованим компаніям Ліцензіата, стосовно яких ліцензійний платіж підлягає сплаті Ліцензіару після їхнього подальшого виготовлення, обробки, упакування чи іншого перетворення на готові продукти і продажу таких готових продуктів. Загальна сума ліцензійних платежів, які Ліцензіат повинен сплатити Ліцензіару складається з ліцензійних платежів, які мають бути сплачені щодо кожного продукту.

Відповідно до Генеральної ліцензійної угоди від 01.10.06, укладеної ТОВ Нестле Україна`з СОСЬЄТЕ ДЕ ПРОДЮІ НЕСТЛЕ С.А. Ліцензіар надає Ліцензіату невиключну ліцензію (у значенні, визначеному частиною 3 пункту 3 статті 1108 Цивільного кодексу України) протягом дії даної угоди на використання Торговельних марок в межах Території виключно на продукцію чи стосовно продукції. Зокрема, Ліцензіату надається право на використання Торговельних марок на продукції, упаковках Продукції та етикетках щодо Продукції, що виробляється, імпортується (ввозиться), експортується (вивозиться), пропонується до продажу, продається, демонструється на виставках та ярмарках або зберігається чи перевозиться з цією метою; на застосування Торговельних марок в рекламі, промоакціях, в діловій документації чи (та) в мережі Інтернет, у тому числі в Доменних іменах, тощо.

В оплату за права, ліцензії, надані або що будуть надані за даною угодою Ліцензіаром, Ліцензіат зобов`язується сплачувати Ліцензіару протягом строку дії цієї угоди ліцензійні платежі, які нараховуються на чисті суми продажів Продукції, позначеної Торговельною маркою або Торговельними марками, згідно з відповідними ставками, визначеними у додатку № 1 до даної Угоди. Ліцензійні платежі нараховуються на чисті суми продажів від всієї продукції, як імпортованої/придбаної Ліцензіатом у роздрібній чи іншій упаковці, так і виробленої на Території за виключенням випадків, передбачених цією угодою. Ліцензійна винагорода не сплачується щодо будь-якої продукції, проданої Ліцензіатом у межах чи за межами Території його пов`язаним компаніям.

При розрахунку ліцензійних платежів не враховуються суми продажів Ліцензіатом будь-якої продукції, придбаної ним у: а) пов`язаних компаній, зареєстрованих у Китайській Народній Республіці; в) у ТОВ Сіріал Партнерс Трейдінг (Росія), оскільки ліцензійний платіж щодо вказаної продукції сплачуватиметься Ліцензіару цими компаніями.

Чисті суми продажів, відповідно до ліцензійної угоди № 1, визначено як дохід від продажу продукції непов`язаним сторонам, за мінусом (1) суми всіх знижок, наданих Ліцензіатом таким сторонам за умовами відповідних угод; (2) суми повернень продукції внаслідок її псування, поломки чи іншого пошкодження, що привело до непридатності продукції для продажу та яке приймається Ліцензіатом: (3) будь-яких податків на продаж продукції.

Перевіркою було встановлено, що на виконання умов ліцензійних угод товариством щомісяця здійснювався розрахунок та сплата сум ліцензійних платежів, належних до сплати Ліцензіару. Розрахунок сум чистої реалізації по продуктах під торговельними марками, зазначеними у додатках до ліцензійних угод відображався товариством у Зведених звітах про суму чистої реалізації, які є невід`ємною частиною Актів погодження сум чистої реалізації продукції.

За період з 01.04.06 по 01.03.08 Товариством на виконання ліцензійних угод сплачено Ліцензіару ліцензійні платежі у сумі 171 608 551,00 грн. за використання торговельних марок (знаків) на товари як вироблені в Україні, так і імпортовані.

Перевірка дійшла висновку, що ліцензійні платежі, які сплачувалися Товариством, повинні включатися до митної вартості товарів. Позивач, заперечуючи проти таких висновків перевірки, посилається на те, що ліцензійні договори не містять будь-яких умов, відповідно до яких сплата Товариством ліцензійних платежів на користь Ліцензіара є умовою продажу продукції третіми особами (продавцями) на користь Товариства.

Як було зазначено Позивачем, відповідно до ч.2 ст. 267 Митного кодексу України імпортер зобов`язаний включати ліцензійні платежі до митної вартості лише у випадку, якщо такі платежі: (і) стосуються товару, що оцінюються (Перша умова); та (іі) імпортер повинен сплачувати такі платежі прямо чи опосередковано як умову продажу товарів (Друга умова). Для включення ліцензійних платежів до митної вартості необхідна наявність обох умов. У разі, якщо не виконується хоча б одна із цих умов, то відсутні підстави для включення ліцензійних платежів до митної вартості. Позивач вказує на відсутність обов`язкової другої умови і, відповідно, підстав для включення ліцензійних платежів до митної вартості товару.

Думку Позивача, щодо відсутності підстав для включення ліцензійних платежів до митної вартості товару, суд вважає помилковою з огляду на наступне.

Згідно з ст. 267 Митного кодексу України за ціною договору щодо товарів, які імпортуються, є вартість операції, тобто ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби відповідно до частини другої цієї статті. При цьому ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або які повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів на користь продавця та/або на користь продавця через третіх осіб, та/ або на користь пов`язаних з продавцем осіб.

Відповідно до частини 2 статті 267 Митного кодексу України, якщо витрати, понесені покупцем у подальшому не включаються до ціни, що була сплачена або підлягає сплаті, зокрема: роялті та ліцензійні платежі, що стосуються оцінюваних товарів та які покупець повинен сплачувати прямо чи опосередковано як умову продажу оцінюваних товарів, якщо такі платежі не включаються до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті.

Як зазначено вище, Позивачем були укладені Генеральні ліцензійні угоди з СОСЬЄТЕ ДЕ ПРОДЮІ НЕСТЛЕ С.А. НЕСТЕК С.А. від 13.08.03 та від 01.10.06.

Відповідно до п.8.2 угоди від 01.10.06 р. Ліцензіатом взята гарантія на використання Торговельної марки виключно на продукцію чи у зв`язку з нею.

Відповідно до п.п. 17.1 п. 15 угоди Ліцензіат зобов`язується сплачувати Ліцензіару протягом строку дії цієї угоди ліцензійні платежі, які нараховуються на чисті суми продажів продукції, позначеною Торговельною маркою або Торговельними марками.

Згідно з п.п. 16.1, 16.2 п. 16 угоди Ліцензіат здійснює оплату за право використання Торговельних марок шляхом перерахування сум в доларах США, розрахованих на основі ст. 17.

Якщо Ліцензіар не повідомить Ліцензіата про інше, ліцензійні платежі можуть бути розраховані на користь Ліцензіара станом на останній день кожного місяця (але вважатимуться такими, що накопичуються день за днем) щодо Продукції, проданої Ліцензіатом протягом такого місяця, і підлягають сплаті не пізніше ніж в останній день наступного місяця.

Пунктом 20 угоди визначені обов`язки Ліцензіата у разі припинення дії угоди. Так, зокрема, Ліцензіат зобов`язаний негайно припинити використання будь-яких Торговельних марок наданих Ліцензіату до чи протягом строку дії цієї Угоди, за умови, що Ліцензіат має право протягом періоду, що не перевищує трьох місяців після припинення дії цієї Угоди, продати і здійснити дистрибуцію такої продукції, яка все ще може залишатися у товарно -матеріальних запасах на дату припинення дії, і за умови, що Ліцензіат залишатиметься відповідальним за сплату ліцензійних платежів, передбачених у статті 17 цієї угоди, стосовно такого продажу.

Таким чином, наведене свідчить про те, що сплата ліцензійних платежів Товариством як Ліцензіатом за угодою, на користь Ліцензіара прямо залежить не лише від використання Торговельних марок, які стосуються оцінюваної продукції, а і від умов продажу продукції з цією Торговельною маркою.

Наведені вище обставини свідчать про те, що висновок Департаменту аналізу ризиків та аудиту, закладений в акті перевірки про те, що позивачем необґрунтовано не включено до митної вартості імпортованого ліцензійного товару здійснені ним ліцензійні платежі, є правомірним, а донараховані суми ввізного мита та зобов`язань зі сплати податку на додану вартість згідно оспорюваних податкових повідомлень є обов`язковими до сплати Позивачем.

Як було встановлено у судовому засіданні, на сьогоднішній день Позивачем здійснюється декларування митної вартості товарів на момент митного оформлення, як з урахуванням транспортних витрат, так і з урахуванням сум ліцензійних платежів, що розраховуються як процент від майбутнього продажу на підставі прайс-листа, у якому міститься інформація про роздрібні ціни на товари, що декларуються на суму ліцензійних платежів, що підлягають сплаті згідно ставок, визначених Генеральними ліцензійними угодами. Крім того, як вбачається з декларації митної вартості № 2142, в п. 9 а) на запитання чи передбачено роялті та ліцензійні платежі, які покупець повинен вносити прямо чи опосередковано як умову продажу оцінюваних товарів, декларантом вказана позитивна відповідь. Визнання Позивачем необхідності декларування транспортних витрат та ліцензійних платежів, в свою чергу, є підтвердженням позиції Відповідачів та правомірності прийнятих ними рішень.

Відповідно до п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України Про порядок погашення зобов`язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами`у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов`язання платника податків за підставами, викладеними у п.п. б`п.п. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 цього Закону (за результатами проведеної документальної перевірки), такий платник податків зобов`язаний сплатити штраф у розмірі 10 % від суми недоплати (заниження суми податкового зобов`язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов`язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків повідомлення від контролюючого органу, але не більше 50 % такої суми та не менше 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

З огляду на наведене вище, визначення митним органом Позивачу зобов`язань щодо сплати ввізного мита та податку на додану вартість та застосування штрафних санкцій повністю відповідає нормам п.п. б`п.п. 4.2.2 статті 4 Закону України Про порядок погашення зобов`язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами , статті 267 Митного кодексу України, Закону України Про Митний тариф України`та Закону України Про податок на додану вартість .

В судовому засіданні представник Позивача, як на одну із підстав визнання податкових повідомлень недійсними, посилався на невідповідність зазначеному в них ідентифікаційному коду товариства дійсному коду товариства, а саме замість коду 32531437 в податкових повідомленнях зазначено 0032531437.

З приводу зазначеного, дописаних два нулі перед кодом 32531437 колегія суддів вважає опискою, яка жодним чином не впливає ні на зміст податкових повідомлень, ні на суть спору і самим Позивачем визнані ці повідомлення як такі, що стосуються саме товариства з обмеженою відповідальністю Нестле Україна , а ні якогось іншого підприємства.

Що стосується строків проведення перевірки, то суд погоджується з доводами представника Відповідачів, який зазначив, що відповідно до пункту 2.3 Порядку оформлення результатів проведення митними органами на підприємствах перевірок системи звітності та обліку товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, затвердженого наказом Державної митної служби України від 30.03.06 № 254 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.06.06 р. за № 653/12527, визначення строку перевірки відноситься до компетенції митного органу.

Закон України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності , на який посилається Позивач, визначає правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю).

Статтею 1 Закону визначено, що державний нагляд (контроль) -це діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, органів місцевого самоврядування, інших органів в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, прийнятого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

Відповідно до статті 2 цього Закону дія цього Закону поширюється на відносини, пов`язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Відповідно до статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність, а сферу господарських відносин становлять: господарсько-виробничі, організаційно - господарські та внутрішньогосподарські відносини.

Виходячи з положень статті 4 Господарського кодексу України, не є господарськими відносинами фінансові відносини за участю суб`єктів господарювання, що виникають у процесі формування та контролю виконання бюджетів усіх рівнів.

Відповідно до п. 30 ст. 2, ч.3 ст. 50, ч.5 ст. 78 Бюджетного кодексу України своєчасне та в повному обсязі надходження до державного та місцевих бюджетів податків і зборів (обов`язкових платежів), інших доходів, передбачених законодавством, забезпечують податкові, митні та інші державні органи, яким відповідно до закону надано право стягнення до бюджету податків, зборів (обов`язкових платежів) та інших надходжень .

Статтею 2 Закону України Про порядок погашення зобов`язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами до компетенції митних органів віднесено здійснення перевірок своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати стосовно акцизного збору та податку на додану вартість (з урахуванням випадків, коли законом обов`язок з їх стягнення або контролю покладається на податкові органи), ввізного та вивізного мита, інших податків і зборів (обов`язкових платежів), які відповідно до законів справляються при ввезенні (пересиланні) товарів і предметів з митної території України.

Закон України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності не поширюється на правовідносини, пов`язані із здійсненням контролю у сфері фінансових відносин за участі суб`єктів господарювання, що виникають у процесі формування бюджетних рівнів.

Відповідно до положень п. 4.1.9 Порядку оформлення результатів проведення митними органами на підприємства перевірок системи звітності та обліку товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, затвердженого наказом Держмитслужби України від 30.03.06 № 254, у разі проведення перевірки іншим митним органом, ніж той, який здійснював нарахування податків і зборів (обов`язкових платежів), матеріали перевірки для вжиття заходів за результатами перевірки передаються до митного органу, який здійснював нарахування податків і зборів. Тому матеріали, проведеної Департаментом аналізу ризиків та аудиту перевірки, були направлені до митних органів, в зоні діяльності яких здійснювалося митне оформлення та нарахування податків і зборів у відповідності з пунктом 4.1.9 вищезазначеного Порядку.

Викладені Позивачем обставини щодо порушення порядку проведення перевірки, невірного оформлення акту перевірки не тягнуть за собою нечинності прийнятого на підставі акту перевірки рішення та відповідно не можуть розглядатись як докази на спростування виявленого під час перевірки порушення. Заявлені позовні вимоги у даній справі зобов`язують адміністративний суд здійснити розгляд по суті виявлених порушень у сфері визначення митної вартості, за наявністю яких відповідним митним органом в силу законів Про порядок погашення зобов`язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами , Про Митний тариф України , Про податок на додану вартість`та інші визначені зобов`язання та застосовані штрафні санкції. Предметом оскарження у справі є податкові повідомлення форми Р № 12 та № 13 від 17 жовтня 2008 року, винесені Львівською митницею.

Відповідно до ч.1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Аналогічна норма закріплена і в ч.2 ст.19 Конституції України.

Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач виконав покладений на нього обов`язок.

Таким чином, оцінивши за правилами, встановленими ст. 86 КАС України наявні у матеріалах справи докази та пояснення сторін, надані під час розгляду справи, суд вважає, що заявлений адміністративний позов є необґрунтований та такий, що задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч.2 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони -суб`єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов`язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. Оскільки в судовому засіданні свідки не залучатись та експертизи не проводились, судові витрати, які підлягають стягненню відсутні.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва -

ПОСТАНОВИВ:

У позові відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження .

Головуючий суддя Кишинський М.І.

судді: Шелест С.Б.

Мазур А.С.

Дата складання та підписання постанови в повному обсязі -23.09.2009р.